Пошук

Аншлаг в Леонівці: в залі і на сцені

День села у Леонівці відзначали у велике релігійне свято - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа. А тому, можливо, і цей фактор сприяв аншлагу у затишному після ремонту Будинку культури. Люди підходили і підходили, а тому організаторам заходу довелося заносити і встановлювати в залі додаткові лавки для сидіння.

Кидалася в очі і велика кількість осіб в сценічних костюмах та національному вбранні. Як виявилося пізніше, на іменини Леонівки були запрошені художні колективи «Любисток» із сусідньої Григорівки, гурти «Акорд» із Обухова, «Лілея» з Горохового та «Мережка» Антонівського сільського клубу. Хоча левову долю концерту склали виступи сільського аматорського колективу «Рідні наспіви», в тому числі - виконання Гімну України на початку зібрання. А ще були прекрасні сольні виступи самодіяльних талантів Марти Странікової (пісні «Дощик» та «Перший клас»), Софії Якімової («Сонечко»), Ріти Комісаренко, Олени Кузьменко («Святкова») та інших.

Як і годиться, із Днем села громаду привітали настоятель сільського храму Пресвятої Богородиці отець Володимир, голова села Іван Владимиров, голови сусідніх громад із Черняхова та горохового Володимир Безвербний та Володимир Демиденко. Від керівництва району щирі вітання та подарунок селянам адресувала заступник голови РДА Світлана Синюк.

За традиційним сценарієм на святі села були вшановані та відзначені подарунками найстарша жителька Леонівки Марія Макарівна Кріпка, 70-річні ювіляри Ольга Шморгун, Марія Кисіль, Марія Тринєєва, Любов Дульнєва і Микола Петров; подружжя Леоніда та Вікторії Пугачів з народженням донечки Соломії; цьогорічних першокласників Андрія Лаускіса і Крістіну Котючу; а також переможці огляду-конкурсу за звання «Двір зразкового порядку» Євгеній Трепетьон, Надія Бранець та Галина Однокулова.

Хвилиною мовчання та покладанням квітів до Братської могили загиблих воїнів учасниками дійства було вшановано героїв війни.

Як і завжди, найбільше оплесків від зали одержали наймолодші артисти села, які вітали зі сцени своїх рідних.

Окрему шану і вдячність від земляків було адресовано працівникам сільської ради і її голові, медичної установи, торгівлі, поштового відділення, соціальної сфери, сільського господарства.

По завершенні урочистостей в залі Будинку культури свято продовжилося на його подвір’ї. Пригощання, великий вибір товарів від місцевих та приїжджих підприємців, святкова дискотека ще довго тримали людей біля сільського вогнища культури. За що велика подяка спонсорам урочистостей Григорію Кулініченку (СК «Агробізнес»), приватному підприємцю Зої Федоренко, фермерським господарствам Максима Мостового, Сергія Мєшкова, Анатолія Черевка, Дмитра Соломченка, Андрія Припіяла.

У Кадомці святкували біля ставу з гучним концертом, варениками і наваристою юшкою, достойними подарунками і молодим вокальним колективом

Там, де обрій спішить на побачення з небом,
Де у дзеркало плес заглядають хмарки,
Найрідніше село, я вертаюсь до тебе
І скидаю з плечей за порогом роки.

Найбільше, що хочеш цими жаркими днями, - прохолоди. Кадомчани у нинішньому році провели свято Дня села не в приміщенні Будинку культури, а біля центрального ставу. Місце чудове, красиве, облаштоване, імітовану сцену прикрашали живі та декоративні квіти.

Належне у проведенні свята для селян слід віддати усім активістам, артистам-аматорам, спонсорам і, звичайно, самим організаторам. А це - молодий вокальний колектив «Намисто», учасники віку якого мають від 25 до 40 років: Світлана Білека, Марія Коробенко, Надія Черевко, Юлія Рогульчик, Тетяна Білека, Оксана Логвинова; вокальний колектив «Кадомчанка» у складі Ольги Мороз, Валентини Логвиненко, Ніни Кліковки, Тетяни Шпіляр, Ніни Вискребенець, Любові Горбач, Катерини Скуб; ведучих свята Оксани Гаркавенко й Ніни Вискребенець; маленьких вихованців дитсадка «Пролісок» з їх творчим наставником Ольгою Смальцер; Антон Білека й Ростислав Кулініченко; Нікіта Кулаков у ролі Попандопула; школярі і студенти села; Віра Кріпак; Анастасія Калініченко; новоспечена першокласниця Анастасія Іваницька; Вероніка Голубова. Варто зазначити, що сама концертна програма розпочалася з пісні «Висиха душі криниця», своєрідною «візитівкою» села, якою починають свято кадомчани традиційно з 2011 року.

Для дітей працював батут та «солодка вата» від Аграрної партії.

Людей пригощали варениками, бутербродами та рибною юшкою.

Слова вітань селянам звучали від голови Кадомської сільської ради Наталії Савченко; заступника голови Кагарлицької районної ради Олега Волошина, який вручив голові села настінний годинник; представника ТОВ «Вікторія-агро» Ігоря Сінченка; депутата районної ради Петра Папіженка, який передав подарунок від ТОВ «Успіх» (керівник Олексій Гудзій) музичну апаратуру для проведення свят у селі на суму більш як 50 тисяч гривень; священика Юрія Литвина; голови села Бурти Олександра Драгана.

Без участі спонсорів і меценатів, які люблять Кадомку і її жителів, свято не було б таким яскравим і смачним, тому тут щиро дякували подружжю Білек - Андрію та світлані, фермеру Анатолію Білеці; директору СТОВ «Переможець» Петру Папіженку; орендарям земель Володимиру Сінченку, Петру Бездітному, Василю Ярмоленку і приватному підприємцеві Тарасу Коробенку.

З особливою цікавістю люди слухали пісню Юрія Антонова з новими словами Ніни Вискребенець, де з усією притаманною цій жінці любов’ю до рідного краю, було згадано всі вулиці Кадомки, Зорівки й Калинівки.

Кожен день – для щастя

Гарний цегляний будинок, просторе подвір’я-сад, поруч - став - таким виглядає садиба Ряськів у Слободі на пл. Слави, 59. Та все ж головною ознакою обійстя є те, що воно межує з територією сільської школи. Двори розділяє лише огорожа-сітка. Тому перше, що приходить на розум при відвідуванні родини, це заздрість у неймовірний фарт родинної дітвори: з дому можна було виходити буквально за хвилину до шкільного дзвінка.

Але, як виявилося, ні діти Надії Григорівни - Віра і Анатолій, ні її внуки з правнуками не скористалися такою зручністю. Перші через те, що нової школи ще не було і в проекті, а навчалися вони в старій, що була біля церкви, а інші - тому що народилися і виросли вже в Києві.

Самій же господині мало що запам’яталося із шкільного життя. За збігом обставин вона була змушена припинити навчання ще в 7 класі, щоб заробляти собі на хліб. В наймах.

А між тим спочатку все складалося для маленької Надійки непогано. Хоч і народилася у складному післявоєнному 1923-му, але батьки її вважалися в селі середняками. Тримали корову, свиней, птицю. Могли прогодувати себе і діток, які з’являлися в сім’ї із стабільною регулярністю. Надя була третьою, а після неї світ побачили ще троє меншеньких. Як колгоспнику, батьку було виділено 30 сотих ділянки під забудову, на якій незабаром з’явилася власна оселя подружжя.

- Це була глинобитна мазанка із солом’яною покрівлею, але для мене вона була найкрасивішою і найошатнішою, - згадує Надія Григорівна. - Жила в ній і дитиною, і в заміжжі, аж поки з чоловіком не побудували нинішній будинок.

Лихо прийшло несподівано і зазвичай не одне. Померло одне із дітей, а за ним - мати. Батько певний час тримався, але природа взяла своє. Знайшов іншу жінку, перейшов до неї, залишивши п’ятерко своїх, по суті, круглими сиротами.

Виживали, як могли. Меншеньким дали приют родичі, а старшим, в тому числі й Надії, довелося розпрощатися з дитинством. Із сестрою наймитували у дачників у Києві, згодом добра людина прилаштувала її вихователькою в дитячі ясла Кагарлицького цукрозаводу. А вже перед самісінькою війною вона визначилася із професією, якій не зраджувала до самісінької пенсії. У Кагарлику від військкомату відкривалися курси медсестер, і Надя потрапила в число їх слухачів. Навчання проводили свої ж, кагарлицькі лікарі. Нова справа надзвичайно подобалася Надійці, але...

Закінчити курси не дозволила війна. Старші курсанти були відправлені на фронт, а на малоліток чекали довгі три роки фашистської окупації.

- Коли в село прийшли німці, здавалося, я тільки те й робила, що ховалася від них, щоб не забрали в Німеччину, - розповідає Надія Григорівна. - Не завжди це вдавалося, траплялося, що ловили, готували до відправки, але різними способами все ж уникала неволі. І ждала своїх.

Про визволення Кагарлика в селі дізналися від розвідників.

- Було це на Різдво 44-го. Ми готувалися до свята. Зарізали невеличкого кабанчика, наварили куті. Рідня зібрала мені кошика з продуктами, щоб віднесла визволителям. Адже кращого свята, ніж знову почувати себе вільними, ми не знали, - згадує бабуся. - Я дійшла до перехрестя доріг на Довжику, а там німці, фашисти. Забрали кошика, накинулися на припаси, а мене, аж через Переселення вивів у Слободу якийсь дорослий чоловік.

Та як би там не було, але район звільнявся від ворога, розпочиналося мирне життя. У райцентрі відкривалося дитяче відділення райлікарні і Надійка зі своїми незакінченими курсами влаштувалася туди медсестрою. Лікарі, які проводили навчання, дали їй відповідну довідку про закінчення курсів, яка слугувала для дівчини і дипломом, і атестатом зрілості.

А згодом у Кагарлику запрацював дитячий будинок.

- Діяли три групи: грудна, повзункова і старша, - розповідає Надія Григорівна. - У грудній, наприклад, знаходилися 19 немовлят, яких годували груддю 4 мамки. Наглядом і турботою були оточені всі дітки. Багатьох з них усиновлювали жителі району. Я, як медсестра, відповідала за здоров’я дітей.

На початку 50-х дитбудинок було переведено з Кагарлика у Боярку, а його медперсонал розподілено по медичних закладах району. Надію делегували у рідну Слободу, де працював чоловік. У сільському ФАПі числилися фельдшер і акушерка, а Надія Григорівна мала бути медсестрою.

- Насправді ж довелося побувати у всіх трьох іпостасях, - посміхається моя співбесідниця. - Акушерка жила на окраїні села, тому ніхто не чекав її приходу, а зверталися до мене. У нічну пору до мене теж було ближче, ніж до фельдшера. Благо, що я не могла відмовити в допомозі нікому.

Цікавими з цього приводу є спогади внучки Надії Григорівни Наташі.

- Відвозити в село до бабусі батьки розпочали мене ще у 8-місячному віці, - розповідає вона. - І в пам’яті постає одна і та ж картина тих років: до нашого будинку приходять зранку чи ввечері, приїздять різні люди і бабуся «передовіряє» мене то сусідам, то дорослішим за мене хлопцям, «щоб пригледіли, поки вона допоможе хворому».

Про обсяг роботи медсестри в селі засвідчує і такий факт. У Слободі у рік приходу в ФАП Надії Григорівни налічувалося 70 дітей віком до року. Кожному з них потрібно було зробити щеп-

лення, здійснювати постійний нагляд, адже показник смертності дітей такого віку засвідчував і рівень майстерності медпрацівника, і ефективність роботи закладу охорони здоров’я.

А крім роботи, на Надію Григорівну, як і на кожну сільську жінку, чекало ще й домашнє господарство, сім’я, діти. Щоб збудувати житло, відгодовували по кілька поросят. На продаж. Щоб мати гроші на придбання фінського будинку, цегли і т. п. Адже зарплати для цього не вистачало.

У такому трудовому ритмі Надія Рясько допрацювала у сільському ФАПі і до пенсійного віку, перевершивши на три роки визначений законодавством стаж. Але й на пенсії односельці нерідко користувалися її безвідмовністю, коли виникала необхідність у лікарській допомозі.

У 1995 році від інфаркту пішов із життя чоловік - інвалід війни, головний бухгалтер колгоспу. Вона залишилася одна у господі, адже діти ще раніше залишили рідне гніздо.

У день зустрічі з Надією Григорівною до матері і бабусі з’їхалися обоє її дітей, і внучка з внуком. Після другого інсульту рідні не залишають її наодинці. Хтось та перебуває поруч. Найбільше часу - дочка Віра. Хоча Надія Григорівна тримається молодцем. Рухається без сторонньої допомоги, зберегла чудову пам’ять і почуття гумору. А ще - бажання продовжувати робити добро людям.

- Мені здається, що запорукою довголіття бабусі є її оптимізм, - говорить Наташа, дипломований лікар, яка має власну приватну практику в Києві. - Кожна робота для неї - в радість. Кожен день вона проживає для щастя.

До сказаного нею хочеться додати тільки одне. За своє довге життя Надія Григорівна зробила стільки добра людям, що доля просто не могла не віддячити їй за це. У вигляді довголіття і сімейного затишку на старість.

Проміжний звіт

Проміжний звіт

Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області

Відповідно до мандату Верховної Ради України Тимчасова слідча комісія з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області вивчила наступні події та супутні їм обставини:

- Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до його ліквідації о 24.00 24 серпня 2014 року.

- Наступ на м. Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації та розвиток ситуації в іловайському котлі з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року.

- Спроби деблокування м. Іловайськ силами антитерористичної операції (АТО).

- Переговори про вихід угрупування українських військ з м. Іловайськ.

- Прорив сил АТО з м. Іловайськ.

Комісією було затверджено план роботи, підготовлені і направлені письмові запитання на адресу керівника Антитерористичного центру СБУ, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, міністра оборони України, міністра внутрішніх справ України, голови Державної прикордонної служби України, голови Служби зовнішньої розвідки України, голови Служби безпеки України, керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, начальника інформаційного управління (розвідки) Державної прикордонної служби України, Генерального прокурора України, командувача Національною гвардією України, голови Донецької обласної державної адміністрації, міністра охорони здоров'я.

Комісією також було опитано керівників та посадових осіб міністерств і відомств, які є суб'єктами антитерористичної операції, експертів, а також безпосередніх учасників подій з числа командирів, бійців і волонтерів, в т.ч. військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчих батальйонів Міністерства внутрішніх справ України.

Опитування проходили в режимі засідання Комісії, а також безпосередньо в зоні АТО і госпіталях.

Необхідно відзначити, що на відміну від інших відомств, Міністерство оборони та Генеральний штаб системно протидіють роботі Комісії.

Обидва відомства, які мають різні функції і діють на підставі різних положень, визначили одного виконавця з підготовки відповідей на питання Слідчої комісії, що є ознакою змови керівників відомств.

Не дивлячись на суспільну значимість розслідування, в порушення встановлених законом строків, неповні відповіді від Генерального штабу на поставлені запитання отримані лише через двадцять днів у вигляді секретного документа. При цьому неправомірно обмежено громадський доступ навіть до інформації про загиблих і нагороджених.

Міністерство оборони, якому були адресовані інші, ніж Генеральному штабу питання, замість відповіді на них, надіслало копію відповідей Генерального штабу, але за підписом міністра оборони.

Навіть через сорок днів після отримання запитань, станом на 20 жовтня 2014 року, Міністерство оборони та Генеральний штаб не надали відомості про загиблих, поранених, померлих від ран, зниклих без вісті і полонених. Єдиний отриманий від міністерства і генштабу документ свідчить про 108 військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули в Секторі Д з 22 липня по 24 серпня 2014 року.

Саме цю цифру - 108 загиблих під м. Іловайськ, неодноразово повторював, відповідаючи на питання ЗМІ, міністр оборони Гелетей В.В., не спромігшись розібратися в тому, що сталося і які втрати понесла країна. Такого ставлення не заслужили ні полеглі воїни, ні їхні родини, ні Україна.

Запрошені на засідання Слідчої комісії міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. в неприпустимій формі відмовилися відповідати на питання Комісії, посилаючись на секретність, хоча визначити ступінь секретності відповідей, не вислухавши питань не можливо.

У зв'язку з блокуванням розслідування з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу, Слідча комісія була змушена 25 вересня 2014 року звернутись до Президента України з інформацією про неприпустимі дії членів Ради національної безпеки і оборони України Гелетея В.В. і Муженка В.М., та проханням зобов'язати їх сприяти розслідуванню.

У відповідь Слідча комісія Верховної Ради України лише через 12 днів, з порушенням встановлених законом термінів, отримала відписку за підписом Глави Адміністрації Президента України Ложкіна Б.Є. про те, що звернення Комісії направлено міністру оборони і начальнику Генерального штабу для розгляду!

Не дивлячись на звернення до Президента України, блокування роботи Комісії з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу продовжилося.

Так, 2 жовтня 2014 року Комісією на ім'я начальника Генерального штабу направлено лист з проханням забезпечити явку на її засідання керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. та начальника штабу 8-го армійського корпусу полковника Ромигайла П.Д., а також керівника Сектору Б генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б. з групою офіцерів.

У відповідь – 4 жовтня 2014 року листом за підписом тимчасово виконуючого обов’язки начальника штабу Сухопутних військ повідомлено, що зазначені офіцери прибудуть на засідання Комісії.

Пізніше, 6 жовтня 2014 року, в день засідання, Комісією отримано лист за підписом тимчасово виконуючого обов’язки заступника начальника Генерального штабу генерал-лейтенанта Бессараба С.Б., в якому йдеться про те, що запрошені офіцери є свідками в рамках досудового розслідування, яке проводиться Генеральною прокуратурою, що вони попереджені про нерозголошення таємниці слідства і у зв'язку з цим не будуть брати участь у засіданні Комісії.

Однак, в той же день, на засідання Комісії прибули і давали свої пояснення генерал Хомчак Р.Б. і група запрошених офіцерів, які є свідками у рамках згаданого досудового розслідування.

На наступне засідання, заплановане на 9 жовтня 2014 року, Комісія повторно запросила керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. і полковника Ромигайла П.Д. Однак на адресу Комісії знову надійшла відмова від Генерального штабу з тих самих підстав. При цьому на засідання Комісії з ініціативи Генерального штабу з’явився і давав свідчення учасник іловайських подій - полковник Мельник Ю.М., який також має статус свідка у згаданому розслідуванні прокуратури.

У зв'язку з описаними маніпуляціями з боку керівництва Генерального штабу, у членів Комісії склалося обґрунтоване враження про небажання допускати на засідання Слідчої комісії незручних для військового керівництва свідків.

Слідча комісія Верховної Ради України 8 жовтня 2014 року була змушена повторно звернутись до Президента України з інформацією про незаконні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також з проханням зобов'язати зазначених посадових осіб сприяти роботі Комісії.

Відповідь на звернення Комісії станом на 17 жовтня 2014 року не отримана.

Спроби блокування роботи Комісії тривають.

В результаті проведеної роботи на підставі відкритих джерел інформації на цьому етапі розслідування встановлено таке:

Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до

його ліквідації o24.00 24 серпня 2014 року

Початкове завдання угрупування Сектору Д полягало в ізоляції району АТО, закритті ділянки державного кордону України з Російською Федерацією протяжністю близько 140 км на ділянці Ізварине - Кумачове з метою недопущення незаконного перетину державного кордону групами російських найманців і недопущення забезпечення таких груп, а також сепаратистів з числа місцевого населення, озброєнням і боєприпасами. Крім того, на угрупування Сектору Д покладалось завдання щодо забезпечення безперешкодного підвезення боєприпасів і матеріально-технічних засобів в напрямку Петровське - Степанівка.

На 23 липня, дату передачі командування Сектору Д від полковника Грищенка А.М. генерал-лейтенанту Литвину П.М., угрупування Сектору Д налічувало близько 4000 осіб особового складу і складалось з великого числа розрізнених підрозділів.

Станом на 23 липня 72 окрема механізована бригада, 79 окрема аеромобільна бригада (без зведеного кулеметно-гранатометного взводу), 2-а батальйонна тактична група 24 окремої механізованої бригади, батальйонно-тактична група 28 окремої механізованої бригади, механізована рота, самохідно-артилерійська батарея 51 окремої механізованої бригади, 2-а і 3-я гаубичні артилерійські батареї 55 окремої артилерійської бригади, які прикривали кордон на ділянці Ізварине - Кумачове, були фактично змучені систематичними обстрілами реактивними системами залпового вогню і артилерійськими системами з території Російської Федерації, і перебували відрізаними від основних сил Сектору Д. Поставка продовольства і боєприпасів в райони зосередження підрозділів була неможлива.

В особливо критичному становищі перебували підрозділи 1-ї і 2-ї батальйонних тактичних груп 72-ї окремої механізованої бригади в районі населеного пункту Червонопартизанськ та підрозділи 2-ї батальйонної тактичної групи 24-ї окремої механізованої бригади в районі населених пунктів Зеленопілля і Довжанське.

Зазначені підрозділи займали оборону у восьми окремих опорних пунктах на вузькій ділянці прикордонної території від Маринівки Донецької області до Червонопартизанська Луганської області. Доступ в зазначений коридор, обмежений зі сходу - кордоном з Російською Федерацією, а із заходу - стратегічною висотою Саур-Могила та містами Сніжне і Торез, що стали базами терористів, наші частини мали тільки з району Амвросіївки.

Крім того, задачу по перекриттю державного кордону в Секторі Д виконувало зведене тактичне угрупування "Кордон" під командуванням генерал-майора Біньковського О.А. в складі підрозділів Державної прикордонної служби України та частин Південного ОТО Національної гвардії України, які перебували в такому ж стані і, починаючи з 13 липня, систематично зазнавали обстрілів з території Російської Федерації з використанням артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню БМ-21 "Град".

Використовуючи висоту Саур-Могила, противник постійним артилерійським вогнем відрізав наші підрозділи від усіх видів постачання. Найнебезпечнішими були масові артилерійські обстріли з території Росії і прикордонної української території, куди регулярно висувалися російські батареї. Будь-які спроби переміщення підрозділів у цьому районі миттєво накривалися потужним ракетно-артилерійським вогнем і були ускладнені щільним мінуванням не лише комунікацій, а й великих територій.

Організувати ефективне інженерне облаштування позицій наших військ на території, складеної важкими ґрунтами, без інженерної техніки та великої кількості вибухових речовин виявилося неможливим. Доставити необхідні матеріали і техніку, а головне використовувати її в умовах постійних обстрілів також було неможливо.

Всі наведені чинники призвели до пригнобленого морально-психологічного стану особового складу.

Ситуація вимагала негайного їх виведення із зони ураження артилерією з території Російської Федерації.

З моменту втрати нашими військами контролю на ділянці державного кордону в районі населеного пункту Ізварине, виконання завдання, поставленого перед Сектором Д в його первісному вигляді, втратило сенс. У той час, як наші частини, ціною людських життів, утримували лінію кордону під постійним вогнем з території Російської Федерації, на який не можеш відповісти, окупанти через пролом в Ізварине забезпечували посилення та постачання свого угрупування.

Необхідно було терміново приймати рішення і або, істотно посиливши угрупування, закрити ізваринський розрив і підвищити щільність наших військ і вогневих засобів в Секторі Д, або кардинально змінити задачу і тактику дій нашого угрупування в зазначеному секторі.

Практично щодня керівництво АТО і Генерального штабу отримувало донесення від командування Сектору Д про фактичний стан справ, рідні та близькі наших бійців шляхом проведення масових акцій під будівлями Адміністрації Президента України, Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України намагались звернути увагу політичного і військового керівництва країни на трагічний розвиток подій.

У відповідь від керівництва АТО командування Сектору багаторазово чуло звинувачення в панікерстві, а суспільство намагалися заспокоїти порожніми обіцянками і розповідями про інформаційну війну з боку противника.

Необхідні кардинальні рішення штабом АТО не приймались. Війська продовжували нести втрати.

Весь період існування Сектору Д управління з боку керівника та штабу АТО здійснювалося в ручному режимі. Роль органу управління сектором, покладена на штаб 8-го армійського корпусу, штучно була зведена до постачальницько-диспетчерських функцій. Командування Сектору не приймало участь в розробці операцій, в більшості випадків не знало про їх задум; спроби доповідей про реальну обстановку в секторі викликали агресію, звинувачення в боягузтві і загрози кримінального переслідування з боку керівника АТО генерала Муженка В.М. і начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Взаємодія сусідніх секторів Д і Б практично повністю була відсутня, хоча їх передові командні пункти перебували всього у 5-ти кілометрах один від одного. У певний момент це призвело до небезпечної ситуації, коли в Секторі Д випадково були виявлені тили Сектору Б.

В результаті численних невмотивованих хаотичних команд з боку штабу АТО на переміщення частин і підрозділів з угрупування Сектору Д, а також виходу з під обстрілу на територію Російської Федерації 2-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади в складі 400 військовослужбовців та самовільного виходу із зони АТО 1-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади, чисельність угрупування Сектору Д, яка на 23 липня становила близько 4000 військовослужбовців, до ранок 23 серпня скоротилась до 1000 осіб.

Таким же чином, без урахування реальної обстановки і всупереч неодноразовим доповідям командирів із зони бойових дій, 11 серпня керівництвом АТО було прийнято рішення про передислокацію командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади в населений пункт Міусинськ і основного командного пункту 8-го армійського корпусу із Старогнатівки в район Кутейникове, тобто в місця, контрольовані терористами.

Хронологія подальших подій ілюструє рівень і стиль командування військовими діями з боку керівництва штабу АТО.

О 04.00 13 серпня основний командний пункт Сектору Д доповів керівництву штабу АТО про танкову атаку району зосередження батальйонної тактичної групи і командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади силами, приблизно, 20 танків Російської Федерації і піхоти противника. Доповідь залишена без уваги і розцінена як паніка.

Відповідно до розпорядження керівника АТО генерал-лейтенанта Муженка В.М. з 06.00 13 серпня розпочато висування оперативної групи основного командного пункту Сектору Д в район населеного пункту Кутейникове. До 18.00 передовий пункт управління сектору був розгорнутий в призначеній точці. О 19.40 радіоперехоплення Служби безпеки України засвідчило виявлення терористами пункту управління і запит на його знищення, про що було повідомлено керівником Сектору Д керівникові АТО. Доповідь залишилась без уваги і більш того, було вказано на необхідність переміщення в той же район основного складу командного пункту сектору.

О 04.25 21 серпня по району основного командного пункту Сектору Д було завдано удар реактивними системами "Ураган" з території Російської Федерації. В результаті втрати склали 5 осіб вбитими і 13 пораненими. Другим обстрілом, нанесеним через 1,5-2 години, була знищена вся техніка, яку не вдалось евакуювати через пошкодження під час першого обстрілу. Керівництво Сектору Д неодноразово попереджало командування АТО про ймовірність нанесення удару по командному пункту і недоцільність його переміщення в небезпечні райони. Такі попередження ігнорувались або пропозиції про переміщення у безпечні райони не затверджувались, про що свідчать розпорядження штабу АТО.

Така практика управління військами з боку командування АТО значною мірою зумовила втрати в Секторі Д, які серед військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії і Прикордонної служби лише за період з 23 липня по 23 серпня поточного року склали вбитими не менше 124 осіб і пораненими не менше 696 осіб.

Крім того, в полоні на території Росії опинились, лише із складу 72-ї бригади - близько 400 і 51-ї бригади - близько 50 військовослужбовців.

Напередодні параду в Києві, 23 серпня від Державної прикордонної служби України надійшла інформація про виявлення на території Сектору Д колон броньованої техніки, яка висувається з території Російської Федерації в напрямку населених пунктів Амвросьевка, Кутейникове.

Доповідь керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. в штаб АТО о 14.30 23 серпня про виявлені колони російської броньованої техніки була розцінена як паніка і залишилась без уваги і прийняття рішень.

Реакція начальника штабу АТО генерал-лейтенанта Назарова В.М. на чергову доповідь був лаконічним: "Це все херня. Ми це вже проходили. Тримайтесь!"

Пропозиції про відведення військ з метою запобігання блокування та оточення не затвердили.

О 21.15 23 серпня генерал Литвин П.М. був викликаний на зв’язок з начальником Генерального штабу, який в цей час перебував в кабінеті міністра оборони.

Першим доповідь генерала Литвина П.М. вислухав міністр і без коментарів передав слухавку начальнику Генерального штабу, який у відповідь на доповідь сказав: "При зміні обстановки доповідайте в установленому порядку" і повісив слухавку. Жодних команд не було віддано.

Приблизно о 10.30 24 серпня, під час параду в Києві, офіцери штабу Сектору Д на чолі з полковником Ромигайло П.Д. з передового командного пункту в лісопосадці на трасі Амвросіївка-Кутейникове спостерігали колону бронетехніки російської армії загальною чисельністю понад 100 одиниць, у складі бойових машин десанту, танків, самохідних артилерійських знарядь, а також великої кількості тентованих КАМАЗів з боєприпасами та особовим складом, які на великій швидкості рухались вглиб території України.

Інформація про колону російської бронетехніки полковником Ромигайло П.Д. була негайно доведена до начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Відповідь: "Йдіть на х..! Боягузи! С вас посаджу!"

Приблизно о 12.00 вказана інформація в телефонній розмові була доведена начальнику Генерального штабу Муженку В.М.

У відповідь надійшла одна команда "Не сси! Це все херня! Ми все це проходили!".

Ніякі рішення по доповідях прийняті не були.

Пізніше у штабі Сектору Б, при особистій доповіді полковником Ромигайло П.Д. командуючому оперативного командування "Південь" генералу Хомчаку Р.Б. про обстановку в Секторі Д, була отримана традиційна команда: "Не сси!"

В результаті, вже до полудня 24 серпня російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д.

При цьому слід звернути увагу на той факт, що міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. намагаються вводити в оману парламентську комісію і громадську думку, стверджуючи, що інформацію про масований перетин державного кордону регулярними частинами Російської Федерації вони отримали лише 25 серпня 2014 року.

Далі події розвивалися таким чином. О 14.20 23 серпня під час постановки задачі по телефону командир в/ч В0120 (5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття") заявив, що зняв усі ввірені йому блокпости і рухається з особовим складом частини в напрямку Тельманове, а далі в напрямку населеного пункту Розівка. Про залишення району виконання бойового завдання особовим складом в/ч В0120 було негайно повідомлено начальнику штабу АТО і вжиті необхідні заходи по поверненню особового складу в район виконання бойового завдання.

О 23.00 23 серпня командир в/ч В0120 в письмовій формі відмовився виконувати бойове розпорядження керівника Сектору Д і далі на зв'язок не виходив.

Таким чином, о 14.20 23 серпня керівництву АТО стало відомо про те, що зі складу угрупування Сектору Д вибув 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття" і, в підсумку, чисельність угрупування склала не більше 700 осіб.

Не зважаючи на обстановку, що склалась, о 23.00 24 серпня, за погодженням з керівником Сектору Б генералом Хомчаком Р.Б., зі складу Сектору Д в оперативне підпорядкування Сектору Б була переведена батальйонна тактична група 28-ї окремої механізованої бригади.

Таким чином, в зоні бойових дій в розпорядженні керівництва Сектору Д залишилось не більше 300 військовослужбовців, озброєних стрілецькою зброєю, які на 80% складались зі штабу, підрозділів зв'язку, охорони та ремонтників.

Такою чисельністю організувати оборону і протистояти просуванню регулярних військ Російської Федерації у складі чотирьох батальйонних тактичних груп неможливо.

Викладене дозволяє стверджувати, що емоційні оцінки, які звучали в пресі, про ефект доміно, викликаний відходом з позицій батальйону "Прикарпаття", не відповідають дійсності. Чисельність нашого угрупування в Секторі Д на дату початку масованого вторгнення російських військ була така, що колони російської техніки могли просто не помітити наших військових.

Також, не відповідає дійсності твердження командира добровольчого батальйону "Дніпро-1" про втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. і його штабу.

Керівництво та штаб Сектору Д виконували наявними силами поставлені завдання аж до ліквідації Сектору Д рішенням штабу АТО з 24.00 24 серпня.

Сумарні втрати Сектору Д і зведеного тактичного угрупування "Кордон" з 23 липня по 24 серпня 2014 року склали:

Убитими - 125 осіб;

Пораненими - 706 осіб;

Померлими внаслідок поранень - не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;

Зниклими безвісти - не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;

Полоненими - відповідь від міністерства оборони не отримана. Встановлено, що тільки за двома епізодами опинилися в полоні близько 450 військовослужбовців.

Наступ на Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації і розвиток ситуації в іловайському котлі

з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року

План операції по наступу на м. Іловайськ Донецької області розроблявся в перших числах серпня поточного року під керівництвом Командувача оперативного командування "Південь" генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б., який є керівником Сектору Б.

В подальшому штабом АТО було затверджено рішення "Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайск і узяттю його під контроль".

Проведення зазначеної операції було частиною плану штабу АТО по оточенню Донецька через Іловайськ і далі на Зугрес із завданням перерізати трасу Шахтарськ-Донецьк.

При плануванні узяття Іловайська керівництво Сектору Б виходило з розвідданих, отриманих зі штабу АТО про те, що в місті знаходиться від 30 до 80 сепаратистів з числа місцевих мешканців, які мають стрілецьке озброєння, і немає організованої оборони.

Поряд з цим, підлягає додатковій перевірці інформація командира 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" полковника Мотрія О.В. та командира розвід підрозділу 40-го батальйону Олександра Ткачова, які зазначили, що на зустрічі, яка відбулась 8 серпня в розташуванні 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" в населеному пункті Старобешеве, до відома керівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. було доведено інформацію про наявність в Іловайську укріпрайону та значної чисельності добре озброєних терористів.

Завдання по блокуванню Іловайська з чотирьох напрямків мали намір виконати силами 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас". Однак, командир і особовий склад батальйону, озброєного лише стрілецькою зброєю, висловив сумнів у можливості виконання завдання і доцільності оголення тилів, які захищав 40-й батальйон територіальної оборони.

В результаті, за рішенням генерала Хомчака Р.Б. один із чотирьох блокпостів, які оточували Іловайськ, був посилений підрозділом 51-ї механізованої бригади, а три інших були посилені танковим взводом і механізованим взводом на бойовій машині піхоти (БМП). Таким чином, на кожному блокпосту перебувало від 30 до 40 бійців батальйону територіальної оборони, один танк і одна БМП.

Зазначена інформація генерала Хомчака Р.Б. також спростовується свідченнями бійців 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" і підлягає додатковій перевірці.

Задача по блокуванню Іловайська, поставлена генералом Хомчаком Р.Б., була виконана. При її виконанні в районі населеного пункту Грабське два бійця загинули і троє були поранені.

5 серпня в Дніпропетровській обласній державній адміністрації відбулась зустріч генерала Хомчака Р.Б. з командирами добровольчих батальйонів "Донбас" (в/ч 3027 Національної гвардії) і добровольчими батальйонами особливого призначення Міністерства внутрішніх справ "Дніпро-1", "Азов" і "Шахтарськ", виділених штабом АТО для операції по зачистці Іловайська. На зустрічі, за участю заступника керівника Дніпропетровської ОДА Корбана Г.О., обговорювався план операції.

Питання, на яке Комісія не отримала логічної відповіді - чому у "військовій операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайськ і узяттю його під контроль" підрозділи Збройних Сил брали участь в блокуванні міста, а розгром основних сил незаконних формувань був доручений добровольчим батальйонам, які покликані виконувати міліцейські функції у другому ешелоні і мають відповідне цим функціям озброєння? Хто конкретно і чому затверджував таке рішення?

Належить встановити, чому при плануванні операції з узяття крупного транспортного вузла, що має стратегічне значення, не викликала сумніву інформація про незначні сили противника, чому не була проведена дорозвідка ситуації в місті, і чому не була врахована можливість посилення угрупування терористів з використанням залізниці?

Перша спроба входу в Іловайськ з двох напрямків відбулась 10 серпня і стикнулась з замаскованим укріпрайоном сепаратистів і замінованими ділянками. Втрати убитими в батальйоні "Донбас" склали 4 людини.

Іншою колоною наступав батальйон "Шахтарськ", посилений двома протитанковими гарматами.

Така організація наступу викликає більше запитань, ніж дає відповідей.

Чому, якщо мова йшла про 30-80 сепаратистів з числа місцевого населення, наступ було посилено двома протитанковими гарматами?

Чому, якщо були сумніви в розвідданих, першим ешелоном не пішли підрозділи Збройних Сил з важким озброєнням?

На ці питання ще належить отримати відповіді.

Далі, 16 серпня в селищі Урзуф на базі батальйону "Азов" пройшла спільна нарада за участю генерала Хомчака Р.Б., заступника міністра внутрішніх справ Ярового С.А. і командирів чотирьох батальйонів, на якій було узгоджено новий план операції по заходу в Іловайськ, призначеному на 18 серпня.

Через півтори години після доповіді керівництву АТО, зробленого за підсумками наради генералом Хомчаком Р.Б., останній отримав завдання штабу АТО почати наступ 17 серпня, тобто на добу раніше.

Те, що відбулося далі підтверджує тезу про те, що управляти військовими діями в режимі АТО неможливо.

Так, о 05.00 17 серпня на точку збору прибули генерал Яровий С.А. і батальйон "Донбас", який відразу приступив до виконання завдання. Із запізненням на кілька годин прибув батальйон "Дніпро-1". Не прибули батальйони "Азов" і "Шахтарськ", командири яких заявили, що ніякі нові уточнення їх не цікавлять і вони будуть на місці в понеділок (18 серпня). Батальйон "Донбас" за підтримки 6 БМП роти капітана Кошуби пішов виконувати завдання, не маючи запланованої підтримки з трьох боків.

Після цього, пішов батальйон "Дніпро-1", але не спільно з "Донбасом", як планувалося раніше, а по маршруту, наміченому для відсутніх батальйонів "Азов" і "Шахтарськ".

На думку курівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. цілком взяти Іловайськ можна було за 2-3 дні, за умови, що всі сили, які були заплановані для участі в операції, прибули б своєчасно і стали до виконання поставленої задачі.

На наступний день в зону Іловайська замість батальйону "Шахтарськ" прибули лише його представники. Командир батальйону "Шахтарськ" Андрій Філоненко на засіданні Слідчої комісії показав, що дозвіл на вихід з операції батальйони "Шахтарськ" і "Азов" отримали від радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка і начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення Чалавана В.А. Комісія перевіряє зазначену інформацію та повноваження названих чиновників, але відповіді від МВС поки не отримані.

Наведена інформація ставить під сумнів твердження міністерства внутрішніх справ про передачу добровольчих батальйонів в розпорядження штабу АТО.

Далі, батальйон "Азов", який прибув в зону Іловайська на добу пізніше, до виконання завдання приступив лише 19 серпня і незабаром вийшов з бою остаточно.

Батальйон "Дніпро-1" після деяких коливань спільно з батальйоном "Донбас" зачистив половину Іловайська, однак на другу половину міста сил не вистачало.

Тоді, на підтримку в Іловайськ прибули батальйони МВС "Миротворець", "Івано-Франківськ", "Херсон" та рота "Світязь", озброєні стрілецькою зброєю, а не підрозділи Збройних Сил.

В цей же час, 20 серпня Інформаційно-аналітичний центр РНБОУ переможно рапортував про повний контроль українських силовиків над Іловайськом.

За заявою генерала Хомчака Р.Б., 24 серпня він з неофіційних джерел (можливо від начальника штабу Сектору Д полковника Ромигайла П.Д.- джерело уточнюється) отримав інформацію про перетин державного кордону декількома колонами російської бронетехніки чисельністю по 80-100 одиниць.

Штаб АТО цю інформацію не підтвердив, повідомивши, що є неперевірені відомості про окремі групи російських БМП або танків чисельністю по 3-5 одиниць.

Така інформація зі штабу АТО була доведена керівнику Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. після того, як 23 серпня прикордонна служба України і генерал Литвин П.М. проінформували керівництво АТО про виявлення в Секторі Д колон російської броньованої техніки, а 24 серпня начальник штабу Сектору Д полковник Ромигайло П.Д. доповів начальнику штабу АТО генералу Назарову В.М. про перетин о 10.30 колоною російської бронетехніки чисельністю більше 100 одиниць державного кордону України. Та ж інформація о 12.00 була доведена до відома міністра оборони і начальника Генерального штабу.

До полудня 24 серпня, російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д, а до вечора 24 серпня підрозділи 51-ї бригади вже взяли в полон перших 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Росії, переданих потім в штаб АТО.

Після цього і до початку прориву з котла 29 серпня обстріли іловайського угрупування не припинялися.

Із зони Іловайська протягом 24 і 25 серпня через Старобешеве і 27 серпня в напрямку Волновахи вдавалося вивозити поранених.

Така ситуація нещільного оточення, яке дозволяло вивести угрупування з котла, зберігалась, як мінімум, до ранку 27 серпня.

В період з 25 по 27 серпня генерал Хомчак Р.Б. неодноразово запитував у штабу АТО рішення. Необхідно було або істотно посилювати угрупування, розривати кільце оточення і остаточно брати Іловайськ, або терміново виходити з котла.

Всі ці дні керівництво іловайського угрупування отримувало тільки один наказ – "Триматися і чекати підмоги!". Так було втрачено час.

Сумарні втрати Сектору Б в зоні Іловайська з початку наступу на місто 10 серпня 2014 року і до початку прориву з котла ранком 29 серпня 2014 року склали:

Убитими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Пораненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Зниклими безвісти - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Полоненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська).

Спроби деблокування Іловайська силами АТО

Одними із найбільш недосліджених епізодів іловайської трагедії залишаються події, пов'язані з намаганням деблокування угрупування українських військ.

Міністерство оборони України і Генеральний штаб не відповіли по суті на питання Слідчої комісії, що стосуються цієї операції і, під надуманими приводами, відмовилися забезпечити явку на засідання комісії начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., а також командирів частин і підрозділів, які брали участь в операції з деблокування Іловайська, і залишилися в живих.

У штабі АТО не могли не знати про критичну ситуацію із забезпеченням оточеного іловайського угрупування. Закінчилися 82-мм міни до мінометів, які були на озброєнні батальйонів, практично скінчились патрони, вода і продовольство. Кільце оточення ущільнювалось на очах.

Бійці і командири через рідних і близьких намагалися достукатися до політичного і військового керівництва країни і вимагали направити в Іловайськ підмогу. Під Адміністрацією Президента і Генеральним штабом відбулись багатолюдні пікети з вимога терміново прийняти необхідні рішення.

Представники Адміністрації Президента і Генштабу на цих мітингах 28 серпня переконували солдатських матерів і дружин, що допомога йде.

А до цього часу 25-26 серпня в районі Старобешеве-Кутейникове вже були розбиті сили 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.

Командирам іловайського угрупування до вечора 28 серпня не давали команду на вихід, переконуючи, що допомога йде.

А до цього часу 27 серпня під Старобешеве вже догорала колона зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади.

Очевидно, що рішення щодо долі іловайського угрупування мало прийматися з урахуванням багатьох факторів, в тому числі фактичної наявності у штабу АТО резервів, а також їх реального стану. Однак, в будь-якому випадку, таке рішення мало ухвалюватися своєчасно і бути адекватним реальній обстановці.

До початку оточення Іловайська військами Російської Федерації первісний задум штабу АТО про оточення Донецька та перекриття траси Шахтарськ-Донецьк втратив сенс.

В умовах, коли для повного взяття міста нашими військами не вистачило сил, утримувати частково зайняте місто в умовах масованого вторгнення російських військ і неможливості забезпечення нашого угрупування, також не мало сенсу.

У такій ситуації невжиття керівництвом АТО своєчасного вирішення про виведення військ з оточення виглядає злочинним.

Не менш злочинною виглядає спроба деблокування іловайського угрупування спочатку силами 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї механізованої бригади, а потім силами однієї зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади, яка після дводенного 160 кілометрового маршу своїм ходом, 27 серпня була практично повністю знищена переважаючими силами російських військ під Старобешеве.

Нашим воїнам протистояли, як мінімум, дві зведені батальйонні тактичні групи у складі підрозділу 331 костромського полку повітрянодесантних військ, 98 іванівської дивізії повітрянодесантних військ, 19 окремої мотострілкової бригади (г.Владікавказ), 8 окремої мотострілкової бригади (населений пункт Борзой), 31 ульяновської і 56 камишинської окремих десантно-штурмових бригад збройних сил Російської Федерації, і не менше 500 бойовиків незаконних збройних формувань.

На питання про втрати в цих операціях ні міністерство оборони, ні начальник Генерального штабу ніяких відповідей не дали.

Подальші дії керівництва АТО щодо операції з деблокування іловайського угрупування, що передбачали проведення такої операції 1-2 вересня, носили швидше відволікаючий характер і нагадували димову завісу, поставлену з метою виходу із зони відповідальності міністра оборони Гелетея В.В., начальника Генерального штабу Муженка В.М. і начальника штабу АТО Назарова В.М.

Генеральна прокуратура України, у відповідь на звернення Слідчої комісії 23 вересня повідомила, що 4 вересня 2014 року розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42014000000000900, в рамках якого відпрацьовуються і розглядаються такі напрямки:

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції "По розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайську і взяття його під контроль" та її виконання командуванням Сектору Б;

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України рішення командування Сектору Б про відвід підрозділів ЗСУ та добровольчих батальйонів "Донбас", "Дніпро", "Азов", "Світязь", "Миротворець" та інших з місця дислокації Сектору Б;

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО та Сектору Д "ізоляції кризового району Сектору Д, недопущення вторгнення незаконних збройних формувань і диверсійно-розвідувальних груп з території Російської Федерації на територію України" та відводу підрозділів ЗСУ з місця дислокації Сектору Д.

Таким чином, в рамках досудового розслідування, що проводиться слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури, не вивчається питання відповідності статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції з деблокування іловайського угрупування Сектору Б.

У зв'язку з викладеним, Комісія своїм листом на ім'я Генерального прокурора України звернула увагу прокуратури на необхідність вивчення цього епізоду іловайських подій, пов'язаного з великими втратами.

Розслідування зазначеного епізоду силами Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України буде продовжено.

Сумарні втрати частин і підрозділів 92 окремої механізованої та 51 окремої механізованої бригади при спробах деблокування іловайського угрупування Сектору Д з 25 по 27 серпня 2014 склали:

Убитими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано). За оцінками безпосередніх учасників подій зі складу зведеної роти 92 окремої механізованої бригади в живих залишилося 37 осіб. Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.

Пораненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Зниклими безвісти - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Полоненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Переговори про вихід з Іловайська

Проведення переговорів про вихід наших військових з іловайського котла було можливо на декількох рівнях.

Перший - переговори на рівні безпосередніх учасників бойових дій.

Зазначені переговори за дорученням керівника Сектору Д генерала Хомчака Р.Б. вів начальник розвідки оперативного управління командування "Південь" полковник Штурко О.С.

При цьому, російська сторона не знала від чийого імені ведуться переговори і, по всій видимості, припускала, що мова йде про можливий вихід одного з підрозділів.

Домовленості на рівні командирів середньої ланки були досягнуті, однак вразливість подібних переговорів полягала в тому, що російське угрупування, що оточувало Іловайськ, складалось з великого числа частин і підрозділів різної підпорядкованості і, що головне, на більш високих рівнях командування могло без попередження скасувати будь-які домовленості.

Другий - переговори на рівні міністерства оборони і Генерального штабу.

Достовірно відомо, що міністр оборони ніякі переговори на цю тему не вів.

Також достовірно встановлено, що на ранок 29 серпня, тобто на момент початку прориву з оточення нашого угрупування, контакту між начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником Муженком В.М. і начальником Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації генералом армії Герасимовим В.В. не було. Останній перебував з візитом в Китаї. Спілкування на більш низькому рівні в Генштабі Російської Федерації не могло забезпечити вирішення проблеми, що і підтверджується наявною інформацією.

Таким чином, інформація начальника Генерального штабу Збройних Сил України Муженка В.М., доведена до генерала Хомчака Р.Б. 28 серпня, про те, що розпочато переговори з російською армією і керівництвом, не відповідала дійсності і лише вводила останнього в оману.

Третій - переговори на політичному рівні. Під час зустрічі президентів України та Росії в Мінську, що відбулася 26 серпня, Іловайськ вже знаходився в оточенні.

До цієї дати у нас в полоні вже перебували 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Російської Федерації.

На той момент часу звільнення перших в історії військового протистояння на Донбасі полонених російських військовослужбовців, які мають офіційний статус, було для російського політичного керівництва питанням №1, і явно могло стати еквівалентом відкриття гарантованого коридору для виведення наших військ з оточення.

Після мінської зустрічі, ввечері 27 серпня по неофіційних каналах Адміністрацією Президента України було отримано запит на обмін полонених російських десантників. Вказаний запит підтверджувався аж до полудня суботи 30 серпня.

Однак, до початку прориву вранці 29 серпня рішення українською стороною прийнято не було.

Пізніше полонені десантники були передані російській стороні.

Прорив сил АТО з Іловайська

Рішення про прорив з іловайського котла було прийнято керівником Сектору Б після консультацій з командирами батальйонів у другій половині дня 28 серпня.

Подальше перебування в оточенні в умовах гострого дефіциту води та продуктів харчування, а головне - без боєприпасів, було не можливим.

Пропозиції російських військових, які надходили через начальника розвідки оперативного управління командування "Південь" полковника Штурко О.С. про вихід без техніки і зброї були відкинуті усіма командирами.

В результаті була досягнута домовленість про вихід двома колонами за двома маршрутами о 06.00 29 серпня зі зброєю і технікою в супровід БТРів з російськими десантниками, яким на виході з кільця повинні бути передані троє полонених військовослужбовців Російської Федерації, один з яких був поранений.

Напередодні, 28 серпня, начальник Генерального штабу Муженко В.М. повідомив генералу Хомчаку Р.Б., що з російською стороною досягнуто домовленість про вивезення поранених і загиблих.

По двох узгоджених маршрутах виходу приблизно о 19.00 28 серпня були відправлені машини з пораненими, обладнані білими прапорами з червоним хрестом.

Буквально через п'ятсот метрів після виходу машин із Агрономічного і Многопілля вони були обстріляні, і були змушені повернутися.

Після такого розвитку подій генералом Хомчаком Р.Б. було встановлено два сигнали на вихід "Буран-555" для виходу без бою і "Буран-555 з боєм".

Були сформовані дві колони, на чолі кожної з яких було по 2-3 одиниці бронетехніки, в середині і в кінці кожної колони також був танк і БМП.

У складі однієї колони на легкових машинах по асфальтованій дорозі рухався батальйон "Донбас", а в складі другої - на вантажівках і мікроавтобусах підвищеної прохідності - батальйон "Дніпро-1".

Першим етапом здійснювався вихід наших сил з Іловайська на рубіж Многопілля-Агрономічне в 6 кілометрах від міста.

Збір колон був організований таким чином, щоб до точки початку маршруту всі підрозділи вийшли одночасно. Перший етап операції пройшов без втрат.

Далі належало пройти через кільце російських військ.

О 05.45 29 серпня в район Многопілля на одному БТР-Д та санітарній машині прибули російські десантники, які заявили, що умови змінюються.

Вихід буде без зброї і техніки однією колоною за вказаним ними маршрутом, який, як з’ясувалось пізніше, проходив по їх засідках.

Після збору нашого угрупування колоною у вихідних точках для початку руху, російська сторона почала тягнути час.

Приблизно в 08.00, з урахуванням обстановки, генерал Хомчак Р.Б. дав команду "Буран-555 з боєм" та колони рушили по двох спочатку намічених маршрутах. У складі кожної з колон знаходилось по одному полоненому російському військовослужбовцю. Третій полонений поранений російських військовослужбовець перебував в санітарній машині разом з нашими пораненими.

За інформацією, що надійшла від командира розвідувального підрозділу 40-го батальйону територіальної оборони, рух колон було розпочато за командою "Буран-555". Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.

Також інформація, отримана від командира батальйону "Дніпро-1" Берези Ю.М. про 23 полонених російських військовослужбовців, які перебували в колоні батальйону "Дніпро-1" уточнюється.

Після початку руху, першу лінію російських військ, що складалась з піхоти, колони подолали без бою.

На другій лінії в районі села Чабани, неподалік від Старобешеве почався розстріл наших колон російськими військами з усіх видів зброї. Наші війська героїчно прийняли бій і підбили кілька танків і БМП противника. Далі, по мірі виходу з ладу автомобільної техніки, наше угрупування розсіювалось і малими групами проривалась з оточення.

Слідчій комісії належить уточнити, які заходи по підтримці колон, що виходили з оточення, були вжиті штабом АТО і наскільки вони були ефективні.

Загальна чисельність особового складу в двох наших колонах становила за різними оцінками від 970 до1100 осіб.

До теперішнього часу ні міністерство оборони, ні Генеральний штаб не відповіли на питання Слідчої комісії, що стосуються втрат Збройних Сил України при прориві нашого угрупування з іловайського котла, спрямовані в їх адреси ще 10 вересня 2014 року.

За непрямими оцінками, сумарні втрати при прориві з оточення перевищили 300 осіб убитими.

Втрати лише підрозділів МВС та Національної гвардії в зоні Іловайська з 24 серпня станом на 20 вересня 2014 склали:

Убитими - 31 особа;

Пораненими - 170 осіб;

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповіді не отримані);

Зниклими безвісти - 65 осіб;

Полоненими - 98 осіб.

Висновки Комісії

Ці висновки зроблені на підставі аналізу подій та обставин, що досліджені Комісією станом на 20 жовтня 2014 року.

Результати розслідування, проведеного Комісією, дозволяють зробити наступні висновки:

1. В основі причин, що призвели до іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.

Стаття перша Закону України "Про оборону України" дає визначення шести ознак, наявність кожної з яких підтверджує факт агресії з боку іноземної держави. Дії Російської Федерації на території України співпадають з п'ятьма з них і повністю підтверджують факт збройної агресії проти України.

Статтею четвертою зазначеного Закону передбачено, що у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про введення воєнного стану в Україні або на окремих її територіях.

В результаті невиконання норм Закону України "Про оборону України" щодо введення військового стану не було утворено єдиного центру організації оборони країни - Ставки Верховного Головнокомандувача і, як наслідок, не був введений в дію Стратегічний план застосування збройних сил та інших збройних формувань, а також правоохоронних органів для відсічі збройної агресії проти України.

Належним чином не була організована оборона країни, як система політичних, економічних, соціальних, військових, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо захисту держави в умовах збройної агресії.

Кабінет Міністрів України продовжував і продовжує працювати в режимі розподілу фінансових ресурсів, причому не завжди адекватно обставинам.

Так, кошти, обіцяні армії в липні, незважаючи на гостру потребу, були фактично виділені лише в серпні. При цьому, несвоєчасне оформлення урядового рішення не дозволяло розпочати необхідні процедури і затягувало критично важливі поставки для армії.

Багатомісячною проблемою стала підготовка рішення Уряду про передачу важкого озброєння і бронетехніки від міністерства оборони до МВС та Національної гвардії.

В Укроборонпромі продовжує процвітати ручне управління і корупція.

Не були прийняті необхідні рішення про евакуацію стратегічно важливих виробництв у західні регіони країни.

Законодавчі та організаційні зусилля Уряду по забезпеченню життєдіяльності країни в умовах збройної агресії й надалі залишають бажати кращого.

Робота із внутрішньо переміщеними особами з першого дня і до теперішнього часу носить хаотичний характер. Права сотень тисяч громадян, які вимушено залишили свої домівки, законодавчо не врегульовані і не захищені.

Без введення воєнного стану не існує законної можливості призначення у звільнених містах і селищах Донбасу військових комендантів, покликаних організувати нормальне життя мирного населення. Це призводить до повернення до місцевих органів влади пособників окупантів.

Влада й досі не визначилась із ставленням до громадян України, які опинились в зоні бойових дій.

Усе вищенаведене безпосередньо впливало і продовжує впливати на суспільно-політичну ситуацію на Донбасі і в зоні Іловайська зокрема.

Відсутність єдиного центру організації оборони призвела до нерозуміння стратегічного задуму агресора на кожному етапі цієї війни.

Так, наші сили боролись за населені пункти та території, а агресор, з моменту провалу ставки на масові сепаратистські настрої мешканців Донбасу, боровся за джерела енергії, точніше за позбавлення України можливості доступу до незалежних від Росії джерел енергії.

Сьогоденна лінія протистояння наших військ і агресора склалася не випадково. Країну позбавили 70% видобутку вугілля і контролю над частиною магістральних газопроводів.

При цьому, в результаті відсутності стратегічного бачення, Кабінетом Міністрів не створений зимовий запас вугілля на теплових електростанціях, а дефіцитом газу на зимовий період ми, принаймні на третину, зобов'язані Уряду і керівництву НАК "Нафтогаз України", яке навесні в умовах дії старих цін і відсутності обмежень з боку Газпрому злочинно не добирало газ.

2. Не введення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події.

Організація військових дій в режимі антитерористичної операції побудована на штучних взаємозв'язках, які не відповідають законам України і статусу органів, що беруть участь в АТО.

Так, наприклад, призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України першим заступником керівника Антитерористичного центру СБУ - керівником АТО, не призводить до зміни статусу самого Генерального штабу і не поширює його рішення на всіх учасників, незалежно від їх підпорядкованості.

Таким чином, Генеральний штаб, покликаний в умовах воєнного стану бути головним військовим органом із планування оборони країни, управління застосуванням Збройних Сил, з координації та контролю виконання завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, в умовах АТО позбавлений цих функцій.

Формально центром координації військових дій є штаб АТО, що має багато в чому віртуальний характер.

Все управління, замість необхідної в умовах війни єдиноначальності, побудовано на штучному незаконному сумісництві посад і неформальних взаємозв'язках між представниками різних відомств.

Яскравою ілюстрацією до цього твердження є "титул" одного з ключових керівників АТО генерал-майора Назарова В.М. - начальник штабу АТО - перший заступник керівника АТО – тимчасово виконуючий обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу - перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу, і все це - одночасно.

Створено заплутану систему координаторів від силових структур, які не приймають жодних офіційних рішень і погоджують ті чи інші дії в режимі телефонних розмов.

Так, наприклад, на думку Генерального штабу обов'язки по командуванню в Секторі Б при наступі на Іловайськ були розділені між генералом Хомчаком Р.Б. і заступником міністра внутрішніх справ генералом Яровим С.А., в частині командування добровольчими батальйонами МВС. А відповідно до свідчень генерала Ярового С.А. - він лише координував взаємодію МВС з керівництвом сектору.

Що таке війна в режимі АТО можна проілюструвати лише одним прикладом, за яким стоять людські життя. На озброєнні української армії стоять 120-ти міліметрові міномети. Командування АТО, яке представлене керівництвом Генштабу, посилаючи на узяття Іловайська добровольчі батальйони, які озброєні 82-х міліметровими мінометами, не думало про те, як забезпечити батальйони мінами, а міністерство внутрішніх справ, якому фактично підпорядковані добровольчі батальйони, вважало, що це вже не їх проблеми.

У критичних обставинах, коли необхідно приймати відповідальні рішення, створені штучно в умовах АТО неформальні зв'язки не працюють.

Фактично, на всіх етапах проведення, так званої, антитерористичної операції кожне відомство воювало самостійно і багато з керівників силових відомств - учасників АТО брали і беруть участь в управлінні обороною країни, як би на громадських засадах, тобто без повноцінної відповідальності за свої рішення.

Повною мірою відповідальність лягла лише на плечі тих, хто зі зброєю в руках ціною своїх життів захищає Україну.

3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії.

На засіданні Слідчої комісії 1 жовтня 2014 року міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. продемонстрували незнання положень про міністерство і генштаб, затверджених Указом Президента України, а також необізнаність про зміст Закону України "Про оборону України". Такий рівень готовності до керівництва міністерством оборони і Генеральним штабом безумовно позначився на якості виконання Гелетеєм В.В. і Муженком В.М. своїх посадових обов'язків.

Кар'єризм, як визначальна риса характеру Гелетея В.В., в поєднанні з некомпетентністю, призвели до того, що робота Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади у сфері оборони і військового будівництва, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, була в значній мірі дезорганізована. Функції, освоєні Гелетеєм В.В. на посту міністра, фактично зводились до епізодичних підмін Муженка В.М. в штабі АТО і системним спробам постати в очах Президента міністром-переможцем.

Замість міркування над задачами, що стоять перед міністерством і над становищем на фронті, міністр був зайнятий постійними рапортами Президенту то про чергове узяття Саур-Могили, то про прапор, який піднято над черговою сільською радою.

Така поведінка міністра оборони, безумовно, істотно впливала на рішення, що приймаються керівником і начальником штабу АТО.

Роль в іловайських подіях начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України і, за сумісництвом, керівника АТО Муженка В.М., а також тимчасово виконуючого обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу, за сумісництвом начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., є ще більш драматичною.

На всіх етапах подій, пов'язаних з іловайською трагедією, названі керівники демонстрували нездатність організувати оборону країни.

Рівень координації дій силових структур, навіть для умов АТО, був і залишається незадовільним.

Таким же незадовільним чином організована робота Генерального штабу з управління застосуванням Збройних Сил.

В Генеральному штабі, який формально не був штабом АТО, належним чином не був налагоджений збір, систематизація та аналіз розвідданих, які були у розпорядженні різних відомств.

Навіть, в вочевидь провокуючій агресора ситуації проведення параду у Києві, напередодні мінської зустрічі президентів, на якій президент Росії Володимир Путін явно бажав мати виграшну позицію, командування і штаб АТО не зіставило скупчення російських військ на нашому кордоні в Секторі Д, тривалі обстріли Сектору з території Російської Федерації і можливу відповідну реакцію агресора. Угрупування Сектору Д продовжувало розмиватися, а тили Сектору Б – оголятися.

Функції командування секторів оборони практично зведені до рівня диспетчерсько-постачальницьких. Продовжує процвітати абсолютно ручне управління з боку керівника та штабу АТО.

Пропозиції керівників секторів оборони не сприймались, рішення по них, як правило, не приймались взагалі.

Будь-які доповіді із зони бойових дій про реальну обстановку в секторах оборони, що не відповідають переможним настроям міністра Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М. викликали повне несприйняття і відповідну агресію, аж до звинувачень у боягузтві і загроз кримінального переслідування. Рішення керівництва за такими доповідями, необхідні для організації оборони та мінімізації втрат, не приймались.

Навіть у тих рідкісних випадках, коли керівники секторів отримували виразну задачу, її виконання не підкріплювалось необхідними ресурсами.

Так, прийняте в штабі АТО рішення з гучною назвою "Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайськ і узяття його під контроль" не було засновано на перевірених розвідданих і не забезпечено необхідними силами і засобами.

В результаті, виконання поставленого завдання було практично повністю покладено на добровольчі батальйони спеціального призначення МВС, які мають міліцейські функції і озброєні не адекватно поставленому завданню.

Так само, в прикордонному Секторі Д, при істотній зміні обстановки після втрати контролю над населеним пунктом Ізварине і початком систематичних обстрілів із території Російської Федерації, штабом АТО не здійснювалось коригування задачі і тактики дій наших військ.

В результаті безглуздого тривалого (понад місяць) перебування наших частин в зоні постійних ракетно-артилерійських обстрілів із території Росії, на відкритій місцевості, де не можливо було організувати ефективний інженерний захист, ми понесли великі втрати вбитими і пораненими, багато частин і підрозділів втратили боєздатність.

Однак, черговий раз, керівники АТО спробували списати всі проблеми, призначивши винними 51-у механізовану бригаду.

Хаотичне переміщення за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами оборони призвело до зниження боєздатності і керованості угрупування Сектору Д, а фактичне зменшення її чисельності протягом місяця в десять разів, призвело до абсолютної неможливості протистояти масованому вторгненню регулярних військ Російської Федерації і подальшому оточенню Іловайська.

Реально зашкодити трагічному розвитку подій могла своєчасна реакція міністра оборони Гелетея В.В. та керівника АТО - начальника Генштабу Муженка В.М. на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила 23 і 24 серпня.

Однак це могло перешкодити проведенню параду в Києві та святковим настроям міністра і начальника Генштабу напередодні нагородження та чергової генеральської зірки. Інших, скільки-небудь логічних пояснень їх злочинній бездіяльності придумати неможливо.

Первісна спроба списати іловайську трагедію на, нібито, втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. є повністю необґрунтованою. Командування Сектору Д виконувало покладені на нього завдання до ліквідації сектора рішенням керівництва АТО в 24.00 24 серпня поточного року.

Подальша спроба призначення винним в оточенні Іловайська батальйону територіальної оборони "Прикарпаття" також не спроможна. Не виправдовуючи залишення батальйоном своїх позицій, необхідно сказати, що для оборони Сектору Д, на який припадало 140 км кордону з Російською Федерацією, проти чотирьох батальйонних тактичних груп регулярних військ Російської Федерації одного батальйону територіальної оборони зі стрілецькою зброєю і 300 військовослужбовців, які в основному складаються зі штабу, зв'язківців, тиловиків і ремонтників, що залишились в розпорядженні генерала Литвина П.М., явно не достатньо.

Обстановка, що склалась, стала результатом командування військовими діями з боку керівника АТО - начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також начальника штабу АТО генерала Назарова В.М.

Розвиток подій в зоні Іловайська з 24 серпня вимагав прийняття термінових рішень з боку керівників АТО. Необхідно було або виводити наші частини з міста, поки кільце оточення не стало щільним, що було б найбільш логічним в умовах, коли оточення Донецька стало не можливим, або достатніми силами негайно деблокувати місто і, посиливши угрупування, повністю взяти його під контроль.

Замість прийняття кардинального рішення керівництво АТО фактично дезінформувало частини, які знаходились в оточенні, безпідставно обіцяючи швидку підмогу.

Започаткована із запізненням і недостатніми силами спроба деблокування іловайського угрупування, в черговий раз призвела до великих втрат, чисельність яких міністерством оборони і Генеральним штабом приховується.

На тлі посилення блокади Іловайська російськими військами, неможливості постачання нашого угрупування і виснаження боєзапасу, штаб АТО й надалі вимагав чекати підмоги і безцільно утримувати половину міста, яке втратило на той момент значення для операції по оточенню Донецька. У критичній ситуації керівникові Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. довелось самостійно приймати рішення про прорив іловайського угрупування з оточення.

Політичним і військовим керівництвом країни не були вжиті вичерпні заходи по організації коридору для виведення наших військ з оточення.

Обнадійлива інформація, яка доводилась начальником Генерального штабу Муженком В.М. до командування Сектору Б, носила скоріше дезінформуючий характер.

Характеризуючи ставлення військових керівників, стурбованих парадами, зірками й орденами, до рядових воїнів, не можна не сказати ще про одне.

Як і раніше, пошук тіл загиблих - це турбота волонтерів, рідних і близьких.

Як і раніше, наших солдат, які не мають розпізнавальних жетонів, продовжують ховати в безіменних могилах.

Як і раніше, надання статусу учасника АТО кожному, хто захищав зі зброєю в руках Україну - особиста, а не державна справа.

4. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш важкі політичні наслідки для країни.

Результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль.

Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії.

Власну слабкість і нездатність керувати обороною країни керівники міністерства оборони і Генерального штабу стали пояснювати силою і непереможністю агресора.

З вуст політичного і військового керівництва стала тиражуватися недостовірна інформація про втрату на полі бою 65% військової техніки.

Так, в країні і армії насаджувались настрої поразки, відповідальність за яку також повинні розділити міністр оборони Гелетей В.В. і керівник АТО Муженко В.М.

Ці настрої стали фоном зустрічі президентів України і Росії, що відбулася 26 серпня 2014 в Мінську і, в значній мірі, визначили підписання 5 вересня 2014 року мінських угод, які неоднозначно сприймаються як мешканцями Донбасу, так і мешканцями всієї України, а також прийняття не менш спірних законів "про Донбас" 16 вересня.

На жаль, після усвідомлення країною іловайської трагедії та її наслідків, не відбулось усвідомлення персональної відповідальності тими, хто в ній винен.

Сорок перший...

Першого серпня 1978 року у штаті редакції районної газети «Будівник комунізму» з’явився новий працівник - Станіслав Михайлович Михайловський. З того часу пройшло понад 40 років, а він все залишається журналістом районки, пройшовши шлях від кореспондента до редактора газети. Гадаємо, що його спогади 40-річної давності, - це ще одна сторінка славної історії району.

- Узагалі-то моє знайомство з районною газетою відбулося у 1977-му. Після закінчення першого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Шевченка всі студенти-очники мали пройти практику в редакціях газет за місцем проживання. А так, як батьки мої проживали у відділку імені 17 партз’їзду Кагарлицького бурякорадгоспу, то місцем стажування і мала бути кагарлицька районка.

Чесно скажу, що про «Будівник комунізму» до цього я не знав абсолютно нічого, як і про редакційну роботу взагалі. А тому їхав у райцентр з певним хвилюванням.

Перший трудовий день розпочався з конфузу. Розпитавши, де знаходиться редакція, і зайшовши у її ворота, я зійшов на ганок, розташований з торця приміщення, але відкрити двері не зміг. Вони були зачинені на замок. «Можливо, робочий день у редакції починається не о восьмій, а пізніше», - подумав про себе і вирішив зачекати. Але і через годину ситуація не змінилася. І ось тоді до мене дійшло, що у будівлі має бути ще один вхід. Зайшовши у глибину двору, я побачив відкриті двері.

Тодішній редактор газети Микола Андрійович Горбач, представивши мене колективу, вибрав для мене й куратора - завідувача відділу листів і масової роботи Василя Федоровича Чередника.

Це була винятково добра й чуйна людина. Учасник війни, кавалер бойових нагород, він відзначався винятковою інтелігентністю, до всіх звертався тільки на «ви», був безвідмовним у виконанні будь-якого завдання чи наданні допомоги котромусь з колег. Ось і до цього доручення редактора він поставився з усією серйозністю.

Уже в перший день я зі своїм наставником побував у редакційному відрядженні. Це була Леонівка, контора місцевого колгоспу. Василь Федорович готував у газету огляд стінних газет, у число яких входила й леонівська. Тут же, на першому поверсі, товпився гурт молодих хлопців і дівчат, як виявилося, студентів-практикантів одного із сільськогосподарських вузів.

Побачивши мою розгубленість, він і підказав тему мого першого газетного матеріалу.

«Практиканти» - так називалася перша публікація у «Будівнику комунізму» Станіслава Михайловського.

А далі було моє подальше ознайомлення з районом, участь у редакційних рейдах, перші жнива у статусі кореспондента. В цілому за місяць було опубліковано 13 чи 14 моїх матеріалів, за що я, звичайно ж, в першу чергу, завдячую Василю Федоровичу.

У цілому саме та практика й стала визначальною для мене у виборі подальшого місця в житті. За місяць я одержав більше знань (практичних), ніж за рік в університеті. Переконався, що перебування у вирі життя, живе спілкування з людьми і є невід’ємною частиною журналістики, про яку я мріяв. Одержав підтримку і схвальну оцінку від старших і досвідченіших колег, що додавало впевненості на майбутнє.

Прощаючись по завершенні практики зі мною, Микола Андрійович Горбач по-батьківськи сказав: «Нам потрібні молоді, здібні, головне свої, місцеві кадри. Так що переводься на заочну форму навчання і повертайся до нас. На роботу». Що я, зрештою, і зробив на початку серпня 1978-го.

Нині на моєму трудовому календарі вже розпочався 41-й. Але і через призму років в уяві і пам’яті збереглися образи дорогих і рідних для мене людей, з ким довелося працювати сорок років тому. Це, крім М. А. Горбача і В. Ф. Чередника, беззмінний фотокор районки Володимир Леонтійович Присяжнюк, з яким на мотоциклі і ЛУАЗі ми об’їздили всі без винятку куточки району і який залишається для мене символом працелюбності і відданості обраній професії. Це - ще один фронтовик, суворий з вигляду, але добряк по натурі, Григорій Петрович Піхало, у якого завжди можна було позичити до зарплати десятку карбованців. Це - подружжя Шульгів, Олексій Миколайович і Ніна Федорівна, у яких я вчився азам журналістики і публіцистичної майстерності і з якими єдиними ще й сьогодні маю щастя зустрічатися.

Сорок років роботи на одному місці хтось сприймає як каторгу, хтось, як подвиг, для мене ж вони стали миттєвістю. Через свою насиченість подіями і зустрічами з різними людьми, особисту причетність, постійний цейтнот у підготовці актуальних матеріалів, через світлу і добру сімейну атмосферу в журналістських колективах.

Із власного досвіду маю зазначити, що кагарлицькій газеті щастило із підбором кадрів. Якщо в інших редакціях в 70-80 роках штат працівників змінювався майже кожного року, то в Кагарлику в цьому питанні була стабільність. Приходили і залишали газету окремі особи, але завжди залишався кістяк колективу. Уже згадувані мною старші колеги, зокрема, виходили на пенсію із стін редакції, дехто трудився і в статусі пенсіонера, в тому числі в інших виданнях.

Приємно, що ця традиція продовжується. Нинішній редактор районки Валентин Владіміров, його заступник Олексій Адаменко, заввідділом Наташа Кравець мають за плечима вже близько 20 років журналістського стажу. І я їм щиро бажаю в подальшому перевершити моє трудове досягнення і підготувати собі надійну зміну.

У газети, як і в району, на часі - нові випробування. Відбувається адміністративно-територіальна реформа і роздержавлення преси. Як це відбуватиметься і що дасть в результаті - покаже час. Але я сподіваюся, що у газети не зменшиться число шанувальників, а у району примножаться славні сторінки історії.

Співайте, мамо...

Оселя у баби Ганни, як той віночок. Куди не глянь, - скрізь квіти, всюди витвори дбайливих рук. Квітує маками килим, а біля нього збоку аж горять червоні тюльпани. І навіть подушечки на дивані немов веселі соняшники. А скрізь на стінах, у квітучому розмаїтті вишитих бабиними руками рушників, - найсокровенніше: вінчальні ікони, світлини дітей, онуків, рідних. Серед них і сама, ще така молода й завзята, на тому портреті, що так довго красувався на Дошці пошани. Та найдорожче - он на прибраному в’язаною скатертиною та розкішним букетом столі. У заквітчаній рушником рамці фотографія її коханого Івана. А поруч із ним і вона, Ганна, ще така молода і щаслива. Хоч щастя того жіночого їй випало - на горобиний скік. Та зуміла по краплиночці розділити його і собі, і дітям, і людям на всі роки свого життя: а їх, тих років, он у грудні набіжить аж дев’яносто п’ять.

Милуюся чепурним затишком і кажу:

- Гарно як у вас, тітко Ганько, - це так споконвіку зовуть її всі, хто знає.

А вона, усміхаючись, тільки рукою махнула:

- Та то не я. То все Катя, - киває на доньку. - Це вони із зятем Володимиром хазяйнують. А мені не дають і за холодну воду взятися. Ще торік я й город полола. А зараз мене туди не пускають. Кажуть, що свою норму я давно перевиконала. То я все сидячи, - то квасольку полущу, то цибульку переберу, то часнику налущу чи картопельки начищу. Хто звик працювати, той собі роботу знайде...

Ганна Олександрівна Вегера народилася 2 грудня 1923 року у селі Кадомка, тоді ще Ржищівського району. Їй випало бути найстаршою дитиною у сім’ї Олександра Степановича та Оксани Василівни Білек. Бо після неї бузько приніс батькам ще чотирьох синів - Федора, Михайла, Григорія та Петра. То нічого, що велика сім’я, тоді таких багато було. І кожен зі сповиточка знав, що шматок хліба треба заробити. Звичайно, найбільше клопотів лягало на плечі батька, який був сільським мельником, і матері, яка зранку до смерканку на колгоспній роботі. А діти здебільшого дома господарюють, поки батьків нема. І на Ганні, як на найстаршій, вся відповідальність за порядок у господі. Нічого, справлялася. Встигала і дома, і в колгоспі попрацювати. Така вже вродилася непосидюча. Ось так і жили собі. І все було б добре, якби не та клята війна.

У 1942 році дев’ятнадцятирічна Ганна потрапила у фашистське рабство.

- Привезли нас молодих, наляканих у Вайсенфельс, - розповідає баба Ганна. - Після дороги цілу ніч просиділи голодні. А вранці дали нам по мисці вареної брукви. Вона така смердюча, що й до рота не донесеш. Серед нас були різні дівчата з усієї України. Ми ж навіть не думали, що таке можна давати їсти людям. Сидимо, дивимося одна на одну: що робити? А одна так рішуче каже:

«Дівчата, ми не свині. Тому - не їмо і на роботу не йдемо, доки не погодують, як людей». А хтось каже злякано: «Битимуть...» - «Усіх не битимуть, а як будемо всі заодно, то свого доб’ємося». Так і вийшло. Зайшов наглядач з нагайкою: «Чого не на роботі?» А ми в один голос: «Бо голодні, а такого в нас і свині не їдять. А ми такі самі люди, як і ви». Наглядач і каже: «Ідіть працювати. А там щось вирішимо». І хоч весь день ми знову були голодні, та вечеряли вже смачною кашею.

Ганні Олександрівні випало трудитися на паперовій фабриці. Зранку до ночі мотали, пакували, носили, грузили важкі бухти і пачки паперу. Спочатку до вечора так стомлювалися, що ледве ноги переставляли. А потім втягнулися, звикли. Так працювала Ганна Білека до самого визволення.

Додому, в рідну Кадомку, повернулася дівчина в 1945 році саме у жнива. Тож відразу пішла в колгосп на роботу. Раділа родина, радо зустрічали знайомі й друзі, вітали з поверненням, розпитували. А подруга, Яринка Побочій, родичка з Дубровки, і каже:

- Прийди до нас у гості. І я з сестрою Марією, і наша мати Оксана за тобою дуже скучили.

Пішла. І, чи то доля, чи то Яринчина хитрість, але зустрілася там з вродливим дубровським парубком Іваном Вегерою. Слово за слово - розговорилися, познайомилися. А потім вже Іван став частенько навідуватися в Кадомку. Тож у 1946 році побралися та й переїхала Ганна в Дубровку до свекрів. Щоправда, зустріли вони її, як рідну дитину. Та такою й була вона для них усе життя. А незабаром подарувала їм одну за одною двох онучок, Варуню і Катюню. Саме так з великою любов’ю і називали їх дідусь Трохим Данилович та бабуся Мотря Іванівна. Вся родина була дружна, щаслива і працьовита. Поруч із коханим Іваном Ганна почувалася впевнено і захищено. Та жіночого щастя їй було відміряно тільки 11 років. У 1957 році Івана не стало... Пішов за вічну межу, забравши із собою таке просте і таке дороге жіноче щастя. А любов їхню Ганна залишила собі. Заховала її глибоко в серці і через усі літа пронесла її як дорогоцінний вогник.

Усе своє життя прожила Ганна в мирі та згоді зі свекрами. Усю себе віддавала дітям, сім’ї та роботі. У Дубровці пішла вона працювати на молочно-товарну ферму. Тоді про доїльні апарати ніхто й не чув. Тож двічі на день потрібно було доглянути, нагодувати, напоїти, опорядити і вручну подоїти близько двох десятків корів. Та ще й за першість позмагатися. Молода, беручка до роботи, Ганна завжди була попереду. Тоді й з’явився на Дошці пошани портрет передової доярки Ганни Вегери. А 22 березня 1966 року за високі надої Указом Президії Верховної Ради СРСР Ганну Олександрівну Вегеру було нагороджено орденом «Знак Пошани» № 425879. Ще й нині баба Ганька пригадує свої часті поїздки на з’їзди, де була делегатом і від села, й від району.

Згодом корів перевели на сучасніші ферми села Великі Пріцьки, до якого належав хутір Дубровка. І тоді Ганна Олександрівна пішла працювати в ланку. А незабаром і ланковою стала. І тут вона також не пасла задніх. Донька Катерина нині пригадує, як вечорами дід Трохим сідав біля радіоприймача. Спочатку з нього линула всім знайома пісня «Ой мороз, мороз, не морозь меня...». А влітку можна було почути: «Еду, еду на комбайне, ходит морем рожь...» Це були позивні перед нарядом, який щовечора передавали на завтра. Потім були слова: «Увага, увага! Говорить колгоспний радіовузол. Послухайте наряд на завтра...» Після наряду, як годиться, передавали зведення про те, хто як попрацював. З великою гордістю і щасливою усмішкою сприймав дід Трохим новину, що ланка Вегери Ганни за результатами роботи знову зайняла перше місце.

У 1978 році пішла Ганна Олександрівна на заслужений відпочинок. Але жодного дня не сиділа, склавши руки. Допомагала рідному господарству то качани чистити, то буряки полоти, то в сільському будинку престарілих куховарити. А то якось, уже маючи за плечами 70 років, взяла зобов’язання доглянути 3 гектари цукрових буряків. І виполола, і повірила. Здала чисту площу без жодної бур’яниночки. І хоч далися ті гектари їй ой як нелегко, та сама собою тоді гордилася, що змогла.

І вже б жити – не тужити. Та чомусь доля вирішила, що не всі ще біди віддала мужній українській жінці. Забрала за вічну межу донечку Варвару. Чи є у світі слова, якими б можна було розповісти про материне горе?..

Квітує бабина хата рушниками, серветками, скатертинами. То її недоспані ночі з голкою в руках. Бо крім того, що все життя тримала чималенько всякої живності, вона ще й вишивала. Гордиться баба Ганька, що підхопили її мистецтво внучки Світлана і Валя, Катеринині донечки. Тепер вже і їхні вишиванки прикрашають бабусину хату. Частенько навідуються до бабусі й Варварині дітки, Жанна та Вадим. Люблять її, шанують, поважають. Дякують Богові за те, що береже її для роду. Бо з нею так спокійно і затишно.

Уже давно забрала вічність батьків і свекрів, братів Федора, Михайла та Петра, залишивши в бабиному серці світлу згадку про них. Та якою радістю розквітає бабине обличчя, коли зателефонує брат Григорій з Донбасу! Тоді вже вони говорять – не наговоряться. І хоч у Григорія життя теж не з медом, але в зрілих літах ще й за віршування взявся. Он і їй, Ганні, на 90-річний ювілей з великою любов’ю присвятив свій вірш.

А ще, певно, від самого Бога, баба Ганна навіть у свої літа має дзвінкий голос. Та й співати любить. То ж як заспіває вона своїх старовинних пісень, то слухав би й слухав. Руки діло роблять, а пісня ллється, як життєдайний потічок бабиного життя. А Катя обніме матір, поцілує і просить:

- Співайте, мамо. Із вашою піснею у моєму житті сонечко світить ясніше.

Катерина Іванівна ще показує мені фотографії, материні нагороди, а баба Ганька вже почимчикувала надвір до якоїсь роботи. Прощаючись, виходимо. Під хатою на ослінчику сидить баба Ганна і, наспівуючи якусь пісню, мозолястими руками вправно лущить часник Каті на консервацію. Дивлюся на неї, сильну просту жінку з покоління моєї матері, милуюся нею. Пригадую, як дружили вони, навіть переїжджаючи з хутора Дубровка у село Великі Пріцьки, як кажуть, ближче до цивілізації, вибрали собі будинки поряд. І хочеться мені припасти до материнських натруджених рук і поцілувати їх за те, що скільки життєвих незгод перехопили вони на свою долю, захищаючи від них нас, своїх дітей.

Коровай до ювілею

За оперативною інформацією управління агропромислового розвитку РДА, хлібороби району, незважаючи на дощову погоду, успішно завершили збирання ранніх зернових культур. На круг одержано по 52 цнт/га збіжжя. Традиційно ще кращого результату досягнуто у фермерському господарстві «Широкоступ» - понад 55 центнерів.

- Майже 98% озимої пшениці ми обмолотили ще до дощів, - розповів керівник ФГ Олександр Широкоступ. - А все тому, що при вирощуванні зернових культур застосовуємо підбір сортів різної стиглості. Сіяли, зокрема, ранньо-, середньо- та пізньостиглі сорти пшениці. Завдяки цьому раніше приступили до обмолоту. Така стратегія й допомогла у протистоянні з негодою.

Ну, а все інше, як говорять у таких випадках, було справою техніки.

У ФГ «Широкоступ» нині в арсеналі шість зернозбиральних комбайнів. Три «Дон-1500Б», «Лан» і два зарубіжного виробництва. Високопродуктивні «Джон Дір S 6690» потужністю 550 кінських сил та «Клаас Лексіон 570». Для таких машин робота на 370 га пшениці і 270 - ячменю була справою кількох днів.

Вчасне проведення жнив забезпечило високу врожайність хлібів (урожайність озимої пшениці склала 60 цнт/га, ярого ячменю - 48,6). І таку ж якість зерна.

До уваги бюджетних організацій району!

Управління Державної казначейської служби України у Кагарлицькому районі Київської області повідомляє: відповідно до частини 8 статті 16 Бюджетного кодексу України місцеві фінансові органи мають право в межах поточного бюджетного періоду розміщувати тимчасово вільні кошти місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання цінних паперів, емітованих відповідно міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду, а також шляхом придбання державних цінних паперів.

14.07.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2018 №544   « Про затвердження Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів шляхом придбання державних цінних паперів», яка регулює порядок здійснення таких операцій.

***

НОВІ БЮДЖЕТНІ РАХУНКИ по всіх видатках

Управління Державної казначейської служби України у Кагарлицькому районі Київської області, відповідно до наказів Міністерства фінансів України від 05.02.2018 № 110 «Про затвердження Змін до порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України», та від 07.03.2018 року № 350 «Про затвердження Змін до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету», а також наказ № 126 від 08.02.2018 «Про затвердження Змін до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» повідомляє, що з 2 липня 2018 року вступили в дію нові рахунки за надходженнями до місцевого та державного бюджетів.

            Реквізити отримувача: УК у Кагарлицькому районі /назва села/ КБКД, код за ЄДРПОУ 37341907, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача:899998

На час перехідного періоду рахунки для зарахування доходів до державного та місцевих бюджетів, за старими рахунками( МФО 821018) залишаються такими, що діють. Закінчення перехідного періоду та закриття старих активних рахунків для зарахування податків, зборів та платежів 10.09.2018 року. З 11 вересня  2018 року старі рахунки будуть заблоковані а  кошти що надішли на старі рахунки будуть повертатись платнику.

          Просимо місцевих органів виконавчої влади, платників податків зауважити дану інформацію,  щодо перерахування коштів на нові рахунки що вступили в дію 02 липня 2018 року.

             

Вирішуємо проблеми за допомогою UVAGA.UA

Голова Київської облдержадміністрації Олександр Горган презентував активу Кагарличчини унікальну систему комунікації між владою та громадянами, здатну локально виявляти та у максимально скорочений термін вирішувати проблеми, з якими звертаються мешканці того чи іншого регіону Київщини – UVAGA.UA.

Презентація відбулася у п’ятницю, 10 серпня, під час виїзної розширеної наради з питань опрацювання звернень щодо системних правопорушень у Кагарлицькому районі, висвітлених інтерактивною системою. У нараді взяли участь голова Кагарлицької РДА Роман Коваленко, голова Кагарлицької райради Іван Семцов, заступник голови Київської ОДА Дмитро Назаренко, директор Департаменту екології та природних ресурсів, депутат Київської облради Вікторія Киреєва, міський та сільські голови, начальники служб, управлінь, відділів райдержадміністрації, служб та управлінь, які забезпечують життєдіяльність району, депутати районної та місцевих рад, представники громадськості та ЗМІ.

На початку заходу очільник області виконав приємну місію – привітав голову села Демівщина Олександра Мозгового з днем народження, вручивши імениннику пам’ятну адресу (на фото).

По цьому Олександр Горган охарактеризував систему UVAGA.UA.

- Її унікальність полягає у тому, - зазначив голова облдержaдміністрації, - що людина має можливість оперативно, в спрощений спосіб, звернути увагу на прояви протиправної поведінки і отримати оперативну відповідь. За кожною проблемою закріплена конкретна посадова особа, яка персонально відповідає за системну діяльність щодо припинення цього правопорушення. Кожен громадянин зі свого мобільного телефону практично в один дотик отримує можливість повідомити про актуальну проблему і відстежувати динаміку її вирішення, розуміючи, хто персонально відповідає за її вирішення.

Поряд з фокусуванням на результативне вирішення конкретної проблеми, географічне розташування, яке в системі візуалізовано максимально точно, UVAGA.UA, агрегуючи колосальний обсяг даних різноманітного типу, дає можливість приймати системні рішення, оцінювати ефективність роботи як цілих відомств, так і окремих посадовців.

За словами Олександра Горгана, «система, яка дає можливість людині миттєво звернути увагу влади на ту чи іншу проблематику – це відповідь на виклик часу, в якому ми живемо». Київська область є першою серед областей України, де використовується система UVAGA.UA, а в подальшому вона буде масштабуватися в інших регіонах країни.

Водночас, Олександр Горган наголосив, що ця інновація матиме значення тільки у тому випадку, коли проблеми, з якими звертаються люди, будуть вирішуватись.

- Потрібно розуміти, - зазначив очільник області, - що ця система має стати частиною нашої управлінської культури, адже вона дає розуміння, які проблеми бентежать людей, де потрібно організувати роботу, щоб ці проблеми нарешті вирішувались.

Голова Кагарлицької райдержадміністрацїі Роман Коваленко поінформував присутніх про звернення, які зареєстровано в системі UVAGA.UA, та про заходи, які вживаються щодо їх усунення. Здебільшого проблемні питання району стосувалися незаконної роботи газозаправних модулів, критичної ямковості доріг, незаконного використання земель сільськогосподарського призначення, перевищення вагових норм транспортних засобів, незаконних підприємницької діяльності, порубки лісу, добування надр, виготовлення і збуту алкогольних і наркотичних засобів.

Сільські голови та депутати районної ради теж мали змогу висловити власні думки з приводу тих питань, які є найболючішими для району, та задати особисто питання голові облдержадміністрації.

Цією можливістю скористалися депутати райради Олександр Широкоступ та Юрій Береговенко. Зокрема, вони порушили питання, що стосуються роботи депутатів обласної ради, аварійності на дорогах, відновлення вантажних операцій на залізничній станції «Кагарлик», колійності та ямковості доріг тощо.

Також під час наради Олександр Любомирович презентував присутнім програму «SolidInfo», основними характеристиками якої є ефективність, прозорість і актуальність соціально-економічних показників області для ефективних рішень, а також підвищення рівня організації контролю за виконавською дисципліною.

На завершення наради Олександр Горган зазначив, що розраховує на довіру громадян та активну участь у тих справах, які потребують негайного вирішення, та пообіцяв восени знову відвідати Кагарлицький район, щоб особисто проконтролювати динаміку вирішення наявних проблемних питань.

Зі святом, працівники ветмедицини!

10 серпня голова районної держадміністрації Роман Коваленко та заступник голови районної ради Олег Волошин привітали колектив управління Держпродспоживслужби в Кагарлицькому районі з професійним святом. На урочистостях голова РДА наголосив на важливості праці ветлікарів, яка спрямована на підтримання епізоотичного благополуччя в районі, забезпечення ветеринарно-санітарного контролю якості продукції.

Кращих працівників галузі ветеринарної медицини Роман Коваленко та Олег Волошин відзначили нагородами. Зокрема, подяки районної державної адміністрації та районної ради були вручені Галині Киричок, Миколі Корнієнку, а грамоти ГО «Асоціація фахівців ветеринарної медицини Київської області» - Борису Мариненку та Наталії Вчорашній.

На урочистостях теплими словами було згадано і ветеранів ветеринарної справи: Олексія Батуревича, Надію Погребну, Михайла Погребного, Григорія Курінного, Віру Галабурду, Ніну Калініченко, Надію Литвин, Софію Кабан, Володимира Грисюка, Миколу Оберковича, Катерину Шевчук та Ольгу Швидку, які в різні роки зробили вагомий внесок у забезпечення ветеринарного благополуччя Кагарлицького району.

Аліну Шух визнано найкращою легкоатлеткою липня в Україні

Завершилося голосування з визначення найкращих легкоатлетів липня в Україні.

У жінок поза конкуренцією була новоспечена чемпіонка світу серед юніорів з метання списа (55,95 м), представниця Київської області Аліна Шух.

У чоловіків впевнену перемогу здобув Михайло Кохан, який виграв золото на чемпіонаті Європи серед юнаків з найвищим юнацьким світовим досягненням та срібло на чемпіонаті світу серед юніорів з метання молота (відповідно, 87,82 м та 79,68 м).

Опитування традиційно проводиться серед членів Ради ФЛАУ, представників ЗМІ та вболівальників. Голоси кожної з груп при підведенні підсумків враховувалися як третина усіх голосів.

Нагадаємо, що дитинство Аліни пов’язане із Кагарличчиною. Тут вона із сім’єю проживала деякий час. З 1 по 5 клас навчалася в Кагарлицькому ліцеї.

У липні Аліна упевнено виграла чемпіонат світу, який проходив у Тампере (Фінляндія), з метання списа серед атлетів до 20 років. Дуже цінним цей результат є ще й тому, що Аліна виступила не у своїй профільній дисципліні, якою є семиборство. Вона вирішила спробувати свої сили у метанні списа й впевнено перемогла найсильніших однолітків. Після третьої спроби, в якій спис Аліни полетів на 55,95 м, шансів не було у жодної суперниці.

- Я люблю спорт. Це - моя професія, моє життя. Вся моя сім’я, мої друзі – спортсмени. Сподіваюся, моя спортивна кар’єра буде довгою, – сказала Аліна Шух по завершенні змагань.

Тренує Аліну її мама - Майя Шух.

Бажаємо юній спортсменці нових здобутків на спортивних теренах!

Перші жнива завершено, другі – на підході

Сільгосппідприємства району, незважаючи на складні погодні умови, завершили збирання ранніх зернових і зернобобових культур. Станом на 9 серпня, хліба зібрано більше як на 9300 га, намолочено понад 45 тисяч тонн зерна при середній урожайності у 52,02 центнера з гектара. Такі оперативні дані ми отримали в управлінні агропромислового комплексу РДА.

За попередніми даними, найвищий урожай хлібів одержано в ПСП «Переселенське-К» - 72,7 цнт/га, ПрАТ «Агрофорт» - 55,6, ФГ «Широкоступ» - 55,1. Найбільший валовий збір зерна - у ПрАТ «Агрофорт» - 8617, ПОСП «Дніпро» - понад 4 тис. тонн, ПСП «Переселенське-К» - 3607 та ФГ «Широкоступ» - 3559.

Озимої пшениці намолочено по району понад 32,8 тонни, ярої - понад 4 тис. тонн при урожайності відповідно 53,2 та 45,3 цнт/га. Найвищий урожай цієї культури (озимої) мають у ПСП «Переселенське-К» - 70,0 та ПрАТ «Агрофорт» - 63,0 цнт/га.

Валовий збір гороху склав близько 3 тисяч тонн. По його врожайності (38,3) район має один із кращих показників в області. А серед господарств відзначилося ТОВ «Віскар Агро» - 49,3 цнт/га

Сім підприємств вирощували ярий ячмінь. На круг його зібрано по 46,1 цнт/га, а найвищий урожай зібрано в ФГ «Широкоступ» - 48,6.

Рівно по 39 цнт/га склала урожайність озимого ріпаку. Це - кращий показник на Київщині. А у ПСП «Переселенське-К» він склав 52,2, у ФГ «Дар» - 47,4, ТОВ «Бурти. Перемога» - 41,3 цнт/га.

Ведеться сівба цієї культури під наступний урожай. При запланованих 2400 га його посіяно на площі 280. З них 130 - у ТОВ «Віскар-Агро».

На ланах сільгосппідприємств району дозрівають пізні культури. Тож залишається побажати аграріям Кагарличчини, щоб і друга половина жнив-2018 була водночас і сприятливою, і щедрою на врожай.

Випускний у Європі

На Кагарличчині не всі старшокласники святкували випускний у ресторані у вечірніх сукнях, частина з них вибрала мандри до Європи

Таке, гадаю, у нас в районі вперше.

Я переглядаю світлини випускників і припускаю, що вартість подорожі по кількох країнах аж ніяк не перевищує затрат на вечірню сукню, черевички на підборах, зачіску, манікюр і макіяж, а ще ж і ресторану. На фотографіях з телефона і планшета - усміхнена молодь, архітектурні споруди.

Тож як кагарлицькі випускники ламали святкові стереотипи, читайте у їх відгуках.

Артур Бордюг:

- Наша поїздка обійшлася у суму близько 4 тисяч гривень. Про рішення своє змінити святкову залу випускного на вулиці Європи не жалкую. Я залишився під враженнями від відвідин музеїв та галерей Німеччини, Чехії, Австрії, Угорщини. Дуже сподобалася архітектура цих країн.

Дзвенислава Кравець:

- Про втрачений банкет анітрішки не жалкую. Дні, проведені за кордоном, пам’ятатиму все життя. І вважатиму їх стартом мого подальшого життя. З іншими туристами ми спілкувалися англійською, це було цікаво. Дуже сподобалася Німеччина, її архітектура сучасних та старих місць. Вразив рівень обслуговування в магазинах. Після поїздки ще більше хочу вчити мови і поєднати своє життя з Європою. Дуже сподобалися екскурсії, прогулянки на катерах у Празі та Відні.

Людмила Кононенко, класний керівник:

- Ми шукали альтернативу ресторану. А так, як ми з учнями подорожували з 5 класу і об’їздили багато місць України, шукали чогось нового. Все пішло від батьків. Одна дитина прийшла і сказала: «А повезіть нас за кордон!» Ось тоді ми й почали шукати, як реалізувати свої плани. Як на мене, ми знайшли надзвичайний тур, завдяки якому отримали нові знання, враження та емоції. Діти побачили, що Європа - це реально і доступно, це те, куди потрібно прагнути, як жити. Мені надзвичайно приємно, що молодь шукає нові форми відзначити закінчення школи, намагається якнайдовше побути разом там, де цікаво. Тож, не треба боятися чогось нового.

Наталія КРАВЕЦЬ

За коноплі доведеться відповісти

За процесуального керівництва Кагарлицької місцевої прокуратури завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно жінки, яка на території власного домоволодіння здійснювала незаконний посів та вирощування конопель.

Установлено, що навесні поточного року обвинувачена на присадибній ділянці свого домоволодіння поміж інших рослин та кущів здійснила посів насіння конопель.

Жінка впродовж двох місяців слідкувала за зростанням вищезазначених рослин, проріджувала, прополювала від бур’янів, спушувала грунт з метою доведення до стадії дозрівання.

Працівниками поліції під час огляду виявлено 35 рослин, які в подальшому направлено на експертизу, за результатами якої встановлено, що вказані рослини є рослинами конопель, щодо яких будь-яка діяльність з вирощування та культивування забороняється.

На даний час до суду скеровано обвинувальний акт. Жінці загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років.

Успішний виступ кагарлицьких шахістів

22 липня на базі Богуславської спеціалізованої школи № 1 відбувся міжрайонний шаховий турнір «Богуславська вежа», присвячений міжнародному дню шахів. Всього у змаганнях взяли участь близько 40 осіб старшого віку та 11 школярів з різних куточків нашої області.

Турнір проводився за підтримки депутатів фракції Радикальної Партії Олега Ляшка в Київській обласній раді Миколи Стариченка та Анатолія Даниленка. Відрадно, що учасники з Кагарличчини показали високі результати. Так, серед дорослих перше місце виборов наш земляк Олег Баляс, а третє місце – теж кагарличанин Артур Бондаренко.

Переможців та призерів було відзначено заслуженими нагородами від організаторів турніру.Вітаємо вас із перемогою, хлопці! Молодці! Так тримати!

Допомогу в організації поїздки, а також заохочувальні призи за достойне представлення Кагарличчини на турнірі, нашим спортсменам надала районна організація Радикальної партії Олега Ляшка.

Щоденник жнив

Негода скоригувала плани хліборобів району. Через дощі більше як на два тижні було призупинено польові роботи. І тільки на цьому тижні жнива відновилися.

Станом на 2 серпня ранні зернові і зернобобові культури зібрані на 6437 га, або на 69% всієї площі. Урожайність хлібів складає 54,9 цнт/га.

Озиму пшеницю обмолочено на 5200 га. Намолочено 29450 тонн збіжжя при урожайності 56,6 цнт/га.

Завершено збирання озимого ріпаку на всій 1984-гектарній площі. Середня урожайність культури склала 38,1 цнт/га.

Ярий ячмінь обмолочено на 850 га. Валовий обмолот складає 3742 тонни, урожайність - 44,0 цнт/га.

На 588 га зібрано горох. Всього його намолочено 2143 тонни при урожайності 36,4 цнт/га.

Дощі поки що не призвели до втрат зерна, але негативно вплинули на його якість. На початку тижня була підвищена вологість хлібів, нині вона нормалізувалася.

Загибель на залізничному переїзді

29 липня о 18:35 до оперативно-диспетчерської служби РС ДСНС надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася на автошляху с. Леонівка - с. Черняхів, на 59 км залізничної колії.

На місце події виїхали рятувальники 19-ї Державної пожежно-рятувальної частини м. Кагарлик.

Виявилося, що на переїзді потяг збив автомобіль «Renault MEGANE».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажир автомобіля отримали ушкодження, несумісні із життям, та загинули на місці події.

Рятувальники за допомогою спеціального аварійно-рятувального гідравлічного інструмента та тракторної техніки деблокували потерпілих.

Для надання допомоги залучалися 6 чоловік особового складу та 1 одиниця техніки.

«Можна зробити все. Якщо тільки захотіти»

Віднедавна Пасківський ставок у Кагарлику зажив новим життям.

Ініціативна група молоді на чолі із активістом Євгенієм Гриценком взяла берег ставка «у свої руки» і зробила для відпочинку чудовий пляж.

- Ми з товаришем Олександром Вашекою зреагували на запитання людей в Інтернеті щодо ставка і запропонували усім разом, як кажуть, народною толокою, довести його до ладу, - розповідає читачам «Вісника Кагарличчини» активіст, торговий представник однієї з фірм Євгеній Гриценко. - Чесно - трохи розчарувався, бо людей працювати безкоштовно, хоч і на благо міста, було мало. Працювали ми 4 вихідні: вирубали очерет, викосили траву, прибрали скло і камінці, почистили дно від мушлів. Міська рада надала 2 машини піску, який ми розсипали на прибережній смузі. Щиро дякую усім, хто своєю працею і часом доклав зусиль до доброї справи на благо людей та гостей міста. Між іншим, було взято проби води водойми, і результат аналізів показав, що вода у ставку придатна для купання.

- А подякувати слід подружжю Гриценків - Євгенію та Ірині, - уточнює товариш активіста, працівник «ТБ Кагарлик» Олександр Вашека, - Олексію Любчичу, Марку Кармазіну, Богдану Демиденку, Владиславу та Катерині Кучеренкам, Сергію Грамотному, Максиму Кеденку, Олександру Спіленку, Олександру та Євгену Токаренкам, Дмитру Василюку, сім’ї Стеценків - Роману, Інні, Сергійку, сім’ї Мовчанів - Ігорю, Юлії, Анастасії, Дмитру Ярошивцю, Євгенію Попильницькому, Євгенію Валентинову, Євгенію Калініченку, Сергію Рябому, Ярославу Томняку, Олександру Рибаку, Олександру Муралісу, Ярославу Тараненку, Євгену Старенькому, Богдану Ступенку, міському голові Олександру Панюті за підтримку і пісок.

- Можна зробити все. Якщо тільки захотіти, - резюмує Євгеній Гриценко.

Поліція потерпає від недоукомплектованості особового складу

27 липня голова Кагарлицької РДА Роман Коваленко провів засідання колегії райдержадміністрації.

Про стан боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на території району за І півріччя 2018 року звітував капітан поліції Михайло Барченко.

У своїй доповіді він наголосив на тому, що за звітний період до Кагарлицького відділення поліції Обухівського ВП надійшло 3158 повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (у першому півріччі минулого року цей показник складав 2960). До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено інформацію по 280 кримінальних правопорушеннях, закрито 137 кримінальних проваджень, по 74-х кримінальних правопорушеннях особи встановлені. Розслідувано 66 кримінальних проваджень.

- По особливо тяжких злочинах усі 40 кримінальних правоворушень розкрито, - повідомив доповідач. - Із тяжких злочинів зареєстровано 62 кримінальні правопорушення, закрито – 4, по 38-ми особи встановлені, 20 тяжких злочинів не розкрито.

Михайло Барченко також наголосив, що за перше півріччя працівниками відділення поліції здійснено 2562 виїзди. За участю груп реагування патрульної поліції розкрито 50 кримінальних правопорушень.

- До важливих результатів роботи, - зазначив капітан поліції, - слід віднести показники адміністративно-правозастосовної діяльності відділення. За звітний період підрозділом складено 682 протоколи про адміністративне правопорушення. Основними ж проблемами профілактики та розкриття злочинів є, перш за все, наступні: недоукомплектованість особового складу; крадіжки в населених пунктах вчиняються в темну пору доби з будинків, які знаходяться на окраїнах вулиць, де практично відсутні жителі та можливі свідки злочинів; основний вал злочинів складають крадіжки із дачних домоволодінь, де власники з’являються періодично, в основному, у вихідні дні тижня і тому втрачається можливість отримати достатні докази для подальшого розкриття вказаних злочинів; розчарування громадян у роботі судової системи, оскільки основна маса осіб, які скоюють злочини, отримують покарання, не пов’язані з позбавленням волі (як результат, оцінка роботи та співпраця з поліцією з боку населення є низькою); відсутність ізолятора тимчасового утримування; наданий ліміт палива для роботи груп реагування патрульної поліції є низьким, що не дає змоги ефективно та своєчасно реагувати на виклики та здійснення патрулювання, що є основним завданням патрульної поліції.

Під час обговорення цього питання члени колегії зазначили, що вирішення проблеми недоукомплектованості особового складу повинно стати першочерговим в роботі керівництва райвідділення поліції, до того ж була висловлена думка, що надалі з аналогічними доповідями перед членами колегії повинен звітувати виключно начальник поліції, а не його підлеглі.

Про організацію санаторно-курортного оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасників Революції Гідності та учасників антитерористичної операції, а також про заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації інвалідів доповіла начальник управління соціального захисту населення Оксана Дячок.

Вона наголосила на тому, що в Кагарлицькому районі у 2018 р. перебувають на обліку 354 пільговики ЧАЕС І категорії для отримання санаторно-курортного лікування. Коштів у цьому році виділено в сумі 1125630 грн з розрахунку на 165 осіб.

- Бажаючих оздоровитися багато, - зазначила доповідач, - втім, коштів лише - 48% від потреби. На оздоровлення у 2018 році учасників АТО виділено 130621 грн. Цих коштів вистачає, щоб придбати 15 путівок вартістю 8186 грн кожна. На обліку ж на санаторно-курортне лікування в управлінні перебуває 55 учасників АТО. Згідно з обраних учасниками АТО закладів оздоровлення, вартість перебування у яких - межа від граничної вартості, управлінням буде закуплено не 15 путівок, а 16.

На забезпечення санаторно-курортними путівками інвалідів загального захворювання та інвалідів з дитинства кошторисом передбачено 20466 грн. Вартість однієї путівки – 6822 грн. Придбано 3 путівки. У той же час на обліку на оздоровлення в управлінні перебуває 82 інваліди з дитинства та загального захворювання.

Оксана Дячок також наголосила, що кошторисом на психологічну реабілітацію передбачено 16234 грн. За ці кошти можна оздоровити 2 особи, з них: одного учасника бойових дій АТО та одного інваліда-учасника АТО. На сьогоднішній день 2 учасники бойових дій обрали закладом проходження реабілітації санаторій «Верховина» (с.Сойми Закарпатської області). Для проходження професійної реабілітації до управління звернулося 9 учасників бойових дій. Нині 2 особи проходять проф­навчання. Кошторисом передбачено 42222 грн. Використано, згідно з договором, 11800 грн.

На колегії були розглянуті й інші питання, зокрема, про стан виконання районного бюджету, податкових надходжень, надходжень до управління Пенсійного фонду України в Кагарлицькому районі за І півріччя 2018 року; про роботу із зверненнями громадян в Кагарлицькій райдержадміністрації за І півріччя 2018 року; про стан виконання актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, обласної, районної держадміністрацій за І півріччя 2018 року; про стан кадрової роботи в Кагарлицькій районній державній адміністрації за І півріччя 2018 року.

Участь у засіданні взяли голова районної ради Іван Семцов, заступник голови РДА Світлана Синюк, заступник голови райради Олег Волошин, керівник апарату РДА Людмила Демиденко, члени колегії, керівники структурних підрозділів та управлінь РДА, установ, підприємств та організацій району, сільські голови.

Закон тяжіння рідної землі

У останню суботу липня, у День хрещення Русі, відсвяткували День села жителі Черняхова. треба віддати належне організаторам заходу: вони відійшли від традиційного сценарію свята, внесли в нього відчутні зміни, зробили дійство компактнішим, але від цього колоритнішим і захоплюючим.

Традиційно із Днем села громаду привітали настоятель Свято-Димитріївської церкви отець Михаїл, голова села Володимир Безвербний, заступник голови райдержадміністрації Світлана Синюк, депутат районної ради Володимир Онука, депутат райради, керівник ПрАТ «Агрофорт» Людмила Онука, представники сусіднього села Леонівки. Майже всі вони прибули з подарунками, які й передали керівникам дитсадка і школи, а також голові села.

Замість вітань окремих жителів села (найстаріших, наймолодших, ювілярів і т. ін.), які займали найбільше часу, на цей раз Володимир Безвербний грамотами і скромними подарунками відзначив колективи, які обслуговують культурно-соціальну сферу населеного пункту - зв’язківців, медиків, працівників дитсадка, школи, соціального працівника.

Не обійшлося без традиційних виконання Гімну України перед початком заходу, покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам та меморіальної дошки воїну АТО Валерію Чухраю, пригощання учасників свята запашним короваєм.

А весь інший час було віддано сільським талантам - учасникам художньої самодіяльності.

Настя Маруня, Сніжана Ксенжук, Таня і Каріна Рудь, Марина Богіна, Оля Хлистун, Слава Пасічна, Вікторія Миколенко, Діана Драпей, Інна Дудченко, Людмила Рудь, квартет «Червона калина» - пісні у їх виконанні не залишали байдужими жодного з присутніх у залі сільського Будинку культури. Хоча найбільше оплесків за щирість і безпосередність, гарний гумор дісталося вихованцям дитячого садка «Вербиченька» та виконавцям фрагмента вистави «Сватання на Гончарівці».

Не можна не відмітити репертуар концертної програми. «Пахне рідне село», «У моєму краї», «Ой у вишневому саду», «Зелен клен», «Ти до мене не ходи», «В чистім полі», «Устану ранесенько», «На городі чорна редька», «Квіточки», «А в саду калина розцвітає» - ці та інші пісні звучали зі сцени як прояв щирої любові юних виконавців до України і рідного села. Це відмітила, зокрема, і директор ПрАТ «Агрофорт», головного інвестора села, Людмила Онука. - Те, що ми почули зі сцени, і є справжнім патріотизмом, - відзначила вона.

День села - це і його історія. І приємно, що в невимушеній формі, по розділах-епохах, не займаючи багато часу, її ще раз нагадала жителям і гостям Черняхова ведуча заходу.

Заслуговують на відзнаку зусилля голови Володимира Безвербного та активу села по організації свята. Красиво оформлена сцена БК, демонстрація відеоматеріалів з життя села протягом всього дійства, дискотека, традиційна рибна юшка, куліш, торговельні кіоски, аукціони для дітвори - всі ці нюанси створювали неповторну святкову загальну атмосферу.

Зазвичай фінансову допомогу у цьому зробили і спонсори дійства - Людмила Онука, Микола Лящук, Віталій Зелений, Ігор Дергачов, Микола Гриценко, Андрій Чухрай, Марина Зайченко, Наталія Сидоренко, за що одержали щиру вдячність від громади.