Пошук

“Колботряси” знову попереду

Схоже, що фізико-хімічні КВК між командами міських шкіл стають вже щорічними. І втілюється ця ідея в життя завдяки ініціатору змагань, вчителю хімії ЗОШ № 2 імені В. Дашенка Валентині Михайловій.

Минулого року в КВК, який проходив на базі ЗОШ № 2, брали участь команди міських шкіл №1,№2 і №3. Цього року змагалося теж три команди 9-х класів. Але вже гостей приймав опорний навчальний заклад ЗОШ №3.

Дві команди - “Коротуни” та “Магнати” - представляли саме третю міську школу, одна - “Колботряси” - міську другу.

Загалом учасники КВК змагалися у п’ятьох турах: “Візитка”, “Швидкісна доріжка”, “Дуель капітанів”, “Конкурс ерудитів” та “Домашнє завдання”.

Змагання проходили весело, в дружній атмосфері.

І хоча “Колботрясам” довелося грати на чужому полі, та саме вони показали найкращий результат, як і минулого року.

Оцінювало ж конкурсантів журі у складі вчителів Валентини Михайлової, Юрія Донських та Людмили Буряк.

Окрім змагань, учасники КВК та вболівальники отримали в подарунок чудові виступи рок-гурту «HARDWIRE» у складі Івана Марченка, Андрія Майстренка, Ростислава Коваленка та Олександри Козачук. Пісні у їхньому виконанні викликали шквал овацій від вдячної публіки.

Директор ОЗНЗ Наталія Коваленко привітала команди та вручила капітанам дипломи.

Для тебе, мамо...

День матері - свято любові і поваги, свято вічності, адже з покоління в покоління для кожної людини мама - найголовніша людина в житті. Можна сказати, що мати - це професія, це посада, це покликання, а також «розум, честь і совість» будь-якої родини.

Цього року День матері майже співпав у часі із святкуванням Міжнародного дня сім’ї. Адже ці два поняття в Україні завжди були нерозривні. Мати споконвіків величалася берегинею роду, хранителькою домашнього вогнища. А сім’я як основний елемент суспільства була і залишається осередком людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку.

З нагоди Дня матері та Міжнародного дня сім’ї у Кагарлицькому центрі культури та дозвілля минулої середи, 16 травня, відбулися урочистості та концерт.

А відкрилось дійство піснею «Мамина калина» у виконанні Вероніки Хоходри, вихованки ЦДЮТ.

З теплими словами привітань звернулися до присутніх голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов і заступник голови райдержадміністрації Світлана Синюк, міський голова Олександр Панюта, після чого вручили ряд нагород, квіти та подарунки. Так, подяки районної ради та районної державної адміністрації отримали: Віта Іванівна Охремчук, с. Слобода (6 дітей), Марія Василівна Суп, с. Мирівка (3 дітей), Наталія Миколаївна Кабан, с. Стайки (4 дітей), Оксана Михайлівна Тарасюк, с. Переселення (3 дітей), Світлана Миколаївна Блинда, с. Горохуватка (3 дітей), Олена Володимирівна Кучер, с. Черняхів (3 дітей), Катерина Іванівна Дудар, с. Бурти (5 дітей), Маліка Кобілзон Кізі Шкляр, с. Стави (3 дітей). Подяки міської ради отримали: Людмила Петрівна Кірсанова (3 дітей), Ольга Ігорівна Яременко (3 дітей), Анна Сергіївна Глюз (4 дітей), Леся Вікторівна Прокопенко (4 дітей), Тетяна Петрівна Легкобит (7 дітей), Тетяна Григорівна Христюк (6 дітей), Валентина Георгіївна Туряк (6 дітей), Олена Миколаївна Кисіль (6 дітей), Людмила Анатоліївна Жолуденко (8 дітей), Лілія Григорівна Троненко (7 дітей), Юлія Олегівна Богомаз (4 дітей), Ольга Володимирівна Черниш (2 дітей), Людмила Борисівна Макарова (2 дітей).

А святкового настрою додав присутнім в залі концерт за участю співачки Натаніки.

І майоріли стяги у молоді в руках

Той, хто 9 травня цього року брав участь в рочистостях, присвячених 73-й річниці Перемоги в Кагарлику, обов’язково звернув увагу на прапороносців, які очолювали святкову колону та взвод, який їх супроводжував.

Зазвичай цю місію покладали на силовиків. Цього ж разу синьо-жовті стяги України та Кагарлицького району розвівалися в міцних руках юні.

Прапороносці, їх асистенти, прапороносний взвод - все це учні міських шкіл та ліцею.

Те, як учні чітко карбували крок, вміло виконували команди районного військового комісара В’ячеслава Харчевського біля меморіалу Слави в міському парку, вказувало на багатоденні тренування й ретельну підготовку до свята.

Й дійсно, в підготовку було вкладено багато часу і сил як самих юних прапороносців, так і їхніх наставників В’ячеслава Харчевського та Михайла Лисенка.

Зауважимо, що свого часу В’ячеслав Харчевський служив у підрозділі почесної варти, тож справу знає досконало, і свої знання передав підопічним.

Михайло Лисенко, голова Спілки учасників АТО Кагарличчини, очолює гурток військово-патріотичного виховання “Юні патріоти”. Власне, залучити дітей до святкування Дня Перемоги в якості прапороносців та супроводу прапорів це була його ідея та заступника голови РДА Світлани Синюк.

А от одягти їх в стилізовану військову форму запропонував все той же Михайло Лисенко. За сприяння очільників райдержадміністрації Романа Коваленка та райради Івана Семцова за рахунок районного бюджету для дітей було пошито однострої та головні убори кольору хакі. Згодом Роман Коваленко висловив ініціативу, яку винесуть на розгляд депутатів районної ради, щоб такий одяг отримали усі гуртки патріотичного виховання, що діють на Кагарличчині. Адже вони теж беруть участь у різноманітних заходах як у своїх школах, населених пунктах, так і на районному, обласному рівнях. Тож матимуть презентабельний вигляд. А форма, як відомо, ще й дисциплінує.

Не можемо оминути увагою й юнаків та дівчат, які в свій вільний час ходили на стройову підготовку та гідно пронесли стяги на чолі урочистої колони. Це - прапороносці Андрій Коваленко та Володимир Колодяжний, їхні асистенти Олексій Івченко, Владислав Кучеренко, Марія Дика, Олександра Цимбал, командир відділення Назар Жирний і прапороносний взвод: Анна Стрилець, Анна Коваленко, Марія Марчук, Олексій Козачук, Діана Федоренко, Наталія Панченко, Дмитро Орленко, Катерина Бірюк, Анастасія Трофимчук, Ірина Руденко, Діана Ковальчук.

Охоронець-злодій

За підтримки Кагарлицькою місцевою прокуратурою державного обвинувачення визнано винною особу, яка незаконно заволоділа транспортним засобом.

У грудні 2017 року раніше не судимий громадянин, перебував на охоронюваній території у м. Кагарлик у стані алкогольного сп’яніння. Скориставшись тим, що вказана територія тимчасово була ввірена йому для здійснення охорони, обвинувачений відчинив запірний пристрій дверцят автомобіля, запустив двигун та виїхав за межі території.

Таким чином, обвинувачений здійснив незаконне заволодіння транспортним засобом, завдавши потерпілому збитків на суму понад 40 тис. грн.

Вироком Кагарлицького районного суду зловмисника засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.289 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі з призначенням іспитового строку.

Мамину турботу збереже сорочка

Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша. У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.

Культпрацівники Кадомського Будинку культури та Зорівського сільського клубу підготували святкову програму, присвячену Дню матері і Дню вишиванки, об’єднавши два заходи в один і назвавши його «Мамину турботу збереже сорочка, захистять від лиха хрестиків рядочки». Відбулося це святкове дійство у Зорівському сільському клубі. У залі клубу була презенована виставка вишитих робіт жителів громади, а на сільській сцені відбувся святковий концерт. Вітали своїх мам і бабусь маленькі зорівчани: Вегера Анастасія, Свистуни Яна і Максим, Чуб Артем, Побіровський Святослав, Карпенко Діана. Ліричний спів дарував співучий коллектив «Кадомчанки». Святкового настрою додали гуморески та усмішки від Ніни Кліковки та Анастасії Вегери.

Цінуймо кожну мить, коли з нами поруч наші матері, шануймо їх працю, віддячуємо сторицею за їх турботу.

Ніна Вискребенець, художній керівник Кадомського БК

***

“Зі святом, люба матусю!” - цими теплими словами прикрасили свої листівки юні учасники клубів «Українятко» та «Намистинка». Напередодні Дня матері разом з класоводом Оленою Малоокою вони завітали до світлиці сільського музею на годину творчості, присвячену своїй найдорожчій людині, матері. Щирі дитячі розповіді про свою матусю, вірші та пісні про мамину ласку і любов, приказки,- все це теплотою і затишком наповнило атмосферу заходу. Бібліотекар Великопріцьківської сільської бібліотеки Валентина Ільченко розповіла присутнім про свято мудрої і мужньої української матері, провела конкурси та ігри. А молодший науковий співробітник сільського музею Надія Вегера-Предченко допомогла малечі власноруч виготовити незвичайні подарунки, привабливі квітучі листівки з вітальними словами.

Дружне чаювання із солодощами стало завершальним акордом заходу. Із затишної світлиці музею щаслива малеча понесла у своїх сердечках чудовий настрій, а в рученятах теплі подарунки для своїх любих матусь.

Любов СТЕШЕНКО, учитель початкових класів Великопріцьківської ЗОШ

***

І сняться часто зорі голубі І мама на порозі біля хати. За все, що маю, мамо, дякую тобі, За все, що маю, і що буду мати.

Щороку, у другу неділю травня традиційно відзначається День матері - свято любові й шани. Цього дня кожен з нас може й повинен висловити слова подяки своїй мамі за подароване життя, за її любов і ласку.

З нагоди такої зворушливої події у міській бібліотеці для дітей (на фото) відбулося свято Матері: “День матері - свято любові і вдячності“.

Захід пройшов з учнями 6 класу Кагарлицького НВК “ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей“ (класний керівник Альона Будник).

До учасників заходу, гостей з вступним словом звернулась бібліотекар Тетяна Ковтун, яка привітала їх із цим прекрасним весняним святом.

Користувачі бібліотеки вшанували найдорожчих жінок прекрасними піснями, віршованими рядками, поділились розповідями про святу і жертовну материнську любов.

Присутні переглянули книжково-ілюстративну виставку “День матері“ та глибше дізналися про історію виникнення цього свята. Після закінчення заходу учні отримали солодощі, придбані коштом міської ради.

Працівники міської бібліотеки для дітей вдячні за співпрацю директору Кагарлицького НВК “ЗОШ І-ІІ ст.-ліцей” Василю Мамію.

Тетяна Ковтун, бібліотекар

***

“Матусю мила, найрідніша в світі, Ти наше сонце щире і ясне”. Такими словами розпочався захід до Дня матері в Халчанській сільській бібліотеці.

До книгозбірні на гостину завітали учні молодших класів з класним керівникам Раїсою Шелудько.

Бібліотекар та Марія Мазур, директор будинку культури, прочитали історію виникнення свята. Також ми разом з дітками розгадували тематичні загадки, малеча читала вірші, а також розповідала, які чудові у них матусі. Особливо запам’яталась одноголосна відповідь на питання “Що для вас значить матуся?“ - учні відповіли - “ВСЕ!“

І ми теж не хочемо стояти осторонь, і вітаємо наших матусь, бабусь зі святом. Бажаємо їм міцного здоров’я і жіночого щастя.

Тетяна Лавренюк

Ми - справжні першачки!

Буквар – це перша книга, яка дарує радість, розуміння прекрасного, формує творчі уявлення та характер. З кожною перегорнутою сторінкою учень набирається життєвого досвіду та уваги. Буквар – це не просто книга, а велике царство, яке відкриває ворота у таємничий світ букв та звуків.

Але приходить час прощання…

Закінчили вивчати цю книгу і учні першого класу Кадомської загальноосвітньої школи. Юні школярики разом зі своєю першою вчителькою Вікторією Коробенко підготували святкове прощання з найкращим другом першокласників – Букварем.

Захід був проведений у сучасному стилі, ніби діти потрапили у країну Букваря. На їх шляху траплялося багато героїв: принцеса, яка не знала літер, але хотіла товаришувати з учнями, чарівники. Але діти все ж дійшли до поставленої мети, вони зустрілися з тими підручниками, які допомагатимуть та навчатимуть їх протягом наступних років. Окрім цього, потрапивши в країну Букваря, школярики співали, танцювали, розповідали цікаві віршики.

Тож вітаємо юних учнів, які вже пройшли першу сходинку шкільного життя.

Пам’ятаємо. Перемагаємо

Звуки духового оркестру розітнули тишу над Кагарликом уранці 9 травня. Маршова мелодія закликала кагарличан та гостей міста приєднатися до святкової колони, яка урочистим кроком прямувала до меморіалу Слави в міському парку.

Учасників ходи зустрічали учні, вишикувавшись вздовж алеї із величезними маками - символами пам’яті жертв Другої світової війни.

Після покладання квітів та вінків до меморіалу тут відбувся урочистий мітинг з нагоди Дня пам’яті та примирення і 73-ї річниці Перемоги.

Дорогу ціну заплатила Кагарличчина під час боротьби з коричневою чумою. Протягом війни до лав Червоної армії було мобілізовано близько 20 тис. жителів району. Повернулись додому близько 5 тис. В кагарлицькому парку фашистами було знищено 750 чоловік мирного населення.

Тож вшанувати пам’ять полеглих, висловити свою вдячність воїнам-визволителям прийшли не лише кагарличани, а й жителі сіл району. Тож алеї навкло меморіалу були заповнені людом.

В урочистостях взяли участь ветерани Другої світової, керівництво району та міста, депутат обласної ради, очільник Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА Вікторія Киреєва, жителі Кагарличчини.

До присутніх із промовою звернулися голова райдержадміністрації Роман Коваленко, голова районної ради Іван Семцов, секретар Кагарлицької міської ради Любов Коваль та ветеран війни, учасник партизанського руху Зінаїда Перекотій.

Вони засудили дії тоталітарних режимів, які призводять до масових людських жертв. Згадали роки воєнного лихоліття. Подякували воїнам перемоги татим, хто своєю працею наближав Перемогу в тилу. Зазначили, що нині наші воїни захищають незалежність та цілісність України вже на сході нашої держави.

До вічного вогню було покладено коровай, як символ миру.

Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам’ять про загиблих під час війни.

Духовенство Свято-Троїцького храму в супроводі церковного хору відслужили літію за загиблими. А живим ветеранам побажали “многії літа”.

На майданчику біля фонтана при вході в парк розгорнулося півторагодинне дійство. Тут лунали сольні та групові пісенні виступи, линули мелодії бандур, духового оркестру, виконувалися хореографічні постановки, лунали виступи артистів-аматорів розмовного жанру. Все це - у виконанні колективів, викладачів та вихованців Коледжу кобзарського мистецтва, районної Школи мистецтв, міського будинку культури, центру дитячої та юнацької творчості.

А на завершення в небо з рук малечі здійнялися сині та жовті кульки.

***

Покладанням квітів до Братської могили меморіалу “Букринський плацдарм” та спільною молитвою за загиблими розпочався в селі Балико-Щучинка урочистий мітинг з нагоди 73-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Заупокійну літію за полеглими під час війни, а також тими, хто не дожив до 73-ї річниці Перемоги, відслужив настоятель Ржищівського Свято-Троїцького храму протоієрей Михайло Афонін.

По цьому з вітальними словами до учасників мітингу звернулися екс-голова Служби зовнішнього розвідки, генерал армії України Микола Маломуж, генерал-полковник Дмитро Рудковський, голова Кагарлицької райдержадміністрації Роман Коваленко, голова Кагарлицької райради Іван Семцов, Балико-Щучинський сільський голова Галина Гриб, депутат обласної ради Руслан Кузьменко та в.о.Ржищівського міського голови Крістіна Чорненька. Вони привітали зі святом всіх, хто врятував честь, свободу і незалежність нашої держави, хто на фронті і в тилу, в партизанських загонах і підпіллі наближав День Перемоги, хто у важкі повоєнні роки відбудовував і творив наше сьогоднішнє мирне життя.

Слова глибокої поваги висловлювалися і захисникам, які нині воюють на сході країни.

- У цей сонячний та світлий день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала жахлива війна. Ми — українці! І ми ніколи не забудемо подвиги своїх дідів та батьків у Другій світовій війні. Бажаю всім здоров’я, щастя, добра, благополуччя, впевненості у завтрашньому дні, творення на благо нашого спільного дому – Великої України! - наголосив у своєму виступі голова Кагарлицької РДА Роман Коваленко.

Учасники мітингу вшанували хвилиною мовчання пам’ять всіх, хто загинув у Другій світовій війні та під час проведення АТО.

Воєнні та патріотичні пісні лунали того дня від артистів зі Ржищева та району, учнів Стрітівського педагогічного коледжу кобзарського мистецтва та духового оркестру Кагарлицького районного Центру дитячої і юнацької творчості.

Участь у мітингу взяли також Кагарлицький районний військовий комісар підполковник В’ячеслав Харчевський, сільські голови з різних населених пунктів, представники трудових колективів, громадськість м.Ржищева та Кагарлицького району.

Чергові перемоги "Карамельок"

22 квітня хореографічна студія «Карамельки» районного Центру дитячої та юнацької творчості взяла участь у Всеукраїнському вокально-хореографічному конкурсі «Моя Україна!».

Їх танцювальна композиція «Сats’ love story» отримала визнання журі і як результат - І місце серед виступів хореографічних колективів. Готувала дітей керівник студії Вікторія Німенко.

Визнання та успіх «Карамельок» на такому конкурсі вкотре показали, що наша громада має чим пишатися. Зазначу, що з цією ж постановкою місяць тому колектив також зайняв І місце в V Міжнародному фестивалі-конкурсі «Україна – це ми», що проходив в Києві.

Не зважаючи на те, що «Карамельки» молодий колектив, в їх арсеналі вже є чимало підкорених вершин. Та завжди є до чого прагнути. Змагатися на сцені з кращими та сильнішими завжди почесно, відповідально і цікаво.

Вітаємо студію «Карамельки» з черговою перемогою та бажаємо подальших успіхів! А ми в свою чергу з нетерпінням чекаємо нових вражень та сюрпризів від її виступів.

Проблеми Липовця – медобслуговування і радіо

У позаминулу п’ятницю, у день проведення відкритої зустрічі, у Липовці трапилася трагедія: у автокатастрофі загинуло двоє жителів села. Саме тому голова громади розпочав зібрання з того, що висловив співчуття родинам загиблих, а на сам захід прийшло мало селян.

У своєму звіті перед громадою голова села Василь Тесленко традиційно відзначив сумну демографічну статистику. На 278 чоловік працездатного населення припадає 227 осіб пенсійного віку та 133 дітей до 18 років. Пенсіонери складають майже третину всіх жителів.

За минулий рік бюджет сільської ради виконано на 145 відсотків. Кошти витрачалися на фінансування дитячого садка, нічне освітлення вулиць, утримання працівника по благоустрою та інші потреби громади.

За цей же період проведено 15 пленарних засідань. На них розглядалися питання виконання плану соціально-економічного розвитку населеного пункту, затвердження ставок податків, виділення коштів для харчування дітей у школах м. Кагарлик тощо.

У селі працює дошкільний навчальний заклад «Липовецька Веселка», який відвідують 28 дітей до 6-річного віку. Організовано їх триразове харчування, батьківська плата за яке складає 40 відсотків вартості. Допомагає продуктами ТОВ «Дан-Фарм Україна». Від плати за харчування звільнено 4 особи з багатодітних родин.

Торік за кошти сільського бюджету у ДНЗ було замінено 11 вікон та проведено частину ремонтних робіт. Потребують заміни підлога та двері закладу. Видатки на його утримання у 2017 році склали близько 569 тис. грн.

Заклади культури села фінансуються з районного бюджету. Село виділило субвенцію у розмірі 11 тис. грн на придбання сценічних костюмів. Протягом минулого року проведено освітлення вулиць 1 Травня, Перемоги, Лугова, завершено його на 8 Березня, на черзі – вулиця Вишнева.

Постійно проводяться роботи з благоустрою села. Допомогу у цьому надають сільгоспвиробники – ПП «Шиманський», ТОВ «Дан-Фарм Україна».

На жаль, відзначив доповідач, невирішеними у селі залишаються ще багато питань. Серед них – медичне обслуговування жителів громади, упорядкування сільських доріг, ремонт даху у сільському БК, завершення вуличного освітлення.

У відкритій зустрічі із жителями Липовця взяли участь голова райдержадміністрації Роман Коваленко та фахівець інформаційно-аналітичного відділу Центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Зайцева. Саме до неї і було найбільше запитань від учасників зібрання. Людей цікавило багато нюансів з приводу проведення медичної реформи, покращення медобслуговування в селі, порядок викликів «невідкладної допомоги» тощо.

Було запитання і до керівника району. Зокрема, про відновлення в селі провідного радіомовлення, по суті знищеного торішньою стихією.

Як проінформував громаду Роман Коваленко, подібна проблема присутня у багатьох населених пунктах району. Причина – відділенню «Укртелекому» не виділяється ні грошей, ні ресурсів та матеріалів на забезпечення радіомережі. Зокрема, у дефіциті – метал, запчастини до підсилювачів.

За останньою інформацією представників відділення, ситуація дещо покращилася. Почали надходити запчастини до підсилювачів. Окремі сільські ради (Леонівка) готові за власні кошти купувати метал. Але виникла інша проблема. У райвідділенні скоротили штати, залишилося лише два працівники.

Тому, наголосив голова районної державної адміністрації, проводиться робота, щоб скоординувати зусилля і ресурси відділення і сільських рад, а також, щоб добитися дозволу по залученню субпідрядних працівників на обслуговування мереж. На жаль, як швидко все це буде зроблено, не залежить від району.

Одним із пунктів порядку денного зустрічі було питання виконання договорів по оренді земельних часток-паїв. Через це у залі були присутні представники ТОВ «Дан-Фарм Україна» і ТОВ «Віскар-Агро» Андрій Волошин і Богдан Пугарський. Однак претензій і зауважень до них з боку орендодавців не було.

На закінчення зустрічі голова села висловив вдячність керівникам і трудовим колективам ТОВ «Віскар-Агро», ТОВ «Дан-Фарм Україна», ПП ПСП «Липовецьке», ПП «Шинмонтаж» та «Шиманський» за допомогу у вирішенні сільських проблем та висловив сподівання на подальшу співпрацю.

Духовне багатство громади

Олександр Павлович глянув на годинника і відклав почату справу. Потім доробиться. А зараз - час на репетицію до сільського будинку культури. Незабаром — День Перемоги.

Потрібно підготувати репертуар. Он і Марія Панасівна, вірна подруга життя вже чекає на нього. І сивочолий чоловік з радістю збирається. Бо за час недуги таки добряче скучив за колективом.

…Весна цього року не поспішала. На календарі вже було 17 березня, а за вікнами - снігу по пояс. Тоді, після тяжкої недуги, Олександр Павлович ще не наважувався вийти на засніжене і слизьке подвір’я. Там все більше поралася вона, його половинка, Марія. Не давала ні за що взятися, доки не окріпне. А в нього аж руки тремтіли за роботою. Бо не звик сидіти без діла. Кому знаряддя поремонтує, кого в теслярській справі виручить, кому порадою допоможе.

Та все ж у Олександра Павловича Борисенка був хороший настрій. Бо надвечір зійшлася до хати вся його родина: донька Тамара з чоловіком Олегом та синами Олександром і Віталієм, дочка Наташа з сином Леонідом, щоб привітати свого батька й дідуся з 85-річним ювілеєм. Де ті роки взялися і сам не зогледівся.

А над ними скільки вітрів відшуміло, скільки подій через них перейшло...

ОЛЕКСАНДР

У Павла Максимовича та Єфросинії Охрімівни Борисенків Сашко був п’ятою дитиною і найменшим сином. Бог благословив його на життя у нелегку пору. Березень 33-го, коли саме народився хлопчина, безжально збирав страшний «урожай» після голодної зими. Немов німі примари сновигали ті, хто дожив до весни, переривали напіврозмерзлу землю в полях, порпалися в кагатах, сподіваючись знайти вимороженого буряка чи торішню картоплину. Бо то був останній порятунок від голодної смерті. А він, Сашко, ніби всупереч усім бідам, прийшов у світ, щоб вижити і прожити довге та достойне життя. Щоправда, було воно в нього, малого, - ой не з медом!

Мати Сашкова була з багатодітної сім’ї, де росло аж 12 дітей. Щоправда, пережити нелегкі роки перемін змогли лише восьмеро. І Фрося була однією із них. Сім’я була працьовитою і дружною. Тож навики хранительки роду Єфросинія Охрімівна отримала ще змалку. Коли сама вийшла заміж і народила п’ятеро дітей, - трьох доньок і двох синів, стала справжньою берегинею своєї сім’ї. Певно, це і зберегло родину Борисенків у пору голодного лихоліття. Щоправда, своєї найстаршої сестри Сашко так і не пам’ятав. Вона захворіла та й пішла у вічність ще зовсім молодою. А в нього залишилися старший брат Олекса та дві сестри Галя і Ніла. Тож поки найменшенький ріс та вчився, вони вже допомагали батькам тягнути нелегкого сімейного воза. Та Сашкове дитинство тривало недовго.

Тоді, в 1941-му, він якраз закінчив перший клас. Вже своїми дитячими думками літав у майбутнє, уявляв, як закінчить школу, стане дорослим, вивчиться. Та всі ці мрії, як і саме дитинство, раптово закінчилися в ту мить, коли у двері оселі Борисенків постукала війна. І нині пам’ять береже ті дні, коли батько, а потім і брат попрощалися з родиною та й пішли боронити свою землю від ворога. Тоді малий Сашко думав, що ось-ось закінчиться війна, повернуться додому тато й брат Олекса, висохнуть мамині сльози і буде все, як і раніше. Бо саме за це пліч-о-пліч з бойовими друзями борються з ворогом його тато й брат.

Старший син Борисенків, Олекса, ще до війни вивчився на зоотехніка. Така професія на селі була завжди почесною і перспективною. А коли довелося боронити рідну землю, Олекса закінчив училище і став офіцером. Батько ж, Павло Максимович, як і багато інших односельчан, пішов захищати свою землю і родину від ворога.

А коли війна скінчилася, то на її жорстоких полях боїв залишилися назавжди і брат, і батько. Десь на чужій землі сховалася могилка брата Олекси. А батько, завжди турботливий і відчайдушний, загинув від осколка ворожого снаряда. Він саме ніс виснаженим і голодним бойовим побратимам їжу, що випадково десь роздобув. Перебігав під ворожими кулями від вирви до вирви.

- Павле! - кричали йому друзі з окопів, - побережися від кулі!

А він гукав у відповідь:

- Я від кулі заговорений!

І кулі Павла Максимовича таки минали. А ось підступний осколок наздогнав...

Про все це, повернувшись після закінчення війни додому, розповіли вдові і дітям односельчани Федір Литвиненко та Григорій Гудзінський, які воювали разом з Павлом Борисенком. Відтоді Сашко і став дорослим. І хоч з п’яти дітей у сім’ї залишилося лише трійко, та він, наймолодший, був єдиним чоловіком у родині. Ще до війни пощастило закінчити перший клас Великопріцьківської середньої школи. А вже після - переростком довчився ще чотири класи. Коли те все було? А й сьогодні сивочолий чоловік з великою вдячністю згадує своїх вчителів Настю Іванівну Папіженко, Ганну Прохорівну Карпенко, директора Михайла Тимофійовича Карпенка та багатьох інших. Тоді, у тяжкі повоєнні роки, для багатьох школярів-сиріт учителі були воістину другими турботливими батьками...

З дев’яти років упрігся хлопчина в нелегкі колгоспні будні. Коли був меншим - пас худобу, орав кіньми та волами, звозив з горбів велетенські снопи, косив так, що не кожен дорослий зрівняється. А коли підріс, то вже й сіяв, і солому в скирти клав та ще й пробував себе в якості тракториста. На той час у селі було чотири трактори, на яких у повоєнний період працювали сільські жінки Євдокія Вегера, Катерина Олексієнко, Катерина Шевченко і Сашкова старша сестра Ганна. Тож, понесе хлопець їй обід у поле і, доки та їсть, він освоює стального коника та ще й радіє, що добре виходить.

Тяжко жилося у повоєнні роки вдовиним сім’ям. Для відновлення господарств не вистачало сильних чоловічих рук і коштів. Тож вісімнадцятирічний Олександр приймає доросле рішення - їхати на заробітки. На півночі, в Молотовській області, кожна зароблена копійка давалася нелегко. Та, хвалити Бога, виручало те, що працьовиті руки були вправні у будь-якій справі. А через рік повернувся в село, бо вже чекала на хлопця армійська служба.

У 1958 році змужнілим і зовсім дорослим повернувся Олександр Борисенко з Естонії, де чотири роки віддав солдатській службі. Рідне село чекало його з нетерпінням. Тож відразу поринув у вир трудового життя. А тут, як на лихо, під час грози влучила блискавка в батьківську хату. Після пожежі вже нічого було відновлювати. А тому взяв ділянку й заходився будувати новий дім майже в центрі села.

Молодий і завзятий, Олександр устигав тягнути кілька обов’язків водночас. Вдень був столяром у колгоспній майстерні, ковалем у сільській кузні. А ввечері поспішав до сільського клубу, де працював кіномеханіком. Спочатку крутив фільми на кіноустановці «з коліна». А потім керівництво подбало про новішу апаратуру, яка дозволяла вже демонструвати фільм сидячи. У той час вечорами «в кіно» сходилося ледь не все село, та так, що в клубі ніде було яблуку впасти. Ось одного такого вечора і прикипіло його серце до молоденької завклубші Марії, яка щойно після навчального закладу прийшла у Великі Пріцьки підіймати культурну ниву.

МАРІЯ

Маруся, так називали в селі нову завідуючу клубом, була родом із Воронівки Ржищівського району. Батьки, Панас Іванович та Оксана Олексіївна Погребні були людьми порядними і роботящими. Мама без нарікань завжди сумлінно виконувала роботу, яку їй доручали. А батько, крім основних обов’язків, ще й неписьменних людей навчав грамоти у «лікнепі», адже був чи не єдиним освіченим чоловіком у селі. Жити доброчесно навчали Погребні і своїх двох синів та п’ятьох доньок.

Із семи дітей Панаса Івановича та Оксани Олексіївни Марія була шостою. На світ з’явилася у жовтні 1941 року. Тож перші й не зовсім чіткі спогади її дитинства чомусь уперто чіпляються за війну, за окупаційний ворожий режим. А потім - вже чіткіше вимальовуються тяжкі повоєнні роки. Тато з мамою - цілісінький день на роботі. До сьомого поту трудяться і старші діти. А як тільки Марія зіп’ялася на ноги, то і їй діставалося роботи вдосталь. Щоправда, була вона якась мрійлива і вразлива. Змалечку залюблена в рідну пісню, в милозвучне слово. Усе тягнулася до сцени і по-доброму заздрила дядьку Якову Івановичу, який був артистом драматичного театру в столиці. А ще він досконало володів струнними інструментами. Тож, коли випадало родині зібратися докупи, виступ дядька Якова був коронним номером сімейного свята.

Коли Марії виповнилося дванадцять років, сестра Галя, яка проживала разом зі своєю сім’єю в Закарпатті, щоб хоч якось допомогти батькам, забрала її до себе. Там дівчина закінчила семирічку, там і до Хустського культосвітнього технікуму вступила. Згодом отримала диплом бібліотекаря. Відпрацювала за направленням два роки та й повернулася у рідну Воронівку. А коли звернулася до районного відділу культури з приводу роботи, то отримала пропозицію очолити культурне життя в одному із сіл району.

Так, у 1960 році Марія Погребна стала завідуючою клубом у Великих Пріцьках. Відразу поринула в роботу. Зібрала в драмколектив молодь не лише з села, а й з усіх навколишніх хуторів. Створила ансамбль. Для цієї справи Олександр підходив як ніхто інший. Він вдало грав на бубоні. Тому частенько отримував запрошення грати на весіллях чи родинних святах.

Марія випросила у голови колгоспу гроші на гармошку. А ось футляр довелося брати їй вже за свої. Охопила виступами агітбригади кожну ділянку роботи місцевого господарства. Разом зі своїм колективом об’їздила майже весь район, брала участь в обмінних концертах, працювала з дітьми. Словом, крутилася, як білка в колесі. І все доводила до ладу. Таку мала вдачу. Ще натхненніше поринула у роботу, коли в центрі села, на зміну маленькому клубові виріс добротний будинок культури.

«Наша інтелігентка», - так поміж себе по-доброму називали її жителі села. І було за що. Акуратна, підтягнута, ввічлива, дисциплінована, ініціативна, вона завжди була зразком жіночності. Хіба можна було таку не помітити? Тому й дошкуляли їй своєю увагою місцеві парубки. Іноді навіть до сліз доходило. Тоді і ставав на її захист доброзичливий кіномеханік Олександр. А «інтелігентка» жила на квартирі у Євдокії Лаврівни Литвиненко, їла її смачнючі борщі з печі, полюбляла квашу, що виходила в господині надзвичайно смаковитою. Саме та кваша і зіграла визначну роль у Маріїному житті.

Якось, повечерявши квашею, Марія прибігла у клуб на чергову репетицію драматичного колективу, що, як і завжди, відбувалася при каганці. Готували п’єсу “Червона калина». Засидівшись допізна, артисти добряче зголодніли і почали пригадувати хто чим вечеряв. І тут Марія жартома кинула:

- А хто вгадає, чим вечеряла я, за того й заміж піду.

Вродливий кіномеханік Олександр глянув на неї хитрим поглядом і сказав:

- Квашу їла...

Чи то жарт був «у руку», чи то просто доля, та того вечора Олександр провів Марусю додому.

РОДИНА

Через рік Марія і Олександр побралися. Разом добудували хату, своє сімейне гніздечко. Благословили на життя двох хороших донечок - Тамару і Наталю. Усе - ніби вчора. А глянь, вже і внуки, мов дуби - Саша, Віталик, Льоня. І зять Олег, як рідний син.

Марія Панасівна та Олександр Павлович Борисенки разом зустріли вже п’ятдесят шосту свою весну. І дарма, що обоє давно на заслуженому відпочинку. Адже, не зважаючи на вік, вони і нині у вирі життя. І в праці, і в труднощах, і на сцені - завжди разом. Небайдужі й енергійні, як і багато літ тому. Жоден виступ фольклорно-етнографічного ансамблю «Журавка» Великопріцьківського сільського будинку культури не обходиться без їхньої участі. Ось і нині, ставши на ноги після підступної недуги, Олександр Павлович знову в голосистому строю рідного ансамблю.

І, як і раніше, вірний бубон слухається вправних рук свого господаря.

- Це поважне подружжя - мудрі старійшини нашого села. Їх усі шанують і люблять. Бо Борисенки - гідний приклад для молодших поколінь, - каже секретар Великопріцьківської сільської ради Галина Набок.

Двері оселі Борисенків завжди гостинно відчинені для всіх добрих людей. Тут вас і вислухають, і допоможуть, і обігріють та нагодують. Бо добрі господарі готові прийти на допомогу кожному, хто потребує підтримки. Тому в Олександра Павловича щодня турбот вистачає: то в будинок культури знадобилися рукотворні меблі, то комусь із сельчан поміч потрібна, то раритети підладнати в місцевому музеї. А ще ж подружжя Борисенків береже стільки цікавих спогадів з історії рідного села!

- Такі люди, як Олександр Павлович та Марія Панасівна - душа нашого села, - говорить сільський голова Олександр Микитянський. - У них є чому повчитися, на них не сором рівнятися, їм можна довірити будь-яку справу. Вони - справжнє духовне багатство сільської громади.

І з цими словами не можна не погодитися.

Про сани турбуватися влітку

У минулу п’ятницю у малому залі райдержадміністрації відбулася зустріч «за круглим столом» по підсумках минулорічного опалювального сезону та підготовці до наступного 2018-2019 року. У зібранні, яке проводив голова РДА Роман Коваленко, взяли участь власники газопроводів, представники газопостачальних та обслуговуючих підприємств району та м. Ржищів.

З відповідною інформацією перед присутніми виступив керівник Кагарлицької філії «Київоблгазу» Сергій Сьомка.

Серед першочергових завдань на наступний опалювальний сезон він назвав вчасне проведення тендерних процедур по закупівлі газу. Це потрібно для того, щоб без зволікань отримати відповідні номінації (квоти) на паливо і сам газ.

На часі – повірка газового обладнання. Щоб не затягувати з цією роботою, необхідно укласти угоди із спеціалізованими метрологічними службами. А в них діють два тарифи на обслуговування – звичайний і екстрений, для тих, хто затягує перевірку обладнання до останніх днів перед початком опалювального сезону.

Про проплату газопостачання. Сьогодні вона розділилася на три складові, відмітив доповідач. Це – оплата самого газу, розподіл і його транспортування та технічне обслуговування газових систем. За підсумками минулого року по газопостачанню борг по його оплаті складає 643 тис. грн.. Із них 415 тис. – по бюджетних організаціях. Половину цієї суми припадає на бюджетні заклади м. Ржищів.

По транспортуванню недоїмка становить 11 тис. грн. і стосується вона в основному сільських рад.

У позитивному плані відмічено промислові підприємства району, які не тільки вчасно оплачують газопостачання, а й роблять це відповідно до кодексу наперед.

По технічному обслуговуванню заборгованості немає. У весняно-літній період проплата за нього невелика, тому дуже важливо не затягувати з її проведенням, щоб не накопичувати великі суми, а. отже, і заборгованість. Адже дані кошти – це заробітна плата працівників газового господарства району.

Що стосується підготовки топкових і котелень до опалювального сезону, то тут мають місце ще торішні недопрацювання. Це – реконструкція котелень у школах сіл Бурти і Демівщина, Будинку культури – в Мирівці.

Серед нововведень наступного опалювального сезону – впровадження по всіх котельнях і топкових оплати-контролю за використанням газу. Для цього потрібно придбати і встановити відповідні модеми.

Значну увагу учасників засідання Сергій Сьомка приділив техніці безпеки по газокористуванню. Це – перевірка димових і каналізаційних каналів, яку торік по приватному сектору пройшли тільки 54 відсотки домогосподарств пол. Району і біля нуля – у Ржищеві. Особливо небезпечна ситуація по багатоповерхових будинках, відсоток перевірки яких складає 19 відсотків. У жодному з них не перевірялися інженерні вводи.

Ряд запитань до доповідача та пропозицію щодо врегулювання дій відповідних служб після запровадження в дію Закону «Про житлово-комунальне господарство» з 01. 07. 2018 р. на зібранні зробив голова міста Олександр Панюта. Він же інформував присутніх, що якщо раніше тарифи на тепло затверджувала міська рада, то тепер – обласна. Він же запропонував заслухати звіт з обговорюваного питання керівника КП КОР «Кагарлицька тепломережа», яке знаходиться в комунальній власності Київської облради В. П. Гонтаровський відмітив, що в ході минулого опалювального сезону в роботі підприємства були допущені серйозні порушення у забезпеченні теплом як житлового сектора, так і бюджетних організацій. Зокрема, через пориви газопроводу зупинялася робота котелень по вул.. Стадіонній та 97-ї Стрілецької Дивізії. Це пов’язене з тим, що 90% тут газопроводу зношені і підлягають заміні. Тому і на наступний опалювальний сезон поривів не уникнути. Їх може бути ще більше.

Підприємство – збиткове. І функціонує тільки завдяки тому, що «Укрнафтогаз» надає газ в кредит. До наступного опалювального сезону готуються обидві котельні – газова і на дровах.

Голова РДА Роман Коваленко проінформував присутніх, що у свій час і район, і місто пропонували зробити КП «Кагарлицька тепломережа» своєю комунальною власністю. І навести там порядок, але одержали відмову від Київоблради. Чому саме? – це запитання залишилося відкритим і на засіданні «круглого столу».

Підбиваючи підсумки зібрання, Роман Коваленко закликав його учасників не затягувати з проведенням робіт по підготовці до наступного опалювального сезону. Треба визначитися з обсягами ремонтів, затратами на обслуговування і доукомплектацією всіх котелень. «На липень-серпень очікується надходження у районний бюджет і ми будемо допомагати у цій справі», - зазначив він.

Творча феєрія

Двадцять сьомого квітняв у міському центрі культури і дозвілля звітували концертом викладачі та вихованці Кагарлицької дитячої школи мистецтв, представивши до уваги глядачів 32 номери. Цього року дійство проходило в рамках благодійної акції «Врятуємо життя разом», під час якої було вкотре зібрано кошти для лікування тяжкохворої дитини однієї з викладачок школи.

Учасників заходу привітали заступник голови Кагарлицької райдержадміністрації Світлана Синюк, Кагарлицький міський голова Олександр Панюта.

Світлана Синюк вручила від райдержадміністрації та районної ради школі мистецтв в особі її директора Миколи Громика сертифікат на суму 7000 грн на придбання проектора. Олександр Панюта також вручив сертифікат на суму 2000 гривень, як доважок до раніше виділених 5 тисяч.

Вихованці та викладачі закладу яскраво продемонстрували роботу всіх його відділень. У фойє відвідувачі концерту захопливо переглядали виставку робіт образотворчого мистецтва, жваво ділились враженнями від робіт юних художників, фотографували картини.

Під час власне концерту глядацька зала постійно вибухала оваціями та схвальними вигуками. Адже на сцені за дві години промайнув цілий мистецький фестиваль. Тут були і сольні номери та виступи колективів, дуетів, тріо. Лунали сучасні та класичні твори, пісні й вірші. Вихором кружляли дітлахи в хореографічних композиціях.

Про досягнення Школи мистецтв свідчили й титули та нагороди юних артистів та їхніх наставників - переможців, лауреатів та дипломантів багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів.

Віддали належне директору

У позаминулий четвер відбулася двадцять друга сесія районної ради VІІ скликання. У її роботі взяли участь, крім депутатів районної ради, голови міста і сіл, керівники підприємств і організацій та очільники управлінь і відділів РДА та районних служб, представники прокуратури, поліції та засобів масової інформації району.

Відкрив сесійне засідання голова районної ради Іван Семцов. Традиційно воно розпочалося із розгляду депутатських запитів. Один із них - депутата Володимира Вітенка - переріс у тривалу полеміку. Мова йшла про повідомлення у ЗМІ начальника районного відділу освіти РДА про зниження ступеня школі села Переселення. Пояснень з цього приводу сільські жителі та педколектив закладу вимагали у своїх зверненнях до депутатів райради, які і озвучив Володимир Вітенко. І хоча голова РДА Роман Коваленко детально роз’яснив ситуацію з оптимізацією мережі навчальних закладів у районі і з якою метою вона здійснюється, полеміка на цьому не завершилась. До неї підключився і голова села Переселення Вадим Циганок. Зрештою слушну пропозицію вніс депутат Микола Набок. Він запропонував розглянути дане питання за участю голови села і директора школи с. Переселення на засіданні профільної комісії райради і після цього винести дане питання на чергову сесію. Вона була одностайно підтримана сесією.

По цьому депутати приступили до розгляду питань порядку денного сесії.

Про внесення змін до рішення сесії районної ради VІІ скликання від 21. 12. 2017 року № 264-29-VІІ «Про районний бюджет Кагарлицького району на 2018 рік» та додатків 1, 2, 3, 5, 6 до нього присутніх інформував заступник начальника управління фінансів РДА Людмила Сушко. Після обговорення вони були затверджені сесією.

Про реорганізацію шляхом перетворення Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Кагарлицького району» у Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Кагарлицької районної ради доповідала головний лікар КЗ «ЦМСД Кагарлицького району» Інна Карапіра.

Вона пояснила, що дана реорганізація пов’язана із новою системою фінансування закладу. Сесія вирішила провести реорганізацію закладу, для цього створено і затверджено склад відповідної комісії.

Начальник Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області Ігор Небаба зробив інформацію про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на території району. Дану інформацію сесія прийняла до відома.

Про роботу Комунального закладу Кагарлицької районної ради «Кагарлицька дитяча школа мистецтв» за 2017 рік та І квартал 2018 року звітував її директор Микола Громико.

Голова ради Іван Семцов зазначив, що до роботи директора і всього колективу школи немає жодних запитань. А про високу якість навчання у цьому закладі всі присутні можуть переконатися на звітному концерті учнів школи, який відбувся у п’ятницю, 27 квітня.

Депутат Микола Набок вніс пропозицію за великий вклад у ефективну діяльність Школи мистецтв присвоїти Миколі Громику звання «Почесний громадянин району». Вона була одностайно підтримана депутатами.

Звіт директора прийнято до відома.

«Війна забрала молодість і тата»

Проживши майже все життя в Кагарлицькому районі, 95-річна Євдокія Устимівна Литвинова до найдрібніших деталей пам’ятає своє майже трирічне поневіряння на чужині. На момент вивезення в Австрію їй було 18 років. З болем у серці згадує жінка 1942-й рік, коли поїхала в незвідану дорогу, в товарному вагоні, можливо, назустріч смерті. З не меншим болем повертається вона спогадами і в перший рік війни, коли німецькі окупанти розстріляли її батька, який повернувся додому з фронту з серйозними пораненнями.

- До війни, - розповідає Євдокія Устимівна, - мій батько - Устим Кирилович Руденко - був головою колгоспу “Червоний Жовтень” в рідному мені селі Стави. Як розпочалася мобілізація, він в числі перших пішов на фронт. Та не довго йому судилося воювати в Червоній армії. У перші ж місяці в боях на берегах Дніпра, вже й не пам’ятаю, де саме, його тяжко поранено в голову. Місцеві жителі підібрали його, виходили. Після цього він повернувся в Стави. Разом з іншими односельцями боровся з німцями в підпіллі. Зрадник виказав ворогам тата, його арештували і розстріляли в Кагарлику. З того часу й почалися наші з мамою та сестричкою поневіряння — ховалися, де могли...

Євдокія Устимівна згадує, як після арешту батька вона переховувалася від німців.

- Мама якраз пішла по справах у центр села (а жили ми на окраїні). І вже там вона почула, що тата хтось видав, його арештували, а німці шукають її та дітей. Це було вже зимою, - продовжує розповідь жінка. - Німці приїхали на трьох санях, забрали весь одяг, худобу - все начисто. З того часу я зі своєю молодшою сестрою теж переховувалася. Спочатку — на березі, в скирті, але, зголоднівши, ми побігли до родичів. Постукали у вікно, а у відповідь почули переляканий шепіт: “Тікайте звідси подалі. А то і вас, і нас розстріляють”.

Сильно промерзши, ми перебралися через лід на інший берег до далеких родичів. Йшли по тонкому льоду, а на березі — петляли городами, доки не відшукали потрібну хату. А в тітки, яка там жила, залишилось тільки двоє дітей (на її чоловіка вже прийшла похоронка з фронту). Як почула вона наш голос, відразу обійняла, заплакала і почала нас роздягати, зігрівати, розтирати ноги, годувати. Поклала нас на піч до своїх дітей. Там ми й переховувалися аж до весни. Наприкінці березня, як потепліло, я пішла додому, щоб подивитися, як там наша мама, чи жива... Але біля хати вже поліцаї мене схопили і повели до контори. Так я й не побачила своєї мами Варвари Кирилівни аж до того часу, як закінчилася війна...

Як склалася б подальша доля Євдокії Устимівни, якби не допомога дружини начальника поліції, - невідомо.

- Свого часу, ще до війни, - згадує жінка, - їй дуже допоміг мій тато. Вона й попросила свого чоловіка, щоб мене не розстрілювали, а разом з іншими дівчатами направили до Німеччини — на примусові роботи. Я з собою нічого не мала. Згодом хтось приніс мені якийсь вузлик, щоб було хоч у щось переодягнутися. Поліцаї посадили всіх нас у вантажівку й повезли на залізничний вокзал, де почали сортувати: старих — окремо від молодих. Вранці нас знову почали сортувати, але вже з медичною перевіркою. Їсти дуже хотілося... Так нас, голодних і посортованих, позапихали в товарий вагон, щоб відправити до Німеччини. Але я більше десяти разів втікала по дорозі. Можете уявити, яка я тоді була худа. З маленького віконця товарняка втікала, стрибала на ходу і прибігала в Стави. Мабуть, разів з десять втікала... І били мене поліцаї за це, але я все одно не каялася.

Коли потяг приїхав у Відень, дівчину разом з іншими поселили в таборі-розподільнику.

- Їсти нам там майже нічого не давали. Щодня в табір приїжджали німці. Мене вибрала одна австрійка. Привезла до свого дому. Там я доїла корів, робила все по господарству. Люди були непогані. Але в неволі самі знаєте, як. Я їла окремо від хазяїв. В перші дні багато плакала. А як інакше? Опинитися на чужині, невідомо де, серед чужих людей. Мені тоді господар сказав: «Чому ти плачеш?” Не можу сказати, що мені там було погано, але й добре не було. Мову не знаєш. Вечір, тільки починає сутеніти, не дай Бог, вийти на вулицю... Я нічого не розуміла по-німецьки. Але хазяїн розмовляв російською. Він і давав мені вказівки, що і як робити, а господиня вже, як щось треба було уточнити, спочатку йому розповідала, а він вже - мені.

Жінка згадує, що господарі інколи давали їсти більше, ніж було прийнято: “Як я їхала працювати на поле, то мені видавали ще окраєць хліба, змазаний смальцем. Так що можна було жити. Часом вдавалося отримати вже зношену річ від господарів.”

День закінчення війни став довгоочікуваною подією в її житті. Євдокія Устимівна працювала в господарстві аж доки її не забрали радянські військові.

- Деякий час я була в Будапешті. Мене перевіряли, після чого запропонували залишитися при частині. Десь з півроку попрацювавши, я поїхала додому. Могла б там і ще залишатися, але дуже тягло додому, не терпілося дізнатися, як там сестричка, мама, чи живі вони...

Приїхавши додому, Євдокія відразу побігла до хати. Мама і сестра її радо зустріли. Довго плакали, розповідали про те, як переховувалися від німців аж до звільнення села радянськими військами.

Так почалися нелегкі, але мирні будні. Жінки тоді трудилися і за себе, і за чоловіків, які так і не повернулися з фронту додому.

Ще до війни Євдокія Устимівна закінчила Звенигородську річну школу бухгалтерів. Кілька місяців працювала бухгалтером у Кагарлику, у колгоспі. А в період відбудови країни, порадившись з мамою, вирішила продовжити навчання у Києві. Пішла в сільраду за документами, але отримала відмову. Та не опустила рук, пішла в Кагарлик, у міліцію, пояснила, що приїхала з Німеччини і дуже хоче вчитися у Києві — і відразу ж отримала необхідні документи. Успішно закінчивши навчання в училищі, деякий час працювала в столиці. Згодом повернулася в рідне село, де й зіграли весілля. Чоловік Євдокії Устимівни - Іван Юхимович Литвинов — працював у Кагарлику начальником лісоскладу, а вона працевлаштувалася у Кагарлику бухгалтером Київського транспортно-експедиційного підприємства. В її обов’язки входило обслуговування п’яти районів та міст, зокрема, Кагарлика, Миронівки, Богуслава, Рокитного і Ржищева.

У цій організації вона і пропрацювала все своє життя, аж до пенсії. Разом із чоловіком звела в Кагарлику будинок, виростила двох синів - Валерія й Ігоря.

У свої 95 років Євдокія Устимівна Литвинова сповнена оптимізму. Втім, згадуючи події більш як 70-річної давнини, жінка шкодує про свою вкрадену молодість: «Я завжди прагнула тільки добре жити. Так і там було, у Австрії: працювала, не покладаючи рук, думаючи тільки про те, щоб вижити, щоб повернутися на Батьківщину, додому, до своїх рідних. Але найкращих років молодості не повернути... Звичайно, мені пощастило, що вижила у війну. Боляче згадувати ті часи. Нікому не побажаю пережити лихоліть війни. Треба цінувати й берегти мир. Адже війна — це величезне горе.”

Живи та працюй в Україні

У рамках проведення загальнообласної акції “Живи та працюй в Україні» та реалізації Програми Державної служби зайнятості щодо профорієнтаційних заходів, які проводяться з метою вибору професії, 25 квітня в Кагарлицькому міському центрі культури та дозвілля відбувся «Ярмарок професій» та презентація навчальних закладів.

Відкрила «Ярмарок професій» директор Кагарлицького районного центру зайнятості Світлана Нагірна, яка привітала всіх присутніх та подякувала за участь і підтримку Кагарлицьку районну держадміністрацію, районний відділ освіти, керівників загальноосвітніх шкіл району, відділ культури і туризму, національностей та релігій. Також з вітальним словом до майбутніх випускників звернулась заступник голови Кагарлицької РДА Світлана Синюк, яка побажала молоді зробити вірний вибір шляху у своє майбутнє, цілеспрямовано йти до своєї мрії та постійно працювати над собою.

Захід відвідали майже 470 учнів загальноосвітніх шкіл району, а також педагоги 16 навчальних закладів України, які представляли Ржищівський професійний ліцей, Національний авіаційний університет, Київське вище професійне училище будівництва та архітектури, Білоцерківський коледж сервісу та дизайну, Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації, Кафедру інновацій та інформаційної діяльності в освіті Національного педагогічного університету ім. М.П Драгоманова, Національний транспортний університет, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Білоцерківський національний аграрний університет, ДПТНЗ «Богуславське вище професійне училище сфери послуг», Національну академію статистики, обліку та аудиту, Київський коледж легкої промисловості, ДВНЗ Університету менеджменту освіти м. Київ, Київський коледж міського господарства Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Національний фармацевтичний університет м. Харків, Богуславський гуманітарний коледж ім. Нечуя-Левицького.

До уваги випускників було запропоновано наглядову інформацію, роздано інформаційні матеріали про умови вступу, спеціальності та професії, терміни та умови навчання, повідомлено про Дні відкритих дверей у навчальних закладах.

Для присутніх було проведено майстер-класи від студентів ДПТНЗ «Богуславське вище професійне училище сфери послуг» та Ржищівського професійного ліцею, а також свої вироби представив Білоцерківський коледж сервісу та дизайну, а з пісенною презентацією виступив Білоцерківський національний аграрний університет.

Захід проводився, аби допомогти учнівській молоді у виборі майбутньої професії під час безпосереднього знайомства з навчальними закладами, спеціальностями, які є актуальні на ринку праці.

«Смертельне сміття» для Переселення

Сміттєзвалище у Переселенні людині не місцевій відшукати не так-то й просто. Знаходиться воно на одній з околиць населеного пункту та ще й у яру, заїзд у який і вдень не кожен помітить. Але то для порядних людей. А ось для зловмисників, схоже, потайних місць просто не існує.

- У п’ятницю жителі села проінформували мене, що на сміттєзвалище невідомими завезено і розвантажено цілу купу люмінісцентних ламп, - розповідає голова села Переселення Вадим Циганок. - Я відразу викликав поліцію, а також зв’язався з фірмою, яка спеціалізується на утилізації таких відходів. Сьогодні, 23 квітня, її представники вже перебувають на звалищі.

Під час наших відвідин сміттєзвалища фахівці з Києва вже завантажили своє спецавто небезпечним вантажем, але забрали не все.

- Доведеться робити ще одну ходку, - проінформували вони. - За попередніми підрахунками, вивантажено близько 3 тисяч ламп різної конструкції. Небезпека люмінісцентьних ламп полягає в тому, що вони містять в собі ртуть. А цей метал, як відомо, загроза всьому живому. І екології, і здоров’ю людей.

- А ще це - відчутний удар по сільському бюджету, - доповнює Вадим Циганок. - Утилізація кожної з ламп обходиться нам у 8 грн, всі разом - тисяч у 30. За ці кошти можна було б облаштувати дитячий майданчик або ж використати їх на іншу добру справу.

Як з’ясувалося з подальшої розмови, такий гостинець для Переселення зловмисниками зроблено не вперше. Подібний випадок був і в минулому році. І про нього також було повідомлено поліцію, а на утилізацію ламп витрачено 12 тисяч гривень. Тоді ж небезпечний багаж було завезено і в Балико-Щучинку.

- Працівники поліції детально вивчили місце злочину і будемо сподіватися, що знайшли докази, які допоможуть виявити зловмисників, - сказав на закінчення голова села. - Інакше подібні випадки можуть стати сумною тенденцією у районі.

Незагоєна рана країни

Чорнобильська трагедія, яка сталася 26 квітня 1986 року, своїм чорним крилом накрила й Кагарличчину. У перших рядах ліквідаторів аварії було багато жителів нашого району.

Учора в Кагарлику урочисто вшанували учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Дорослі та молодь прийшли подякувати людям, які рятували весь світ від ядерної небезпеки, та вклонитися пам’яті загиблих.

До присутніх звернулися голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов, перший заступник міського голови Олег Пурій, голова Кагарлицького районного осередку ВГОІ «Союз Чорнобиль України» Надія Тузенко, які зазначили, що жодна катастрофа XX століття не мала таких важких екологічних наслідків, як Чорнобильська.

- Сьогодні весь світ у скорботі у зв’язку з черговою річницею аварії на Чорнобильській АЕС, - наголосив Іван Семцов. - Минуло вже 32 роки, але й нині це - найстрашніша радіаційна аварія. Вона показала і силу, і безпорадність людського інтелекту. Наші земляки теж ціною власного життя боронили Україну від невидимого ворога. Учасникам тих трагічних подій вдалося зробити неможливе - у рекордні терміни закрити зруйнований четвертий блок бетонним коконом і зупинити подальше розповзання радіоактивного зараження.

Цей день не минув безслідно і ще довго ми будемо відчувати на собі його наслідки та чутимемо його чорні дзвони. Тому нам не можна забувати про те, що трапилося, і слід зробити так, щоб наші нащадки не забували про Чорнобиль і передавали пам’ять про нього наступним поколінням. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю передчасно померлих від радіаційного смерчу.

За високий рівень громадянської свідомості, виявлення почуття патріотизму, наснагу, віру, активну життєву позицію та з нагоди Міжнародного дня пам’яті Чорнобиля голова районної державної адміністрації Роман Коваленко та голова районної ради Іван Семцов вручили подяки Кагарлицької районної ради та районної державної адміністрації вдовам учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Ганні Зайченко, Любові Кугот, Парасковії Салько, Ользі Сарапин, Катерині Терещенко, а також ліквідаторові Миколі Томченку.

Подяками міського голови нагороджено ліквідаторів Миколу Заїку, Ганну Литвин, Олександру Кропивлянську, Людмилу Френкель, а вдовам учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Ніні Коркішко, Ларисі Фуголь, Лідії Вашеці, Ніні Мартиненко, Марії Рясько та Катерині Кононенко Олег Пурій вручив матеріальну допомогу.

Посади своє дерево

Двадцятого квітня, в рамках Двомісячника благоустрою населених пунктів району та з метою суттєвого поліпшення стану озеленення відбулася Всеукраїнська акція «Посади своє дерево», в якій активно взяли участь і жителі Кагарличчини. Зокрема, в Кагарлику, в районі Барвіновки, висаджено понад 500 саджанців рубінії звичайної (різновид акації) та клена татарського.

Лісівники Ржищівського держлісгоспу, головний лісничий цього господарства Лариса Горбач, директор підприємства Петро Павлович розповіли учасникам акції, як користуватися мечами Колосова, для посадки саджанців та чому саме ці дерева використовуються в даній місцевості. Адже сосни тут неефективні. Тож для закріплення грунту на крутосхилі використовують рубінію і клен.

Участь в облаштуванні зеленої зони взяли голова районної державної адміністрації Роман Коваленко, голова районної ради Іван Семцов, їх заступники - Світлана Синюк та Олег Волошин, секретар міської ради Любов Коваль, заступник начальника управління молодіжної політики та національно-патріотичного виховання – начальник відділу молодіжної політики Київської ОДА Вікторія Тромса, начальник відділу національно-патріотичного виховання управління молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Київської ОДА Андрій Рибалко, керівники структурних підрозділів районної державної адміністрації.

Не шкодують коштів для громади

На минулому тижні у Леонівці відбулася відкрита зустріч з територіальною громадою. До місцевого клубу прийшли люди у кількості 16 осіб, які слухали звіт голови сільради, задавали запитання голові Кагарлицької РДА Роману Коваленку, сімейному лікарю Василю Володьку, обговорювали поточні питання соціально-економічного та побутового характеру.

Леонівська сільська рада об’єднує два села - Леонівку й Антонівку. Голова сільради Іван Владимиров нагадав селянам, що на її території працюють ФГ «Дар», «Куркуль», «Бобр», «Соломченко Д. Г.», «Колос», СК «Агробізнес», ФГ «Припіяло А. В.».

Станом на 1 січня нинішнього року тут нараховується 357 дворів, в тому числі 148 для тимчасового проживання. Місцевого населення - 425 мешканців, з них 168 пенсіонерів, 63 дітей, 179 осіб працюючого населення. За 2017 рік не народилося зовсім діток, а померло 11 осіб.

За рік, що минув, за кошти місцевого бюджету провели поточний ремонт дороги по вулиці Каштановій в Антонівці, встановили автопавільон по вулиці Миру в Леонівці, виготовили та встановили бетонні огорожі в Леонівці та Антонівці, проклали тротуари біля клубу та адмінприміщення в Леонівці, придбали вуличні таблички, фарбу для фарбування огорожі, побудували колодязь в Антонівці, виготовили проектно-кошторисну документацію на ставки.

Надано субвенцію з місцевого бюджету районному бюджету на суму 1461789,78 грн для закладів культури Леонівки та Антонівки (ремонти, придбання обладнання та костюмів), Черняхівської та Мирівської шкіл (харчування дітей, ремонти, підвезення, придбання обладнання тощо), а також для Кагарлицької ЦРЛ та Черняхівської медамбулаторії.

У 2017 році надано грошову допомогу учасникам АТО у розмірі 31500 грн та матеріальну допомогу на лікування жителям громади у сумі 8500 грн.

На оздоровлення дітей у літніх таборах виділено 10 000 грн, з них використано - 5142,42 грн.

ФАП у Леонівці переведено у розпорядження Кагарлицької ЦРЛ. ФАП у Антонівці функціонує завдяки СК «Агробізнес», в рахунок соціальних угод підприємство утримує медичного працівника та прибиральницю, проте ремонтні роботи проводились за рахунок коштів сільської ради.

Діти шкільного віку навчаються у Черняхівській та Мирівській загальноосвітніх школах. Вони вчасно добираються до школи шкільним автобусом.

У селах проживає 18 одиноких громадян. Працює соціальний працівник, який обслуговує 12 одиноких престарілих.

Приділяється увага пільговим категоріям населення. Завдяки зусиллям СК «Агробізнес» (Григорій Кулініченко), ФГ «Дар» (Михайло Блах), БРСМ Акименко І. О., ПП Литвин Р. В., ПП Федоренко З. С. організували продуктові набори для учасників бойових дій (до Дня Перемоги), одиноких престарілих, віком, старшим за 85, до Дня людей похилого віку, Дня інваліда, новорічні подарунки для дітей дитячого садка та шкіл.

Після звіту голови сільради селяни піднімали питання про те, щоб у сільській зоні не заправляли сівалки протруєним зерном, про пластик, яким засмічують, а потім палять на вулицях, про засмічене русло річки. На що голова райдержадміністрації Роман Коваленко відповів: «До нас не приїхав німець чи поляк, не купив у нас воду і не кинув пусту пляшку у нас на вулицях. Це зробили ті, хто тут живе. Тож «розруха в головах», як казав професор Преображенський». Селяни скаржилися на непрацюючий телефон і радіо. Присутні у залі чекали на виступ сімейного лікаря Василя Володька, який пояснив селянам нюанси медичної реформи та наголосив на необхідності укладання договорів із лікарем.

«Зазирни в сімейний альбом…»

Десь на темних полицях шафи або в шухляді лежать наші альбоми… Припорошені пилом давно минулих днів, чекають вони, щоб хтось зазирнув усередину. А що там? Наші спогади, безтурботні дні дитинства… Згадати ще раз минулі роки вирішили учні І курсу Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів – ліцей» і тому нещодавно під керівництвом куратора Тамари Черненко провели родинне свято «Зазирни в сімейний альбом…»

Зібралися батьки, родичі, учителі. Залунала лірична мелодія, і зал заповнили спогади, щирі слова любові і вдячності за турботу, тривоги, доброту…

Душевні пісні розчулили душі присутніх. Особливо мило і зворушливо заспівали молодші сестрички першокурсників – другокласниці Ярослава Сиротенко і Антоніна Трохименко. На святі також знайшлося місце для сміху і веселощів. Під запальну музику ввірвалася в дружне сімейне коло літературна громада. Наші першокурсники подарували батькам незабутні хвилини зустрічі з літературними героями, розігравши сценки з улюблених творів «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. Справжньою несподіванкою став виступ від батьків, а саме: Наталії Пархомчук, Олени Чорної та Інни Сиротенко, які відтворили епізод із повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Наші матусі вразили всіх присутніх своєю акторською майстерністю. А потім учням запропонували впізнати себе в кумедних історіях із дитинства. Залом котилася хвиля сміху, а ми ще більше цікавого дізнавалися одне про одного. Упродовж усього свята демонструвалися наші світлини різних років, що створювало атмосферу щирості, задушевності, додавало ноток ностальгії. Не залишилися осторонь перша вчителька Світлана Рябокінь і заступники директора НВК Лариса Семенюк та Леся Чоповська, які теж поповнили скарбницю наших спогадів.

Так швидко лине час! Навіть не віриться, що вже минуло майже 10 років, відколи ми вперше переступили шкільний поріг…

Ось у такій душевній атмосфері і минуло родинне свято, котре ще довго буде зігрівати наші серця теплими спогадами.

Хочеться всім нагадати: не забувайте частіше проводити час із рідними і близькими вам людьми, не бійтеся говорити, наскільки вони вам дорогі, і просто будьте поруч.