Пошук

Головне питання - харчування дітей

У минулий четвер відбулася сесія районної ради, на яку були запрошені голови міста та сіл району, керівники правоохоронних органів та структурних підрозділів районної держадміністрації. Як проінформував присутніх голова районної ради Іван Семцов, зважаючи на те, що вересень - це розпал осінніх польових робіт, на цей місяць не планувалося проведення сесій. Але склалися обставини, які змусили зібрати депутатів. Це - виділення коштів на організацію харчування дітей в школах. Зрештою, необхідний кворум депутатів зібрався і сесія розпочала свою роботу. Традиційно - із депутатських запитів.

Зокрема, голова райради проінформував про відповідь на депутатський запит Петра Бурого щодо ремонту ділянки дороги Стави - Кагарлик від Державного агентства автомобільних доріг. Воно повідомило, що питання ремонту зазначеної ділянки знаходиться на контролі, відповідні заходи будуть виконані за умови надходження додаткового фінансування. Втім, як зазначив автор запиту, поточний ремонт на дорозі все ж проведено.

За пропозицією Івана Семцова, депутати райради прийняли два звернення до керівників вищестоящих інстанцій з вирішення актуальних для району проблем. Перше з них, до депутата Верховної Ради України Ірини Сисоєнко і голови обласної ради Ганни Старікової про сприяння у виділенні коштів з обласного бюджету на придбання у Центральну районну лікарню стаціонарного рентгенапарата. Інше - до Державної екологічної інспекції у Київській області, департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (всього до 7 обласних і районних інстанцій) щодо функціонування паливно-заправних модулів у Кагарлику.

Після цього депутати приступили до обговорення порядку денного сесії.

З інформацією «Про внесення змін у рішення 29-ї сесії районної ради від 21. 12. 2017 р. № 264-29-VІІ «Про районний бюджет Кагарлицького району на 2018 рік» та додатків до нього» виступила заступник начальника управління фінансів РДА Людмила Сушко.

Рішенням сесії збільшено дохідну і видаткову частину загального фонду районного бюджету на 3790,9 тис. грн та спеціального фонду райбюджету - на 145,8 тис. грн. Затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів, в тому числі - відділу освіти райдержадміністрації на організацію харчування учнів.

«Про управління об’єктами майна спільної власності територіальних громад Кагарлицького району» на сесії доповідав голова районної ради Іван Семцов.

Прийнято відповідне рішення.

У роботі сесії взяв участь і виступив голова районної державної адміністрації Роман Коваленко.

Молодіє древній Кагарлик

Якщо громада згуртована, любить свою малу Батьківщину, то ніщо не завадить їй відсвяткувати день її заснування. Так сталося і в Кагарлику. Хоча погода в минулу суботу “порадувала” його жителів та гостей рясним дощем, та святкування Дня міста все ж вдалося. Практично всі заплановані заходи, а їх було з півтора десятка, відбулися. Зранку, доки ще з неба не мрячило, - на вулиці. Тут і спортивні змагання До дня міста та Дня фізичної культури й спорту, пленер, дитячий фестиваль, танцювальний флешмоб, контактний зоопарк... Згодом виставки, підкріплені концертною програмою, розгорнулися в фойє та паркетній залі міського Будинку культури. Та й на вулиці залишалися сміливці, що не злякалися дощу. Тут міські заклади освіти пропонували скуштувати солодощів, помилуватися виставками, райвійськкомат - повправлятися в стрільбі, а міська бібліотека для дорослих - стати учасником буккросингу.

Неподалік в наметі, що вже став невід’ємною частиною районних та міських заходів та розміщується за сприяння депутата обласної ради Вікторії Киреєвої, бажаючим виміряли тиск, рівень цукру в крові.

А біля входу в БК вже в іншому наметі від районного осередку Блоку Петра Порошенка “Солідарність” частували люд кулешем, юшкою, чаєм та солодощами. Пригощало містян та гостей міста й Кагарлицьке райСТ. Тож на повний шлунок і негода була не страшною.

Тут же, на ганку, духовий оркестр ЦДЮТ під керівництвом Ігоря Ільченка зібрав пошановувачів “міді”. А поряд, за дверима, в руках місцевих талантів лунали гармошка й бубон.

Самі ж фойє й паркетна зала були заповнені вщерть. Дітлахи вишикувалися в чергу за поп-корном та солодкою ватою, що їх роздавали від Вікторії Киреєвої волонтери. Товпилися навколо столів, де проводили майстер-клас із ліплення з глини. (Згодом любителі працювати з глиною оточили й гончара, що працював на вулиці).

Було чим зайняти себе й дорослим: виставки різноманітних поробок, кулінарних шедеврів, фотографій, картин вабили відвідувачів. І все це під спів, музику та хореографічні замальовки у виконанні вихованців Центру дитячої та юнацької творчості і Школи мистецтв, ансамблю «Горлиця» зі Слободи.

Тут же, в паркетній залі, заступник міського голови Олег Пурій вручив сертифікати та відзнаки й усім активним учасникам святкування.

Завітало на День міста й багато поважних гостей. Це й народний депутат України Ірина Сисоєнко, і голова Київської обл-

держадміністрації Олександр Горган, депутати обласної ради Віталій Карлюк та Вікторія Киреєва, голова райдержадміністрації Роман Коваленко, представник Асоціації міст України, Тетіївський міський голова Руслан Майструк, представники депутата облради, ректора Білоцерківського НАУ Анатолія Даниленка.

Гості оглянули виставки, поспілкувалися із кагарличанами. А під час урочистостей щиро вітали жителів міста із його 876-ю річницею. Й не просто привітали, а вручили грамоти та подяки, цінні подарунки і нагородженим, і містянам загалом.

Так, Олександр Горган передав Олександру Панюті сертифікат на встановлення пункту екологічного контролю, який буде моніторити стан довкілля за багатьма показниками. Руслан Майструк подарував колезі настінний сертифікат від Асоціації міст. Представник агрокорпорації “Успіх”, керівник ТОВ “Віскар-Агро” Василь Барановський - сертифікат на 12 тисяч гривень для придбання меблів у клас інклюзивного навчання в школі № 2. А від Анатолія Даниленка був пісенний подарунок і квіти.

Олександр Панюта після вітання земляків вручив кращим жителям міста відзнаки та цінні подарунки.

Шквал оплесків зірвало вітання вихованців дошкільних закладів міста - наскільки оригінальним та захопливим воно було.

Вітальні виступи гостей перемежовувались концертними номерами Людмили Ігнатенко, Тетяни Голдобіної, Ілларії Каліки, Ольги Остапчук, ансамблю української пісні МБК, тріо «Заграва», Олени Запорожчук, Анни Кириленко, Тетяни Павлюк.

Дякували ведучі спонсорам свята. А це: ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода», СК «Агробізнес», ПрАТ «Агрофорт», ПрАТ «Кагма», ТОВ «Віскар-Агро», ТОВ «АРТ БІЛД ГРУП», ТОВ «ДАН – ФАРМ-Україна», ТОВ «Борошномельна компанія ТЕВІ», ТОВ «Пантек-виробництво», ПМП «Георг», ФГ «Широкоступ», ФГ «Матійчук», ТОВ «Елеватор зернотрейд», меблева фабрика «Мойдодир», ТОВ «Профісор», приватні підприємці Микола Коваленко, Микола Гриценко, Микола Ломака та інші.

Присутні насолодилися виступом Київського академічного ансамблю української музики “Дніпро”.

А по цьому відбулася розважально-музична програма.

Свято, що об’єднує громаду

Урочистості з нагоди Дня села в Липовці пройшли 24 серпня – в День незалежності України. Затишний сільський Будинок культури зустрічав співом та милозвуччям кожного, хто сюди заходив. А в фойє всі мали змогу ознайомитися з оригінальним витвором Валентини Тесленко – величезним Гербом України, виготовленим з чорнобривців та обрамленим калиною.

Фанфарами й віршами про рідну Батьківщину розпочалися урочистості. Ведучі свята Анна Гусак та Ірина Комлик, а також всі артисти, які того дня брали участь у концерті, доклали максимум зусиль, аби їхній святковий настрій передався кожному, хто завітав у Будинок культури на День села.

Тепло, по-родинному привітав односельчан зі святом очільник громади Василь Тесленко. Голова села побажав усім землякам і гостям миру, довголіття та нев’янучого здоров’я. Також він відзначив, що громада сильна тоді, коли єдина, висловив вдячність усім, хто сприяє її розвитку, хто небайдужий до життя села.

Привітав липівчан того дня і заступник голови Кагарлицької районної ради Олег Волошин. Він вручив Василю Тесленку в подарунок настінний годинник, а також побажав кожній родині щастя, достатку, злагоди та добробуту, а селу - розквіту.

Ведучі свята від усього серця вітали теплими словами односельчан. Було вшановано старожилів, багатодітні сім’ї, наймолодших жителів, іменинників. Зокрема, найстаршу жительку села Ірину Тесленко, земляків, які відсвяткували золоте весілля: Петра Андрійовича та Валентину Миколаївну Старинців, Івана Дмитровича та Ольгу Михайлівну Тищенків. Слова вдячності лунали і працівникам закладів соцсфери, сільської ради, закладів культури та медицини.

Хвилиною мовчання було вшановано пам’ять загиблих воїнів та всіх, хто не вижив під час голодоморів.

Свої музичні композиції та віршовані вітання того дня дарував землякам колектив Липовецького БК «Криниченька», до складу якого входять Ольга Ковальчук, Ніна Ситниченко, Валентина Охрімчук, Любов Сінченко, Олена Хоменко, Любов Таран та художній керівник Ніна Яременко. Радував зал своїм співом і танцями також дитячий колектив “Веселка” (Марина Лисенко, Аня Лисенко, Марія Гусак, Даша Ненюк та Іларія Каліка). Вірші, присвячені рідному краю та Україні, декламували юні липівчани: Оксана Блищик, Андрій Гусак, Марія Гусак, Аня та Марина Лисенки, Марина Мазепа, Анастасія Шляхта і Даша Ненюк.

По завершенні концерту всі, хто бажав, мав змогу взяти участь у безпрограшній лотереї, організованій за сприяння ТОВ “Дан-фарм Україна”, а ще - різноманітних конкурсах та дискотеці.

У Гороховому святкували з концертом, подарунками, пригощаннями і дискотекою до 4-ї ранку. А від фермера в подарунок село отримало більярд

Приїжджати в Горохове завжди хочеться - чи то місце таке приємне, чи люди з позитивною енергетикою.

Сам концерт, який затягнувся аж у три години, пройшов цікаво, насичено, зі щемними серцю номерами і гумором. Загалом люди отримали естетичну насолоду від заходу, помилувалися дітьми села, які так швидко ростуть, їх виступами, пораділи за односельчан з їх ювілеями та важливими датами в житті, послухали народну пісню.

Патріотичними віршованими словами розпочали свято дівчатка - Мирослава Соломченко, Анна Зозуля, Дарина Пугач, Аліна Костенко. Гостей у залі радував вокальний колектив «Зорепад» у складі Любові Юхименко, Віри Остапенко, Ніни Березної, Галини Івченко, Оксани Мінджали і Тетяни Білик. А також колектив «Лілея» - Валентина Пугач, Світлана Голянда, Олена Пугач, Тетяна Білик. Молодіжні колективи «Водограй» і «Веселка» радували присутніх своєю хореографією.

Від сценки з двома сусідками, з роллю яких блискуче впоралися Надія Реміханова та Марія Клішакова, глядачі аж животи від сміху рвали - так тонко і колоритно інсценівкою було передано життя-буття українців села.

Не обійшлося й без відзнак та подарунків - за «Двір зразкового порядку», за те, що стали на весільний рушник та поєднали долі, народили дитину, пішли у 1 клас, прожили разом багато років, зустріли ювілей життя. Наприклад, у подружжя Бондаренків - Володимира і Лесі - цього року таких подій збіглося кілька: вони отримали титул «Двір зразкового порядку», відзначили «срібне весілля» (25 років подружнього життя), а ще в них народилася онучка Кіра. Ведучі Надія Реміханова та Любов Соломченко вміло вели концертну програму.

Люди мали змогу пити прохолодний квас, діти ласували «солодкою ватою» і поп-корном, енергійно стрибали на батуті.

Вірші, які декламували Марія Білоноженко, Анастасія Голянда, Марія Пугач, Вероніка Шлабан, брали за душу.

Свою любов до села Олена Жаботинська та дві дачниці Діана та Христина висловили у пам’ятному знакові «Я люблю Горохове», біля якого не фотографувався тільки лінивий.

Перед селянами з привітаннями виступили голова сільради Володимир Демиденко; фермер-господарник «СК Агробізнес» Григорій Кулініченко, який подарував селу більярд; заступник голови Кагарлицької РДА Світлана Синюк, яка привезла у подарунок годинник; міський голова Олександр Панюта, який вручив Володимиру Анатолійовичу для розвитку культури села сертифікат на суму 2000 грн; завуч Кагарлицької школи І-ІІІ ст. № 3 Тамара Бондар; голова Леонівської сільради Іван Владимиров; вокальний колектив села Антонівка; керівник драматичного колективу Кагарлицького будинку культури Володимир Чоповський.

Фермер Григорій Кулініченко, крім овочівництва, займається і виноградарством, і виноробством. Тож на День села він презентував селянам бочку вина, яке куштували після концерту, і виноград. Крім того, тут пригощали людей і варениками, і бутербродами, і «лісовою кашею» (так називає куліш організатор свята Надія Реміханова родом із Черкащини). А дискотека, яка тривала у селі аж до 4-ї ранку, стала завершальним акордом свята.

Варто додати, що таблички «Двір зразкового порядку» отримали Ніна Кулініченко, Ніна Заваженко, Леся Бондаренко, Тетяна Костенко, Раїса Буряк, Тетяна Баштова, Наталія Білоноженко, Ольга Люлька. А спонсором свята виступив Григорій Кулініченко.

Гіркий присмак

Написати в нашу газету мене змусила стаття про прямий телефонний зв’язок, що була розміщена в номері від 7 вересня. Саме там мене фактично звинуватили в нелюдяності.

Мова йшла про те, що, мовляв, сільський голова витребував плату за поховання колишньої жительки с. Сущани.

Я прекрасно знав покійну і ставився до неї з повагою. Але закон є закон. Вірніше, не власне закон, а рішення сесії сільської ради. До речі, та жінка, яка телефонувала зі скаргою на мене на прямий зв’язок, була свого часу сільським депутатом. Тож в рішенні від 19 березня 2015 року сказано, що за поховання на сільських цвинтарях стягується плата, якщо людина взагалі не була зареєстрована на території с. Сущани і, якщо народилася в селі, але потім виїхала з нього. У першому випадку це 4000 гривень, а у другому - 2500. Те, що сільський голова не має права давати якісь “знижки” чи “поблажки” лише за власним вподобанням - пояснювати не варто. Хоча тому, хто вирішив за “чужий кошт” видатися жалісливим, це теж відомо. Тож причина скарги, мабуть, не у прагненні допомогти ближньому.

По конкретній ситуації хочу ще внести ясність. Покійна не мала дітей, тож доки жила в селі, її доглядав соціальний працівник. Потім її забрали родичі на Чернігівщину. Покійна “переписала” на них свій земельний пай. Успадкували вони й її житло. Та згодом я дізнався, що бабусю переселяють до будинку престарілих! Не знаю, добре чи погано їй там було. Але, наскільки мені відомо, саме в “стардомі” (як кажуть в народі) вона й завершила свій життєвий шлях. І лише заповіт “поховати в рідному селі” спонукав, судячи з усього, рідню привезти її тіло в Сущани.

Тож виникає риторичне питання: від чого виникає гіркий присмак - від того, що сільський голова повівся за законом, чи від того, як склалися останні роки життя старенької? Тож хочу, щоб читачі “Вісника Кагарличчини” чисто по-людськи оцінили цю ситуацію та моральність “благодійників”, які хочуть виглядати в рожевому світлі, тримаючи за пазухою купу каменюк.

Рентгенапарат від народного депутата

У понеділок Кагарлицьку районну лікарню відвідала народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко. Це вже не перший візит народного обранця до нашого міста.

Рік тому вона пообіцяла медичному колективу Кагарлицької ЦРЛ допомогти в придбанні сучасного компактного рентгенапарата для хірургічного відділення. І своєї обіцянки народний депутат дотрималася. У присутності медпрацівників та очільників району й міста Ірина Сисоєнко передала у користування районної лікарні нове медичне обладнання, а також обговорила з кагарличанами основні аспекти медичної реформи.

Як зазначив головний лікар Кагарлицької ЦРЛ Віктор Кулініченко, ця допомога є своєчасною та необхідною, адже новий мобільний рентгенапарат допоможе хірургам точно і швидше діагностувати захворювання безпосередньо у відділенні, передусім у тих пацієнтів, яких не можна транспортувати.

Голова райдержадміністрації Роман Коваленко, голова районної ради Іван Семцов та секретар міськради Любов Коваль подякували Ірині Сисоєнко за допомогу, висловивши сподівання на подальшу співпрацю.

- Ми будемо і надалі робити все від нас можливе, - зазначила у відповідь народний депутат, - щоб не лише такими невеликими подарунками розв’язувати величезні проблеми, які є в медичних закладах по всій Україні, а й щоб дійсно в нашій державі діяла нова та якісна система охорони здоров’я, яка побудована на основі страхової медицини, де будуть створені належні умови для медичних працівників. Лише тоді ми будемо не тільки говорити про якісне медичне обслуговування, але й бачити це.

До навчального року готові

29 серпня у великому залі адмінбудинку відбулося спільне засідання колегії Кагарлицької райдержадміністрації та президії районної ради. Відкриваючи його, голова райдержадміністрації Роман Коваленко представив присутнім нового керівника Держпродспоживслужби в Кагарлицькому районі Івана Лисенка.

Перші два питання порядку денного стосувалися присвоєння звання «Почесний громадянин Кагарлицького району» керівнику СВК «Агробізнес» Григорію Кулініченку та керівнику ФГ «Широкоступ» Олександру Широкоступу. Доповідаючи з цих питань, голова райради Іван Семцов ознайомив членів колегії та президії райради з основними пунктами Положення про присвоєння звання «Почесний громадянин Кагарлицького району». Зокрема, він акцентував увагу на тому, що Григорію Кулініченку та Олександру Широкоступу свого часу було присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Після позитивного голосування з цих питань, члени колегії перейшли до розгляду наступного - про стан готовності закладів освіти району до нового навчального року. Начальник відділу освіти Кагарлицької РДА Надія Омельченко поінформувала загал, що в Кагарлицькому районі до першого класу піде 354 учні, всього ж за парти сяде 3046 школярів. Учні та вчителі повністю забезпечені безкоштовним підвезенням до шкіл. Особлива увага відділом освіти приділялася проведенню ремонтних робіт навчальних закладів. Так, за словами Надії Омельченко, на ремонти шкіл було освоєно 3 млн 460 тис. гривень, в тому числі з районного бюджету на ці потреби було виділено

2 млн 537 тисяч гривень. Доповідач проаналізувала забезпеченість навчальних закладів педагогічними кадрами (з 1 вересня педколективи поповнилися трьома молодими спеціалістами), а також зазначила, що цей рік для освіти є знаковим, оскільки в навчальних закладах впроваджуються стандарти Нової української школи.

По цьому члени колегії розглянули питання про стан споруд та організації дозвілля молоді у Кагарлицькому районі (доповідач - завідувач сектору молоді та спорту РДА Сергій Кукош).

У засіданні взяли участь міський та сільські голови, керівники установ та організацій району, сільгосппідприємств, директори загальноосвітніх закладів.

Запрошуємо на фестиваль "Олевська республіка"

Всеукраїнський патріотичний фестиваль

«Олевська республіка»

територія вільна від алкоголю та куріння

 14-16 вересня 2018 р.

м. Олевськ та

урочище “Хутір Радоробель”, с. Хмелівка,

Олевського р-н, Житомирської обл.,

 Програма фестивалю:

14.09.2018 (п’ятниця)  

09.00 – 22.00: 

• Прибуття учасників та гостей, розміщення та облаштування у фестивальному наметовому містечку (м. Олевськ, Майдан Соборний);
• Виставка майстрів українського, традиційного, декоративно-прикладного мистецтва (Урочище “Хутір Радоробель”, Алея майстрів);
• Виставка національно-патріотичної літератури (Урочище “Хутір Радоробель”, Літературна галявина);
• Зона харчування, фуд-корт, кращі традиції української традиційної кухні (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування);
• Виставка, сучасної, військової техніки та стрілецького озброєння, 30-та окрема Новоград-Волинська Рівненська механізована бригада (Урочище “Хутір Радоробель”, Військова галявина);
• Виставка, сучасної, військової техніки та стрілецького озброєння,відділ прикордонної служби «Копище» Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Урочище “Хутір Радоробель”, Військова галявина);
• Виставка світлин воїнів учасників бойових дій на Сході України та наданих ними експонатів (впродовж двох днів) (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

12:00- 12:30 – Екскурсії Олевським народним краєзнавчим музеєм (м. Олевськ, вул. Володимирська, 6).

12:30 – 13:00 – Молебень та панахида за загиблими воїнами московсько-української війни (в краєзнавчому музеї) (м. Олевськ, вул. Володимирська, 6).

13:00-14:00 – Обід (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування).

14:00 – 14:30 – Презентація книги доктора історичних наук Сергія Стельниковича – “Український національний рух опору Тараса Бульби-Боровця: історичний нарис” (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

14:30 – 17:30 – Історичний диспут “Олевська республіка – етап українського державотворення” (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

15:00 – 21:00 – Гутірки (відомі письменники, політики, поети, громадські діячі) (Урочище “Хутір Радоробель”, Гутіркова галявина).

14:00 – 16:00 – Кобзарі та лірники (Олевська музична школа, бульвар Воїнів-афганців, 3).

16:00 – 17:00 – Відкриття  фестивалю учнівської молоді “Стежками Тараса Бороця”* (Урочище “Хутір Радоробель”, Велика сцена).

16:30 – 18:30 – Конкурс патріотичної пісні* (Урочище “Хутір Радоробель”, Фольк-сцена).

18:30 – 22:30 (Урочище “Хутір Радоробель”, Велика сцена):

• Протифаза (18:30-19:10)
• Виступи переможців конкурсу патріотичної пісні (19:10-19:30)*
• Колір Ночі (19:30-20:40)
• Новий День (20:40-21:20)
• Телері (21:20-22:00)
• DJ Олег Скрипка(22:00-23:00)

23:30 – 05:30 – Нічний кінозал «Добровольці Божої чоти» — режисерів Леоніда Кантера та Івана Яснія (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет)

15.09.2018 (субота):

09:00 – 23:00: 

• Виставка майстрів українського, традиційного, декоративно -прикладного мистецтва (Урочище “Хутір Радоробель”, Алея майстрів);
• Виставка національно-патріотичної літератури (Урочище “Хутір Радоробель”, Літературна галявина);
• Зона харчування, фуд-корт, кращі традиції української традиційної кухні (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування);
• Виставка, сучасної, військової техніки та стрілецького озброєння, 30-та окрема Новоград-Волинська Рівненська механізована бригада (Урочище “Хутір Радоробель”, Військова галявина);
• Виставка, сучасної, військової техніки та стрілецького озброєння,відділ прикордонної служби «Копище» Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Урочище “Хутір Радоробель”, Військова галявина);
• Виставка світлин воїнів учасників бойових дій на Сході України та наданих ними експонатів (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

7:00 – 8:00 – Підйом, рухавка* (Урочище “Хутір Радоробель”, Наметове містечко).

8:00 – 9:00 – Сніданок (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування).

9:30 – 13:00 – Змагання, Конкурс знавців історії Олевської республіки* (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

9:30 – 18:00 – Робота юних журналістів. Збір матеріалів для конкурсних газет «Гайдамака-2018»* (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

9:30 – 18:00 – Змагання зі спортивного орієнтування* (Урочище “Хутір Радоробель”, Спортивна галявина).

9:30 – 13:00 – Змагання зі стрільби* (Урочище “Хутір Радоробель”, Спортивна галявина).

12:00 – 18:00 – Туристичні змагання «Смуга перешкод»* (Урочище “Хутір Радоробель”, Спортивна галявина).

12:00 – 15:00 – Робота суддів*, оформлення протоколів змагань (Урочище “Хутір Радоробель”, Штабний намет).

12:00 – 21:00 – Гутірки (відомі письменники, політики, поети, громадські діячі) (Урочище “Хутір Радоробель”, Гутіркова галявина).

14:00 – 19:00 – Кобзарі та лірники (Урочище “Хутір Радоробель”, Кобзарсько-лірницька галявина).

11:00 – 19:00 – Концерт гуртів народної самодіяльності* (Урочище “Хутір Радоробель”, Фольк-сцена).

16:00 – 18:00 – Виставка конкурсних номерів газети «Гайдамака»* (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

18:00 – 22:30 – Концерт на рок-сцені (Урочище “Хутір Радоробель”, Велика сцена):

• Рутенія (18:00-18:45)
• PoliКарп (18:45-19:30)
• КораЛЛі (19:30-20:45)
• Хорея Козацька (20:45-21:30)
• Тінь Сонця (21:30-22:30)

00:00 – 02:00 – Нічний кінозал «Кіборги. Герої не вмирають» – режисера Ахтема Саїталбаєва (Урочище “Хутір Радоробель”, Історичний намет).

16.09.2018(неділя)

09:00-23:00:

• Виставка майстрів українського, традиційного, декоративно-прикладного мистецтва  (Урочище “Хутір Радоробель”, Алея майстрів);
• Виставка національно-патріотичної літератури (Урочище “Хутір Радоробель”, Літературна галявина);
• Зона харчування, фуд-корт, кращі традиції української традиційної кухні (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування).

08:00 – 09:00 – Підйом, рухавка* (Урочище “Хутір Радоробель”, Наметове містечко).

09:00 – 09:45 – Сніданок (Урочище “Хутір Радоробель”, Галявина харчування).

10:00 – 11:00 – Згортання табору, прибирання* (Урочище “Хутір Радоробель”, Наметове містечко).

11:00 – 11:30 – Виїзд до м. Олевськ.

11:30 – 12:00 – Відкриття меморіального комплексу вшанування пам’яті загиблих воїнів-учасників АТО* (м. Олевськ. вул. Володимирська, 6).

12:00 – 12:30 – Молебень та панахида біля пам’ятного знаку Олевській республіці* (м. Олевськ. вул. Володимирська, 6).

12:30 – 12:45 – Урочиста хода, з оркестром, історичною частиною м. Олевськ* (м. Олевськ, історична частина міста).

12:45 – 13:45 – Урочисте закриття фестивалю (підсумки, нагородження, реконструкція «Клятва вояків УПА»)*. Закладання каменю під будівництво погруддя Т. Бульби-Боровця* (м. Олевськ. вул. Свято-Миколаївська, 8).

14:00 – Від’їзд учасників фестивалю (м. Олевськ. вул. Свято-Миколаївська, 8).

Організатори фестивалю:

Міністерство молоді та спорту України

Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської

обласної державної адміністрації

Олевська міська рада

Фестиваль відбувається за  підтримки:

Науково-дослідний інститут українознавства

Об’єднання українок «Яворина»

ГО «ОДЧ Карпатська Січ»

Історичного клубу «Холодний Яр»

Мистецьке втілення фестивалю:

Мистецьке об’єднання «Глечик»

Організатори залишають за собою право вносити зміни до програми

* Захід забезпечується Олевською міської радою 

Кримінальна хроніка

У період з 27 серпня по 4 вересня цього року до Кагарлицького відділення поліції Обухівського відділу поліції ГУНП в Київській області надійшло 198 заяв і повідомлень про злочини і події, що вчинені або готуються.

Так, 27 серпня о 9.51 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що в с. Переселення невідомі особи шляхом підбору ключа проникли до будинку та викрали телевізор. На даний час проводяться оперативно-розшукові заходи зі встановлення злодіїв.

29 серпня у с. Кадомка під час огляду в гр-на В. було виявлено подрібнену речовину, зовні схожу на канабіс. За даним фактом проводиться перевірка.

Цього ж дня о 20.37 від гр-на Б. надійшло повідомлення по телефону про те, що 29 серпня о 20.36 до приймального відділення Кагарлицької ЦРЛ звернувся гр-н С. з тілесними ушкодженнями та повідомив, що невідомі побили його на території парку. На даний час проводяться оперативно-розшукові заходи.

31 серпня надійшла заява від гр-ки В., яка проживає в м. Кагарлик, про те, що близько 20.00 у неї пропав мобільний телефон.

А о 16.15 надійшло повідомлення зі служби 102 від гр. Л. про те, що 31 серпня о 16.13 в Кагарлику невідомі особи пошкодили авто, викрали магнітолу та акумулятор. На даний час проводяться оперативно-розшукові заходи.

1 вересня до Кагарлицького відділення поліції надійшов рапорт поліцейського СРПП Ржищівського ВП про те, що близько 14 години спільно з працівниками поліції БПОП в с. Балико-Щучинка на зупинці громадського транспорту було затримано гр-на Х., який повідомив, що в нього знаходиться подрібнена рослинна маса конопель. Проводиться перевірка.

2 вересня в м. Кагарлик на вул. Миру у дворі багатоквартирного двоповерхового будинку № 20 стався вибух невідомого предмета, внаслідок чого пошкоджено вікна будинку та частково автомобіль ВАЗ, який був припаркований у дворі. Виїздом слідчо-оперативної групи та вибухотехнічної служби на місце події під час огляду виявлено та вилучено скобу від гранати РГД. Проводиться перевірка.

31 серпня надійшло повідомлення від гр-на Ш., жителя с. Балико-Щучинка, про те, що на полі поблизу села трапилась ДТП та є потерпілі й загиблі. Виїздом на місце події встановлено, що на польовій дорозі гр-н. Ш. не впорався з керуванням автомобіля, який був з причепом, та допустив його перекидання. Внаслідок ДТП пасажирка автомобіля, жителька м. Києва гр-ка К. 1985 р.н., отримала тілесні ушкодження, гр-ка М., 2013 р.н., а також гр-н Г., 2013 р.н., отримали тілесні ушкодження та доставлені до Кагарлицької ЦРЛ. Гр-ка П., 2013 р.н., від отриманих травм загинула на місці події. За даним фактом проводиться перевірка.

Харчування в школах буде відновлено

Із восьми телефонних дзвінків, які прозвучали під час прямого зв’язку голови РДА з жителями району 4 вересня, п’ять стосувалися відсутності радіомовлення. Про це інформували абоненти із Кагарлика (вул. Київська - два дзвінки, масив Новобудови), Шубівка (вул. Садова), Черняхів (вул. Л. Українки). Голова РДА Роман Коваленко пообіцяв передати заявки громадян керівництву дільниці для вжиття заходів. При цьому вкотре дав пояснення, чому складається подібна ситуація з дротовим радіомовленням.

Жителька міста із вулиці зеленського скаржилася на неправомірні дії дружини її покійного брата, яка проживає із сином в одному з нею будинку. Розібратися в конфлікті керівник району доручив правоохоронним органам.

Мати із Шпендівки інформувала про те, що сільські діти їздять на навчання в Мирівську ЗОШ. Але її не влаштовує графік руху шкільного автобуса і те, що він не дотримується водієм транспорту. Дітям доводиться довго сидіти під школою голодними, адже в школі відсутнє харчування учнів.

Роман Коваленко дав відповідь, що харчування в школах буде обов’язково організоване найближчим часом. Із керівництвом Мирівської школи буде узгоджено і графік руху шкільного автобуса.

Гіркий осад на душі залишився після дзвінка із с. Сущани. Місцева жителька розповіла, що днями в селі хоронили жінку, яка 73 роки прожила в Сущанах, тут працювала в колгоспі і вийшла на пенсію. І тільки останні чотири роки за сприяння рідних проживала на Чернігівщині.

Але, коли тіло покійної привезли в село, щоб поховати його за бажанням покійниці на батьківщині, голова села поставив вимогу перед рідними заплатити за місце на цвинтарі.

- Щоб оцінити правомірність дій керівника громади, треба, насамперед, ознайомитися з Положенням про поховання, яке затверджується сесією кожної місцевої ради. Можливо, внести в нього зміни, пов’язані з випадком, який стався в селі, - поінформував голова РДА. - Ми дамо з цього приводу запит і обов’язково надішлемо вам відповідь. Хоча чисто по-людськи важко зрозуміти позицію голови в даному випадку.

Букринський плацдарм - на Youtube

Компанія SmartDrones в рамках власного соціального проекту по популяризації пам'яток та міст України - UKRAINE by DRONE виготовила відео з використання безпілотників про видатну пам'ятку - меморіал Букринський Плацдарм, який знаходиться на территорії Кагарличчини.

https://www.youtube.com/watch?v=8QcUioc-3xY

Лелеки пророчать Расавці надію

Расавка Слобідська уже давно числиться в статусі неперспективних. Зокрема, через демографію. Молодші залишили село в пошуках роботи і кращої долі, а основним контингентом Расавки залишилися пенсіонери. Власне, через це у селі припинили роботу школа і клуб, а їх приміщення передані в оренду підприємцям. Пощастило місцевим жителям в іншому - виборі орендатора своєї землі. Анатолій Ворона зі своїм ПОСП «Дніпро» по-синівськи турбуєтся і про село, і про його жителів. Проявом цього є щорічне святкування в Расавці Дня села. А так як закладу культури тут вже немає, другий рік поспіль святкування проходить під відкритим небом на... сільській автобусній зупинці. Саме за нею було облаштовано костюмерню для артистів, а попереду встановлено мікрофони - для виступаючих. А вже через дорогу розташувалися глядачі: хто на лавках, встановлених організаторами, хто в затінку садка та іншої зупинки. Щоб дійству не заважав проїжджий транспорт, керівник ПОСП перегородив дорогу своїм авто. Вихідний день, гарна сонячна погода зібрали в центрі Расавки досить чимало людей для «неперспективного» населеного пункту.

А саме свято проходило за традиційним сценарієм. Як завжди, в урочистостях взяли участь голови сіл, на землях яких господарює ПОСП «Дніпро», - із Зеленого Яру, Гребенів, Стайок. А ще - із сусідньої із Расавкою Слободи.

Із світлою подією в житті села громаду привітали її голова Юлія Фесенко, голова районної держадміністрації Роман Коваленко, директор ПОСП «Дніпро» Анатолій Ворона. Керівник району на згадку про подію вручив голові села подарунок - картину.

За рахунок коштів господарства-орендаря землі велику групу селян було відзначено цінними подарунками. Серед таких - подружжя Вихорів - Микола Федотович та Марія Павлівна, які прожили разом 55 років; старожили Іван Йонович Герасименко (92 роки), Марія Григорівна Щілка (92) та Христина Михайлівна Вихор (91 рік); ювіляри 90-річні Ганна Олександрівна Сеник і олександра Марківна Власенко; 80-річні Ольга Кирилівна Кондратенко і Марія Денисівна Анголенко; 70-річні Катерина Павлівна Ситник, Сергій Георгійович Грачов; 60-річні Ольга Андріївна Фесенко, піввіковий ювіляр Сергій Васильович Бабенко, - ряд літніх людей, яким виповнилося за 80 років.

А святковий концерт расавцям підготували учасники художньої самодіяльності із Стайок, а саме: ансамблі «Лілея», «Лада», «Мрія». Із вуст юних артистів прозвучали такі популярні на Україні пісні, як «Донька України», «Друзі, єднаймося», «Сторона моя», «Берізка наречена», «Мамина калина», «Черевички», «А млин крутиться», «Полон». Як і завжди, концертна програма стайківчан була насичена хореографічними номерами. Під оплески глядачів молоді виконавці презентували цілий ряд красивих і екзотичних танців, таких, зокрема, як «1+1», «Деспасіто», «Кенді мен», «А я бо...», «Леля», «Веснянка».

По завершенні урочистостої програми на жителів села чекало традиційне пригощання національними стравами, святкова музика і танці.

...У центрі Расавки навпроти новозбудованої церкви на одному зі стовпів розмістили своє гніздо лелеки. А вони, як відомо, приносять із собою надію і щастя. Більшість селян і живуть цією надією...

Шляхами Коліївщини-250, або Історичним містком – до рекорду

Майже півтораста населених пунктів у восьми областях України! Такий маршрут добровільно обрав для себе Олександр КАНІВЕЦЬ – в минулому офіцер МВС України, а нині – історик-аматор, активний дослідник і … місіонер. Саме так, адже місія його – здійснити поштово-історичну естафету, присвячену 250-річчю Коліївщини. Кагарлик – один із пунктів призначення. Ми бесідували з активістом на пошті, а потім біля адмінбудинку 20 серпня ц.р.

ВІД ХОЛОДНОГО ЯРУ ДО КАГАРЛИКА

Про козацьке повстання, яке почалося 26 травня 1768 року і мало на меті визволення українських земель від гніту Речі Посполитої, вперше написав Тарас Шевченко у своїх «Гайдамаках». В ході поштово-історичної естафети наш співрозмовник відвідує села, містечка й міста, пов’язані з Коліївщиною, і скрізь документально засвідчує свої візити насамперед в поштових відділеннях, а також в органах влади, музеях, історичних пам’ятках чи відділах культури, як от в Кагарлику.

Олександр Канівець почав свою місію якраз 26 травня ц.р. із Холодного Яру, Мотронинського монастиря, сіл Мельники і Буда – осередків визвольних змагань українців і в ХVІІІ, і – що цікаво – у ХХ століттях.

- Поштова історична естафета передбачає насамперед безперервність, – розповідає Олександр Канівець. – Не має бути зупинок ні на день, щодня – прибуття в нові населені пункти. Тож я й налаштувався на те, що в дорозі перебуватиму близько трьох місяців. Я об’їхав десятки й десятки сіл і міст, які були охоплені повстанням чи визволені гайдамаками, і тоді близько 4-х місяців таки існувала українська держава. Складено спеціальну карту пересувань козаків.

ФІНАЛ – НА ГОЛОВПОШТАМТІ

Повстання гайдамаків охопило тоді території Київської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської, Вінницької, Хмельницької, Одеської, Миколаївської та Житомирської областей у їхніх нинішніх межах, а тоді це були Брацлавське і Київське воєводства Речі Посполитої. Тож нелегку місію обрав для себе Олександр Канівець!

Після Кагарлика рушив у Ржищів, а в Гребенях побував у музеї-садибі й на могилі відомого письменника й дисидента Олеся Бердника. Поблизу Гребенів є могильний курган, з якого, за переказами, козаки спостерігали пересування загонів як своїх, так і ворожих.

Поштова історична естафета ініційована черкаським земляцтвом «Шевченків край», що в Києві. А готувався мандрівник до подорожі ґрунтовно, зокрема, запасся поліграфічною продукцією, тематика якої відповідає географії подорожі. Так, в Кагарлику поштові штампи поставлено на конвертах із зображенням нашої Свято-Троїцької церкви. У конвертах вміщено інформацію про естафету, і Олександр надсилає їх в архів Міноборони та управління культури, в окремі періодичні видання та історичні заповідники.

Олександр Канівець завершив свою багатоденну подорож якраз 24 серпня на Майдані Незалежності, поставивши на чергових конвертах «фінальні» печатки Головпоштамту.

А що ж у фіналі? Влаштування пересувної виставки матеріалів по Коліївщині, в т.ч. й зібраних і створених під час естафети, і написання книги «Коліївщині – 250 років». Тож праця місіонера ще далеко не завершена.

У планах ініціаторів та виконавця поштово-історичної естафети ще й фіксація своєрідного естафетного рекорду – може, навіть не тільки України, а й Книги рекордів Гіннеса.

ГОНТІВСЬКА КРОВ

Принагідно згадаємо одного з провідників Коліївщини – Івана Гонту. Історичні відомості скупі, тому його постать загорнута в численні легенди і домисли, не завжди правдиві. Народився на Уманщині близько 1721 року в сім’ї нащадків козаків, здобув ґрунтовну освіту, був кмітливим, розумним, а ще – фізично сильним і красивим.

Гонта задовго до повстання зробив успішну військову кар’єру, став сотником загону надвірних козаків Умані. Мав гарні перспективи на службі, але не спокусився на матеріальні статки і звабливі обіцянки польських окупантів українських земель. Навпаки! Був патріотом України, дбав не про особисте, а про громадське, збудував церкву Святої Параскеви в рідному селі.

А за саму Коліївщину покарання Іванові Гонті польський уряд вигадав надзвичайно жорстоке. Після 300 ударів різками суд інквізиції присудив страту завдовжки 2 тижні! У перші 10 днів кат мав здирати пасма шкіри, на 11-й день відрубати ноги, на 12-й – руки, на 13-й вирвати серце, потім відрубати голову.

На публічну страту вийшов спокійний і веселий, тримався дуже мужньо. Коли кат здер пасмугу шкіри, кров бризнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося. Кат здер нову смугу, і Гонта сказав: «От казали, що буде боляче, насправді ані крихти не болить!» Боячись, що приклад героїзму підбурить селян до посилення повстання, поляки відрубали Гонті голову на третій день. Точна дата його смерті все ж невідома, ймовірно, не пізніше 24 липня 1768 року.

Карате – зброя духовних воїнів

Побувати у спортзалі села Черняхів на Кагарличчині на тренуванні каратистів-мамаївців - це як побувати в іншій реальності: тут панують простота і дисципліна, взаєморозуміння, готовність постояти один за одного і командний дух. Погодьтеся, за стінами закладу, у нашому просторі серед людей таке зустрінеш все рідше. На жаль.

Двогодинне тренування каратистів принесло мені неабияке задоволення: я з цікавістю “ловила” фотооб’єктивом емоції дітей під час заняття. Для мене кожен з них - боєць, особистість. Усі вони одягнуті у доги, по- японськи рахують, займаються винятково босоніж і проводять спаринги на татамі.

Мистецтво чайної церемонії

Одного разу чайний майстер йшов по вулиці з великим підносом, заставленим чашками і баночками з чаєм. Раптом з невеличкого бакалійного магазинчика на вулицю вивалився розлючений самурай. Чайний майстер намагався дати дорогу, але самурай, який не помічав нічого навколо себе, налетів на нього. Піднос впав, чашки розбилися, а порошок чайного листа просипався на рукав самурая.

- Дивися, куди преш! - закричав самурай.

- Мені дуже шкода, - ввічливо сказав чайний майстер, намагаючись зчистити зелений порошок із рукава самурая.

- Прибери руки! - заревів самурай.

Чайний майстер відсмикнув руку, але ненароком зачепив рукоятку меча, що висів у самурая на поясі.

- Ти торкнувся мого меча! - обурився самурай. Його очі блищали гнівом.

- Прошу вибачення, - чайний майстер вклонився.

- Ти чіпав мій меч! Хочеш образити мене - краще вдар по обличчю! Це буде меншою образою, ніж чіпати мій меч!

- Але послухайте... - Намагався заспокоїти чайний майстер, - я не навмисне доторкнувся до вашого меча. Це сталося випадково. Вибачте мене, будь ласка.

- Пізно просити пробачення, - самурай був налаштований дуже рішуче. - Я - Гендзі. І я викликаю тебе на поєдинок. Завтра ввечері приходь до мого дому. Меч взяти не забудь! - самурай гордо віддалився.

Чайний майстер тремтячими руками зібрав те, що залишилося від чашок. У нього не було меча, і він зовсім не вмів поводитися зі зброєю.

Чайний майстер повернувся додому, взяв нові чашки й чай, і поспішив до дому свого учня з чайної церемонії.

Він запізнився, і учень - багатий і впливовий чоловік - запитав, де майстер затримався. Чайний майстер розповів про зіткнення із самураєм.

- Кажеш, його ім’я Гендзі?

- Так, - відповів чайний майстер.

- І ти будеш битися з ним?

- Доведеться.

- Значить, тебе можна вважати небіжчиком, - резюмував багач. - Гендзі - сильний боєць і не пробачає образ. Якщо ти вступиш у поєдинок, він тебе вб’є.

- Тоді перейдемо до уроку, - запропонував чайний майстер. - Схоже, це останній урок, який я можу дати.

Увечері чайний майстер зайшов у гості до свого друга коваля, майстра з виготовлення мечів. Вони сиділи поруч і пили саке.

- Що з тобою? - запитав коваль.

- Я хочу попросити тебе продати мені меч, - відповів чайний майстер.

Коваль посміхнувся.

- Слухай, друже, ти ж сам знаєш, що я роблю кожен меч кілька років - спеціально для замовника. А відколи тобі знадобився меч?

- Із сьогоднішнього дня, - відповів чайний майстер. І він розповів йому історію із самураєм.

Коваль слухав, затамувавши подих.

- Ось бачиш, мені дуже потрібен меч. Може, позичиш мені будь-який? Я домовлюся із асистентом Гендзі, щоб тобі його повернули, коли все закінчиться.

Коваль довго мовчав. У голосі товариша коваль почув тверде рішення померти.

- Якщо вже вмирати, - сказав нарешті коваль, - то помирай тим, хто ти є - майстром чайної церемонії, одним із кращих майстрів нашого часу.

Чайний майстер задумався над словами товариша.

Прийнявши остаточне рішення, він попрямував до будинку Гендзі.

Біля воріт стояв один із асистентів самурая.

- Передайте, будь ласка, Гендзі моє запрошення, - сказав чайний майстер. - Я пам’ятаю, що завтра ввечері у нас поєдинок. Але я хочу запросити його завтра вдень до себе у чайний будиночок. Я хочу зробити йому подарунок.

Наступного ранку чайний майстер встав раніше, щоб підготуватися до візиту самурая. Він підмів доріжку і підстриг кущі. Приготував прилади, розставив квіти у простих, але елегантних букетах. Потім ретельно почистив своє найкраще кімоно й одягнувся в нього. Тепер усе було готове і чайний майстер пішов до воріт зустрічати самурая.

Незабаром з’явився і сам самурай із двома слугами. Чайний майстер вклонився.

- Дуже радий, що Ви прийшли, - сказав він.

- Мені сказали щось про подарунок, - на обличчі самурая з’явилася єхидна посмішка. - Хочеш запропонувати викуп, щоб я відмовився від поєдинку?

- Що Ви, я б не посмів Вас так образити.

Він запросив самурая зайти в чайний будиночок, показавши слугам на сад, де вони зможуть його там зачекати.

- Ну якщо не викуп, значить будеш просити зберегти тобі життя?

- Ні, - відповів чайний майстер. - Я розумію, що Ви повинні отримати задоволення. Але я прошу Вас дозволити мені в останній раз показати свою роботу.

Вони зайшли в будиночок, і чайний майстер запросив самурая сісти.

- Я - майстер чайної церемонії, - пояснив він. - Чайна церемонія - це не тільки моя робота і моє мистецтво, це моє втілення. Я прошу дозволити мені попрацювати останній раз - для Вас.

Самурай не зовсім зрозумів, але опустився на коліна і кивком показав чайному майстру, що можна починати. Просте оздоблення маленького чайного будиночка створювало атмосферу затишку і спокою. Зовні доносилися звуки шелесту листя на вітрі і дзюрчання струмка. Чайний майстер відкрив коробочку з чаєм, і його запах змішався з ароматом квітів, що стояли на полиці.

Повільно, спокійно, точними рухами чайний майстер насипав трохи чайного порошку у чашку. Потім зачерпнув спеціальною ложкою гарячої води з котла і налив у чашку.

Самурай дивився на церемонію, зачарований красивими і впевненими рухами майстра. Маленьким совочком чайний майстер збив чайний порошок з водою до піни, долив гарячої води, подав чашку самураю і поклонився йому, зберігаючи повний спокій і зосередженість.

Самурай випив чай. Повертаючи чайному майстру чашку, він помітив, що він такий самий спокійний і при цьому зосереджений і уважний.

- Дякую Вам, - сказав чайний майстер, коли самурай піднявся, збираючись іти. - Тепер я готовий іти з Вами до Вашого будинку, щоб розпочати поєдинок...

- Поєдинку не буде, - заявив самурай. - Я ніколи не бачив такого спокою і впевненості перед схваткою - ні у кого із своїх противників. Навіть я сьогодні нервував, хоча був упевнений у своїй перемозі. Але Ви... Ви не тільки зберегли повний спокій, але зуміли передати його і мені.

Чайний майстер подивився в очі самурая, посміхнувся і низько вклонився. Самурай ще нижче поклонився у відповідь.

- Майстер, - сказав самурай. - Я знаю, що недостойний, але прошу Вас бути моїм вчителем. Я хочу навчитися мистецтву чайної церемонії, щоб знайти впевненість і спокій, яких мені так не вистачає.

- Я навчу Вас. Можемо розпочати сьогодні ввечері, адже ми вже призначили зустріч. Я зберу все, що треба, і підійду до Вашого будинку.

“Найкращий бій той, який не відбувся”

Зендокай Карате До - це не спорт, це стиль життя! Це сучасне, ефективне та реалістичне бойове мистецтво, засноване на новітній техніці ММА та традиційних принципах будо. Техніка Зендокай Карате До поєднує в собі найдієвіші прийоми з різних видів єдиноборств та включає в себе удари руками, ногами, кидки, боротьбу, больові та задушливі прийоми, що є максимально практичним для повсякденного життя. Спортсмени виховуються не лише на принципах будо, а й в дусі патріотизму та національної свідомості. Цей стиль карате заснований у 1999 році японським майстром бойових мистецтв Озавою Такаші (володар 8-го Дана). В Україні розвиток почався з 2015 року.

Тренер каратистів-мамаївців Олександр Гладких - сертифікований інструктор Зендокай Карате До. З раннього дитинства почав займатися олімпійським видом спорту вільна боротьба у Севастополі АР Криму. Під час навчання в університеті, де здобув педагогічну освіту (за фахом вчитель історії), зайнявся самбо і вільною боротьбою; багаторазовий учасник міжнародних і все-

українських турнірів.

Олександр Миколайович розповідає, що невдовзі його спортивному клубові - 2 роки. Нині у нього займається 17 бійців від 4 до 36 років, серед яких і хлопці, і дівчата.

Саме бажання відкрити секцію, сказав тренер, виникло спонтанно. А назву “Мамай” пояснив символом та уособленням українського воїна. Оптимальним віком для початку занять карате тренер вважає “з будь-якого до будь-якого”, потім уточнює: “з 4-5 років”. В Японії цим бойовим мистецтвом починають оволодівати з 4-х.

- Чому, на вашу думку чи переконання, вчить карате?

- Це - стержень, самовдосконалення, щоденне моральне духовне, психологічне, фізичне.

- Що додає натхнення під час тренування дітей?

- Дитячі очі, в яких я бачу, що мене уважно слухають, бо знають, що такого ніде не знайдуть і не почують. Повага дітей, яка проявляється в увазі дітей при демонстрації надскладних вправ та прийомів. Взагалі я даю дітям те, що сам мріяв отримати в дитинстві. Малим я дуже мріяв покататися у машині тренера.

- А що у роботі найскладніше?

- Усвідомлення батьків дітей, що те, чим займаються в спортзалі їхні діти, - серйозно, і ставитися до цього потрібно відповідно. А для них це - просто розвага дітей. Дитина ж у спортзалі тричі на тиждень по 2 години не розважається, а працює. І що за 2 години до тренування не можна їсти. І здається, діти більше чують мої настанови - менше споживайте жирного, не пийте газованих напоїв, надавайте перевагу рослинній їжі, - аніж батьки.

- За 2 роки роботи Вашого спортклубу вихованці-мамаївці неодноразово побували на змаганнях, навіть національного рівня. Як Ви мотивуєте їх перед поєдинками?

- Зауважу, карате - не спорт, це - бойове мистецтво. А кажу я їм те, що казав мені мій тренер: “Роби, що знаєш. Але імпровізуй”.

- Чи мають місце на Ваших заняттях притчі філософського спрямування? Якщо так, то яка улюблена дітей і Ваша?

- Постійно. На занятті замість фізичного навантаження може бути розумове. Без переходу в іншу площину свідомості карате не може існувати.

Я часто запрошую до дітей на тренування майстрів бойових мистецтв світового рівня, а також воїнів російсько-української війни. Одного разу воїн 72-ї бригади розповів: їхали вони в “Уралі” за Гранітним, він сидів крайнім біля борту. За ними ув’язалася легкова машина, з якої вели відео-

зйомку. Михайло перезарядив автомат. У нього в кишені було яблуко. Він кинув його під машину, вона... перевернулася. А друге яблуко - з’їв. Це реальний приклад кмітливості без використання сили.

- Чи виділяє кошти на змагання держава?

- Ні. Екіпіровка, харчування, проживання, страховка, мед-

огляд, внесок за участь - на плечах батьків та тренера.

- Може, згадаєте курйозний випадок із життя каратистів, яких тренуєте, або моменти, про які ніколи не забудеш?

- Коли почався ремонт спортзалу, приходили батьки з дітьми. Робота була часом не по силі, але усвідомлення того, що це - наша спільна справа, не давала опускати рук. І це дуже зворушливо. Ще мене приємно радує командна робота дітей. Особливо у той час, коли ми всі готували до змагання одного бійця, і коли у нас практично нічого не було із спорядження.

- Чи гартує карате командний дух, адже поєдинок - це двобій, а не командна гра?

- Так, це не командна гра, а спаринг у партнерстві. Насправді гартує і дуже об’єднує.

- Мене цікавить ставлення батьків до вибору дітей відвідувати секцію. Адже хтось, можливо, й хотів би, щоб дочка вчилася шити чи вишивати, а син - припустимо, осягати судномоделювання чи деревообробною майстерністю?

- У селі нічого нема. Тому нема й альтернатив.

- Ким Ви бачите своїх вихованців у майбутньому?

- Найкращими майстрами своєї справи, які чесні із собою. Хочу, щоб карате в дитинстві навчило працювати їх над самими собою.

- І все ж таки, навіщо карате дівчатам?

- Для самозахисту, самовдосконалення, стабільності в думках, саморозвитку, щоб стати сильнішою.

- Пригадуєте свій найкращий бій або Ваших вихованців?

- Найкращий бій той, який не відбувся. Важливо зробити все можливе, щоб його уникнути.

- Розкажіть про своїх вихованців, яких успіхів вони досягли за час навчання і тренування в секції карате?

- Сніжана Ксенжук, 10 років: срібна призерка Чемпіонату України по Зендокай Карате До, чемпіон Обухова і Обухівського району по Зендокай Карате До, призер чемпіонату Обухова, Обухівського району, Київської області по кікбоксингу і... просто красуня.

Арсен Лугина, 6 років: недобрав пару балів до бронзи Чемпіонату України по Зендо Карате До, багаторазовий призер чемпіонату Обухова, Обухівського району, Київської області.

Стас Андросов, 8 років: призер чемпіонатів Обухова й Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Максим Обидовський, 6 років: переможець чемпіонату Київської області по кікбоксингу і чемпіонату Київської області по Зендокай Карате До.

Артем Обидовський, 8 років: призер чемпіонатів Обухова, Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендо Карате До.

Ростислав Новиченко, 12 років: переможець чемпіонатів Обухова й Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Роман Романько, 10 років: призер чемпіонатів Обухова, Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Віталій Погребнюк, 15 років: переможець чемпіонатів Обухова й Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Олена Андрущенко, 10 років: призерка чемпіонатів Обухова й Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Олександр Кагарлицький, 10 років: призер чемпіонатів Обухова й Обухівського району, Київської області по кікбоксингу, призер чемпіонату Обухівського району по Зендокай Карате До.

Тренер Олександр Гладких час від часу влаштовує своїм бійцям зустрічі із чемпіонами, які досягли певних висот у спорті чи бойових мистецтвах. І зустрічі ці мають практичний характер: гості працюють з дітьми, навчаючи їх та вдосконалюючи їх навики.

Ось і нещодавно каратисти-мамаївці мали честь і змогу вчитися у чемпіона світу із самбо, чемпіона всесвітніх ігор єдиноборств, заслуженого майстра спорту України із самбо, майстра спорту із дзюдо, засновника проекту “Сила Партера” Івана Васильчука. Безперечно, такі зустрічі і сумісна праця додають дітям стимулу в роботі над собою й тренуваннях і досягнення власних цілей. За організацію таких практичних семінарів діти і їх батьки завдячують тренерові.

Невдовзі мамаївці на чолі із своїм тренером відкриють власний спортивний зал.

Подвійне свято

Відзначення Дня незалежності України та 95-річчя Кагарлицького району в Кагарлику розпочалося 22 серпня з самого ранку.

На території біля міського Будинку культури метушилися представники різних населених пунктів, розгортаючи намети та прикрашаючи столи вишитими скатертинами й конкурсними виробами. До речі, цього року ініціативу організаторів свята щодо проведення масштабного конкурсу вареників підтримали в різних куточках Кагарличчини. Тож усі, хто бажав, – від дорослих і до малечі - мали змогу скуштувати вареники із сиром, картоплею, капустою, м’ясом… всього й не перелічиш. Як тільки не прикрашали ці національні страви учасники конкурсу! І жовто-блакитними кольорами, і різнобарвними родзинками… Одне слово – не вареники, а кулінарні шедеври! А неподалік представники райСТ, ПрАТ «Агрофорт» і ФГ «Широкоступ» пригощали жителів міста й гостей смачними борщем та кулешем. Поряд – на сходинках ліцею - красувалася карта Кагарлицького району, викладена свіжими пахучими фруктами та ягодами.

Втім, не лише поласувати національними стравами можна було того дня на центральній площі міста. Свої найкращі вироби презентували під відкритим небом майстри декоративно-ужиткового мистецтва, ділячись із зацікавленими гостями секретами вишивки, написання картин, гончарства та в’язання. Поряд красувалися глечики з медом від місцевих пасічників. А неподалік вирувала дітвора, розважаючись на батутах, електромобілях, беручи участь у різноманітних конкурсах, перевіряючи свою вправність у розбиранні та складанні автомата. Дорослі ж грали в шахи, визначали найсильнішого з армрестлінгу, підняття гирі. І весь цей час – з 10 до 14 години – лунали українські народні пісні у виконанні колективів художньої самодіяльності з різних населених пунктів Кагарлицького району.

О 14 годині в міському Будинку культури розпочалися святкові урочистості та концертна програма за участю артистів Київського обласного академічно-го музично-драматичного театру ім. Саксаганського. Фойє закладу було святково прикрашене. Тут були і оригінальні фотоколажі «Я-житель Кагарличчини», і тематичні виставки, зокрема, архівних документів до Дня Незалежності України та 100-річчя відродження української державності. На свято завітали поважні гості - голова Київської обласної державної адміністрації Олександр Горган, директор департаменту агропромислового розвитку Київської облдержадміністрації Сергій Шупик, депутат Київської обласної ради Віталій Карлюк. У вщерть заповненому залі Олександр Горган відзначив подяками та почесними грамотами Київської облдержадміністрації жителів району. Голова Кагарлицької райдержадміністрації Роман Коваленко та голова районної ради Іван Семцов вручили Почесним громадянам Кагарлицького району ювілейні плакетки з нагоди 95-ї річниці утворення Кагарлицького району та відзначили подяками Кагарлицької районної ради та Кагарлицької райдержадміністрації кращих працівників усіх галузей району. До вітань, з нагоди свята, долучився депутат Київської обласної ради Віталій Карлюк, який виконав почесну місію, вручивши подяки та почесні грамоти Київської обласної ради кращим працівникам організацій та установ району.

Зі словами вітань звернувся до присутніх голова координаційного центру, заступник голови ветеранської організації з питань організації об’єднаних сил АТО та їх родин, доброволець першої хвилі Михайло Лисенко, який вручив медалі «Доброволець АТО» Анатолію Соломченку – старшині добровольчого батальйону «Айдар» та Андрію Левченку – молодшому сержанту 11 батальйону «Київська Русь». Також медаллю «Доброволець АТО», посмертно, відзначено Юрія Гладченка та Олега Кучму - відповідні нагороди було вручено матерям загиблих героїв - Любові Гладченко та Любові Кучмі.

Присутні на святі високо оцінили майстерність артистів академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К.Саксаганського за незабутній яскравий концерт, дякуючи їм бурхливими оплесками.

***

Наступного дня за участю керівництва району та міста, представників організацій та підприємств на площі Незалежності в Кагарлику відбувся урочистий захід з нагоди Дня Державного прапора України. Право підняти Державний прапор було надано голові Кагарлицької РДА Роману Коваленку та міському голові Олександру Панюті. Привітавши всіх зі святом, Роман Коваленко вручив разом із начальником Кагарлицького районного відділу управління державної міграційної служби України в Київській області Оленою Швець ID-картки (паспорти громадянина України) 15 дітям.

Особливою родзинкою святкування стало розгортання школярами уздовж вулиці Незалежності синьо-жовтого стяга під звуки Державного гімну України.

Аншлаг в Леонівці: в залі і на сцені

День села у Леонівці відзначали у велике релігійне свято - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа. А тому, можливо, і цей фактор сприяв аншлагу у затишному після ремонту Будинку культури. Люди підходили і підходили, а тому організаторам заходу довелося заносити і встановлювати в залі додаткові лавки для сидіння.

Кидалася в очі і велика кількість осіб в сценічних костюмах та національному вбранні. Як виявилося пізніше, на іменини Леонівки були запрошені художні колективи «Любисток» із сусідньої Григорівки, гурти «Акорд» із Обухова, «Лілея» з Горохового та «Мережка» Антонівського сільського клубу. Хоча левову долю концерту склали виступи сільського аматорського колективу «Рідні наспіви», в тому числі - виконання Гімну України на початку зібрання. А ще були прекрасні сольні виступи самодіяльних талантів Марти Странікової (пісні «Дощик» та «Перший клас»), Софії Якімової («Сонечко»), Ріти Комісаренко, Олени Кузьменко («Святкова») та інших.

Як і годиться, із Днем села громаду привітали настоятель сільського храму Пресвятої Богородиці отець Володимир, голова села Іван Владимиров, голови сусідніх громад із Черняхова та горохового Володимир Безвербний та Володимир Демиденко. Від керівництва району щирі вітання та подарунок селянам адресувала заступник голови РДА Світлана Синюк.

За традиційним сценарієм на святі села були вшановані та відзначені подарунками найстарша жителька Леонівки Марія Макарівна Кріпка, 70-річні ювіляри Ольга Шморгун, Марія Кисіль, Марія Тринєєва, Любов Дульнєва і Микола Петров; подружжя Леоніда та Вікторії Пугачів з народженням донечки Соломії; цьогорічних першокласників Андрія Лаускіса і Крістіну Котючу; а також переможці огляду-конкурсу за звання «Двір зразкового порядку» Євгеній Трепетьон, Надія Бранець та Галина Однокулова.

Хвилиною мовчання та покладанням квітів до Братської могили загиблих воїнів учасниками дійства було вшановано героїв війни.

Як і завжди, найбільше оплесків від зали одержали наймолодші артисти села, які вітали зі сцени своїх рідних.

Окрему шану і вдячність від земляків було адресовано працівникам сільської ради і її голові, медичної установи, торгівлі, поштового відділення, соціальної сфери, сільського господарства.

По завершенні урочистостей в залі Будинку культури свято продовжилося на його подвір’ї. Пригощання, великий вибір товарів від місцевих та приїжджих підприємців, святкова дискотека ще довго тримали людей біля сільського вогнища культури. За що велика подяка спонсорам урочистостей Григорію Кулініченку (СК «Агробізнес»), приватному підприємцю Зої Федоренко, фермерським господарствам Максима Мостового, Сергія Мєшкова, Анатолія Черевка, Дмитра Соломченка, Андрія Припіяла.

У Кадомці святкували біля ставу з гучним концертом, варениками і наваристою юшкою, достойними подарунками і молодим вокальним колективом

Там, де обрій спішить на побачення з небом,
Де у дзеркало плес заглядають хмарки,
Найрідніше село, я вертаюсь до тебе
І скидаю з плечей за порогом роки.

Найбільше, що хочеш цими жаркими днями, - прохолоди. Кадомчани у нинішньому році провели свято Дня села не в приміщенні Будинку культури, а біля центрального ставу. Місце чудове, красиве, облаштоване, імітовану сцену прикрашали живі та декоративні квіти.

Належне у проведенні свята для селян слід віддати усім активістам, артистам-аматорам, спонсорам і, звичайно, самим організаторам. А це - молодий вокальний колектив «Намисто», учасники віку якого мають від 25 до 40 років: Світлана Білека, Марія Коробенко, Надія Черевко, Юлія Рогульчик, Тетяна Білека, Оксана Логвинова; вокальний колектив «Кадомчанка» у складі Ольги Мороз, Валентини Логвиненко, Ніни Кліковки, Тетяни Шпіляр, Ніни Вискребенець, Любові Горбач, Катерини Скуб; ведучих свята Оксани Гаркавенко й Ніни Вискребенець; маленьких вихованців дитсадка «Пролісок» з їх творчим наставником Ольгою Смальцер; Антон Білека й Ростислав Кулініченко; Нікіта Кулаков у ролі Попандопула; школярі і студенти села; Віра Кріпак; Анастасія Калініченко; новоспечена першокласниця Анастасія Іваницька; Вероніка Голубова. Варто зазначити, що сама концертна програма розпочалася з пісні «Висиха душі криниця», своєрідною «візитівкою» села, якою починають свято кадомчани традиційно з 2011 року.

Для дітей працював батут та «солодка вата» від Аграрної партії.

Людей пригощали варениками, бутербродами та рибною юшкою.

Слова вітань селянам звучали від голови Кадомської сільської ради Наталії Савченко; заступника голови Кагарлицької районної ради Олега Волошина, який вручив голові села настінний годинник; представника ТОВ «Вікторія-агро» Ігоря Сінченка; депутата районної ради Петра Папіженка, який передав подарунок від ТОВ «Успіх» (керівник Олексій Гудзій) музичну апаратуру для проведення свят у селі на суму більш як 50 тисяч гривень; священика Юрія Литвина; голови села Бурти Олександра Драгана.

Без участі спонсорів і меценатів, які люблять Кадомку і її жителів, свято не було б таким яскравим і смачним, тому тут щиро дякували подружжю Білек - Андрію та світлані, фермеру Анатолію Білеці; директору СТОВ «Переможець» Петру Папіженку; орендарям земель Володимиру Сінченку, Петру Бездітному, Василю Ярмоленку і приватному підприємцеві Тарасу Коробенку.

З особливою цікавістю люди слухали пісню Юрія Антонова з новими словами Ніни Вискребенець, де з усією притаманною цій жінці любов’ю до рідного краю, було згадано всі вулиці Кадомки, Зорівки й Калинівки.

Кожен день – для щастя

Гарний цегляний будинок, просторе подвір’я-сад, поруч - став - таким виглядає садиба Ряськів у Слободі на пл. Слави, 59. Та все ж головною ознакою обійстя є те, що воно межує з територією сільської школи. Двори розділяє лише огорожа-сітка. Тому перше, що приходить на розум при відвідуванні родини, це заздрість у неймовірний фарт родинної дітвори: з дому можна було виходити буквально за хвилину до шкільного дзвінка.

Але, як виявилося, ні діти Надії Григорівни - Віра і Анатолій, ні її внуки з правнуками не скористалися такою зручністю. Перші через те, що нової школи ще не було і в проекті, а навчалися вони в старій, що була біля церкви, а інші - тому що народилися і виросли вже в Києві.

Самій же господині мало що запам’яталося із шкільного життя. За збігом обставин вона була змушена припинити навчання ще в 7 класі, щоб заробляти собі на хліб. В наймах.

А між тим спочатку все складалося для маленької Надійки непогано. Хоч і народилася у складному післявоєнному 1923-му, але батьки її вважалися в селі середняками. Тримали корову, свиней, птицю. Могли прогодувати себе і діток, які з’являлися в сім’ї із стабільною регулярністю. Надя була третьою, а після неї світ побачили ще троє меншеньких. Як колгоспнику, батьку було виділено 30 сотих ділянки під забудову, на якій незабаром з’явилася власна оселя подружжя.

- Це була глинобитна мазанка із солом’яною покрівлею, але для мене вона була найкрасивішою і найошатнішою, - згадує Надія Григорівна. - Жила в ній і дитиною, і в заміжжі, аж поки з чоловіком не побудували нинішній будинок.

Лихо прийшло несподівано і зазвичай не одне. Померло одне із дітей, а за ним - мати. Батько певний час тримався, але природа взяла своє. Знайшов іншу жінку, перейшов до неї, залишивши п’ятерко своїх, по суті, круглими сиротами.

Виживали, як могли. Меншеньким дали приют родичі, а старшим, в тому числі й Надії, довелося розпрощатися з дитинством. Із сестрою наймитували у дачників у Києві, згодом добра людина прилаштувала її вихователькою в дитячі ясла Кагарлицького цукрозаводу. А вже перед самісінькою війною вона визначилася із професією, якій не зраджувала до самісінької пенсії. У Кагарлику від військкомату відкривалися курси медсестер, і Надя потрапила в число їх слухачів. Навчання проводили свої ж, кагарлицькі лікарі. Нова справа надзвичайно подобалася Надійці, але...

Закінчити курси не дозволила війна. Старші курсанти були відправлені на фронт, а на малоліток чекали довгі три роки фашистської окупації.

- Коли в село прийшли німці, здавалося, я тільки те й робила, що ховалася від них, щоб не забрали в Німеччину, - розповідає Надія Григорівна. - Не завжди це вдавалося, траплялося, що ловили, готували до відправки, але різними способами все ж уникала неволі. І ждала своїх.

Про визволення Кагарлика в селі дізналися від розвідників.

- Було це на Різдво 44-го. Ми готувалися до свята. Зарізали невеличкого кабанчика, наварили куті. Рідня зібрала мені кошика з продуктами, щоб віднесла визволителям. Адже кращого свята, ніж знову почувати себе вільними, ми не знали, - згадує бабуся. - Я дійшла до перехрестя доріг на Довжику, а там німці, фашисти. Забрали кошика, накинулися на припаси, а мене, аж через Переселення вивів у Слободу якийсь дорослий чоловік.

Та як би там не було, але район звільнявся від ворога, розпочиналося мирне життя. У райцентрі відкривалося дитяче відділення райлікарні і Надійка зі своїми незакінченими курсами влаштувалася туди медсестрою. Лікарі, які проводили навчання, дали їй відповідну довідку про закінчення курсів, яка слугувала для дівчини і дипломом, і атестатом зрілості.

А згодом у Кагарлику запрацював дитячий будинок.

- Діяли три групи: грудна, повзункова і старша, - розповідає Надія Григорівна. - У грудній, наприклад, знаходилися 19 немовлят, яких годували груддю 4 мамки. Наглядом і турботою були оточені всі дітки. Багатьох з них усиновлювали жителі району. Я, як медсестра, відповідала за здоров’я дітей.

На початку 50-х дитбудинок було переведено з Кагарлика у Боярку, а його медперсонал розподілено по медичних закладах району. Надію делегували у рідну Слободу, де працював чоловік. У сільському ФАПі числилися фельдшер і акушерка, а Надія Григорівна мала бути медсестрою.

- Насправді ж довелося побувати у всіх трьох іпостасях, - посміхається моя співбесідниця. - Акушерка жила на окраїні села, тому ніхто не чекав її приходу, а зверталися до мене. У нічну пору до мене теж було ближче, ніж до фельдшера. Благо, що я не могла відмовити в допомозі нікому.

Цікавими з цього приводу є спогади внучки Надії Григорівни Наташі.

- Відвозити в село до бабусі батьки розпочали мене ще у 8-місячному віці, - розповідає вона. - І в пам’яті постає одна і та ж картина тих років: до нашого будинку приходять зранку чи ввечері, приїздять різні люди і бабуся «передовіряє» мене то сусідам, то дорослішим за мене хлопцям, «щоб пригледіли, поки вона допоможе хворому».

Про обсяг роботи медсестри в селі засвідчує і такий факт. У Слободі у рік приходу в ФАП Надії Григорівни налічувалося 70 дітей віком до року. Кожному з них потрібно було зробити щеп-

лення, здійснювати постійний нагляд, адже показник смертності дітей такого віку засвідчував і рівень майстерності медпрацівника, і ефективність роботи закладу охорони здоров’я.

А крім роботи, на Надію Григорівну, як і на кожну сільську жінку, чекало ще й домашнє господарство, сім’я, діти. Щоб збудувати житло, відгодовували по кілька поросят. На продаж. Щоб мати гроші на придбання фінського будинку, цегли і т. п. Адже зарплати для цього не вистачало.

У такому трудовому ритмі Надія Рясько допрацювала у сільському ФАПі і до пенсійного віку, перевершивши на три роки визначений законодавством стаж. Але й на пенсії односельці нерідко користувалися її безвідмовністю, коли виникала необхідність у лікарській допомозі.

У 1995 році від інфаркту пішов із життя чоловік - інвалід війни, головний бухгалтер колгоспу. Вона залишилася одна у господі, адже діти ще раніше залишили рідне гніздо.

У день зустрічі з Надією Григорівною до матері і бабусі з’їхалися обоє її дітей, і внучка з внуком. Після другого інсульту рідні не залишають її наодинці. Хтось та перебуває поруч. Найбільше часу - дочка Віра. Хоча Надія Григорівна тримається молодцем. Рухається без сторонньої допомоги, зберегла чудову пам’ять і почуття гумору. А ще - бажання продовжувати робити добро людям.

- Мені здається, що запорукою довголіття бабусі є її оптимізм, - говорить Наташа, дипломований лікар, яка має власну приватну практику в Києві. - Кожна робота для неї - в радість. Кожен день вона проживає для щастя.

До сказаного нею хочеться додати тільки одне. За своє довге життя Надія Григорівна зробила стільки добра людям, що доля просто не могла не віддячити їй за це. У вигляді довголіття і сімейного затишку на старість.

Проміжний звіт

Проміжний звіт

Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області

Відповідно до мандату Верховної Ради України Тимчасова слідча комісія з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області вивчила наступні події та супутні їм обставини:

- Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до його ліквідації о 24.00 24 серпня 2014 року.

- Наступ на м. Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації та розвиток ситуації в іловайському котлі з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року.

- Спроби деблокування м. Іловайськ силами антитерористичної операції (АТО).

- Переговори про вихід угрупування українських військ з м. Іловайськ.

- Прорив сил АТО з м. Іловайськ.

Комісією було затверджено план роботи, підготовлені і направлені письмові запитання на адресу керівника Антитерористичного центру СБУ, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, міністра оборони України, міністра внутрішніх справ України, голови Державної прикордонної служби України, голови Служби зовнішньої розвідки України, голови Служби безпеки України, керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, начальника інформаційного управління (розвідки) Державної прикордонної служби України, Генерального прокурора України, командувача Національною гвардією України, голови Донецької обласної державної адміністрації, міністра охорони здоров'я.

Комісією також було опитано керівників та посадових осіб міністерств і відомств, які є суб'єктами антитерористичної операції, експертів, а також безпосередніх учасників подій з числа командирів, бійців і волонтерів, в т.ч. військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчих батальйонів Міністерства внутрішніх справ України.

Опитування проходили в режимі засідання Комісії, а також безпосередньо в зоні АТО і госпіталях.

Необхідно відзначити, що на відміну від інших відомств, Міністерство оборони та Генеральний штаб системно протидіють роботі Комісії.

Обидва відомства, які мають різні функції і діють на підставі різних положень, визначили одного виконавця з підготовки відповідей на питання Слідчої комісії, що є ознакою змови керівників відомств.

Не дивлячись на суспільну значимість розслідування, в порушення встановлених законом строків, неповні відповіді від Генерального штабу на поставлені запитання отримані лише через двадцять днів у вигляді секретного документа. При цьому неправомірно обмежено громадський доступ навіть до інформації про загиблих і нагороджених.

Міністерство оборони, якому були адресовані інші, ніж Генеральному штабу питання, замість відповіді на них, надіслало копію відповідей Генерального штабу, але за підписом міністра оборони.

Навіть через сорок днів після отримання запитань, станом на 20 жовтня 2014 року, Міністерство оборони та Генеральний штаб не надали відомості про загиблих, поранених, померлих від ран, зниклих без вісті і полонених. Єдиний отриманий від міністерства і генштабу документ свідчить про 108 військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули в Секторі Д з 22 липня по 24 серпня 2014 року.

Саме цю цифру - 108 загиблих під м. Іловайськ, неодноразово повторював, відповідаючи на питання ЗМІ, міністр оборони Гелетей В.В., не спромігшись розібратися в тому, що сталося і які втрати понесла країна. Такого ставлення не заслужили ні полеглі воїни, ні їхні родини, ні Україна.

Запрошені на засідання Слідчої комісії міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. в неприпустимій формі відмовилися відповідати на питання Комісії, посилаючись на секретність, хоча визначити ступінь секретності відповідей, не вислухавши питань не можливо.

У зв'язку з блокуванням розслідування з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу, Слідча комісія була змушена 25 вересня 2014 року звернутись до Президента України з інформацією про неприпустимі дії членів Ради національної безпеки і оборони України Гелетея В.В. і Муженка В.М., та проханням зобов'язати їх сприяти розслідуванню.

У відповідь Слідча комісія Верховної Ради України лише через 12 днів, з порушенням встановлених законом термінів, отримала відписку за підписом Глави Адміністрації Президента України Ложкіна Б.Є. про те, що звернення Комісії направлено міністру оборони і начальнику Генерального штабу для розгляду!

Не дивлячись на звернення до Президента України, блокування роботи Комісії з боку міністра оборони і начальника Генерального штабу продовжилося.

Так, 2 жовтня 2014 року Комісією на ім'я начальника Генерального штабу направлено лист з проханням забезпечити явку на її засідання керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. та начальника штабу 8-го армійського корпусу полковника Ромигайла П.Д., а також керівника Сектору Б генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б. з групою офіцерів.

У відповідь – 4 жовтня 2014 року листом за підписом тимчасово виконуючого обов’язки начальника штабу Сухопутних військ повідомлено, що зазначені офіцери прибудуть на засідання Комісії.

Пізніше, 6 жовтня 2014 року, в день засідання, Комісією отримано лист за підписом тимчасово виконуючого обов’язки заступника начальника Генерального штабу генерал-лейтенанта Бессараба С.Б., в якому йдеться про те, що запрошені офіцери є свідками в рамках досудового розслідування, яке проводиться Генеральною прокуратурою, що вони попереджені про нерозголошення таємниці слідства і у зв'язку з цим не будуть брати участь у засіданні Комісії.

Однак, в той же день, на засідання Комісії прибули і давали свої пояснення генерал Хомчак Р.Б. і група запрошених офіцерів, які є свідками у рамках згаданого досудового розслідування.

На наступне засідання, заплановане на 9 жовтня 2014 року, Комісія повторно запросила керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. і полковника Ромигайла П.Д. Однак на адресу Комісії знову надійшла відмова від Генерального штабу з тих самих підстав. При цьому на засідання Комісії з ініціативи Генерального штабу з’явився і давав свідчення учасник іловайських подій - полковник Мельник Ю.М., який також має статус свідка у згаданому розслідуванні прокуратури.

У зв'язку з описаними маніпуляціями з боку керівництва Генерального штабу, у членів Комісії склалося обґрунтоване враження про небажання допускати на засідання Слідчої комісії незручних для військового керівництва свідків.

Слідча комісія Верховної Ради України 8 жовтня 2014 року була змушена повторно звернутись до Президента України з інформацією про незаконні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також з проханням зобов'язати зазначених посадових осіб сприяти роботі Комісії.

Відповідь на звернення Комісії станом на 17 жовтня 2014 року не отримана.

Спроби блокування роботи Комісії тривають.

В результаті проведеної роботи на підставі відкритих джерел інформації на цьому етапі розслідування встановлено таке:

Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до

його ліквідації o24.00 24 серпня 2014 року

Початкове завдання угрупування Сектору Д полягало в ізоляції району АТО, закритті ділянки державного кордону України з Російською Федерацією протяжністю близько 140 км на ділянці Ізварине - Кумачове з метою недопущення незаконного перетину державного кордону групами російських найманців і недопущення забезпечення таких груп, а також сепаратистів з числа місцевого населення, озброєнням і боєприпасами. Крім того, на угрупування Сектору Д покладалось завдання щодо забезпечення безперешкодного підвезення боєприпасів і матеріально-технічних засобів в напрямку Петровське - Степанівка.

На 23 липня, дату передачі командування Сектору Д від полковника Грищенка А.М. генерал-лейтенанту Литвину П.М., угрупування Сектору Д налічувало близько 4000 осіб особового складу і складалось з великого числа розрізнених підрозділів.

Станом на 23 липня 72 окрема механізована бригада, 79 окрема аеромобільна бригада (без зведеного кулеметно-гранатометного взводу), 2-а батальйонна тактична група 24 окремої механізованої бригади, батальйонно-тактична група 28 окремої механізованої бригади, механізована рота, самохідно-артилерійська батарея 51 окремої механізованої бригади, 2-а і 3-я гаубичні артилерійські батареї 55 окремої артилерійської бригади, які прикривали кордон на ділянці Ізварине - Кумачове, були фактично змучені систематичними обстрілами реактивними системами залпового вогню і артилерійськими системами з території Російської Федерації, і перебували відрізаними від основних сил Сектору Д. Поставка продовольства і боєприпасів в райони зосередження підрозділів була неможлива.

В особливо критичному становищі перебували підрозділи 1-ї і 2-ї батальйонних тактичних груп 72-ї окремої механізованої бригади в районі населеного пункту Червонопартизанськ та підрозділи 2-ї батальйонної тактичної групи 24-ї окремої механізованої бригади в районі населених пунктів Зеленопілля і Довжанське.

Зазначені підрозділи займали оборону у восьми окремих опорних пунктах на вузькій ділянці прикордонної території від Маринівки Донецької області до Червонопартизанська Луганської області. Доступ в зазначений коридор, обмежений зі сходу - кордоном з Російською Федерацією, а із заходу - стратегічною висотою Саур-Могила та містами Сніжне і Торез, що стали базами терористів, наші частини мали тільки з району Амвросіївки.

Крім того, задачу по перекриттю державного кордону в Секторі Д виконувало зведене тактичне угрупування "Кордон" під командуванням генерал-майора Біньковського О.А. в складі підрозділів Державної прикордонної служби України та частин Південного ОТО Національної гвардії України, які перебували в такому ж стані і, починаючи з 13 липня, систематично зазнавали обстрілів з території Російської Федерації з використанням артилерії, мінометів і реактивних систем залпового вогню БМ-21 "Град".

Використовуючи висоту Саур-Могила, противник постійним артилерійським вогнем відрізав наші підрозділи від усіх видів постачання. Найнебезпечнішими були масові артилерійські обстріли з території Росії і прикордонної української території, куди регулярно висувалися російські батареї. Будь-які спроби переміщення підрозділів у цьому районі миттєво накривалися потужним ракетно-артилерійським вогнем і були ускладнені щільним мінуванням не лише комунікацій, а й великих територій.

Організувати ефективне інженерне облаштування позицій наших військ на території, складеної важкими ґрунтами, без інженерної техніки та великої кількості вибухових речовин виявилося неможливим. Доставити необхідні матеріали і техніку, а головне використовувати її в умовах постійних обстрілів також було неможливо.

Всі наведені чинники призвели до пригнобленого морально-психологічного стану особового складу.

Ситуація вимагала негайного їх виведення із зони ураження артилерією з території Російської Федерації.

З моменту втрати нашими військами контролю на ділянці державного кордону в районі населеного пункту Ізварине, виконання завдання, поставленого перед Сектором Д в його первісному вигляді, втратило сенс. У той час, як наші частини, ціною людських життів, утримували лінію кордону під постійним вогнем з території Російської Федерації, на який не можеш відповісти, окупанти через пролом в Ізварине забезпечували посилення та постачання свого угрупування.

Необхідно було терміново приймати рішення і або, істотно посиливши угрупування, закрити ізваринський розрив і підвищити щільність наших військ і вогневих засобів в Секторі Д, або кардинально змінити задачу і тактику дій нашого угрупування в зазначеному секторі.

Практично щодня керівництво АТО і Генерального штабу отримувало донесення від командування Сектору Д про фактичний стан справ, рідні та близькі наших бійців шляхом проведення масових акцій під будівлями Адміністрації Президента України, Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України намагались звернути увагу політичного і військового керівництва країни на трагічний розвиток подій.

У відповідь від керівництва АТО командування Сектору багаторазово чуло звинувачення в панікерстві, а суспільство намагалися заспокоїти порожніми обіцянками і розповідями про інформаційну війну з боку противника.

Необхідні кардинальні рішення штабом АТО не приймались. Війська продовжували нести втрати.

Весь період існування Сектору Д управління з боку керівника та штабу АТО здійснювалося в ручному режимі. Роль органу управління сектором, покладена на штаб 8-го армійського корпусу, штучно була зведена до постачальницько-диспетчерських функцій. Командування Сектору не приймало участь в розробці операцій, в більшості випадків не знало про їх задум; спроби доповідей про реальну обстановку в секторі викликали агресію, звинувачення в боягузтві і загрози кримінального переслідування з боку керівника АТО генерала Муженка В.М. і начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Взаємодія сусідніх секторів Д і Б практично повністю була відсутня, хоча їх передові командні пункти перебували всього у 5-ти кілометрах один від одного. У певний момент це призвело до небезпечної ситуації, коли в Секторі Д випадково були виявлені тили Сектору Б.

В результаті численних невмотивованих хаотичних команд з боку штабу АТО на переміщення частин і підрозділів з угрупування Сектору Д, а також виходу з під обстрілу на територію Російської Федерації 2-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади в складі 400 військовослужбовців та самовільного виходу із зони АТО 1-ї батальйонної тактичної групи 72-ї бригади, чисельність угрупування Сектору Д, яка на 23 липня становила близько 4000 військовослужбовців, до ранок 23 серпня скоротилась до 1000 осіб.

Таким же чином, без урахування реальної обстановки і всупереч неодноразовим доповідям командирів із зони бойових дій, 11 серпня керівництвом АТО було прийнято рішення про передислокацію командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади в населений пункт Міусинськ і основного командного пункту 8-го армійського корпусу із Старогнатівки в район Кутейникове, тобто в місця, контрольовані терористами.

Хронологія подальших подій ілюструє рівень і стиль командування військовими діями з боку керівництва штабу АТО.

О 04.00 13 серпня основний командний пункт Сектору Д доповів керівництву штабу АТО про танкову атаку району зосередження батальйонної тактичної групи і командного пункту 30-ї окремої механізованої бригади силами, приблизно, 20 танків Російської Федерації і піхоти противника. Доповідь залишена без уваги і розцінена як паніка.

Відповідно до розпорядження керівника АТО генерал-лейтенанта Муженка В.М. з 06.00 13 серпня розпочато висування оперативної групи основного командного пункту Сектору Д в район населеного пункту Кутейникове. До 18.00 передовий пункт управління сектору був розгорнутий в призначеній точці. О 19.40 радіоперехоплення Служби безпеки України засвідчило виявлення терористами пункту управління і запит на його знищення, про що було повідомлено керівником Сектору Д керівникові АТО. Доповідь залишилась без уваги і більш того, було вказано на необхідність переміщення в той же район основного складу командного пункту сектору.

О 04.25 21 серпня по району основного командного пункту Сектору Д було завдано удар реактивними системами "Ураган" з території Російської Федерації. В результаті втрати склали 5 осіб вбитими і 13 пораненими. Другим обстрілом, нанесеним через 1,5-2 години, була знищена вся техніка, яку не вдалось евакуювати через пошкодження під час першого обстрілу. Керівництво Сектору Д неодноразово попереджало командування АТО про ймовірність нанесення удару по командному пункту і недоцільність його переміщення в небезпечні райони. Такі попередження ігнорувались або пропозиції про переміщення у безпечні райони не затверджувались, про що свідчать розпорядження штабу АТО.

Така практика управління військами з боку командування АТО значною мірою зумовила втрати в Секторі Д, які серед військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії і Прикордонної служби лише за період з 23 липня по 23 серпня поточного року склали вбитими не менше 124 осіб і пораненими не менше 696 осіб.

Крім того, в полоні на території Росії опинились, лише із складу 72-ї бригади - близько 400 і 51-ї бригади - близько 50 військовослужбовців.

Напередодні параду в Києві, 23 серпня від Державної прикордонної служби України надійшла інформація про виявлення на території Сектору Д колон броньованої техніки, яка висувається з території Російської Федерації в напрямку населених пунктів Амвросьевка, Кутейникове.

Доповідь керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. в штаб АТО о 14.30 23 серпня про виявлені колони російської броньованої техніки була розцінена як паніка і залишилась без уваги і прийняття рішень.

Реакція начальника штабу АТО генерал-лейтенанта Назарова В.М. на чергову доповідь був лаконічним: "Це все херня. Ми це вже проходили. Тримайтесь!"

Пропозиції про відведення військ з метою запобігання блокування та оточення не затвердили.

О 21.15 23 серпня генерал Литвин П.М. був викликаний на зв’язок з начальником Генерального штабу, який в цей час перебував в кабінеті міністра оборони.

Першим доповідь генерала Литвина П.М. вислухав міністр і без коментарів передав слухавку начальнику Генерального штабу, який у відповідь на доповідь сказав: "При зміні обстановки доповідайте в установленому порядку" і повісив слухавку. Жодних команд не було віддано.

Приблизно о 10.30 24 серпня, під час параду в Києві, офіцери штабу Сектору Д на чолі з полковником Ромигайло П.Д. з передового командного пункту в лісопосадці на трасі Амвросіївка-Кутейникове спостерігали колону бронетехніки російської армії загальною чисельністю понад 100 одиниць, у складі бойових машин десанту, танків, самохідних артилерійських знарядь, а також великої кількості тентованих КАМАЗів з боєприпасами та особовим складом, які на великій швидкості рухались вглиб території України.

Інформація про колону російської бронетехніки полковником Ромигайло П.Д. була негайно доведена до начальника штабу АТО генерала Назарова В.М. Відповідь: "Йдіть на х..! Боягузи! С вас посаджу!"

Приблизно о 12.00 вказана інформація в телефонній розмові була доведена начальнику Генерального штабу Муженку В.М.

У відповідь надійшла одна команда "Не сси! Це все херня! Ми все це проходили!".

Ніякі рішення по доповідях прийняті не були.

Пізніше у штабі Сектору Б, при особистій доповіді полковником Ромигайло П.Д. командуючому оперативного командування "Південь" генералу Хомчаку Р.Б. про обстановку в Секторі Д, була отримана традиційна команда: "Не сси!"

В результаті, вже до полудня 24 серпня російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д.

При цьому слід звернути увагу на той факт, що міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. намагаються вводити в оману парламентську комісію і громадську думку, стверджуючи, що інформацію про масований перетин державного кордону регулярними частинами Російської Федерації вони отримали лише 25 серпня 2014 року.

Далі події розвивалися таким чином. О 14.20 23 серпня під час постановки задачі по телефону командир в/ч В0120 (5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття") заявив, що зняв усі ввірені йому блокпости і рухається з особовим складом частини в напрямку Тельманове, а далі в напрямку населеного пункту Розівка. Про залишення району виконання бойового завдання особовим складом в/ч В0120 було негайно повідомлено начальнику штабу АТО і вжиті необхідні заходи по поверненню особового складу в район виконання бойового завдання.

О 23.00 23 серпня командир в/ч В0120 в письмовій формі відмовився виконувати бойове розпорядження керівника Сектору Д і далі на зв'язок не виходив.

Таким чином, о 14.20 23 серпня керівництву АТО стало відомо про те, що зі складу угрупування Сектору Д вибув 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття" і, в підсумку, чисельність угрупування склала не більше 700 осіб.

Не зважаючи на обстановку, що склалась, о 23.00 24 серпня, за погодженням з керівником Сектору Б генералом Хомчаком Р.Б., зі складу Сектору Д в оперативне підпорядкування Сектору Б була переведена батальйонна тактична група 28-ї окремої механізованої бригади.

Таким чином, в зоні бойових дій в розпорядженні керівництва Сектору Д залишилось не більше 300 військовослужбовців, озброєних стрілецькою зброєю, які на 80% складались зі штабу, підрозділів зв'язку, охорони та ремонтників.

Такою чисельністю організувати оборону і протистояти просуванню регулярних військ Російської Федерації у складі чотирьох батальйонних тактичних груп неможливо.

Викладене дозволяє стверджувати, що емоційні оцінки, які звучали в пресі, про ефект доміно, викликаний відходом з позицій батальйону "Прикарпаття", не відповідають дійсності. Чисельність нашого угрупування в Секторі Д на дату початку масованого вторгнення російських військ була така, що колони російської техніки могли просто не помітити наших військових.

Також, не відповідає дійсності твердження командира добровольчого батальйону "Дніпро-1" про втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. і його штабу.

Керівництво та штаб Сектору Д виконували наявними силами поставлені завдання аж до ліквідації Сектору Д рішенням штабу АТО з 24.00 24 серпня.

Сумарні втрати Сектору Д і зведеного тактичного угрупування "Кордон" з 23 липня по 24 серпня 2014 року склали:

Убитими - 125 осіб;

Пораненими - 706 осіб;

Померлими внаслідок поранень - не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;

Зниклими безвісти - не встановлено, відповідь від міністерства оборони не отримана;

Полоненими - відповідь від міністерства оборони не отримана. Встановлено, що тільки за двома епізодами опинилися в полоні близько 450 військовослужбовців.

Наступ на Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації і розвиток ситуації в іловайському котлі

з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року

План операції по наступу на м. Іловайськ Донецької області розроблявся в перших числах серпня поточного року під керівництвом Командувача оперативного командування "Південь" генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б., який є керівником Сектору Б.

В подальшому штабом АТО було затверджено рішення "Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайск і узяттю його під контроль".

Проведення зазначеної операції було частиною плану штабу АТО по оточенню Донецька через Іловайськ і далі на Зугрес із завданням перерізати трасу Шахтарськ-Донецьк.

При плануванні узяття Іловайська керівництво Сектору Б виходило з розвідданих, отриманих зі штабу АТО про те, що в місті знаходиться від 30 до 80 сепаратистів з числа місцевих мешканців, які мають стрілецьке озброєння, і немає організованої оборони.

Поряд з цим, підлягає додатковій перевірці інформація командира 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" полковника Мотрія О.В. та командира розвід підрозділу 40-го батальйону Олександра Ткачова, які зазначили, що на зустрічі, яка відбулась 8 серпня в розташуванні 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" в населеному пункті Старобешеве, до відома керівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. було доведено інформацію про наявність в Іловайську укріпрайону та значної чисельності добре озброєних терористів.

Завдання по блокуванню Іловайська з чотирьох напрямків мали намір виконати силами 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас". Однак, командир і особовий склад батальйону, озброєного лише стрілецькою зброєю, висловив сумнів у можливості виконання завдання і доцільності оголення тилів, які захищав 40-й батальйон територіальної оборони.

В результаті, за рішенням генерала Хомчака Р.Б. один із чотирьох блокпостів, які оточували Іловайськ, був посилений підрозділом 51-ї механізованої бригади, а три інших були посилені танковим взводом і механізованим взводом на бойовій машині піхоти (БМП). Таким чином, на кожному блокпосту перебувало від 30 до 40 бійців батальйону територіальної оборони, один танк і одна БМП.

Зазначена інформація генерала Хомчака Р.Б. також спростовується свідченнями бійців 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас" і підлягає додатковій перевірці.

Задача по блокуванню Іловайська, поставлена генералом Хомчаком Р.Б., була виконана. При її виконанні в районі населеного пункту Грабське два бійця загинули і троє були поранені.

5 серпня в Дніпропетровській обласній державній адміністрації відбулась зустріч генерала Хомчака Р.Б. з командирами добровольчих батальйонів "Донбас" (в/ч 3027 Національної гвардії) і добровольчими батальйонами особливого призначення Міністерства внутрішніх справ "Дніпро-1", "Азов" і "Шахтарськ", виділених штабом АТО для операції по зачистці Іловайська. На зустрічі, за участю заступника керівника Дніпропетровської ОДА Корбана Г.О., обговорювався план операції.

Питання, на яке Комісія не отримала логічної відповіді - чому у "військовій операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань в м. Іловайськ і узяттю його під контроль" підрозділи Збройних Сил брали участь в блокуванні міста, а розгром основних сил незаконних формувань був доручений добровольчим батальйонам, які покликані виконувати міліцейські функції у другому ешелоні і мають відповідне цим функціям озброєння? Хто конкретно і чому затверджував таке рішення?

Належить встановити, чому при плануванні операції з узяття крупного транспортного вузла, що має стратегічне значення, не викликала сумніву інформація про незначні сили противника, чому не була проведена дорозвідка ситуації в місті, і чому не була врахована можливість посилення угрупування терористів з використанням залізниці?

Перша спроба входу в Іловайськ з двох напрямків відбулась 10 серпня і стикнулась з замаскованим укріпрайоном сепаратистів і замінованими ділянками. Втрати убитими в батальйоні "Донбас" склали 4 людини.

Іншою колоною наступав батальйон "Шахтарськ", посилений двома протитанковими гарматами.

Така організація наступу викликає більше запитань, ніж дає відповідей.

Чому, якщо мова йшла про 30-80 сепаратистів з числа місцевого населення, наступ було посилено двома протитанковими гарматами?

Чому, якщо були сумніви в розвідданих, першим ешелоном не пішли підрозділи Збройних Сил з важким озброєнням?

На ці питання ще належить отримати відповіді.

Далі, 16 серпня в селищі Урзуф на базі батальйону "Азов" пройшла спільна нарада за участю генерала Хомчака Р.Б., заступника міністра внутрішніх справ Ярового С.А. і командирів чотирьох батальйонів, на якій було узгоджено новий план операції по заходу в Іловайськ, призначеному на 18 серпня.

Через півтори години після доповіді керівництву АТО, зробленого за підсумками наради генералом Хомчаком Р.Б., останній отримав завдання штабу АТО почати наступ 17 серпня, тобто на добу раніше.

Те, що відбулося далі підтверджує тезу про те, що управляти військовими діями в режимі АТО неможливо.

Так, о 05.00 17 серпня на точку збору прибули генерал Яровий С.А. і батальйон "Донбас", який відразу приступив до виконання завдання. Із запізненням на кілька годин прибув батальйон "Дніпро-1". Не прибули батальйони "Азов" і "Шахтарськ", командири яких заявили, що ніякі нові уточнення їх не цікавлять і вони будуть на місці в понеділок (18 серпня). Батальйон "Донбас" за підтримки 6 БМП роти капітана Кошуби пішов виконувати завдання, не маючи запланованої підтримки з трьох боків.

Після цього, пішов батальйон "Дніпро-1", але не спільно з "Донбасом", як планувалося раніше, а по маршруту, наміченому для відсутніх батальйонів "Азов" і "Шахтарськ".

На думку курівника Сектору Б генерала Хомчака Р.Б. цілком взяти Іловайськ можна було за 2-3 дні, за умови, що всі сили, які були заплановані для участі в операції, прибули б своєчасно і стали до виконання поставленої задачі.

На наступний день в зону Іловайська замість батальйону "Шахтарськ" прибули лише його представники. Командир батальйону "Шахтарськ" Андрій Філоненко на засіданні Слідчої комісії показав, що дозвіл на вихід з операції батальйони "Шахтарськ" і "Азов" отримали від радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка і начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення Чалавана В.А. Комісія перевіряє зазначену інформацію та повноваження названих чиновників, але відповіді від МВС поки не отримані.

Наведена інформація ставить під сумнів твердження міністерства внутрішніх справ про передачу добровольчих батальйонів в розпорядження штабу АТО.

Далі, батальйон "Азов", який прибув в зону Іловайська на добу пізніше, до виконання завдання приступив лише 19 серпня і незабаром вийшов з бою остаточно.

Батальйон "Дніпро-1" після деяких коливань спільно з батальйоном "Донбас" зачистив половину Іловайська, однак на другу половину міста сил не вистачало.

Тоді, на підтримку в Іловайськ прибули батальйони МВС "Миротворець", "Івано-Франківськ", "Херсон" та рота "Світязь", озброєні стрілецькою зброєю, а не підрозділи Збройних Сил.

В цей же час, 20 серпня Інформаційно-аналітичний центр РНБОУ переможно рапортував про повний контроль українських силовиків над Іловайськом.

За заявою генерала Хомчака Р.Б., 24 серпня він з неофіційних джерел (можливо від начальника штабу Сектору Д полковника Ромигайла П.Д.- джерело уточнюється) отримав інформацію про перетин державного кордону декількома колонами російської бронетехніки чисельністю по 80-100 одиниць.

Штаб АТО цю інформацію не підтвердив, повідомивши, що є неперевірені відомості про окремі групи російських БМП або танків чисельністю по 3-5 одиниць.

Така інформація зі штабу АТО була доведена керівнику Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. після того, як 23 серпня прикордонна служба України і генерал Литвин П.М. проінформували керівництво АТО про виявлення в Секторі Д колон російської броньованої техніки, а 24 серпня начальник штабу Сектору Д полковник Ромигайло П.Д. доповів начальнику штабу АТО генералу Назарову В.М. про перетин о 10.30 колоною російської бронетехніки чисельністю більше 100 одиниць державного кордону України. Та ж інформація о 12.00 була доведена до відома міністра оборони і начальника Генерального штабу.

До полудня 24 серпня, російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д, а до вечора 24 серпня підрозділи 51-ї бригади вже взяли в полон перших 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Росії, переданих потім в штаб АТО.

Після цього і до початку прориву з котла 29 серпня обстріли іловайського угрупування не припинялися.

Із зони Іловайська протягом 24 і 25 серпня через Старобешеве і 27 серпня в напрямку Волновахи вдавалося вивозити поранених.

Така ситуація нещільного оточення, яке дозволяло вивести угрупування з котла, зберігалась, як мінімум, до ранку 27 серпня.

В період з 25 по 27 серпня генерал Хомчак Р.Б. неодноразово запитував у штабу АТО рішення. Необхідно було або істотно посилювати угрупування, розривати кільце оточення і остаточно брати Іловайськ, або терміново виходити з котла.

Всі ці дні керівництво іловайського угрупування отримувало тільки один наказ – "Триматися і чекати підмоги!". Так було втрачено час.

Сумарні втрати Сектору Б в зоні Іловайська з початку наступу на місто 10 серпня 2014 року і до початку прориву з котла ранком 29 серпня 2014 року склали:

Убитими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Пораненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Зниклими безвісти - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська);

Полоненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано, дані по МВС та Національній гвардії враховані в чисельності втрат при прориві з Іловайська).

Спроби деблокування Іловайська силами АТО

Одними із найбільш недосліджених епізодів іловайської трагедії залишаються події, пов'язані з намаганням деблокування угрупування українських військ.

Міністерство оборони України і Генеральний штаб не відповіли по суті на питання Слідчої комісії, що стосуються цієї операції і, під надуманими приводами, відмовилися забезпечити явку на засідання комісії начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., а також командирів частин і підрозділів, які брали участь в операції з деблокування Іловайська, і залишилися в живих.

У штабі АТО не могли не знати про критичну ситуацію із забезпеченням оточеного іловайського угрупування. Закінчилися 82-мм міни до мінометів, які були на озброєнні батальйонів, практично скінчились патрони, вода і продовольство. Кільце оточення ущільнювалось на очах.

Бійці і командири через рідних і близьких намагалися достукатися до політичного і військового керівництва країни і вимагали направити в Іловайськ підмогу. Під Адміністрацією Президента і Генеральним штабом відбулись багатолюдні пікети з вимога терміново прийняти необхідні рішення.

Представники Адміністрації Президента і Генштабу на цих мітингах 28 серпня переконували солдатських матерів і дружин, що допомога йде.

А до цього часу 25-26 серпня в районі Старобешеве-Кутейникове вже були розбиті сили 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.

Командирам іловайського угрупування до вечора 28 серпня не давали команду на вихід, переконуючи, що допомога йде.

А до цього часу 27 серпня під Старобешеве вже догорала колона зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади.

Очевидно, що рішення щодо долі іловайського угрупування мало прийматися з урахуванням багатьох факторів, в тому числі фактичної наявності у штабу АТО резервів, а також їх реального стану. Однак, в будь-якому випадку, таке рішення мало ухвалюватися своєчасно і бути адекватним реальній обстановці.

До початку оточення Іловайська військами Російської Федерації первісний задум штабу АТО про оточення Донецька та перекриття траси Шахтарськ-Донецьк втратив сенс.

В умовах, коли для повного взяття міста нашими військами не вистачило сил, утримувати частково зайняте місто в умовах масованого вторгнення російських військ і неможливості забезпечення нашого угрупування, також не мало сенсу.

У такій ситуації невжиття керівництвом АТО своєчасного вирішення про виведення військ з оточення виглядає злочинним.

Не менш злочинною виглядає спроба деблокування іловайського угрупування спочатку силами 4-ї роти 2-го батальйону 51-ї механізованої бригади, а потім силами однієї зведеної ротної тактичної групи 92-ї Чугуївської бригади, яка після дводенного 160 кілометрового маршу своїм ходом, 27 серпня була практично повністю знищена переважаючими силами російських військ під Старобешеве.

Нашим воїнам протистояли, як мінімум, дві зведені батальйонні тактичні групи у складі підрозділу 331 костромського полку повітрянодесантних військ, 98 іванівської дивізії повітрянодесантних військ, 19 окремої мотострілкової бригади (г.Владікавказ), 8 окремої мотострілкової бригади (населений пункт Борзой), 31 ульяновської і 56 камишинської окремих десантно-штурмових бригад збройних сил Російської Федерації, і не менше 500 бойовиків незаконних збройних формувань.

На питання про втрати в цих операціях ні міністерство оборони, ні начальник Генерального штабу ніяких відповідей не дали.

Подальші дії керівництва АТО щодо операції з деблокування іловайського угрупування, що передбачали проведення такої операції 1-2 вересня, носили швидше відволікаючий характер і нагадували димову завісу, поставлену з метою виходу із зони відповідальності міністра оборони Гелетея В.В., начальника Генерального штабу Муженка В.М. і начальника штабу АТО Назарова В.М.

Генеральна прокуратура України, у відповідь на звернення Слідчої комісії 23 вересня повідомила, що 4 вересня 2014 року розпочато досудове розслідування кримінального провадження №42014000000000900, в рамках якого відпрацьовуються і розглядаються такі напрямки:

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції "По розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайську і взяття його під контроль" та її виконання командуванням Сектору Б;

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України рішення командування Сектору Б про відвід підрозділів ЗСУ та добровольчих батальйонів "Донбас", "Дніпро", "Азов", "Світязь", "Миротворець" та інших з місця дислокації Сектору Б;

- відповідність статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО та Сектору Д "ізоляції кризового району Сектору Д, недопущення вторгнення незаконних збройних формувань і диверсійно-розвідувальних груп з території Російської Федерації на територію України" та відводу підрозділів ЗСУ з місця дислокації Сектору Д.

Таким чином, в рамках досудового розслідування, що проводиться слідчим відділом слідчого управління Головної військової прокуратури, не вивчається питання відповідності статутним вимогам Збройних Сил України організації командуванням штабу АТО військової операції з деблокування іловайського угрупування Сектору Б.

У зв'язку з викладеним, Комісія своїм листом на ім'я Генерального прокурора України звернула увагу прокуратури на необхідність вивчення цього епізоду іловайських подій, пов'язаного з великими втратами.

Розслідування зазначеного епізоду силами Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України буде продовжено.

Сумарні втрати частин і підрозділів 92 окремої механізованої та 51 окремої механізованої бригади при спробах деблокування іловайського угрупування Сектору Д з 25 по 27 серпня 2014 склали:

Убитими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано). За оцінками безпосередніх учасників подій зі складу зведеної роти 92 окремої механізованої бригади в живих залишилося 37 осіб. Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.

Пораненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Зниклими безвісти - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Полоненими - не встановлено (відповідь від міністерства оборони і Генерального штабу не отримано).

Переговори про вихід з Іловайська

Проведення переговорів про вихід наших військових з іловайського котла було можливо на декількох рівнях.

Перший - переговори на рівні безпосередніх учасників бойових дій.

Зазначені переговори за дорученням керівника Сектору Д генерала Хомчака Р.Б. вів начальник розвідки оперативного управління командування "Південь" полковник Штурко О.С.

При цьому, російська сторона не знала від чийого імені ведуться переговори і, по всій видимості, припускала, що мова йде про можливий вихід одного з підрозділів.

Домовленості на рівні командирів середньої ланки були досягнуті, однак вразливість подібних переговорів полягала в тому, що російське угрупування, що оточувало Іловайськ, складалось з великого числа частин і підрозділів різної підпорядкованості і, що головне, на більш високих рівнях командування могло без попередження скасувати будь-які домовленості.

Другий - переговори на рівні міністерства оборони і Генерального штабу.

Достовірно відомо, що міністр оборони ніякі переговори на цю тему не вів.

Також достовірно встановлено, що на ранок 29 серпня, тобто на момент початку прориву з оточення нашого угрупування, контакту між начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником Муженком В.М. і начальником Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації генералом армії Герасимовим В.В. не було. Останній перебував з візитом в Китаї. Спілкування на більш низькому рівні в Генштабі Російської Федерації не могло забезпечити вирішення проблеми, що і підтверджується наявною інформацією.

Таким чином, інформація начальника Генерального штабу Збройних Сил України Муженка В.М., доведена до генерала Хомчака Р.Б. 28 серпня, про те, що розпочато переговори з російською армією і керівництвом, не відповідала дійсності і лише вводила останнього в оману.

Третій - переговори на політичному рівні. Під час зустрічі президентів України та Росії в Мінську, що відбулася 26 серпня, Іловайськ вже знаходився в оточенні.

До цієї дати у нас в полоні вже перебували 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Російської Федерації.

На той момент часу звільнення перших в історії військового протистояння на Донбасі полонених російських військовослужбовців, які мають офіційний статус, було для російського політичного керівництва питанням №1, і явно могло стати еквівалентом відкриття гарантованого коридору для виведення наших військ з оточення.

Після мінської зустрічі, ввечері 27 серпня по неофіційних каналах Адміністрацією Президента України було отримано запит на обмін полонених російських десантників. Вказаний запит підтверджувався аж до полудня суботи 30 серпня.

Однак, до початку прориву вранці 29 серпня рішення українською стороною прийнято не було.

Пізніше полонені десантники були передані російській стороні.

Прорив сил АТО з Іловайська

Рішення про прорив з іловайського котла було прийнято керівником Сектору Б після консультацій з командирами батальйонів у другій половині дня 28 серпня.

Подальше перебування в оточенні в умовах гострого дефіциту води та продуктів харчування, а головне - без боєприпасів, було не можливим.

Пропозиції російських військових, які надходили через начальника розвідки оперативного управління командування "Південь" полковника Штурко О.С. про вихід без техніки і зброї були відкинуті усіма командирами.

В результаті була досягнута домовленість про вихід двома колонами за двома маршрутами о 06.00 29 серпня зі зброєю і технікою в супровід БТРів з російськими десантниками, яким на виході з кільця повинні бути передані троє полонених військовослужбовців Російської Федерації, один з яких був поранений.

Напередодні, 28 серпня, начальник Генерального штабу Муженко В.М. повідомив генералу Хомчаку Р.Б., що з російською стороною досягнуто домовленість про вивезення поранених і загиблих.

По двох узгоджених маршрутах виходу приблизно о 19.00 28 серпня були відправлені машини з пораненими, обладнані білими прапорами з червоним хрестом.

Буквально через п'ятсот метрів після виходу машин із Агрономічного і Многопілля вони були обстріляні, і були змушені повернутися.

Після такого розвитку подій генералом Хомчаком Р.Б. було встановлено два сигнали на вихід "Буран-555" для виходу без бою і "Буран-555 з боєм".

Були сформовані дві колони, на чолі кожної з яких було по 2-3 одиниці бронетехніки, в середині і в кінці кожної колони також був танк і БМП.

У складі однієї колони на легкових машинах по асфальтованій дорозі рухався батальйон "Донбас", а в складі другої - на вантажівках і мікроавтобусах підвищеної прохідності - батальйон "Дніпро-1".

Першим етапом здійснювався вихід наших сил з Іловайська на рубіж Многопілля-Агрономічне в 6 кілометрах від міста.

Збір колон був організований таким чином, щоб до точки початку маршруту всі підрозділи вийшли одночасно. Перший етап операції пройшов без втрат.

Далі належало пройти через кільце російських військ.

О 05.45 29 серпня в район Многопілля на одному БТР-Д та санітарній машині прибули російські десантники, які заявили, що умови змінюються.

Вихід буде без зброї і техніки однією колоною за вказаним ними маршрутом, який, як з’ясувалось пізніше, проходив по їх засідках.

Після збору нашого угрупування колоною у вихідних точках для початку руху, російська сторона почала тягнути час.

Приблизно в 08.00, з урахуванням обстановки, генерал Хомчак Р.Б. дав команду "Буран-555 з боєм" та колони рушили по двох спочатку намічених маршрутах. У складі кожної з колон знаходилось по одному полоненому російському військовослужбовцю. Третій полонений поранений російських військовослужбовець перебував в санітарній машині разом з нашими пораненими.

За інформацією, що надійшла від командира розвідувального підрозділу 40-го батальйону територіальної оборони, рух колон було розпочато за командою "Буран-555". Зазначена інформація підлягає додатковій перевірці.

Також інформація, отримана від командира батальйону "Дніпро-1" Берези Ю.М. про 23 полонених російських військовослужбовців, які перебували в колоні батальйону "Дніпро-1" уточнюється.

Після початку руху, першу лінію російських військ, що складалась з піхоти, колони подолали без бою.

На другій лінії в районі села Чабани, неподалік від Старобешеве почався розстріл наших колон російськими військами з усіх видів зброї. Наші війська героїчно прийняли бій і підбили кілька танків і БМП противника. Далі, по мірі виходу з ладу автомобільної техніки, наше угрупування розсіювалось і малими групами проривалась з оточення.

Слідчій комісії належить уточнити, які заходи по підтримці колон, що виходили з оточення, були вжиті штабом АТО і наскільки вони були ефективні.

Загальна чисельність особового складу в двох наших колонах становила за різними оцінками від 970 до1100 осіб.

До теперішнього часу ні міністерство оборони, ні Генеральний штаб не відповіли на питання Слідчої комісії, що стосуються втрат Збройних Сил України при прориві нашого угрупування з іловайського котла, спрямовані в їх адреси ще 10 вересня 2014 року.

За непрямими оцінками, сумарні втрати при прориві з оточення перевищили 300 осіб убитими.

Втрати лише підрозділів МВС та Національної гвардії в зоні Іловайська з 24 серпня станом на 20 вересня 2014 склали:

Убитими - 31 особа;

Пораненими - 170 осіб;

Померлими внаслідок поранень - не встановлено (відповіді не отримані);

Зниклими безвісти - 65 осіб;

Полоненими - 98 осіб.

Висновки Комісії

Ці висновки зроблені на підставі аналізу подій та обставин, що досліджені Комісією станом на 20 жовтня 2014 року.

Результати розслідування, проведеного Комісією, дозволяють зробити наступні висновки:

1. В основі причин, що призвели до іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.

Стаття перша Закону України "Про оборону України" дає визначення шести ознак, наявність кожної з яких підтверджує факт агресії з боку іноземної держави. Дії Російської Федерації на території України співпадають з п'ятьма з них і повністю підтверджують факт збройної агресії проти України.

Статтею четвертою зазначеного Закону передбачено, що у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про введення воєнного стану в Україні або на окремих її територіях.

В результаті невиконання норм Закону України "Про оборону України" щодо введення військового стану не було утворено єдиного центру організації оборони країни - Ставки Верховного Головнокомандувача і, як наслідок, не був введений в дію Стратегічний план застосування збройних сил та інших збройних формувань, а також правоохоронних органів для відсічі збройної агресії проти України.

Належним чином не була організована оборона країни, як система політичних, економічних, соціальних, військових, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів щодо захисту держави в умовах збройної агресії.

Кабінет Міністрів України продовжував і продовжує працювати в режимі розподілу фінансових ресурсів, причому не завжди адекватно обставинам.

Так, кошти, обіцяні армії в липні, незважаючи на гостру потребу, були фактично виділені лише в серпні. При цьому, несвоєчасне оформлення урядового рішення не дозволяло розпочати необхідні процедури і затягувало критично важливі поставки для армії.

Багатомісячною проблемою стала підготовка рішення Уряду про передачу важкого озброєння і бронетехніки від міністерства оборони до МВС та Національної гвардії.

В Укроборонпромі продовжує процвітати ручне управління і корупція.

Не були прийняті необхідні рішення про евакуацію стратегічно важливих виробництв у західні регіони країни.

Законодавчі та організаційні зусилля Уряду по забезпеченню життєдіяльності країни в умовах збройної агресії й надалі залишають бажати кращого.

Робота із внутрішньо переміщеними особами з першого дня і до теперішнього часу носить хаотичний характер. Права сотень тисяч громадян, які вимушено залишили свої домівки, законодавчо не врегульовані і не захищені.

Без введення воєнного стану не існує законної можливості призначення у звільнених містах і селищах Донбасу військових комендантів, покликаних організувати нормальне життя мирного населення. Це призводить до повернення до місцевих органів влади пособників окупантів.

Влада й досі не визначилась із ставленням до громадян України, які опинились в зоні бойових дій.

Усе вищенаведене безпосередньо впливало і продовжує впливати на суспільно-політичну ситуацію на Донбасі і в зоні Іловайська зокрема.

Відсутність єдиного центру організації оборони призвела до нерозуміння стратегічного задуму агресора на кожному етапі цієї війни.

Так, наші сили боролись за населені пункти та території, а агресор, з моменту провалу ставки на масові сепаратистські настрої мешканців Донбасу, боровся за джерела енергії, точніше за позбавлення України можливості доступу до незалежних від Росії джерел енергії.

Сьогоденна лінія протистояння наших військ і агресора склалася не випадково. Країну позбавили 70% видобутку вугілля і контролю над частиною магістральних газопроводів.

При цьому, в результаті відсутності стратегічного бачення, Кабінетом Міністрів не створений зимовий запас вугілля на теплових електростанціях, а дефіцитом газу на зимовий період ми, принаймні на третину, зобов'язані Уряду і керівництву НАК "Нафтогаз України", яке навесні в умовах дії старих цін і відсутності обмежень з боку Газпрому злочинно не добирало газ.

2. Не введення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події.

Організація військових дій в режимі антитерористичної операції побудована на штучних взаємозв'язках, які не відповідають законам України і статусу органів, що беруть участь в АТО.

Так, наприклад, призначення начальника Генерального штабу Збройних Сил України першим заступником керівника Антитерористичного центру СБУ - керівником АТО, не призводить до зміни статусу самого Генерального штабу і не поширює його рішення на всіх учасників, незалежно від їх підпорядкованості.

Таким чином, Генеральний штаб, покликаний в умовах воєнного стану бути головним військовим органом із планування оборони країни, управління застосуванням Збройних Сил, з координації та контролю виконання завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, в умовах АТО позбавлений цих функцій.

Формально центром координації військових дій є штаб АТО, що має багато в чому віртуальний характер.

Все управління, замість необхідної в умовах війни єдиноначальності, побудовано на штучному незаконному сумісництві посад і неформальних взаємозв'язках між представниками різних відомств.

Яскравою ілюстрацією до цього твердження є "титул" одного з ключових керівників АТО генерал-майора Назарова В.М. - начальник штабу АТО - перший заступник керівника АТО – тимчасово виконуючий обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу - перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу, і все це - одночасно.

Створено заплутану систему координаторів від силових структур, які не приймають жодних офіційних рішень і погоджують ті чи інші дії в режимі телефонних розмов.

Так, наприклад, на думку Генерального штабу обов'язки по командуванню в Секторі Б при наступі на Іловайськ були розділені між генералом Хомчаком Р.Б. і заступником міністра внутрішніх справ генералом Яровим С.А., в частині командування добровольчими батальйонами МВС. А відповідно до свідчень генерала Ярового С.А. - він лише координував взаємодію МВС з керівництвом сектору.

Що таке війна в режимі АТО можна проілюструвати лише одним прикладом, за яким стоять людські життя. На озброєнні української армії стоять 120-ти міліметрові міномети. Командування АТО, яке представлене керівництвом Генштабу, посилаючи на узяття Іловайська добровольчі батальйони, які озброєні 82-х міліметровими мінометами, не думало про те, як забезпечити батальйони мінами, а міністерство внутрішніх справ, якому фактично підпорядковані добровольчі батальйони, вважало, що це вже не їх проблеми.

У критичних обставинах, коли необхідно приймати відповідальні рішення, створені штучно в умовах АТО неформальні зв'язки не працюють.

Фактично, на всіх етапах проведення, так званої, антитерористичної операції кожне відомство воювало самостійно і багато з керівників силових відомств - учасників АТО брали і беруть участь в управлінні обороною країни, як би на громадських засадах, тобто без повноцінної відповідальності за свої рішення.

Повною мірою відповідальність лягла лише на плечі тих, хто зі зброєю в руках ціною своїх життів захищає Україну.

3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії.

На засіданні Слідчої комісії 1 жовтня 2014 року міністр оборони Гелетей В.В. і начальник Генерального штабу Муженко В.М. продемонстрували незнання положень про міністерство і генштаб, затверджених Указом Президента України, а також необізнаність про зміст Закону України "Про оборону України". Такий рівень готовності до керівництва міністерством оборони і Генеральним штабом безумовно позначився на якості виконання Гелетеєм В.В. і Муженком В.М. своїх посадових обов'язків.

Кар'єризм, як визначальна риса характеру Гелетея В.В., в поєднанні з некомпетентністю, призвели до того, що робота Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади у сфері оборони і військового будівництва, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, була в значній мірі дезорганізована. Функції, освоєні Гелетеєм В.В. на посту міністра, фактично зводились до епізодичних підмін Муженка В.М. в штабі АТО і системним спробам постати в очах Президента міністром-переможцем.

Замість міркування над задачами, що стоять перед міністерством і над становищем на фронті, міністр був зайнятий постійними рапортами Президенту то про чергове узяття Саур-Могили, то про прапор, який піднято над черговою сільською радою.

Така поведінка міністра оборони, безумовно, істотно впливала на рішення, що приймаються керівником і начальником штабу АТО.

Роль в іловайських подіях начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройними Силами України і, за сумісництвом, керівника АТО Муженка В.М., а також тимчасово виконуючого обов’язки першого заступника начальника Генерального штабу, за сумісництвом начальника штабу АТО генерал-майора Назарова В.М., є ще більш драматичною.

На всіх етапах подій, пов'язаних з іловайською трагедією, названі керівники демонстрували нездатність організувати оборону країни.

Рівень координації дій силових структур, навіть для умов АТО, був і залишається незадовільним.

Таким же незадовільним чином організована робота Генерального штабу з управління застосуванням Збройних Сил.

В Генеральному штабі, який формально не був штабом АТО, належним чином не був налагоджений збір, систематизація та аналіз розвідданих, які були у розпорядженні різних відомств.

Навіть, в вочевидь провокуючій агресора ситуації проведення параду у Києві, напередодні мінської зустрічі президентів, на якій президент Росії Володимир Путін явно бажав мати виграшну позицію, командування і штаб АТО не зіставило скупчення російських військ на нашому кордоні в Секторі Д, тривалі обстріли Сектору з території Російської Федерації і можливу відповідну реакцію агресора. Угрупування Сектору Д продовжувало розмиватися, а тили Сектору Б – оголятися.

Функції командування секторів оборони практично зведені до рівня диспетчерсько-постачальницьких. Продовжує процвітати абсолютно ручне управління з боку керівника та штабу АТО.

Пропозиції керівників секторів оборони не сприймались, рішення по них, як правило, не приймались взагалі.

Будь-які доповіді із зони бойових дій про реальну обстановку в секторах оборони, що не відповідають переможним настроям міністра Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу Муженка В.М. викликали повне несприйняття і відповідну агресію, аж до звинувачень у боягузтві і загроз кримінального переслідування. Рішення керівництва за такими доповідями, необхідні для організації оборони та мінімізації втрат, не приймались.

Навіть у тих рідкісних випадках, коли керівники секторів отримували виразну задачу, її виконання не підкріплювалось необхідними ресурсами.

Так, прийняте в штабі АТО рішення з гучною назвою "Про проведення військової операції по розгрому основних сил незаконних збройних формувань у м. Іловайськ і узяття його під контроль" не було засновано на перевірених розвідданих і не забезпечено необхідними силами і засобами.

В результаті, виконання поставленого завдання було практично повністю покладено на добровольчі батальйони спеціального призначення МВС, які мають міліцейські функції і озброєні не адекватно поставленому завданню.

Так само, в прикордонному Секторі Д, при істотній зміні обстановки після втрати контролю над населеним пунктом Ізварине і початком систематичних обстрілів із території Російської Федерації, штабом АТО не здійснювалось коригування задачі і тактики дій наших військ.

В результаті безглуздого тривалого (понад місяць) перебування наших частин в зоні постійних ракетно-артилерійських обстрілів із території Росії, на відкритій місцевості, де не можливо було організувати ефективний інженерний захист, ми понесли великі втрати вбитими і пораненими, багато частин і підрозділів втратили боєздатність.

Однак, черговий раз, керівники АТО спробували списати всі проблеми, призначивши винними 51-у механізовану бригаду.

Хаотичне переміщення за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами оборони призвело до зниження боєздатності і керованості угрупування Сектору Д, а фактичне зменшення її чисельності протягом місяця в десять разів, призвело до абсолютної неможливості протистояти масованому вторгненню регулярних військ Російської Федерації і подальшому оточенню Іловайська.

Реально зашкодити трагічному розвитку подій могла своєчасна реакція міністра оборони Гелетея В.В. та керівника АТО - начальника Генштабу Муженка В.М. на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила 23 і 24 серпня.

Однак це могло перешкодити проведенню параду в Києві та святковим настроям міністра і начальника Генштабу напередодні нагородження та чергової генеральської зірки. Інших, скільки-небудь логічних пояснень їх злочинній бездіяльності придумати неможливо.

Первісна спроба списати іловайську трагедію на, нібито, втечу керівника Сектору Д генерала Литвина П.М. є повністю необґрунтованою. Командування Сектору Д виконувало покладені на нього завдання до ліквідації сектора рішенням керівництва АТО в 24.00 24 серпня поточного року.

Подальша спроба призначення винним в оточенні Іловайська батальйону територіальної оборони "Прикарпаття" також не спроможна. Не виправдовуючи залишення батальйоном своїх позицій, необхідно сказати, що для оборони Сектору Д, на який припадало 140 км кордону з Російською Федерацією, проти чотирьох батальйонних тактичних груп регулярних військ Російської Федерації одного батальйону територіальної оборони зі стрілецькою зброєю і 300 військовослужбовців, які в основному складаються зі штабу, зв'язківців, тиловиків і ремонтників, що залишились в розпорядженні генерала Литвина П.М., явно не достатньо.

Обстановка, що склалась, стала результатом командування військовими діями з боку керівника АТО - начальника Генерального штабу Муженка В.М., а також начальника штабу АТО генерала Назарова В.М.

Розвиток подій в зоні Іловайська з 24 серпня вимагав прийняття термінових рішень з боку керівників АТО. Необхідно було або виводити наші частини з міста, поки кільце оточення не стало щільним, що було б найбільш логічним в умовах, коли оточення Донецька стало не можливим, або достатніми силами негайно деблокувати місто і, посиливши угрупування, повністю взяти його під контроль.

Замість прийняття кардинального рішення керівництво АТО фактично дезінформувало частини, які знаходились в оточенні, безпідставно обіцяючи швидку підмогу.

Започаткована із запізненням і недостатніми силами спроба деблокування іловайського угрупування, в черговий раз призвела до великих втрат, чисельність яких міністерством оборони і Генеральним штабом приховується.

На тлі посилення блокади Іловайська російськими військами, неможливості постачання нашого угрупування і виснаження боєзапасу, штаб АТО й надалі вимагав чекати підмоги і безцільно утримувати половину міста, яке втратило на той момент значення для операції по оточенню Донецька. У критичній ситуації керівникові Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. довелось самостійно приймати рішення про прорив іловайського угрупування з оточення.

Політичним і військовим керівництвом країни не були вжиті вичерпні заходи по організації коридору для виведення наших військ з оточення.

Обнадійлива інформація, яка доводилась начальником Генерального штабу Муженком В.М. до командування Сектору Б, носила скоріше дезінформуючий характер.

Характеризуючи ставлення військових керівників, стурбованих парадами, зірками й орденами, до рядових воїнів, не можна не сказати ще про одне.

Як і раніше, пошук тіл загиблих - це турбота волонтерів, рідних і близьких.

Як і раніше, наших солдат, які не мають розпізнавальних жетонів, продовжують ховати в безіменних могилах.

Як і раніше, надання статусу учасника АТО кожному, хто захищав зі зброєю в руках Україну - особиста, а не державна справа.

4. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш важкі політичні наслідки для країни.

Результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль.

Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії.

Власну слабкість і нездатність керувати обороною країни керівники міністерства оборони і Генерального штабу стали пояснювати силою і непереможністю агресора.

З вуст політичного і військового керівництва стала тиражуватися недостовірна інформація про втрату на полі бою 65% військової техніки.

Так, в країні і армії насаджувались настрої поразки, відповідальність за яку також повинні розділити міністр оборони Гелетей В.В. і керівник АТО Муженко В.М.

Ці настрої стали фоном зустрічі президентів України і Росії, що відбулася 26 серпня 2014 в Мінську і, в значній мірі, визначили підписання 5 вересня 2014 року мінських угод, які неоднозначно сприймаються як мешканцями Донбасу, так і мешканцями всієї України, а також прийняття не менш спірних законів "про Донбас" 16 вересня.

На жаль, після усвідомлення країною іловайської трагедії та її наслідків, не відбулось усвідомлення персональної відповідальності тими, хто в ній винен.

Сорок перший...

Першого серпня 1978 року у штаті редакції районної газети «Будівник комунізму» з’явився новий працівник - Станіслав Михайлович Михайловський. З того часу пройшло понад 40 років, а він все залишається журналістом районки, пройшовши шлях від кореспондента до редактора газети. Гадаємо, що його спогади 40-річної давності, - це ще одна сторінка славної історії району.

- Узагалі-то моє знайомство з районною газетою відбулося у 1977-му. Після закінчення першого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Шевченка всі студенти-очники мали пройти практику в редакціях газет за місцем проживання. А так, як батьки мої проживали у відділку імені 17 партз’їзду Кагарлицького бурякорадгоспу, то місцем стажування і мала бути кагарлицька районка.

Чесно скажу, що про «Будівник комунізму» до цього я не знав абсолютно нічого, як і про редакційну роботу взагалі. А тому їхав у райцентр з певним хвилюванням.

Перший трудовий день розпочався з конфузу. Розпитавши, де знаходиться редакція, і зайшовши у її ворота, я зійшов на ганок, розташований з торця приміщення, але відкрити двері не зміг. Вони були зачинені на замок. «Можливо, робочий день у редакції починається не о восьмій, а пізніше», - подумав про себе і вирішив зачекати. Але і через годину ситуація не змінилася. І ось тоді до мене дійшло, що у будівлі має бути ще один вхід. Зайшовши у глибину двору, я побачив відкриті двері.

Тодішній редактор газети Микола Андрійович Горбач, представивши мене колективу, вибрав для мене й куратора - завідувача відділу листів і масової роботи Василя Федоровича Чередника.

Це була винятково добра й чуйна людина. Учасник війни, кавалер бойових нагород, він відзначався винятковою інтелігентністю, до всіх звертався тільки на «ви», був безвідмовним у виконанні будь-якого завдання чи наданні допомоги котромусь з колег. Ось і до цього доручення редактора він поставився з усією серйозністю.

Уже в перший день я зі своїм наставником побував у редакційному відрядженні. Це була Леонівка, контора місцевого колгоспу. Василь Федорович готував у газету огляд стінних газет, у число яких входила й леонівська. Тут же, на першому поверсі, товпився гурт молодих хлопців і дівчат, як виявилося, студентів-практикантів одного із сільськогосподарських вузів.

Побачивши мою розгубленість, він і підказав тему мого першого газетного матеріалу.

«Практиканти» - так називалася перша публікація у «Будівнику комунізму» Станіслава Михайловського.

А далі було моє подальше ознайомлення з районом, участь у редакційних рейдах, перші жнива у статусі кореспондента. В цілому за місяць було опубліковано 13 чи 14 моїх матеріалів, за що я, звичайно ж, в першу чергу, завдячую Василю Федоровичу.

У цілому саме та практика й стала визначальною для мене у виборі подальшого місця в житті. За місяць я одержав більше знань (практичних), ніж за рік в університеті. Переконався, що перебування у вирі життя, живе спілкування з людьми і є невід’ємною частиною журналістики, про яку я мріяв. Одержав підтримку і схвальну оцінку від старших і досвідченіших колег, що додавало впевненості на майбутнє.

Прощаючись по завершенні практики зі мною, Микола Андрійович Горбач по-батьківськи сказав: «Нам потрібні молоді, здібні, головне свої, місцеві кадри. Так що переводься на заочну форму навчання і повертайся до нас. На роботу». Що я, зрештою, і зробив на початку серпня 1978-го.

Нині на моєму трудовому календарі вже розпочався 41-й. Але і через призму років в уяві і пам’яті збереглися образи дорогих і рідних для мене людей, з ким довелося працювати сорок років тому. Це, крім М. А. Горбача і В. Ф. Чередника, беззмінний фотокор районки Володимир Леонтійович Присяжнюк, з яким на мотоциклі і ЛУАЗі ми об’їздили всі без винятку куточки району і який залишається для мене символом працелюбності і відданості обраній професії. Це - ще один фронтовик, суворий з вигляду, але добряк по натурі, Григорій Петрович Піхало, у якого завжди можна було позичити до зарплати десятку карбованців. Це - подружжя Шульгів, Олексій Миколайович і Ніна Федорівна, у яких я вчився азам журналістики і публіцистичної майстерності і з якими єдиними ще й сьогодні маю щастя зустрічатися.

Сорок років роботи на одному місці хтось сприймає як каторгу, хтось, як подвиг, для мене ж вони стали миттєвістю. Через свою насиченість подіями і зустрічами з різними людьми, особисту причетність, постійний цейтнот у підготовці актуальних матеріалів, через світлу і добру сімейну атмосферу в журналістських колективах.

Із власного досвіду маю зазначити, що кагарлицькій газеті щастило із підбором кадрів. Якщо в інших редакціях в 70-80 роках штат працівників змінювався майже кожного року, то в Кагарлику в цьому питанні була стабільність. Приходили і залишали газету окремі особи, але завжди залишався кістяк колективу. Уже згадувані мною старші колеги, зокрема, виходили на пенсію із стін редакції, дехто трудився і в статусі пенсіонера, в тому числі в інших виданнях.

Приємно, що ця традиція продовжується. Нинішній редактор районки Валентин Владіміров, його заступник Олексій Адаменко, заввідділом Наташа Кравець мають за плечима вже близько 20 років журналістського стажу. І я їм щиро бажаю в подальшому перевершити моє трудове досягнення і підготувати собі надійну зміну.

У газети, як і в району, на часі - нові випробування. Відбувається адміністративно-територіальна реформа і роздержавлення преси. Як це відбуватиметься і що дасть в результаті - покаже час. Але я сподіваюся, що у газети не зменшиться число шанувальників, а у району примножаться славні сторінки історії.