Пошук

У Кагарлику дітей вчили плетінню купальських вінків

Свято Івана Купала на Кагарличчині завжди відбувалося цікаво, насичено та з урахуванням усіх народних обрядів та традицій. Одним із них було пускати вінки на воду, і це ставало кульмінацією святкової ночі.
Якщо в інших обрядах купальської ночі брали участь і чоловіки, то заключна частина святкування – з вінками – була виключно жіночою.
Війна, розв’язана росією проти України, внесла корективи в культурне життя як нашого краю, так і всієї України. Та працівники Кагарлицького центру культури та дозвілля – талановиті й креативні – вважають правильним не забувати наші народні традиції і поновлювати їх у пам’яті, наскільки дозволяє ситуація.
Чудовий майстер-клас провели для дітей – переважно дівчаток – працівники Кагарлицького Будинку культури: поки Анастасія Мацібура розповідала дітям тонкощі купальських традицій, Катерина Кучеренко, Оксана Овчаренко та Наталія Жмудь вже навчали дітей плести купальський вінок.
Купальський вінок – один із обов’язкових атрибутів свята Івана Купала, символ дівочої долі і щастя. Вінок – прикраса, оберіг, плетуть його з квітів, трав та листя. Носити його має право лише неодружена дівчина.
Під етнічну музику у паркетному залі Будинку культури запрацювала ціла лабораторія – творчий безлад перетворювався на оригінальні вінки, які хотілося приміряти і неодмінно сфотографуватися. Прекрасна фотозона, підготовлена вмілими руками майстрів закладу, чекала на наших красунь.
Із готовими виробами учасники заходу разом із організаторами дійства вирушили до Пасківського ставу, чим привернули увагу багатьох перехожих. Дівчатка загадували бажання, пускали вінки на воду і мріяли, гадаємо, не лише про хорошого судженого, а й про Перемогу, яку щодня наближають наші сміливі захисники.

Петро Ляшенко: «Професію обирав серцем»

Учитель історії Петро Ляшенко ось вже як 6 років на пенсії. Однак, як зізнається педагог, він не нудьгує: працює по господарству, продовжує писати та видавати книги про відомого актора Василя Дашенка, вести активну громадську діяльність.

«Мені не байдуже»

У той день, коли ми зустрілися із Петром Дмитровичем, стало відомо, що Кагарлицька міська рада перейменувала вулицю Павлова на вулицю Віталія Філоненка – кагарличанина, старшого лейтенанта патрульної поліції, який загинув 26 лютого 2022 року на КПП у Києві.

Петро Ляшенко – один із активних ініціаторів цього перейменування – зізнався, що, спілкуючись із кагарличанами, він не сумнівався, що це неодмінно станеться. Були й інші варіанти назви вулиці. Втім, на думку вчителя, депутати ухвалили єдине правильне рішення, дослухалися до думки кагарличан. Петро Дмитрович розповідає, що коли він збирав відповідні підписи від жителів вулиці, знаходилися й такі, хто запитував: «Навіщо це тобі? Чи без тебе не розберуться?» Але він рук не опускав, заходив до іншого будинку і переконував господарів, наводив власні аргументи, і якщо люди погоджувалися, вважав, що ще один крок до справедливості зроблено.

- Мені – не байдуже те, як би перейменували на сесії міської ради вулицю Павлова, - розповідає Петро Ляшенко. – Адже Віталій Філоненко був одним із моїх учнів, коли я працював у міській школі №2 імені Василя Дашенка. Тож звістка про його смерть на бойовому посту стала просто шоком для мене. І хіба я міг стояти осторонь, коли розпочалося обговорення про перейменування вулиці Павлова?! Оскільки я мешкаю неподалік, то вважав за свій моральний обов’язок поспілкуватися з людьми, які живуть на цій вулиці, і, дивлячись їм в очі, переконатися, що вони теж поділяють мою думку.

Своєї мети досягнув

Народився Петро Ляшенко 12 липня 1953 року у селянській сім’ї Дмитра Михайловича та Ганни Кирилівни у селі Жовтневе – нині Зелений Яр. Тут, на Кагарличчині, і пройшли роки його дитинства та юності. Спочатку юнак мріяв стати лікарем, але згодом, вже після служби в армії, твердо вирішив бути учителем історії. І своєї мети досягнув. Каже, що професію обирав серцем.

Про роботу в школі Петро Дмитрович розповідає з легкістю та з такими деталями, ніби він говорить про вчорашні події, а не десятирічної давнини.

- Розумієте, - наголошує учитель, - коли людина досягає пенсійного віку, то головне – вчасно піти з роботи, як би ти її не любив і як би ти до неї не був прив’язаний. Я у цьому абсолютно переконаний. Мені здається, що я пішов вчасно. Пам’ятаю свій перший день на пенсії. Йду додому через парк, присів перепочити, і аж раптом у мене відкрилися очі на всю цю красу – зелені дерева, спів птахів. Не те, що б я раніше цього не помічав за буденними клопотами, просто в той день це все відкрилося для мене по-новому і вже якось по-іншому гріло мою душу.

А пропрацював Петро Ляшенко у другій школі 36 років. Його й досі люблять і пам’ятають учні. Дехто з них стали його колегами, як, приміром, нинішні вчителі історії школи.

- Я наполегливо вступав до інституту, - пригадує Петро Дмитрович. - До навчання працював вантажником у Кагарлицькому громхарчі, різноробочим на Кагарлицькому цукрозаводі, робітником у гальванічному цеху Київського заводу автоматики імені Г.Петровського. Після закінчення педінституту у 1980 році відразу ж за направленням приїхав працювати в школу №2. Сам я із села Жовтневе, тож бути вчителем однієї з кагарлицьких шкіл для мене було за щастя. У перші роки роботи мені допомагали колеги, а згодом вже і я ділився власним досвідом із більш молодшими педагогами…
Петро Дмитрович завжди теп­ло говорить про усіх своїх учнів, зокрема, про школярів, у яких він був класним керівником. Особливо ж – про другий випуск, 1990 року. У ті часи молодий учитель разом зі своїми учнями під час канікул об’їздив ледь не пів Радянського Союзу.

Він не боявся відповідальності, завжди прислухався до дітей – і за це учні йому відповідали взаємністю.

– Неможливо розповісти все про цю роботу, – зазначає педагог. – Вона була важкою, і водночас захопливою, займала багато часу. На мою думку, для учителів важливо обмінюватися досвідом, постійно вдосконалюватися. Працюючи з учнями, слід розвивати особистість дитини, допомагати їй, жодним чином не принижувати, намагатися заохочувати, навчати мислити та викладати думки.

Мої випускники стали хорошими людьми. І не обов’язково їм бути професорами, політиками, лікарями, хоча дехто з них і обіймає керівні посади в різних сферах діяльності, головне – вони стали порядними людьми. Мені приємно їх бачити, чути про них гарні відгуки, про те, як вони просуваються вгору кар’єрними сходами, утверджуються в житті.

«Дашенко – наша гордість»

Петро Ляшенко, працюючи у школі №2, зробив суттєвий внесок у розширення експозицій шкільного музею. Особлива його гордість – зібраний матеріал про кагарличанина, народного артиста УРСР Василя Дашенка.
– Василь Павлович Дашенко – мій далекий родич, – розповідає Петро Дмитрович. – Можливо, тому у нас із ним склалися такі близькі стосунки. Він був радий мене бачити у будь-який час. Коли я навчався у Київському педінституті, наші зустрічі були частішими, я намагався відвідувати усі вистави за його участю у столичному театрі імені Івана Франка.

Як зізнається Петро Дмитрович, особливо йому запам’ятався ювілейний авторський вечір Василя Дашенка у 1976 році. Тоді знаному акторові виповнилося 60 років. Василь Павлович запросив на вечір не лише Петра Ляшенка, а й усіх його одногрупників.

– Це було незабутньо, – розповідає Петро Дмитрович. – І гра на сцені, і те, як Василя Павловича віншували з нагоди ювілею. Я в той час невимовно пишався своїм родичем і земляком. Тоді ж я твердо вирішив, що мій святий обов’язок – зберегти пам’ять про цього талановитого актора. Я радий, що на моєму життєвому шляху і були, і нині є однодумці, які допомагали у перейменуванні школи №2 на честь відомого актора, в увіковічненні його іменем однієї з вулиць Кагарлика, у виданні книг та газетних публікацій про нього. Адже Дашенко – наша гордість.

За ініціативи Петра Ляшенка у Кагарлику започатковане щорічне вручення премії імені Василя Дашенка, яку за особливі успіхи в навчанні та активність у суспільному житті міста отримують кращі учні навчальних закладів. Однією з важливих подій в історії школи стало відкриття пам’ятної дошки на честь видатного земляка Василя Дашенка.

Петро Дмитрович розповідає, що у послужному списку актора – понад сто ролей у театрі й кіно. Але одна – заповітна, якою він гордився, – роль лейтенанта Миколи Мельникова у кінофільмі «Винищувачі» Едуарда Пенцліна (1939 року), адже вона стала його першим кроком до одержання звання народного. Саме ця роль принесла Дашенку велику популярність. Під впливом кінофільму «Винищувачі» багато юнаків стали льотчиками.

Загалом Петро Ляшенко – автор понад 50 публікацій на історичну тематику, зокрема, 20 про народного артиста Василя Дашенка. Написав історію рідної школи села Зелений Яр, із друку вийшло три видання його книги «Пам’ять серця» - як за власний кошт автора, так і за кошти меценатів. У «Пам’яті серця» зібрано багато спогадів про талановитого актора, біографічні дані Василя Дашенка, методичні рекомендації для вчителів історії щодо виховання в учнів 9-11 класів духовності та патріотизму на прикладі життя і творчості народного артиста.

Книга «Пам’ять серця» є у багатьох знаних акторів театру Івана Франка.

Петро Ляшенко з особливою гордістю зберігає в себе відгук про книгу відомої народної артистки УРСР, першої очільниці Міністерства культури України Лариси Хоролець.

– Для мене її теплі слова про «Пам’ять серця» – найвища нагорода в житті, – зізнається Петро Ляшенко. – Адже всі відзнаки, які я маю - і грамоти, і подяки - це все буденне. А визнання роботи від такої людини як вона - це найцінніше.

Упродовж 30 років разом зі своїми учнями Петро Дмитрович доглядав могилу одного з визволителів Кагарлика - лейтенанта Ізотова.

У власному архіві Петра Ляшенка – цілий музей: і публікації про акторську діяльність Василя Дашенка, і копії листів актора до друзів, і аудіозаписи радіопередач про народного артиста, і архівні фотознімки рідного краю.

Петро Дмитрович і сьогодні проводить багато часу в пошуках архівних документів, вірячи і сподіваючись у те, що його праця – не марна і нащадки з вдячністю та користю для себе використовуватимуть зібрані ним історичні знахідки, пов’язані з людськими долями, а отже, і з долею рідної йому Кагарличчини.

На засіданні виконкому

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта 3 липня провів чергове сорок четверте засідання виконавчого комітету. На розгляді було 28 питань порядку денного.

Виконком схвалив необхідні зміни до Програми підтримки розвитку Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» на 2023-2025 роки, Програми забезпечення охорони публічного порядку, зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян та профілактики правопорушень на території Кагарлицької МТГ на 2023 рік, Програми фінансової підтримки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги» на 2023-2024 роки.Члени виконкому одностайно підтримали пропозиції комісії з питань захисту прав дітей.

Крім того, ухвалено рішення з двох питань, що стосуються квартобліку, надано дозвіл Благодійному фонду «Нові Вершини» на проведення дитячого денного табору; дозвіл ФОП на розміщення зовнішньої реклами. Два дозволи стосувалися збору вихідних даних для проєктування будівництва транспортабельних котелень у м. Кагарлику по вул. 97-ї Стрілецької дивізії, 6 та по вул. Парковій, 1; ще два дозволи – під’єднання до міської водопровідної мережі. Традиційно впорядковано низку поштових адрес, прийнято рішення про надання матеріальної допомоги потребуючим. Схвалено Програму фінансової підтримки Обухівської районної державної адміністрації та її структурних підрозділів на 2023 рік; внесено актуальні редакційні зміни до додатків рішень виконкому «Про створення призовної комісії з питань організації та проведення медичного огляду призовників, які досягли 27- річного віку, яка діятиме під час дії правового режиму воєнного стану на території Кагарлицької міської територіальної громади», «Про приписку до призовної дільниці громадян України 2006 року народження на території Кагарлицької міської територіальної громади», «Про створення позаштатної військово-лікарської комісії з правами госпітальної військово-лікарської комісії на території Кагарлицької міської територіальної громади на 2023 рік».

А перед початком засідання Олександр Панюта виконав почесну місію, вручивши Подяку Кагарлицької міської територіальної громади з нагоди Дня податківця України, що відзначався напередодні, Світлані Шепеті, заступнику начальника Кагарлицької ДПІ (на фото).

Привітали поліцейських

4 липня міський голова Олександр Панюта та його заступник Валентина Циганок привітали працівників Кагарлицького відділення поліції з професійним святом.

На початку заходу присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять всіх, хто віддав життя за єдність країни та встановлення миру і спокою на рідній землі.

У своєму привітанні Олександр Панюта зазначив, що верховенство права, захист прав і свобод людини мають бути основними принципами у роботі правоохоронців. Бо людина є найвищою цінністю держави. Він побажав усім працівникам Кагарлицького відділення поліції міцного здоров’я, сил і наснаги для забезпечення правопорядку і спокою, довіри від людей, достойної оцінки праці, а найголовніше – миру в Україні.

За зразкове виконання службового обов’язку кращих працівників поліції нагородили Подяками Кагарлицької міської територіальної громади.

Відзнаки було вручено: Олегу Волошину – старшому сержанту поліції, поліцейському взводу №1 роти охорони об’єктів та публічної безпеки Обухівського РВ УПО в Київській області; Олені Примак – інженеру І категорії сектору технічної охорони Обухівського РВ УПО в Київській області; Олександру Галабурді – сержанту поліції, поліцейському - водію взводу №1 роти реагування Обухівського РВ УПО в Київській області; Олені Міщенко – майору поліції, слідчому слідчого відділення Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Роману Стеценку – майору поліції, старшому інспектору-черговому чергової частини відділення Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Олександру Савінову – майору поліції, старшому оперуповноваженому відділу кримінальної поліції Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Катерині Владимировій – капітану поліції, старшому інспектору сектору моніторингу Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Олександру Загородньому – капітану поліції, інспектору ювенальної превенції Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Мар’яні Самойленко – лейтенанту поліції, дізнавачу сектору дізнання відділення поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Альоні Кравчук – сержанту поліції, поліцейському сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Вадиму Свірідченку – сержанту поліції, поліцейському сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області; Івану Проценку - старшому сержанту поліції, помічнику чергового чергової частини відділення поліції №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області.

День Конституції на Кагарличчині

28 червня у Кагарлику в Цетральній публічній бібліотеці відбулися заходи, приурочені до Дня Конституції України.

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта та його заступник Валентина Циганок привітали учасників заходу зі знаковим державним святом та вручили подарунки й нагороди.

Новенькі ноутбуки, придбані коштом місцевого бюджету, очільник громади передав для потреб закладів директору Кагарлицького історико-краєзнавчого музею Валентині Віценко, молодшому науковому співробітнику Мирівського сільського краєзнавчого музею Василю Супу та бібліотекарю філії №17 Халчанська бібліотека Публічної бібліотеки Василю Погребному.

Також Олександр Панюта вручив ряд відзнак. Так, Почесною грамотою Київської обласної ради нагороджено Сергія Назаренка, тракториста Адміністрації-пам’ятки садового мистецтва загальнодержавного значення «Кагарлицький»; Подякою Київської обласної ради - Миколу Рогозовця, водія КП КМР «Міськрембудсервіс».

Подяками Кагарлицької міської територіальної громади відзначено: Наталію Гавриленко, діловода відділу документообігу та звернень громадян Кагарлицької міської ради; Андрія Гриценка, виконуючого обов’язки начальника відділу архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства міської ради; Леоніда Кононенка, завідувача господарства відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення міської ради; Василя Трохименка, старосту Сущанського старостинського округу; Олега Поліщука, інженера КП КМР «ЖЕП».

Працівники Публічної бібліотеки провели екскурс в історію створення Конституції нашої держави. А начальник відділу культури Олена Петленко презентувала присутнім новий відеокліп патріотичного спрямування гурту «Вишиванка» Кагарлицького міського центру культури та дозвілля.

Одвічні проблеми: дороги і собаки

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта 26 липня провів черговий «Прямий зв’язок» із жителями громади. Цього разу надійшло п’ять телефонних дзвінків.
Пані Марія з Расавки Ліщинської нарікала на сусідів, які, виїхавши за кордон, залишили напризволяще двох собак. «Це вівчарка і ще один великий білий пес. Підгодовувати вже нічим», - бідкається жінка. Не будемо зараз давати оцінку тим господарям – це, на жаль, нічого не вирішить. Саме через людську байдужість і безсердечність з’являються безпритульні собаки. До речі, з метою зменшення популяції таких собак на Кагарличчині діє програма стерилізації: останнім часом їх стерилізовано близько півтора десятка, але після цієї процедури і тимчасового утримання тварин у притулку на базі «Міськрембудсервісу» їх знову привозять на місце колишньої дислокації.
Тож, можливо, хтось із наших читачів, кому потрібен чотирилапий вірний друг і сторож, відгукнеться і прихистить собак (як видно, породистих) із Расавки Ліщинської? Широкий вибір є і в притулку для безпритульних собак на базі КП КМР «Міськрембудсервіс».
Решта звернень були від мешканців міста, і стосувалися вони дорожньо-ремонтних питань. За одним зі звернень буде облаштовано покриття відходами від фрезерування асфальту в районі кладовища по вулиці Зеленського, за іншим – грейдерування з підсипкою на одній із ділянок вулиці Героїв Крут. Що ж до побажань асфальтування щебеневих доріг – із цим доведеться почекати до кращих часів, адже по громаді в цілому їх набереться близько 200 км. Капітальні ремонти доріг якщо й будуть проводитися, то лише на найбільш важливих ділянках. До того ж, залишається ще близько 30 км ґрунтових доріг, тому на першому плані була і залишається боротьба з бездоріжжям. У багатьох населених пунктах громади навіть в умовах воєнного стану ґрунтові дороги вже отримали тверде покриття.
Один із додзвонювачів порушив також питання щодо бетонних блоків при повороті на Слободу, які звужують проїжджу частину. «Міськ­рембудсервіс» вивчить можливість щодо їхнього прибирання або тимчасового переміщення. Скаржився кагарличанин і на слабкий напір води в крані. «Кагарликводоканал» отримав доручення вивчити проблему, хоча на цей час мережа функціонує стабільно. Найперша порада в такій ситуації – перевірити в себе вдома стан фільтрів, кранів і з’єднань, і за потреби їх прочистити.

Бригада кагарличан працювала на Херсонщині

У Херсонській області триває ліквідація наслідків російського теракту на Каховській ГЕС. До постраждалого внаслідок підтоплення регіону прибули бригади фахівців із різних областей України, щоб якнайшвидше відновити громади. Про це повідомив заступник керівника Офісу Президента Олексій Кулеба.
Наслідки російського теракту на Херсонщині ліквідовували комунальники з 13 регіонів України. Допомагати жителям Херсонщини поїхали і представники нашої Кагарлицької громади.

Волонтери з Кагарличчини – на допомогу ліквідації наслідків на Херсонщині

- Нам з області надійшов лист, в якому сказано: просимо визначити групу осіб від 5 до 7 чоловік для ліквідації наслідків після підриву Каховської ГЕС, - розповідає заступник Кагарлицького міського голови Ігор Будюк. – Вказали, щоб це були комунальники. Але у нас виявилися добровольці, які захотіли поїхати і допомогти. Це були: я, старости сіл Сущан та Ставів – Василь Трохименко і Володимир Михайленко, а також наш воїн і захисник Олег Саранча зі Слободи, якого було поранено на Донеччині і він проходив лікування та реабілітацію.
Тож ми поїхали вчотирьох. Взяли із собою для місцевих людей воду, тушонку, згущене молоко, вологі серветки, печиво, цукерки.
Щодо інвентаря, з області не було ніяких вказівок. Але ми взяли із собою лопати, мітли та бензопилу.
14 червня ми виїхали з області командною групою. Супроводжував нас заступник начальника обласної військової адміністрації Київської області Михайло Ємець.
Київщину представляли 7 громад – із Ірпеня, Козина, Броварів, Кагарлика, Таращі, Переяслава, Фастова. Уся група налічувала 62 чоловіка.
Виїхали зранку, прибули ввечері.
На наступний день до нас приїхали заступник начальника Херсонської ОВА та директор департаменту цивільного захисту. Зібрали всіх, визначили фронт робіт.
Вранці нас сповістили про «приліт» в адмінбудівлю у Херсоні, треба було 10 осіб на допомогу. Туди поїхали група з Кагарлика та Козина, нас було 9. І ми ліквідовували наслідки «прильоту» у багатоповерхове приміщення з величезними руйнуваннями.
Нам видали бронежилети - це була обов’язкова умова, щоб ми були захищені. Лопати, віники – і зранку до вечора удев’ятьох ми трудилися над цією задачею. У поміч нам були 2 одиниці техніки, 2 тракторних навантажувача і кілька вантажних автомобілів.
Фізично було важко, враховуючи спеку та бронежилет на тілі. Практично удев’ятьох ми за допомогою техніки розібрали і розчистили територію. Але ми знали чого їхали й усвідомлювали важливість своєї місії на херсонській землі.
Щовечора у нас були збори – приїжджав представник Херсонської ОВА, давав рознарядку на наступний день та визначав завдання.

Роботу ускладнювали постійні ворожі обстріли

Із самого ранку ми їдемо на острів Корабельний (на нього кажуть Корабел або Корабелів). На той час там вода практично
зійшла, де-не-де вода була на дорогах, сантиметрів 20. А де будинки – вода посходила, все було замулене і стояв сильний запах зацвівшого мулу.
Задачею для помічників із Київщини було прибрати великогабаритне та дрібне сміття. Нас ставили впродовж вулиць і ми, прибираючи, ходили за технікою. Ми свідомо їхали допомагати, тому робили усю роботу, яку було необхідно. Кілька днів ми ходили між кварталами і прибирали основні вулиці.
Роботу ускладнювали постійні обстріли – літали ворожі дрони і бачили скупчення людей. У нас були люди, які спостерігали у небо. Спочатку ми працювали разом із технікою і навантажувачами, але потім у цілях безпеки роз’єдналися.
Там нема такого, як «повітряна тривога», «пройдіть в укриття». Там постійно обстріли. І через Дніпро 2-3 км стояли наші вороги. «Вихід» чуємо – 3-4 секунди і в нас «приліт». Літає дрон, побачили його (укриттів не було, всі будинки затоплені) - притискаємося до будинку, «приліт» у те місце, де ми працювали. Ми змінюємо місце дислокації. Потім з’являється знову дрон. Так ми бігали з місця на місце.
З нами була ще група ДСНС-ників з Волині до 60 чоловік. Як ми поїхали, хлопці, які з нами працювали, на жаль, потрапили під обстріл – 1 загинув, 8 тяжко поранених.
У рятувальників були бензопили, болгарки, спецтехніка, вони виконували роботи по розчищенню «грубих» об’єктів, а ми вже за ними йшли і прибирали лопатами й мітлами.
Потім відчищали мул, на сонці усе швидко сохло і ми мітлами усе це загрібали. Це складна робота, тому що мул дуже мілкої фракції, погано мететься, пил стоїть як димова завіса чи туман.

Люди призвичаїлися до обстановки

У перший день, як приїхали, ми пішли до супермаркету. Виходжу з магазина – і тут за 100 метрів «приліт», міна! Я відразу до стіни. Метрів за 50 від мене – дитячий ігровий майданчик, на якому молода мама з двома малими дітьми. Ця мама спокійним голосом каже: «Так, дети, начался обстрел. Давайте, может, идти домой?». Діти занили, що ще трохи хочуть погратися на вулиці. Вона таким же спокійним голосом їм відповідає: «Ну хорошо, еще посидим немножко». Я був вражений постійним обстрілам, у яких вони живуть і тому, як вони до них адаптувалися, - розповідає Ігор Будюк.

Собак на вулицях багато, кота – жодного

Ми повертаємося із острова і нас просять на допомогу до автобусної зупинки, куди був «приліт». Ворожа міна прилетіла прямо в зупинку, поранивши 26 людей. Картина, яку ми побачили, не з приємних – все в крові. Орки хаотично стріляють мінами з лівого берега, морально тиснучи на людей. Місцевих жителів практично немає. Якщо когось і видно, то це пенсіонери. А ще багато поліції - патрулювали, напевно, щоб не мародерили. Раз на день приїжджала машина рятувальників, привозила воду. Там немає ні газу, ні світла, ні води. Люди з баклажками ставали у невеликі черги. У кожної бабусі чи дідуся по кілька 5-літрових баклажок, ми їм допомагали їх донести додому. Вони несли більше води, бо її там не було взагалі – ні колодязя, ні свердловини. Кожна бабуся підходила, обнімала і казала: «Дякуємо за те, що допомагаєте». Собак по вулицях ходить дуже багато, кота не побачили жодного. Собаки не голодують, до них приїжджають волонтери. Ми давали тваринам хліб – вони не їли. Наприкінці нашого перебування на Херсонщині, почали з’являтися автівки з молоддю – я так зрозумів, почали потроху повертатися.

Вимикали мобільні телефони заради безпеки

Постійні обстріли заважали працювати. Вночі – у час-два ночі – тишина – і чуємо «вихід», потім свист і десь близько з нами попадало. Ми домовлялися між собою вимикати мобільні телефони, щоб сучасні технології не виявляли скупчення людей.
Та все ж ми працювали плідно і злагоджено, комунікували між собою (представниками громад). Про поїздку ніхто не пожалкував – 7 днів совісно відпрацювали одним дружним колективом із Київщини. Ми справді здружилися.
Ця поїздка мені запам’яталася неоднозначними відчуттями. Ми зробили хорошу немалу роботу, не їхали просто відбути, а максимально допомогти, а з тим – здружилися із представниками інших громад, налагодили робочі та дружні контакти.
Емоції від побаченого залишили на серці осад – люди жили, будували, прийшла війна, люди пережили окупацію, почалися постійні обстріли, потім підрив Каховської ГЕС. Дивишся на усе це і не розумієш, коли цьому прийде край. Важко усвідомлювати, що усе це відбувається з нами, українцями. З цими думками я лягав спати.
Та коли працювали, у всіх був хороший настрій, ми жартували, не дивлячись ні на що. Після кожного прильоту звучало: «Орки, горіть в пеклі!»

Розмова з місцевим із Чорнобаївки

Говорили з місцевим із Чорнобаївки, молодий хлопець, працівник міської ради. Розпитували про все, адже про Чорнобаївку знають не тільки в Україні, а й за її межами. Запитували як вони зрозуміли, що росія вже відійшла, адже Інтернету не було і з інформацією було досить важко. Каже, було видно по тому, що дуже велика кількість ворожої техніки їхала з боку Миколаєва у бік Херсона (Чорнобаївка знаходиться на дорозі від Миколаєва до Херсона), завантажена килимами, шафами та усім іншим, що намародерили. Ми зрозуміли, що «щось» буде. Кілька днів була абсолютна тиша. Ніхто не знав що сталося і що станеться. І за кілька днів почали з’являтися військові машини з українськими прапорами. Емоцій, каже, вам не передати. Всі виходили на дорогу, щоб зустріти, і плакали. Ми не тільки надіялися, а й здогадувалися, що скоро прийдуть українці, але вголос боялися про це говорити, щоб не наврочити, не зірвати.
Гуманітарну допомогу, яку ми везли із собою з Кагарличчини, роздавали людям на вулицях і занесли до церкви, щоб роздали тим, хто потребує.
Я морально був готовий до того, що побачив, адже знав куди їдемо. Та вживу бачити цю картину – таке відчуття, що потрапив у якийсь фільм іншого часу й інших реалій. Наче тебе тимчасово вирвали із нашого світу і вкинули у зовсім інший. Це якийсь сюрреалізм.
Додому ми поверталися з приємними емоціями виконаної місії: щось хороше ми зробили. І це гріє душу.

Кар’єра на Кагарличчині: від будівельника – до регіонального директора

Кагарличанам відомо, що багато молодих фахівців за відносно короткий час успішно зробили кар’єру в ПрАТ «Агрофорт». «Вісник Кагарличчини» спробував знайти секрет професійного зростання працівників цього сільгосппідприємства, поспілкувавшись із головним інженером Дмитром Воробчаком та регіональним директором Валерієм Роєнком.

«У СВІЙ ПЕРШИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ Я БУДУВАВ ФЕРМУ У ШПЕНДІВЦІ»

Нинішній регіональний директор «Агрофорту» Валерій Роєнко прийшов у сільгосппідприємство працювати будівельником.

- Пам’ятаю, - розповідає він, - як у 2011 році разом із колегами будували у селі Шпендівка тоді ще Кагарлицького району ферму та силосну яму. Трудилися на совість. А вже після здачі об’єкта, збираючись додому, отримав дзвінок від тодішнього директора «Агрофорту» Володимира Онуки. Домовилися про особисту зустріч. Пропозиція стати бригадиром тракторної бригади для мене стала неочікуваною… Втім, погодився одразу. А от коли запропонували очолити Черняхівський відділок, деякий час вагався, адже, як-не-як і відповідальність, і обсяги роботи інші. Та, зваживши всі «за» і «проти», знову дав згоду, адже цікаво було спробувати свої сили в чомусь новому. І не жалкую.

За час роботи Валерія Роєнка на посаді керуючого Черняхівський відділок суттєво змінився. Поліпшилися і показники роботи, і трудова дисципліна.

- Валерій – людина небагатослівна. Не любить бути в центрі уваги та переливати «з пустого в порожнє». Керівник, який знає, як досягти поставлених цілей і що потрібно робити, аби згуртувати колектив, - характеризує свого колегу директор «Агрофорту» Андрій Воробчак. – Він - один із тих, кому можна довірити відповідальне завдання і бути впевненим, що воно буде виконане. Тож, як на мене, цілком логічним було рішення призначити саме його на посаду регіонального директора, яка з’явилася після об’єднання всіх відділків нашого сільгосппідприємства в один.

Як зізнається сам Валерій, значно допомогли в його успішному кар’єрному зростанні і регулярні семінари, які практикує МХП, і поради більш досвідчених колег, і довіра керівництва.

Нині в його відділку трудиться понад 70 працівників. У результаті оптимізації залишилися переважно, хоч і молоді, але вже перевірені часом кадри.

- Ті з наших працівників, - розповідає Валерій Роєнко, - хто хоче працювати та професійно розвиватися, всі можливості для цього має. Взяти, приміром, механізатора Володимира Кравця. Це – фахівець-універсал, який за 8 років роботи в «Агрофорті» навчився досконалій роботі і на комбайні, і на обприскувачі, і на різних вантажівках. І таким людям підприємство завжди дає шанс професійного зростання. Сьогодні Володимиру ми довіряємо всю сучасну техніку. Знаємо, що не підведе. І таких механізаторів, як він, у нас багато. Тим, хто у нас недавно, я постійно кажу, що в «Агрофорті» механізатор має бути універсалом. Ми цього прагнемо. І так обов’язково буде.

Така упевненість Валерія Роєнка базується, можливо, і на тому, що, за словами його колег, ступінь порозуміння регіонального директора зі своїми підлеглими – на найвищому рівні: Валерія всі розуміють з напів слова, як і він їх. Йому довіряють. А для керівника це чи не найголовніше. Окрім визнання на підприємстві, менеджерські здібності Валерія Роєнка були помічені і на національному рівні. У 2018 році він став лауреатом Національного бізнес-рейтингу у номінації «Керівник року».

«НА МОЇЙ ПАМ’ЯТІ  ВІДБУЛАСЯ СВОГО РОДУ ІТ-РЕВОЛЮЦІЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ»

Свого часу Дмитра Воробчака, який нині працює в «Агрофорті» на посаді головного інженера, було визнано переможцем загальнонаціонального конкурсу Agroexpert у номінації «Кращий молодий інженер». Це сталося у 2016 році. А вже за три роки він очолив одну з найважливіших служб підприємства.

А розпочав Дмитро роботу в «Агрофорті» у 2012 році лінійним інженером. Мав за плечима чудову вузівську підготовку - за фахом інженер з транспорту. Втім, робота в агросекторі для юнака з міста була чимсь новим і незвіданим.

- Мені пощастило, - розповідає Дмитро, - що з перших днів роботи поряд були старші колеги, які за досить короткий час навчили підходам застосування теоретичних знань на практиці. Та й сам підхід роботи в МХП припав до душі. На моїй пам’яті відбулася свого роду ІТ-революція на підприємстві.

У 2011 році на комбайнах, сіялках, іншій техніці «Агрофорту» були лише звичайні навігатори, а в паливних баках - прості системи контролю палива. За десять років зміни відбулися кардинальні. Завжди було цікаво працювати, вчитися чомусь новому, тестувати новітні системи, відшліфовувати їх роботу.

І Дмитро Воробчак із запалом розповідає про те, як у паливних баках техніки встановлювалися проточні датчики, які в онлайн-режимі сихронізуються з базою 1С, як встановлювалисяелектронні зчитувачі, як вони працюють.

До речі, стверджує Дмитро, механізатори досить швидко призвичаїлися до нововведень, до того, коли система сама визначає час, в який той чи інший комбайнер чи тракторист приступив до роботи, що було зроблено за день, коли косовиця чи посівна була завершена. Відповідно й агрономи в автоматичному режимі корегують роботу механізаторів.

- Минулого року, - продовжує Дмитро Воробчак, - було повністю автоматизовано нашу заправку – відтепер кожен із механізаторів за допомогою власної картки може там ідентифікуватися, після чого заправка трактора чи комбайна пальним проводиться автоматично. У наших планах – створення особистого онлайн-кабінету механізатора.

Загалом інновації на підприємстві впроваджуються щороку. Багато ініціатив надходить з центрального офісу МХП. Втім, остаточне рішення ухвалюється після колективного обговорення - 11 головних інженерів компанії виробляють спільну позицію з того чи іншого питання.

Дивлячись на те, з яким запалом Дмитро розповідає про свою роботу, розумієш, що, можливо, саме це повне занурення з головою у виробничий процес й було оцінене керівництвом підприємства, яке й доручило молодому інженеру стати на чолі однієї з найважливіших служб «Агрофорту».

На сьогоднішній день кістяк інженерної служби підприємства – фахівці, віком до тридцяти років.

Дмитро розповідає, що в «Агрофорті» для працівників регулярно проводяться тренінги та семінари. План навчань формується завчасно, обов’язково враховуючи побажання колективу, відшліфовуються робочі моменти. Якщо говорити про практичні навчання для механізаторів, то на таких зустрічах, як правило, обоворюються теми, що стосуються правильного використання на тій чи іншій техніці шин, акумуляторів, мастил, підшипників.

- Для нас важливо, - наголошує головний інженер, - щоб такі семінари не проводилися для якоїсь відмітки, щоб вони були корисними, тож для цього ми й завчасно залучаємо всіх працівників служби до обговорення тем зустрічей.

Оскільки інженерна служба «Агрофорту» – наймолодша за віком її працівників, то цілком логічно постає питання щодо того, чи є якісь преференції для молодих спеціалістів.

На це Дмитро Воробчак відповідає:
- Не лише молодим спеціалістам, а й всім працівників, які до нас прийшли працювати з інших регіонів, підприємство повністю винаймає житло, до того ж проїзд на роботу теж компенсується або ж паливом, або ж коштами.

«Близько 80% працівників «Агрофорту» мають вік до 40 років»

Директор «Агрофорту» Андрій Воробчак зауважує, що найбільше молодих кадрів – в інженерній та агрономічній службах.

- Ми маємо різні програми залучення молодих фахівців, одна з яких – стажування випускників вузів, - пояснює директор. - Якщо студенти здібні та мають бажання у нас працювати, ми їх працевлаштовуємо. У перші дні роботи за молодими працівниками, як правило, закріплюється наставник з числа старших колег-фахівців. Загалом наш колектив молодий, адже близько 80 відсотків працівників «Агрофорту» мають вік до 40 років. Якщо люди здібні, то вони завжди мають шанс кар’єрного зростання. З «Агрофорту» досить-таки багато фахівців перейшли на вищі посади не лише в межах підприємства, а й всередині компанії.

Підприємство стало свого роду кузнею кадрів МХП. Приміром, колишній головний зоотехнік «Агрофорту» Руслан Казимов обіймає посаду головного спеціаліста тваринництва всієї компанії, а колишній бригадир та керуючий Шпендівським відділком «Агрофорту» Микола Тарасєвич успішно працює головним інженером ТОВ «МХП-Агрокряж», яке веде свою діяльність у Вінницькій та Хмельницькій областях.

Та й нинішній директор «Агрофорту» Андрій Воробчак теж зобов’язаний своєму професійному зростанню цьому підприємству.Адже прийшов працювати рядовим інженером і за неповні десять років став його директором.

«Дружба» з Мирівки - у Другій лізі Чемпіонату України з футболу

XXXI Конференція професійної футбольної ліги (ПФЛ) визначила учасників Першої та Другої ліг сезону 2023/24. Про це повідомляється на офіційному сайті ПФЛ. Серед них і ФК "Дружба" (Мирівка, Кагарличчина, Київська область).

"Набули членства в ПФЛ та візьмуть участь у змаганнях ПФЛ серед команд клубів Другої ліги такі клуби, як Дружба (Мирівка), Скала 1911 (Стрий), Локомотив (Київ), ФК Кудрівка та ЮКСА (Тарасівка). Здобули членство в ПФЛ і ті три клуби, які втратили право на участь змаганнях Української Прем’єр-Ліги та переходять у змагання Першої ліги: Металіст (Харків), ФК Львів (на старт не вийде), Інгулець (Петрове)", - йдеться у повідомленні.

ДРУГА ЛІГА: СКЛАД УЧАСНИКІВ

Порівняно з попереднім сезоном, збільшився склад Другої ліги ПФЛ— з 10 до 13 учасників, які гратимуть у межах однієї спільної таблиці.

Не стартує в новому чемпіонаті столичний "Рубікон", який знявся з Другої ліги навесні. Натомість поновлять виступи сім інших клубів, що брали участь у розіграші 2022/23. До них також приєднається "Тростянець", який минулий сезон пропускав.

"Васт" (Миколаїв)
"Дружба" (Мирівка)
"Звягель"
"Кремінь-2" (Кременчук)
"Кудрівка" (Київська область)
"Локомотив" (Київ)
"Металург-2" Запоріжжя
"Нива" (Вінниця)
"Реал Фарма" (Одеса)
"Скала 1911" (Стрий)
"Тростянець"
"Чайка" (Петропавлівська Борщагівка)
ЮКСА (Київська область)

КОЛИ СТАРТУЄ СЕЗОН У ЧЕМПІОНАТІ УКРАЇНИ?

Початок чемпіонату Першої ліги заплановано на 28 липня. Розіграш у Другій лізі стартує 6 серпня.

ДЕ ГРАТИМЕ "ДРУЖБА"?

Домашні матчі "Дружби" проходитимуть на стадіоні "Колос" у Кагарлику.

ЯКІ СУПЕРНИКИ НАЙІМЕНИТІШІ?

Як повідомляється на ФБ-сторінці ПФК "Дружба", найіменитішими суперниками можна вважати столичних залізничників, які продовжують традиції колективу, задіяного свого часу в основному дивізіоні союзного чемпіонату; «Ниву» — фіналіста Кубка України; «Скалу 1911» — клуб з більш як сторічним історичним ракурсом і «Чайку» — чинного бронзового призера турніру.
Чи грала "Дружба" раніше з нинішніми суперниками по Другій лізі?

«Дружба» має досвід офіційних змагань з чотирма суперниками. На всеукраїнському рівні — зі «Скалою» (2:1, 3:0 і 4:1), «Локомотивом» (0:0 і 0:0) і ЮКСА (5:0 і 3:2), у Чемпіонаті Київщини — з «Кудрівкою» (3:0 і 2:3).

Вручено нагороди землякові-фронтовику

Кагарлицький міський голова Олександр Панюта і начальник Другого відділу Обухівського РТЦК та СП підполковник Володимир Бойко спільно з представниками командування військової частини виконали високу місію вручення нагород нашому землякові Олександру Мозговому. Начальник штабу військової частини Максим Можарівський вручив героєві-фронтовику почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих» та відзнаку Міністерства Оборони України – медаль «За поранення» (важке).

Крім того, Олександр Панюта вручив фронтовикові Подяку Кагарлицької міської територіальної громади і цінний подарунок.

До мобілізації Олександр Мозговий працював на посаді старости сіл Демівщина, Оріхове, Кадомка, Зорівка, Калинівка. Нині перебуває на реабілітації після важкого поранення на фронті.

Самовідданим, невтомним, натхненним

У малому залі Кагарлицького центру культури та дозвілля відбулися урочистості з нагоди Дня фермера. Сьогодні вітали самовідданих, невтомних, натхненних трудівників, людей, які мають велику любов до землі.

Зворушливими були вітання від Кагарлицького міського голови Олександра Панюти, голови асоціації фермерів Кагарличчини Олександра Широкоступа, заступника начальника управління з ретроконверсії - начальника відділу з ретроконверсії № 1 ГУ ПФУ в Київській області Світлани Трохименко.

Подяки Кагарлицької міської територіальної громади за невтомну працю, завзятість, наполегливість, відданість професії, вагомий внесок у розвиток агропромислового виробництва громади та з нагоди Дня фермера із врученням цінного подарунка міський голова Олександр Панюта разом із своїм заступником Валентиною Циганок привітали: голову ФГ «Мотузко» Віталія Мотузка; водія ФГ «Расавське» Сергія Коваленка; керівника ФГ «Агро-Лан+» Романа Янченка; голову ФГ «Дар» Михайла Блаха; комбайнера ФГ «Матійчук І.В.» Анатолія Юрченка; голову СФГ «Мартиненко» Володимира Мартиненка; слюсаря с/г техніки ФГ «Широкоступ» Миколу Сачка; голову ФГ «Колос» Анатолія Черевка; голову СФГ «Голінка» Ніну Голінку.

Свої музичні вітання людям, для кого фермерство – не професія, а покликання душі, дарували вокальне тріо Кагарлицької мистецької школи, тріо «Заграва» Кагарлицького міського будинку культури, дует у складі Анатолія Климака та Людмили Поліщук. Ведучою заходу була Анастасія Мацібура.

Літні октави Бориса Родини

Октави літа виграють посмішками дітлахів і гамором спортмайданчиків, черешневими гронами і пишнотою троянд. А от «Октава» – на канікулах!

На студії «Октава» Центру дитячої та юнацької творчості дівчатка й хлопчики опановують спів і гру на гітарі, а вчить їх вокально-музичним премудростям Борис Родина. Завершальним акордом навчального року став концерт, з яким виступили вихованці Бориса Миколайовича перед батьками. Впоратися з неймовірним хвилюванням маленьким артистам (деякі – дошкільнята!) допомогло тепле слово і підтримка наставника.

Співали пісень про маму та Україну, ліричних і патріотичних, а закличні «Всипте, хлопці, москалям!» та «Ой у лузі червона калина» супроводжувалися палкими оплесками публіки, гітарні акорди надавали дійству особливого забарвлення. А публіка – батьки, бабусі, дідусі – добре знала, яким був минулий навчальний рік з повітряними тривогами і спілкуванням онлайн, вимкненням світла і… надіями.

Скільки дітлахів пройшли через «Октаву» за майже 30 років, Борис Родина й сам не скаже. Але назавжди в душі й серці вихованці, які пов’язали свою долю з музикою, мистецтвом. Тепло згадує наставник Яну Терещенко, Наталю Гордієнко, Тетяну Шаравару, Сашу Нікіфорову, Нелю Цапенко, Вікторію Батуревич, пишається тими, хто працює в нашому місті сьогодні, а це – Лілія Сушко (Литвин), Яна Герасименко, Олег Волошин, Володимир Копильний. І серед нинішніх студійців «Октави», можливо, підростають таланти, які не тільки не посоромлять наставника, а й додадуть мистецької слави Кагарлицькому краю.

У творчому доробку Бориса Родини – не одна сотня пісень найрізноманітнішої тематики, композитор поклав на музику немало віршів земляків. Особливо плідним є його творчий тандем з поетесою Надією Предченко. Ось і нещодавно світ побачили «Мелодії двох сердець» – чергова збірка пісень Бориса Миколайовича і Надії Миколаївни.

Хто вони, довгожителі Кагарлика?

Вважається, що найдовше живуть у Японії – сім років тому в цій країні нарахували 57 тисяч жінок-довгожителів. Але й нам є чим пишатися. Сьогодні мова піде про двох жителів міста Кагарлика - Івана Юрійовича Корнієнка, якому в березні виповнилося 96 років, та Анатолія Дмитровича Антошка, 1929 року народження.

«НА ЖИТТЯ НЕ СКАРЖУСЯ»

Іван Юрійович Корнієнко проживає у Кагарлику майже 40 років. Народився у селі Будище, що на Черкащині. Має доньку Тетяну, яка щотри місяці приїжджає до тата з далекого Х’юстона, вирішуючи всі побутові питання. А в інший час допомогу йому надають соцпрацівники Кагарлицького територіального центру соціального обслуговування, зокрема, Наталія Дейнеко.

Усе своє трудове життя Іван Юрійович пропрацював муляром. Зводив нові будинки у різних куточках країни, адже йому довелося працювати і на рідній Черкащині, і на Донеччині, і в Криму.
Разом із ним радість і горе завжди розділяла вірна дружина Марія Петрівна, яка 4 роки тому залишила цей світ.

Хоча на долю ветерана припали і воєнні лихоліття, і голодомор, і важка щоденна фізична праця, він і сьогодні у свої 96 років випромінює оптимізм, дуже часто посміхається. Каже, що радісних днів було більше.

«На життя не скаржуся, - розповідає Іван Юрійович. - Бувало важко, але нічого - впоралися. Хорошого було більше».

У 1944 році Івана Юрійовича призвали до лав Радянської армії - відразу після звільнення Черкащини від окупантів. Тоді йому було лише 17 років. Служив в артилерії. Утім, розповідає, що зважаючи на юний вік, безпосередньої участі у бойовий діях не брав: «Таких юнаків, як я, берегли, на вогонь не посилали». Після війни ще протягом 6 років служив у військовій частині.

Згодом - багаторічна праця на будівництві. У ті роки соціально-побутова сфера з року в рік розвивалася, по всій країні зводилися нові об’єкти - лікарні, дитсадки, заклади культури, школи, багатоповерхівки. Доводилося дуже багато будувати.

Від буденної фізичної праці знаходив розраду дома, в сім’ї. Дуже допомагала дружина, яка завжди його підтримувала. І коли Іван Юрійович після 10 років проживання у Феодосії вирішив переїхати ближче до Києва, вона теж не стала суперечити. Швидко зібрали валізи і поїхали. Зупинилися в Кагарлику. Це місто сподобалося подружжю Корнієнків ще в ті часи, коли проїжджали через Кагарлик у Звенигородку. Та й доньці Тетяні тут все було до душі. На той час Іван Юрійович був уже на заслуженому відпочинку.
Доки дозволяло здоров’я, хазяйнував по господарству. Він і нині дуже полюбляє вийти на город, посидіти у затінку дерев свого садка.

Як зізнається ветеран, він упродовж життя завжди намагався жити по совісті, і, можливо, за це Бог й дарував йому довголіття. Допомагати іншим, стверджує довгожитель, його навчила мама Олександра. Він із гордістю згадує той день воєнного лихоліття, коли мама наважилася врятувати життя одній маленькій єврейці, надавши їй прихисток у своєму будинку. Про це ніхто не знав, окрім Івана, його мами та тата. Вже через тиждень, коли село звільнили радянські війська, і врятована дівчинка вийшла зі схованки, усі односельці дізналися про цей секрет.
«Дівчинку звали Віра Едельман, - розповідає Іван Юрійович. - Мама її врятувала в той день, коли німецькі окупанти зібрали близько трьохсот євреїв у сільський клуб, після чого повели до лісу на розстріл. Тримали її на горищі, їжу носили вночі, щоб ніхто нічого не запідозрив, накривали ковдрою та соломою. Навіть найближчі мамині родичі не знали про це».
Все життя врятована дівчинка була вдячна Корнієнкам. Після війни Віра проживала у Вільшані, згодом – у Білорусії, а ще пізніше переїхала до Ізраїлю. Іван Юрійович і досі зберігає листи від врятованої Віри Едельман.

Будівельник Іван Юрійович Корнієнко - людина безкорислива. Він не нажив «палат кам’яних». Зате після його трудів залишилися школи, лікарні, садочки.
«Кожна цеглинка в стінах тих будівель мені знайома. Ось це я розумію... Заради цього варто було жити», - каже ветеран.

«ЧАСИ БУЛИ НЕПРОСТІ, АЛЕ ЦІКАВІ»

Анатолій Дмитрович Антошко народився у Буртах далекого 1929 року, однак, більшу частину свого життя прожив у Кагарлику. Закінчивши в селі семирічку, продовжив навчання у Ржищівському будтехнікумі. Згодом здобув також і військову спеціальність – після закінчення військового училища працював старшим техніком з електрообладнання багатодвигунових літаків.

Втім, стверджує Анатолій Дмитрович, військова служба була нетривалою – із далекої Карелії він повернувся додому, придбав у Кагарлику недобудований будинок і разом із сім’єю почав облаштовувати своє родинне гніздо. Дружина Марія теж була родом із Буртів. Тож переїзду ближче додому була тільки рада. Так у Кагарлику вони разом і виростили двох дітей.

Під час роботи геодезистом в «Укрколгосппроекті» Анатолію Антошку довелося обслуговувати Кагарлицький, Миронівський, Богуславський і Обухівський райони. Згодом його призначили на посаду директора лісоскладу, ще пізніше трудився в управлінні сільського господарства райвиконкому у відділі капітального будівництва з будівництва колгоспів. Працював, не покладаючи рук. Зізнається, що іноді по три роки не йшов у відпустку.

Цей період життя він згадує із задоволенням: колектив був хороший, молодий, перспективний. Працювали в єдиному пориві.
«Це був дуже непростий час. Непростий, але цікавий. Район переживав період становлення, роботи - непочатий край», - каже довгожитель.

Анатолій Дмитрович із гордістю згадує, як під його керівництвом у Кагарлику встановлювали нову потужну електропідстанцію.
«На той час, - розповідає довгожитель, - у Кагарлику була лише дизельна підстанція на території парку. Вона працювала з перебоями. А я вже був майстром і саме нашій бригаді доручили цю справу. Це було і цікаво, і відповідально. Весною почали будувати, а роботу закінчили у переддень жовтневих свят, під’єднавши до нової електропідстанції не лише місто Кагарлик, а й три прилеглі села. Це була дійсно визначна для району подія».

Криком і лише наказами порядку не наведеш, і Анатолій Дмитрович це чудово розумів. Він умів налагоджувати стосунки зі своїми підлеглими. Вмів їх зрозуміти, а якщо потрібно, то навчити, допомогти і словом, і власним прикладом.

Незважаючи на поважний вік, ветеран не звик сидіти без діла. Сам може за собою доглянути, та й подвір’ям прогулятися любить і біля хати щось зробити.

Ми поцікавилися у ветерана секретом його довголіття. Він виявився простим, але важливим: любов до близьких, друзів, природи і, безумовно, здоровий спосіб життя. Зі слів родичів, Анатолій Дмитрович завжди вирізнявся працьовитістю, оптимізмом і позитивним настроєм.

Ті, хто його знає, кажуть, що Анатолій Дмитрович ніколи нікого не засуджував, намагався в усьому допомагати людям.
«Чого тільки не було за прожиті роки, але для себе я засвоїв одне - ніколи не потрібно злитися, зациклюватися на дрібних неприємностях, - каже довгожитель. - Це все минає, наповнюйте своє життя позитивними емоціями та любіть інших!»

У Кузьминцях горіла цегельня

У селі Кузьминці Ржищівської МТГ на промисловому підприємстві сталася пожежа. До її ліквідації залучалися підрозділи ДСНС із Кагарлика, Ржищева, Миронівки, Українки, Обухова та Білої Церкви. Про це повідомляє Головне управління ДСНС України у Київській області.

18 червня о 22:30 оперативно-диспетчерська служба Обухівського району отримала повідомлення, що в с. Кузьминці Ржищівської МТГ на території промислового підприємства сталася пожежа.
За викликом було направлено чергові караули 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини м. Кагарлик, 14-ї ДПРЧ м. Миронівка, 17-ї ДПРЧ м. Українка, 16-ї ДПРЧ м. Обухів, 20-ї ДПРЧ м. Ржищів та 3-ї ДПРЧ м. Біла Церква.
Прибувши на місце події, рятувальники виявили, що загорілися піддони у складському приміщенні промислового підприємства на площі 300 м2.
Звідти вогонь розповсюдився на виробничий комплекс підприємства, всередині якого знаходилися піддони, тирса, керамічні блоки.
Із сусіднього ангару працівники ДСНС врятували 10 одиниць інженерної техніки.
Пожежу було локалізовано о 02:09 та повністю ліквідовано о 03:27.
На ліквідації пожежі працювало 48 рятувальників та 11 одиниць техніки.

Убивство з особливою жорстокістю

У селі Зелений Яр Кагарлицької МТГ став­ся злочин: тут за борг жорстоко вбили 26-річного жителя міста Кагарлик. Поліцейські затримали підозрювану у злочині та її поплічників.
17 червня до поліції зателефонувала жителька м.Кагарлик та повідомила, що зник її син Н. Вона зазначила, що син пішов з дому 16 червня й ночувати не повернувся. Хоча раніше таке не траплялося.
18 червня під час оперативно-розшукових заходів поліцейські встановили, що Н. зустрівся зі своїми друзями, серед яких була й жінка 1995 року народження. Між ними виник конфлікт: Н. раніше позичив у друзів гроші, а тепер ті вимагали повернення боргу.
Під час конфлікту підозрювані облили Н. бензином та підпалили. Це й стало причиною смерті молодого чоловіка.
Потім підозрювані закопали тіло Н. у лісосмузі, що поблизу села Зелений Яр.
Учасників страшної події у Зеленому Яру - жінку та її спільників - затримали.
Нині зловмисниця перебуває в ізоляторі тимчасового тримання. Їй повідомлено про підозру за статтею 115 ч. 2 п. 4 (вбивство з особливою жорстокістю) ККУ. Тривають слідчі дії.

У кагарлицькій «первинці» кожен сімейний лікар отримав електрокардіограф

Відтепер кожен із 14-ти сімейних лікарів Кагарлицького Центру первинної медико-санітарної допомоги має в своєму розпорядженні портативний електрокардіограф. Партію із 10-ти апаратів кагарлицька «первинка» отримала 8 червня. Тож тепер їхній «парк» складає 23 одиниці. Ними забезпечені і 7 амбулаторій, і «невідкладка».

- Відповідно до Наказу № 504 МОЗ кожен сімейний лікар повинен робити пацієнту електрокардіограму. – розповідає директор медустанови Інна Карапіра. – Тобто, їх робочі місця мають бути укомплектовані електрокардіографом. Тож ми звернулися із листом про придбання такого обладнання до міської ради. І голова громади Олександр Панюта, і депутати підтримали наше прохання, виділивши кошти на придбання обладнання. Тож на додачу до тих кардіографів, які у нас є, ми придбали ще 10 портативних апаратів, кожен з яких коштує 40 тисяч гривень.

Інна Карапіра зазначає, що таке придбання значно поліпшить надання медпослуг: пацієнтам не потрібно буде вичікувати чергу до лікаря, а потім в кабінет ЕКГ. Адже зрозуміти, чому в пацієнта тисне в грудях, можна лише після такого обстеження. Сімейний лікар у себе в кабінеті зробить електрокардіограму і відразу, прочитавши її, поставить діагноз та призначить лікування.

Завдяки тому, що прилад працює на акумуляторі, лікар може взяти його і при виклику додому до хворих людей похилого віку, що теж підвищує комфортність та якість надання медичних послуг.

-Зважаючи на солідну партію електрокардіографів, фірма, яка виграла тендер на їхню поставку, надала нам безкоштовно аналізатор сечі. Також продавець, в разі потреби, проводить і гарантійне обслуговування та ремонт апаратів, - розповідає Інна Карапіра.

Принагідно директор ЦПМСД зазначила, що заклад очікує завершення тендера на поставку сучасного гематологічного аналізатора. Це прилад 5D-рівня, що дає змогу робити онкомаркери.

«Коло щасливих» надає допомогу жінкам Кагарличчини

7 червня у Кагарлик завітали працівники безпечного простору для жінок і дівчат «Коло щасливих» з м.Обухова. Це перший візит безпечного простору для жінок і дівчат до Кагарлика. Місяць тому в Обухові команда проєкту не тільки облаштувала приміщення, а й розпочала активну роботу з громадами Обухівського району.

Як нам повідомила фахівчиня з мобілізації громади «Коло щасливих» Катерина Меркулова-Попа, фахівці проєкту пропонують жінкам, які цього потребують, перш за все, юридичні та психологічні консультації. Окрім цього, для діток проводять пізнавально-розважальні за­ходи, заняття з англійської мови.

- Жінки-ВПО часто опиняються у складному психологічному стані, - наголосила Катерина, - і, як правило, їм важко адаптуватися до життя на новому місці. Під час наших зустрічей ми намагаємося надати їм не лише професійну юридичну чи психологічну допомогу, а й просто дружню підтримку, можливість виговоритися. Будь-яка послуга у «Колі щасливих» надається за принципом «рівний-рівному».

Катерина Меркулова-Попа запевнила, що 7 червня у Кагарлику - лише перша зустріч, свого роду презентація роботи проєкту «Коло щасливих». Так, того дня пройшов майстер-клас із виготовлення смачних млинців, проведено лекцію на тему взаємин між жінками та чоловіками, організовано низку розваг для дітей. Захід відбувся за сприяння служби у справах дітей та сім’ї Кагарлицької міської ради.

Якщо буде у цьому потреба, то фахівці готові регулярно надавати транспорт для жінок Кагарличчини, аби ті мали змогу відвідувати заняття безпечного простору в Обухові у зручний для них час. Адже «Коло щасливих» пропонує жінкам та дівчатам майстер-класи, тренінги та спортивні заходи, різноманітні консультації, допомогу та підтримку. І просто – приємне товариство.

Кагарлицька лікарня - серед спроможних медзакладів області

Міністерство охорони здоров’я України затвердило статус основних медичних закладів Київської області. Кагарлицьку багатопрофільну лікарню включено до переліку спроможних закладів медицини як загальний медзаклад.

Спільна робота дала результат

8 червня у МОЗ відбулося кінцеве засідання щодо визначення закладів, які увійдуть у спроможну медичну мережу Київської області. Тут розглядали пропозиції, які напрацював профільний департамент Київської ОВА та робоча група. У засіданні взяв участь і Кагарлицький міський голова Олександр Панюта.
За результатами засідання, Кагарлицьку багатопрофільну лікарню включено до переліку спроможних закладів медицини як загальний медзаклад.
Таким чином, увінчалася успіхом тривала і напружена робота, спрямована на оптимізацію багатопрофільної лікарні в Кагарлику, зміцнення її матеріально-технічної бази, яку проводили й колектив закладу, і міська рада у співпраці з органами влади вищих рівнів.
Разом із тим, робота щодо поліпшення якості надання медичних послуг, оснащення Кагарлицької лікарні сучасним обладнанням триватиме надалі.
У чому суть чергового етапу медичної реформи
Згідно з нововведеннями, які передбачає інфраструктурний етап медичної реформи в Україні, кожен заклад охорони здоров’я матиме окреслені функції. У загальних лікарнях пацієнтам надаватимуть базові послуги. А на кластерні та надкластерні медзаклади покладається надання високоспеціалізованих або вузькопрофільних медпослуг.

Як зараз поділятимуться медзаклади у Київській області

Відтепер медзаклади, які увійшли до спроможної медичної мережі Київської області, поділятимуться на надкластерні, кластерні та загальні.

Надкластерні:

Київська обласна клінічна лікарня, Київський обласний фтизіопульмонологічний центр, Київський обласний онкологічний диспансер, Київський обласний перинатальний центр, Київський обласний центр ментального здоров’я (який розташований у Ворзелі), Київська обласна дитяча лікарня, Київська обласна дитяча лікарня №2 (м.Біла Церква).

Кластерні та загальні лікарні Обухівського району

Кластерні: Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування, Обухівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування.
Загальні: Кагарлицька багатопрофільна лікарня, Богуславська центральна лікарня, Миронівська опорна багатопрофільна лікарня.

Переможцем став кожен із 80 учасників 

8 червня у Кагарлицькому фізкультурно-оздоровчому комплексі відбувся четвертий етап «Вищої ліги» обласного фізкультурно-оздоровчого проєкту «Учнівська ліга «Здорова Україна». Показати свою майстерність, силу та витривалість сюди приїхали 8 команд із 7 громад Обухівського району. Кагарличчину у «Вищій лізі» представляли учні Черняхівського ліцею з команди «Лідер».
«Учнівська ліга» проводиться серед учнів п’ятих класів, щоб мотивувати їх до здорового та активного способу життя. Відбувається все у форматі ігор, а тому переможцями є усі, хто бере у них участь.

Цього разу у 7 видах активностей («Даджбол», «Флеш», «Флеш-слалом», «Ягоди», «Гулівер», «Конвеєр», «Хватько»), об’єднаних у два ігрових модулі, проявляли себе близько 80 п’ятикласників.
Це команди: ОЗО «Ржищівський ліцей «Лідер» та Піївський ліцей «Ерудит», Васильківський академічний ліцей «Престиж», Миронівський академічний ліцей №2, КЗ КМР «Черняхівський ліцей», ОЗО Богуславський ліцей №2, Академічний ліцей №5 Обухівської міськ­ради, Підгірцівський ліцей (Козинецька СТГ).
На початку ігор їх учасників привітали заступник голови Київської обласної адміністрації Михайло Ємець, начальник управління молоді і спорту КОДА Сергій Тимофєєв, заступник Кагарлицького міського голови Валентина Циганок.
Кагарлицька громада як гостинний господар заходу отримала комплект м’ячів. Подарунок вручили начальнику відділу молоді і спорту міської ради Анастасії Іванюті.
Діти - учасник «Вищої ліги» - незалежно від результатів отримали дипломи. А вчителів фізичної культури – наставників команд – було відзначено почесними грамотами «За особистий внесок та активну участь в організації та проведенні обласних спортивних ігор серед дітей «Учнівська ліга «Здорова Україна» на території Київської області.
Нагадаємо, що 15 лютого у закладах загальної середньої освіти Київщини стартували спортивні ігри серед дітей «Учнівська ліга «Здорова Україна». 7 квітня у Кагарлицькому ліцеї №3 відбулися змагання «Першої ліги». У них взяли участь 4 команди учнів 5-х класів: «Комета» (Кагарлицький ліцей №1), «Дружба» (Кагарлицький ліцей №3), «Хоробре серце» (Переселенський ліцей) та «Лідер» (Черняхівський ліцей). Саме черняхівський «Лідер» і представив Кагарлицьку громаду у «Вищій лізі».

Зробіть аналіз води – не допустіть отруєння нітратами!

У зв’язку з випадками отруєння дітей, ймовірно, пов’язаних із приготуванням дитячого харчування на воді з індивідуальних колодязів, у якій вміст нітратів перевищував гігієнічні нормативи, на виконання Постанови МОЗ України від 17.05.2010 №16 та з метою запобігання виникненню водно-нітратної метгемоглобінемії у дітей повідомляємо, що Миронівська філія ДУ «Київський ОЦКПХ МОЗ» проводить дослідження води з індивідуальних колодязів (безкоштовно), що використовується для споживання дітьми віком до 3-х років.

Прийом проб здійснюється до 14.00 год за адресою: м. Кагарлик, вул. Каштанова (Комунарська), 16 (ІІ поверх – санітарно-гігієнічна лабораторія).

За детальною інформацією можна звертатися в лабораторію за телефоном: (04573) 5-24-96.

Миронівська філія ДУ «Київський ОЦКПХ МОЗ»