Пошук

Веселі вечорниці

Інакше й не назвеш дійство, що проходило у ОЗНЗ Кагарлицька ЗОШ №3.

Адже на фоні традиційної світлиці із багато накритим столом в українській селянській хаті  за 40 хвилин відбувалося таке...

Тут і дівка встигла розжалобити строгого батька, щоб той відпустив її на вечорниці, і хлопці з дівчатами завітали в гості до хазяйки обійстя, де проходили гулі, дівчата ворожили на судженого, хлопці жартували... А потім - завертілось-закрутилося! Жінка відваджувала чоловіка від шинку, а той всілякими хитрощами-побрехеньками намагався туди втекти. Звідкись взялися Стецько та Уляна («Сватання на Гончарівці»): він кликав її заміж, а вона погрожувала видряпати йому очі. За ними промайнули Проня Прокопівна та Голохвастов разом із компанією гультіпак, служницею та батьками-Сірками («За двома зайцями»).

Вели розмову Карпо, Лаврін та Мелашка із «Кайдашевої сім’ї».

Згодом Вакула обіцяв Оксані  за її прихильність привезти черевички («Ніч перед Різдвом»). А як витанцьовували новомодні танці герої «Весілля в Малинівці» артилерист Яшка та  Горпина Дормидонтівна - потрібно було лише подивитися.

Час в таких веселощах промайнув непомітно. Глядачі - учні та їхні батьки, вчителі школи - гучно аплодували артистам, а актова зала тряслася від їхнього сміху.

А так колоритно та креативно підійшли до підготовки свята та виконання ролей режисер дійства Тетяна Ільєнко, вчителі Віта  Швагер, Віктор Шостак, Роман Дячук, Антон Кононенко,  Людмила Дяченко, директор закладу Наталія Коваленко та мама однієї із учениць Юлія Онопрієнко, ну і, звичайно, учні 11-го випускного класу.

Не обійшлося на святі й без пригощання - артисти посмакували випічкою, яку приготували батьки учнів.

Подарунок від Миколая

Традиційно щороку у Центрі дитячої та юнацької творчості на свято Миколая для дітей-сиріт; дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, проводять захід.

Як і завжди, у закладі підготували чудову концертну та конкурсну програму, казкові  герої у цікавих карнавальних костюмах додавали святковості, загадковості й інтриги.

Діти отримали веселе свято з подарунками.

Для присутніх у залі виступили Валерія Дробот, хореографічні гурти «Карамельки» та «Пульс», Сніжана та Вероніка Хоходри, Богдан Копильний, Анастасія Нечитайло, Софія Вакуліч, ведучі заходу Владислав Терещенко та Катерина Бірюк, Артем Дячук та Юлія Моргалюк, Олександра Осадча, Іван Коваленко, духовий оркестр.

За прекрасну підготовку належне слід віддати керівникам  гуртків ЦДЮТ Ігорю Ільченку, Інні Стеценко, Борису Родині, Вікторії Німенко, Олегу Волошину, Анні Гордон.

Солодкі подарунки діти отримали з рук начальника відділу освіти Надії Омельченко і секретаря міської ради Любові Коваль, які придбали працівники служби у справах дітей та сім’ї Кагарлицької районної державної адміністрації.

До школи – на зустріч з юністю

15 грудня в Переселенській загальноосвітній школі святкували ювілей. 50 років тому, 1 вересня 1968 року, будівельники вручили дирекції закладу символічний ключ від двоповерхової красивої будівлі - нової школи. До цього навчання відбувалося в 5 пристосованих приміщеннях. Того ж року в це приміщення прийшли перші випускники 10 класу. Той час і сьогоднішній день відділяє 50 років. Впродовж півстоліття наша школа розвивалась, мужніла, славилась своїми традиціями і пишалась випускниками – хорошими людьми – талановитими фахівцями, громадськими та державними діячами, вчителями, лікарями, невтомними працівниками агропромислового комплексу. Наші випускники приводили в школу своїх дітей, їх діти – внуків, і тому наша шкільна родина росте і процвітає донині.

Напередодні ювілею учні, вчителі, працівники закладу доклали немало зусиль, щоб гідно зустріти найжаданіших гостей – випускників. Учні, а особливо учні 9-11 класів (Альона Губенко, Вадим Молчан, Ілона Прус, Руслана Семененко, Дарина Говорун, Єлизавета Воловик, Юлія Колисан, Алан Онопрійчук) із задоволенням готували вітальні плакати, прикрашали святкову залу, учасники художньої самодіяльності – музичні вітання, а педагогічний колектив надавав їм посильну допомогу. Як наші учні чекали цього свята! Як вони старались бути найкращими – і це їм вдалося!

«Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене…» У словах цієї пісні всі емоції, що супроводжували свято. Сивочолі чоловіки та поважні жінки знову стали учнями, влились в ту шкільну сім’ю, яка нині здобуває знання в рідній школі. Окрім випускників, на ювілей завітали ветерани педагогічної праці, а також поважні гості: сільський голова Вадим Циганок, заступник Кагарлицького міського голови Олег Пурій, директор Кагарлицької ЗОШ №2 ім. В.П.Дашенка Ірина Горбач, вчителі, що свого часу працювали в нашій школі, - Микола Омелянюк, Надія Гудзь.

Вони привітали шкільну родину з ювілеєм, вручили грошові сертифікати, цінні подарунки.

Не залишились осторонь і випускники: від золотих медалістів вітав рідну школу Олександр Бутенко, який передав для закладу підручники з програмування.

А один з випускників, Олег Собченко, вітаючи рідний заклад, передав книги для бібліотеки.

Не залишились осторонь і наші спонсори – В’ячеслав Сарапин, Микола Семенець, Світлана Коноплянко, Олексій Мірошник, Юрій Носенко, Юрій Дудник, Микола Жайворонок.

Хлібом-сіллю зустрічала школа довгожданих гостей. Шматочок святкового короваю дістався кожному з присутніх, аби вони на довгі роки запам’ятали цю подію.

Найщирішими вітаннями та бурхливими оплесками зустріли присутні вчителів – ветеранів педагогічної праці: Віру Прокопівну Вашеку - колишнього завуча школи, Надію Миколаївну Андрущенко – педагога-організатора та вчителя початкових класів.

І свято розпочалося! Ведучі - вчитель фізичної культури Ігор Гач та учениці 10 класу Ілона Прус і Руслана Семененко - привітали присутніх і дали старт святковій частині вечора.

Незабутні емоції викликали у присутніх гумористичні сценки наймолодших – учнів початкової школи (Назіма Давлатова, Олександр Кобрин, Ірина Захарко, Святослав Ластівка).

Чудові пісні та іскрометні танці подарували присутнім дитячі вокальні та танцювальні колективи «Перлина», «Веселка», «Мрія».

Вчительський гурт «Оберіг» у складі Лариси Дринь, Тамари Ходаревої, Тетяни Владики та Оксани Губенко вніс нотку дорослості концерту, виконавши пісні «Вчителька», «Попурі» та «Черешенька» і був зустрінутий бурхливими оплесками.

Надовго присутнім запам’ятається чудове виконання пісень дуетом «Сім’я» Альони Губенко та її мами – педагога-організатора Оксани Губенко. Учні 9 та 11 класів Вадим Молчан, Роман Шаповал та Алан Онопрійчук виконали вокальний номер «Час юності моєї» у власному музичному супроводі.

А далі – виступи випускників, які з великою повагою згадували своїх вчителів та епізоди з власного шкільного життя. Школі – 50 років. На жаль, не всі педагоги дожили до цього дня, тому світлу пам’ять про них вшанували хвилиною мовчання.

Щастя, здоров’я і всіляких гараздів побажала присутнім директор Переселенської ЗОШ  Балацька Зінаїда Петрівна. Її щирі слова, які йшли від самого серця, спонукали випускників різних років поділитись спогадами, згадати минуле, розповісти про свої досягнення у житті.

Ще довго не гасло світло в шкільній оселі, ще довго не могли наговоритись та надивитись одне на одного наші випускники, а ми – сьогоднішні працівники, раділи з того, що зустріч вдалась на славу. Адже успіх кожної розпочатої справи – це спільне досягнення колективу вчителів та учнів, персоналу технічних працівників, батьків і всіх, хто не став осторонь такої важливої справи.

 Особлива подяка педагогу-організатору школи Оксані Губенко, яка змогла організувати такий прекрасний концерт і відкрила в наших учнів скільки нерозкритих талантів.

Живи, процвітай, мужній, радій новим учням, рідна школо, і гордо неси своє звання закладу середньої освіти ще не одне 50-річчя!

Тамара Ходарева (Бумбак)

«Через роки горить зоря Полин...»

З нагоди Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у Кагарлицькій дитячій школі мистецтв відбувся захід з урочистостями і концертом.

Перед присутніми виступили голова Кагарлицької РДА Роман Коваленко, голова районної ради Іван Семцов, міський голова Олександр Панюта, голова ГО «Спілка інвалідів Чорнобиля» Кагарлицького району Іван Тузенко.

Ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відзначено спільними подяками районної державної адміністрації й районної ради та подарунками.

Тож за мужність, самовідданість, особистий внесок у справу захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відзнаки отримали: Микола Левченко, Федір Литвин, Віктор Мазепа, Володимир Піхало, Анатолій Тригуб, Іван Швидкий.

Подяки міського голови отримали: Юрій Кузьмін, Василь Вовкодав, Олександр Синяк, Григорій Шевченко, Олег Тонковид, Микола Семенченко, Анатолій Попов, Микола Наріжній, Микола Фастовець, Наталія Хамаздір, Григорій Попернацький, Сергій Косяк, Олег Сокольцов, Анатолій Витищенко, Євгеній Лихошерст, Любов Любченко, Валерій Палієнко, Борис Фесан.

Музичні вітання для гостей заходу підготували викладачі та учні Школи мистецтв, причому рівень підготовки цього закладу, як завжди, високий. Розпочав концертну програму виступ фортепіанного дуету братів Андрія та Олега Шандренків, хлопці виконали «Адажіо» Юрія Весняка. Анна Коваленко, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, вразила своїм виступом усіх у залі, виконавши на гітарі «Прелюдію» Аліни Бойко. Порадували й вокалісти: Марія Пугач та лауреат міжобласного конкурсу-фестивалю Антоніна Ткачова. У виконанні Євгенія Орла прозвучала п’єса «Буря» Андре Астьєра. «Солдатську мадонну» Івана Драча декламувала викладач  театрального відділення  Лейла Джабієва. Твір «Бесаме мучо» мексиканського композитора Консуело Веласкес прозвучав від лауреата Всеукраїнських конкурсів-фестивалів, Зразкового ансамблю баяністів «Гармонія» (концертмейстер Наталія Сінгаєвська). А дует викладачів Школи мистецтв у складі двох Наталь - Колисан і Сінгаєвської - виконав «Мелодію» Мирослава Скорика (домра і фортепіано).

У міському парку до пам’ятного знаку ліквідаторам аварії на ЧАЕС поклали квіти та вінки у знак вшанування загиблих.

Родина, як зірка, єдина

Відчуття тепла, добра і справжнього сімейного затишку залишилося в серці після родинного свята під назвою «Родина, як зірка, єдина», яке нещодавно пройшло в 5 класі Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей» (класний керівник Тетяна Філоненко). Такі заходи дають можливість об’єднати в одну велику шкільну родину дітей, батьків, педагогів.

Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були висічені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі». Тож метою зібрання було освідчення в любові до своєї сім’ї, вшанування батьків та старійшин роду, бажання зробити для них щось приємне.

Учасники свята показали свої здібності, талант та артистичність. Гостей зустрічали з хлібом-сіллю, який став символом родинного свята.

На святі панував гарний настрій. Діти декламували вірші, виконували український танок, співали пісні про мамину вишиту сорочку та родину. Презентація додала всім настрою, тому що архів фотографій був цікавий для кожного. Під час свята були проведені різноманітні конкурси для батьків: «Хто найспритніший?», «Відгадайте героїв казок», «Чия сніжинка найкрасивіша?» Відчути атмосферу родинного тепла допомогли дотепні жарти та веселі сценки. Активними учасниками свята були й батьки, які провели коротку подорож у цікавий світ 90-х та у жартівливій формі продемонстрували дітям стиль життя й уподобання у їх підлітковому віці.

Кожна дитина вклала у свій виступ весь свій талант. Свято закінчилось у піднесеному настрої. На завершення концерту пролунала пісня «А ми бажаємо вам добра», яка була підтримана гучними оплесками.

Спільними зусиллями педагогів, батьків та дітей було прославлено велич родини, засади, на яких виховуються школярі: материнську любов, батьківську науку, бабусину молитву, дідусеву мудрість.

Хочеться побажати всім, щоб у кожній сім’ї та в нашій великій шкільній родині завжди панували любов, повага і взаєморозуміння, щоб завжди ми були єдиною родиною.

Збережемо ялинку

Шановні кагарличани та мешканці району! Ми, лісівники, звертаємося до вас з наближенням Новорічних та Різдвяних свят, про що завжди нагадує лісова красуня-ялинка. В ці дні жвавішою стає торгівля на ялинкових базарах.

У продаж надходять новорічні ялинки, заготовлені на площах держлісфонду, відведених під рубки догляду та спеціальних плантаціях.

На жаль, в передноворічний період різко зростають самовільні рубки в хвойних насадженнях. Щодо порушників лісового законодавства передбачені відповідні санкції, а саме: з винних стягується відшкодування та вони притягуються до адміністративної відповідальності. Для запобігання незаконних рубок в передноворічний період буде посилено патрулювання лісових масивів спеціальними рейдовими бригадами з числа лісової охорони та працівників поліції.

Тому краще не ризикувати, а придбати ялинку на ялинкових базарах або прямо в лісництвах.

Придбати новорічну красуню ви можету у Кагарлицькому лісництві за цінами: від 1 м - 84 грн, 1,5 м - 96 грн, 2,0 м - 132 грн.

Щиро дякую вам за розуміння. Нехай Новорічні та Різдвяні свята подарують вашим родинам Господнє благословення, а сяйво Різдвяної зірки зігріє ваші серця. Нехай у ваших оселях завжди будуть достаток, мир та злагода.

“Демонтували” автозаправників-нелегалів

Кагарлицькою місцевою прокуратурою у формі процесуального керівництва здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за фактами незаконної діяльності автозаправних станцій та автогазозаправних пунктів на території Кагарлицького району.

Так, у ході досудового розслідування встановлено, що нелегальні АЗС функціонують без оформленого належним чином землекористування, без отримання дозволів на будівництво та введення в експлуатацію об’єктів нерухомості. Реалізують пальне без застосування реєстраторів розрахункових операцій, без оформлення трудових відносин із працівниками та іншими численними порушеннями чинного законодавства.

Відразу після проведення першочергових слідчих дій 4 нелегальних автогазозаправних пункти та дизельних модулі на території району припинили свою діяльність. Обладнання суб’єктами господарювання демонтовано самостійно.

На даний час нелегальні автозаправні станції та автогазозаправні пункти на території району фактично відсутні.

«На світі багато чудових країн, моя мені - наймиліша...»

На минулому тижні у великому залі Кагарлицької районної державної адміністрації відбулися урочистості з нагоди Дня волонтерів, Дня Збройних сил України, Дня працівників місцевого самоврядування та Дня працівників статистики.

З вітальним словом звернулися до присутніх депутат Київської обласної ради Віталій Карлюк, голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов, міський голова олександр Панюта, військовий комісар, підполковник В’ячеслав Харчевський, голова села Стави Володимир Михайленко. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять військово-

службовців, які загинули на сході країни під час проведення антитерористичної операції.

Кращим працівникам місцевого самоврядування, служби статистики, військового комісаріату та військовослужбовцям вручили подяки та почесні грамоти.

Тож Почесною грамотою Київської обласної ради відзначено депутата Кагарлицької міської ради В’ячеслава Осаду та секретаря Кузьминецької сільської ради Наталію Савченко.

Подякою Київської обласної ради: директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Кагарлицької районної ради» Інну Карапіру та начальника відділу організаційно-юридичного забезпечення виконавчого апарату Кагарлицької районної ради Романа Корнієнка.

Спільною Подякою Кагарлицьких райради та держадміністрації нагороджено: учасників бойових дій на сході України: Олександра Висоцького, Миколу Коробенка, Андрія Левченка, Сергія Нижника, Івана Охремчука, Петра Прядка; радіотелеграфіста Кагарлицького РВК Оксану Титенкову. Депутата Кагарлицької районної ради Володимира Онуку; голів сільських рад: Людмилу Ананьєву, Володимира Безвербного, Василя Тесленка; депутатів сільських рад: Надію Дишлеву, Віктора Довгополого, Любов Широкоступ, Світлану Литвин; працівників міської та сільських рад: Андрія Гриценка та Вікторію Романенко. Начальника управління статистики Тетяну Кисельову.

Святковий концерт підготували учасники художньої самодіяльності Кагарлицької районної школи мистецтв та міського Будинку культури (Марія Пугач, Вероніка Хоходра, Іларія Каліка, Вікторія Матюшенкова, Антоніна Ткачова, Вікторія Куцокінь, а також гурт «Зорецвіт», жіноча група ансамблю української пісні міського Будинку культури та Анатолій Барабаш).

Ліцеїсти - фаворити

Дотримання здорового способу життя, поза всякими сумнівами, приносить користь людині. Найважливішу роль у зміцненні здоров’я людини відіграє спорт. Саме регулярні заняття спортом підтримують гармонію в розвитку людини. Найкориснішими вони є саме в юному віці. Адже лише в період розвитку організму спорт здатний найбільше вплинути на здоров’я і закласти міцне підґрунтя на всі наступні роки.

Тож з метою зміцнення здоров’я і фізичного стану юного покоління були проведені районні змагання з міні-футболу серед учнів 1-4 класів.

24 листопада відбулися три матчі між учнями 1-2 класів. Команда Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей» перемогла команду ОЗНЗ Кагарлицька ЗОШ № 3 з рахунком 3:0. Матч між Буртівською ЗОШ та ОЗНЗ Кагарлицька ЗОШ № 3 завершився з рахунком 0:1. Також команда Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей» здобула перемогу в матчі проти Буртівської ЗОШ.

1 грудня були проведені змагання з міні-футболу між учнями 3-4 класів. Команда Кагарлицького НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей» перемогла команду Кагарлицької ЗОШ № 1 з рахунком 7:0, ЗОШ № 3 (3:1) та Стайківської ЗОШ (4:0). ОЗНЗ Кагарлицька ЗОШ № 3 зіграла проти Кагарлицької ЗОШ № 1 з рахунком 1:0. Команда ОЗНЗ Кагарлицька ЗОШ № 3 здобула перемогу в матчі проти Стайківської ЗОШ (6:0).

За підсумками змагань, перемогу здобули команди учнів Кагарлицького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей». Вітаємо фаворитів!

Загальновідомим є той факт, що фізична культура і спорт додають організму заряд енергії й позитивних емоцій, сприяють зміцненню імунної системи, захищаючи цим здоров’я людини. Саме тому так важливо займатися спортом із раннього віку, забезпечуючи собі довге життя без хвороб.

Родину береже ЛЮБОВ

Люба була стрункою і дуже вродливою дівчиною. Довга чорна коса хвацько звивалася аж до пояса, а ясні очі світилися ніжністю і добротою. Дівчину поважали і любили всі односельчани. І поговорить, і вислухає, і порадить, і поспівчуває щиро. Що вже й казати про парубків? Не одному в душу запала. Андрій же був невисокий, непоказний, звичайний. Та Люба жила в його серці великою любов’ю. День і ніч мріяв про неї. А про те, що дівчина стане йому дружиною, і думати боявся. Тож яким здивуванням зустріли односельчани новину, коли Люба заручилася з Андрієм!

Побралися. У добрі і злагоді пролітали роки спільного життя. Жили собі, господарювали, як і всі люди. Одне по одному з’явилися на світ діточки - Тетянка, Андрійко, Коля. І таким сяючим щастям повнилося їхнє обійстя, що за його світлом зовсім непомітною стала ота різниця між ним і нею. Бо основою всієї сім’ї була велика і чиста любов. Тепер односельчани навіть уявити не могли, як би то вони, Люба й Андрій, були нарізно. Ні, такі подружні пари - тільки від Бога. Час йшов, діти підростали, а тепла і затишку в оселі не меншало. І все було б добре, та не стало Андрія... Взяла зовсім молода жінка важкий тягар сімейних буднів на свої тендітні плечі і понесла. Не скаржилася на недоспані ночі, на перетруджені руки, на скруту...

Рік за роком самотужки тягнула нелегкого сімейного воза. Ніхто не бачив, як ночами виливала солоними сльозами в подушку свою молоду жіночу тугу, тихцем, щоб не чули діти. А вранці - знову в Люби не обличчя, а тепле усміхнене сонечко, не очі, а сяючі добротою промінчики. Потроху змирилася. Піднялася малеча. Вже й поміч у матусі є. Думала: ну що ж, якщо вже й судилося вік звікувати вдовою, то нестиму свій хрест достойно, без нарікань. Трійко діток, як пташаток. Хто з чоловіків зважиться взяти на себе таку обузу? Та якось, зустрівши привітний погляд, зважилася. А можливо, й поталанить? Та не так сталося, як гадалося. Не поталанило...

Життя є життя. Що судилося, того не оббіжиш, не відкупишся. Згодом народився у Люби ще й Павлик. Як могла, зводила кінці з кінцями, щоб діти не відчували себе обділеними, обкраденими долею. Щоправда, і донечка, і сини шанували Любу, слухалися, завжди в усьому допомагали. Були вони для неї і втіхою, і щастям материнським. Так і жила б собі, скільки Бог відміряв. Та якось з’явився у селі Іван. Приїхав чоловік на заробітки. Всі відразу помітили новачка. Бо він, ніби в тій приказці: і пошиє, і пожне, і на дудці утне... За що не взявся - все в нього виходить до ладу. Начальство не нахвалиться майстровитим працівником. А Іван до всього гаразд. Вдень - на роботі, а ввечері - все село заслухається його гармошкою. Такого хто не помітить? Як же тривожив Іван серця самотнім жінкам! А Любі й байдуже. Чоловік, як чоловік. У нього свій життєвий шлях, у неї - свій. Та все ж було в них щось спільне. Іван - молодий, вродливий, а як і Люба - без долі. Спробував було свого щастя з місцевою молодицею. Та марно. Повернувся, в чому був до колгоспного гуртожитку. Як говориться: обпікся на молоці, то й на воду дмухати став. Ятрила серце підступна зневіра. Та й куди було поспішати? Так і залишився Іван працювати у місцевому господарстві. Зрання до смеркання - старшим, куди пошлють. А на обід - до їдальні, де Люба на той час куховарила. А борщі в неї, немов зілля приворотне. Такі вже смачні, що хто раз скуштує, то знову прийде посмакувати. Тож і звикла Люба до свого відвідувача. Придивилася - добрий, а невезучий. Одне слово, рідна душа. Нагодує його обідом, ще й з собою щось дасть. А Іван якось і озвався до неї:

- Чому так виходить? Прийду втомлений, щоб пообідати. А поїм твоїх страв, ніби й не працював зовсім. І сила десь береться, і настрій хороший. Мабуть, ти, Любо, маєш якусь таємницю в куховарській справі.

- Яка вже тут таємниця? - усміхнулася Люба. - Треба до всього з любов’ю підходити, щоб на добро було. От і виходитиме смачно та хороше. Така таємниця в кожнім ділі доречна.

- Твоя правда, - мовив задумливо. - Але чи багатьом потрібен той підхід з любов’ю?

- А сам як думаєш? - пильно глянула Люба на Івана.

Не відповів. Тільки й мовив:

- Хороша ти, Любо. З такою - хоч кому легко буде.

Сказав та й пішов, опустивши очі. Провела його поглядом, а в самої чомусь так тужливо стислося серце. Та, можливо, сам Всевишній звів докупи ці дві нелегкі долі.

Поволі наближалася зимова пора. Все морозянішими ставали осінні ранки, все холоднішими - ночі. Ох як дошкуляли вони Іванові! Забіжить, бувало, до їдальні, обхопить кухлик гарячого чаю руками, щоб пальці зігріти. Та так і сидить, поки не зустрінеться з співчутливо-сумним Любиним поглядом.

А одного вечора відчинилися двері Іванової кімнати. Глянув, а на порозі Любині хлопчаки.

- Дядьку Іване, ходімо до нас. Мати казала, що так і вам, і нам легше буде...

- Та як же.., - запнувся на півслові Іван. - Та я ж... Привели хлопці дядька Івана до своєї хати.

Здається, на цьому можна було б і крапку поставити. Так ні ж! Ця історія має незвичайне продовження.

Іванова сестра з чоловіком та донечками Альонкою і Оксанкою проживали у Кіровоградській області. Несподівано помер у неї чоловік і довелося жінці, як і Любі, стати дітям і матір’ю, і батьком. Та одна біда не ходить, за собою другу водить. Захворіла сестра тяжко, невиліковно. Іван сидів біля неї, втішав, підбадьорював. А коли усвідомила жінка неминучу страшну реальність, то очима, повними надії, заглянула братові в саму душу і тихенько попрохала:

- Не залишай моїх донечок. Крім тебе, їм більше ні на кого надіятись.

Не залишив. Віз додому і острах холодив душу. Що Люба скаже? Боявся попередити її по телефону. А тепер - що вже буде. Завів племінниць на подвір’я. А вони, немов маленькі горобенятка, лякливо озираються довкола, туляться до дядька.

Відчинив двері, переступив поріг та й зупинився, пригорнувши до себе крихіток. Почула Люба з іншої кімнати, що гості в хаті. Вийшла назустріч - та й завмерла.

- Ну ось, - пробурмотів Іван, - якщо приймеш...

- Скаже ж таке, - ніби видихнула з себе жінка. Кинулася до дівчаток, обцілувала, роздягла, посадила за стіл, нагодувала з дороги. А вони й посміливішали. І вже посміхаються їй у відповідь. І з Любиними дітьми вже, мов сестри. Прийняла Люба Альонку і Оксанку з радістю, поділила свою щиру душу на шість рівних частинок та й роздала діткам. Нехай будуть, мов рідні. І дівчатка потягнулися до неї, мов до матері. Люба їх і втішить, і научить. А повчитись у неї є чому: мудра, добра, хазяйновита, рукодільниця.

Пролетіли літа. Подружили Іван з Любою своїх дітей. Тепер вже дочки і сини приводять до них внуків. Навчають свою малечу шанувати бабусю й дідуся. Тішиться родиною Люба. Як-то хороше, коли всі разом зійдуться. А ще затишно їй, бо поруч Іван. Добрий, дбайливий, веселий. Все в нього виходить до ладу. І пожартує, і заспіває, і заграє, і всяку роботу зробить як слід. А як затягне дзвінким голосом Любину улюблену “Малинівку”, то все село заслухається.

Ось так і живе собі дружна, весела й працьовита сім’я. Живе, як усі. Щиро вітає друзів, радіє тому, що має. Кожен в родині знає ціну звичайному людському щастю і затишку. Бо, як і завжди, береже родину велика Любов.

«Ексклюзив» - серед призерів

П’ятого грудня у Миронівці відбулася V півфінальна гра обласного профорієнтаційного змагально-мотиваційного заходу серед учнівських команд «Обери майбутнє».

У ній взяли участь 9 команд з Кагарлицького, Миронівського, Богуславського, Обухівського, Переяслав-Хмельницького, Таращанського, Рокитнянського районів, міста Ржищів та села Ольшаниця. Захід організовували працівники обласного Центру зайнятості.

Усі команди представили професії, актуальні на ринку праці. Зробили вони це з гумором і жартами. Найпопулярнішими були професії лікаря, вчителя, поліцейського, тракториста, повара.

Команда нашої школи «Ексклюзив» гідно захищала честь нашого району. Учасники команди довгий час тримали перше місце, але на останньому конкурсі погляди журі розійшлися, і команда «Ексклюзив» виборола третє місце. Радості учасників не було меж. Їх підтримували уболівальники, батьки і вчителі.

Тож я щиро дякую учасникам команди і їх наставникам, бажаю щоб усі діти обрали професії за покликом серця і щоб завжди отримували задоволення від своєї роботи.

Мистецька пастораль

30 листопада Кагарлицька дитяча школа мистецтв зібрала повну залу шанувальників прекрасного. Серед них були присутні діти, батьки та гості свята, що мало назву «Мистецька пастораль».

Ведучі заходу – випускниці Школи мистецтв Богдана Барабаш та Олександра Цимбал запросили присутніх поринути в чарівний світ мистецтва, порадіти досягненням юних акторів, музикантів та художників.

Змістовний сценарій та концертну програму заходу підготувала завідуюча фортепіанно-теоретичним відділом, старший викладач Наталія Сінгаєвська.

Святкову залу прикрашала виставка робіт учнів художнього відділення, який очолює завідуюча відділенням, старший викладач Людмила Кашперенко, також були представлені роботи учнів викладача Юлії Волошин.

Концертна програма супроводжувалася яскравим слайд-шоу, що доповнювало кожен номер. Цікаві сюжети вдало підібрала Людмила Борисівна.

Учасниками концерту стали учні 1 класу театрального відділення та Катя Макарова (викладач Лейла Джабієва), учениця 2 класу Аліна Семцова (викладач Тетяна Кононенко). Учні відділу сольного співу Інна Куча, Каріна та Вікторія Матюшенкові, Іларія Каліка (викладач Тетяна Голдобіна, концертмейстер Сергій Шевченко), Аня Сябро (викладач Людмила Ігнатенко). Учні фортепіанного відділу Віолета Ратманська (викладач Марина Тарасенко), Ірина Рибак, Софія Гаценко (викладач Ганна Ільєнко), Софія Колодяжна, Юлія Козачук, Ярослава Петленко, Оля Часова (викладач Лариса Литвин), Вікторія Матюшенкова (викладач Наталія Сінгаєвська), Іван Майстренко, Надія Карапіра (викладач Алла Мєстєчкіна). Учні класу баяна викладача Миколи Громика – Роман Воловик та Євгеній Орел, учні класу гітари викладача Наталії Колисан - Владислав Мисляковський, Андрій Майстренко та Анна Коваленко. Молодша група хору (керівник Яна Герасименко, концертмейстер Тетяна Кононенко).

Кагарлицька дитяча школа мистецтв – єдина в районі професійна школа, яка надає початкову мистецьку освіту, готує юних музикантів, художників, театралів та хореографів.

Історія школи багата своїми випускниками, кращі з учнів продовжують своє навчання у вищих мистецьких навчальних закладах. Наразі в школі працюють 13 викладачів, які є її випускниками. Кожного дня вони чекають своїх учнів, щоб поринути в чарівний світ мистецтва.

«Душа моя - терпляча птаха»

Презентація книги для письменника – завжди свято, як для художника, приміром, – виставка картин. Можна сказати, що для Віри Бондаренко презентація її книги «Душа моя – терпляча птаха», що пройшла 29 листопада в міській бібліотеці для дорослих, безперечно, вдалася. Поетеса  Бондаренко проживає на Миколаївщині, в селі Маринівка Доманівського району. Втім, досить часто відвідує Кагарлик, де мешкає її донька, талановита співачка Любов Карпів.

Завідувачка бібліотеки Неля Малєєва розповіла про творчий шлях поетеси, зауваживши, що це вже третя її збірка поезій і друга презентація саме в стінах міської книгозбірні.

Цього разу Віра Бондаренко зібрала багато читачів, а сама зустріч пройшла у жвавій, теплій та задушевній атмосфері. Квіти від шанувальників її таланту, захоплені погляди, тепле дружнє ставлення, надзичайна увага до читання поезій стали атрибутами цієї зустрічі.

Загалом до читальної зали міської книгозбірні того дня завітали друзі поетеси, письменники та журналісти, бібліотекарі й педагоги, шанувальники творчості пані Віри. Багато зусиль, аби книга побачила світ, доклала донька поетеси Любов Карпів. Вона разом зі своєю мамою подякувала всім, хто працював над виданням, передусім, редакторові книги, члену Національної спілки письменників України Павлу Малєєву.

Поет та прозаїк Володимир Михайлов, член Спілки журналістів України та Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, високо оцінив творчість пані Віри, а також разом із нею зачитав її твори, а ще – переклади їх на російську мову і навпаки.

Утім, звісно ж, особлива увага поціновувачів поезії була прикута до автора збірки. Віра Бондаренко декламувала власні вірші, разом зі своєю донькою виконувала пісні, в т.ч. і на власні слова.

За чашкою чаю з солодощами учасники презентації мали змогу переконатися в тому, що в ліричних творах поетеси є всі відтінки палітри людських почуттів, якими вона торкається струн людської душі. Зокрема, Микола Семенюк, Микола Омелянюк, Валентина Ільченко відмітили, що поезії Віри Бондаренко – щирі та світлі, такі, які припадуть до душі кожному читачеві.

Після завершення зустрічі Неля Малєєва подякувала всім присутнім за надзвичайно важливу для автора підтримку. Вона завірила Віру Бондаренко, що поетеса має свою читацьку аудиторію в Кагарлику, яка чекає від неї нових творів.

Кожен, хто прийшов на презентацію збірки «Душа моя – терпляча птаха», мав змогу отримати книгу з автографом поетеси.

«Добротою зігріваючи серця»

Свято «Повір у себе» зібрало у ЦДЮТ дітей з особливими потребами з усіх куточків Кагарличчини

На базі Кагарлицького центру дитячої та юнацької творчості відбувся щорічний районний фестиваль «Повір у себе», приурочений Міжнародному дню людей з особливими потребами. Виставка творчих робіт цих дітей продемонструвала їх чудові вміння і бажання вчитися всьому новому. Концертна програма разом з іграми стала чудовим проводженням часу для усіх присутніх у залі. А підготували її вихованці та керівники КРЦДЮТ. Це - Артем Дячук та Юлія Моргалюк, Валерій Дробот, хореографічний гурт «Карамельки» та хореографічна студія «Пульс», Сніжана Хоходра, вихованці гуртка «Театральний», Іван Коваленко, Вероніка Хоходра, зразковий духовий оркестр, Віталій Сушко; керівники гуртків - Борис Родина, Олег Волошин, Вікторія Німенко, Тетяна Андріївська, Інна Стеценко, Ігор Ільченко, Анна Гордон.

Для багатьох людей із світовим іменем їх вади не стали на заваді до здійснення  мрій і занять улюбленою справою. Гомер, до прикладу, - давньогрецький поет і філософ - від народження був сліпим; математик Альберт Ейнштейн хворів на аутизм і дислексію; композитор Людвіг ван Бетховен мав вади слуху; у художника і письменника епохи  Відродження Леонардо да Вінчі був дитячий церебральний параліч; славнозвісний мультиплікатор і кінопродюсер Уолт Дісней  від народження мав затримку психічного розвитку.

У заході взяли участь заступник голови Кагарлицької РДА Світлана Синюк, т. в. о. начальника відділу освіти Кагарлицької РДА Мар’яна Ремига, директор районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Алла Невдобенко та керуюча справами міської ради Оксана Майстренко, які побажали дітям здійснення мрій та більше приводів для радості.

Спонсорами заходу виступили Кагарлицька РДА, міська рада, ПрАТ «Кагма» та ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода».

Нічні пригоди вандалів у Кагарлицькому парку

До Кагарлицького відділення поліції надійшло повідомлення від виконавчого комітету Кагарлицької міської ради про те, що в період з 3 на 4 листопада на території парку-пам’ятки «Кагарлицький» невідомі знищили 6 ліхтарів, пошкодили дві освітлювальні опори та порвали підвісний електрокабель до ліхтарів.

Проведеними заходами дільничними офіцерами поліції м. Кагарлик спільно з інспектором ювенальної превенції Кагарлицького ВП особи правопорушників було встановлено. Ними виявилися шість місцевих жителів, чотири з яких неповнолітні.

Спричинені збитки обійшлися громаді міста на суму 8762 грн.

Зазначених осіб притягнули до адміністративної відповідальності згідно з чинним законодавством. Нині вирішується питання про відшкодування завданих збитків.

В той же час дільничними офіцерами поліції м. Кагарлик спільно з інспектором ювенальної превенції було встановлено і особи правопорушників, які 14 листопада близько 16 години пошкодили ліхтарі підсвітки фонтанного комплексу на території міського парку, чим завдали збитків громаді міста на суму 21000 грн.

Ними виявилися двоє неповнолітніх мешканців м. Кагарлик. На даний час батьки правопорушників зобов’язалися відшкодувати всі завдані збитки, які спричинили їхні діти.

Дуже велику роль у виявленні та встановленні осіб правопорушників відіграли камери відеоспостереження, які були встановлені в нашому місті за підтримки міської ради.

Керівництво Кагарлицького відділення поліції звертається до батьків: більше приділяйте уваги вихованню ваших дітей та проводьте більше часу з ними, так як до досягнення повноліття саме батьки несуть відповідальність за неправомірні дії своїх дітей.

Стоп насильству

У рамках щорічної Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» службою у справах дітей та сім’ї Кагарлицької районної державної адміністрації було оголошено конкурс малюнків на тему «Стоп насильству», який проходив з 26 по 28 листопада 2018 року. 29 листопада журі у складі заступника голови райдержадміністрації Світлани Синюк, начальника відділу освіти Надії Омельченко, в. о. начальника відділу культури та туризму, національностей та релігій Оксани Литвин, методиста відділу освіти Наталії Візьонок, начальника служби у справах дітей та сім’ї Лідії Прохоренко визначили переможців конкурсу. Тож кращими в конкурсі малюнків стали: Олександра Козачук – учениця 2 класу Кагарлицької дитячої школи мистецтв; Альона Губенко – учениця 9 класу Переселенської ЗОШ; Вікторія Павленко – учениця 10 класу ОЗНЗ Мирівська ЗОШ; Руслана Мазур - учениця 11 класу ОЗНЗ Мирівська ЗОШ; Богдан Волошин – учень 6-Б класу Кагарлицької ЗОШ № 1; Дарина Яценко – учасниця гуртка образотворчого мистецтва «Берегиня» Кагарлицького районного центру дитячої та юнацької творчості».

Справа, що стала долею

Багато років свого трудового життя я присвятила збереженню безцінних надбань старших поколінь. Бо саме в них закодовано ключ від вічної таємниці сили і міцності нашого народу. А тоді, на самому початку, навіть і подумати не могла, що музейна справа стане для мене смислом усього життя. З чого ж усе починалося?

Думаю, що почалася моя дослідницька стежка з написання дипломної роботи. То був для мене досить напружений період, що потребував зібраності, енергійності, уважності. Щоправда, тему для написання дипломної роботи я вибрала для себе дуже цікаву - «Говори Кагарличчини». Адже в середній Наддніпрянщині, до якої входить Київська область, а отже і Кагарличчина, українська мова збереглася у найчистішому вигляді. Під час мого навчання в інституті мене частенько запитували, як те чи інше слово вимовляється у нас, на Кагарличчині, куди ставиться наголос.

Робити справу «аби як» я не звикла. Тож для висвітлення теми довелося особисто побувати у 52 селах району. До людей завжди відчувала любов і повагу. Певно, це і було запорукою їхньої довіри. Люди ділилися зі мною чарівними таємницями рідної мови, співали старовинні пісні, розповідали приказки, прислів’я, легенди, звичаї, обряди та дарували багато-багато інших духовних перлин жителів Наддніпрянського краю. А ще розповідали про нелегкий період Кагарличчини у вирі подій революційного перевороту 1917-го року, про страшні роки Голодомору, про Велику Вітчизняну війну.

А потім нерідко застережливо додавали : «Нікому не розповідай, бо потрапиш на Соловки». Усе це й лягло в основу моєї дипломної роботи. Крім того, використала й матеріали з газет, що зберігалися в районному архіві. Завідуючою архівом була учасниця бойових дій Марія Іванівна Коробова. Як надзвичайно цікава співбесідниця, вона багато мені розповідала про людей району, їх досягнення й подвиги, про свої фронтові дороги.

Копітка праця дала свої результати - дипломну роботу я захистила на «відмінно».

У 1967 році, коли я стала працювати завідуючою загальним відділом райвиконкому, саме розглядалося питання створення районного музею трудової та бойової слави. Тоді відповідальним за цю справу було призначено Андрія Ананійовича Хуторного. Понад рік у районці розміщувалися статті й повідомлення про збір експонатів, але справа не хотіла зрушуватися з місця. І тоді Марія Іванівна Коробова запропонувала довірити створення музею мені. І, хоч я дуже вагалася, чи вийде з мене музеїст, та в душі чомусь раділа, бо відчувала, що це мені до душі. Тож і погодилася бути збирачем експонатів, адже знала вже де і що можна знайти. І почалося - поїздки, пошуки, зустрічі...

У районному Будинку культури визначили кімнату для збереження експонатів, які я намагалася упорядковувати в невеличкі виставки. Але й сюди вже приходили відвідувачі, бо було на що подивитися. Згодом під музей було виділено приміщення по вул. Кооперативній, 2.

Складно навіть уявити скільки всього було зібрано, записано, зроблено. Поїздки і походи за експонатами, записи історій, свідчень, звичаїв, обрядів, спілкування з людьми, підготовка приміщення, облаштування стендів, виставок, інтер’єрів музейних кімнат... Усього не перелічиш. Звичайно, дуже пригодилися і знання, добуті під час написання дипломної роботи. Своїми ногами, у прямому значенні цього слова, я обходила всі села Кагарлицького району. Була і бажаним, і непроханим гостем у багатьох оселях. Кожен експонат давався, як кажуть, кров’ю і потом. Щоб заповітний раритет нарешті став власністю районного музею, іноді мені з моєю старшою сестрою Лідою Петрівною Косенко, яка на той час також працювала зі мною, доводилося людям допомагати по господарству, обробляти город, копати картоплю.

Та все ж робота йшла, створювалися експозиції, виставки. У цій справі велику допомогу надав художник-оформлювач Михайло Семенович Петрик. Також підтримували й допомагали вчителі-пенсіонери Лука Терентійович Грайченко, Яків Євдокимович Кукоба та інші. Дуже велику підтримку надавали й керівники установ та організацій міста, зокрема, Михайло Трохимович Михайлов, Григорій Дмитрович Трепетьон, Микола Дорофійович Макаренко, Іван Петрович Бугаєць, Галина Іванівна Віценко та багато інших небайдужих людей. А сам музей на тривалий час став моєю другою домівкою. Знайомі і чужі стали називати мене «Люба музейна». Та я й не ображалася, а навпаки, мені це навіть подобалося. Бо ця справа мене захопила і я поринула в неї з головою. Вважаю, що з родиною мені дуже пощастило. Бо і чоловік, і діти мене розуміли і в усьому допомагали, як могли.

І ось нарешті 5 грудня 1973 року відбулося відкриття Кагарлицького районного історико-краєзнавчого музею. Першим його директором на громадських засадах був директор Кагарлицької школи № 1 Василь Пилипович Яценко. Після нього справу взяла у свої руки завідуюча районною бібліотекою Галина Петрівна Балацька. А згодом на цю посаду було призначено Кузьму Гордійовича Орла. Він і передав мені кермо правління Кагарлицьким районним музеєм, директором якого я й пропрацювала 43 роки.

Не перелічити всього, що вміщувала у собі діяльність музею: екскурсії, вогники, зустрічі, прийом у піонери та комсомольці, вшанування ветеранів та людей праці, робота гуртків та любительських клубів, а також багато іншого. Особливо активно діяв гурток «Пошук», до якого входили учні 5-го класу Кагарлицької школи № 1, де класним керівником на той час була Людмила Петрівна Корж. Збирав у своє коло небайдужих людей і «Клуб цікавих зустрічей», який діє і сьогодні. Музейна робота велася в масштабах усього району.

До чого я все це розповідаю? Та до того, що пропрацювавши багато років директором Кагарлицького районного історико-краєзнавчого музею, разом з колективом ми відкрили не одну його філію в селах Кагарличчини. Кагарлицькі музеїсти перші в області кинули клич: «Кожній колгоспній садибі - по музею!» Тоді в селах району було відкрито 22 музеї. Це було у 80-х роках минулого століття. На жаль, сьогодні багато з сільських музеїв припинили своє існування. Не знаю, чи то час такий, чи ентузіастів поменшало... Мені вдалося підготувати надійну, небайдужу зміну, яка підхопила і продовжила музейну справу після того, як прийшов час мені йти на заслужений відпочинок. І хоч нині районний музей і переживає не найкращі часи, та я вірю в його достойне майбутнє. Бо і донині мій музей живе в мені, хвилює, не дає спокою. За мою працю Всеукраїнська громадська організація «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» нагородила мене медаллю «За збереження історії».

Зі сторінок місцевої преси я з великою радістю дізналася про відкриття нових філій музею у Великих Пріцьках та Кадомці. Неодноразово читала про їх діяльність у районці. Тож захотілося власними очима подивитися на новостворені скарбниці людської духовності. Разом з чоловіком викроїли час серед вируючої буденності та й майнули у Великі Пріцьки.

 На порозі Великопріцьківського сільського історико-краєзнавчого музею нас привітно зустріла молодший науковий співробітник Надія Предченко. Цікавою розповіддю, переплетеною легендами і повір’ями, вона ввела нас у святий храм історії села, провела захоплюючу екскурсію історичною залою, ознайомила з експозиціями світлиці музею, розповіла про людей та події села, висвітлені у стендовій залі, відкрила дивовижні таємниці літературно-мистецької вітальні. Приємне спілкування, затишок, порядок, потужна енергетика витворів людських рук зробили свою благородну справу - понад три години пролетіли, як одна мить. І я щиро раділа, адже збулася давня мрія багатьох великопріцьківчан. Особисто я неодноразово вела мову про створення музею у селі Великі Пріцьки з колишнім директором школи Петром Степановичем Папенком, головою села Василем Савовичем Малооким, учителькою Галиною Павлівною Проценко. Звичайно, як музеїст із досвідом, я висловила свої рекомендації, підказки і побажання, за що Надія Миколаївна мені щиро подякувала. І вже прощаючись, я раптом відчула непереборне бажання ще колись сюди повернутися. Впевнена, що наступний похід до Великопріцьківського сільського музею стане добрим відпочинком для всієї моєї родини.

A ще маємо намір відвідати також музей у селі Кадомка, який власними руками створила самовіддана ентузіастка Катерина Григорівна Скуб.

Сторінками книг Чінгіза Айтматова

12 грудня виповнюється 90 років з дня народження киргизького письменника-прозаїка Чінгіза Айтматова, лауреата Державної премії (1968, 1977, 1983), Героя Соціалістичної праці (1978), автора відомих прозових творів «Плаха», «Джаміля», «Ранні журавлі», «Материнське поле», «Топольок мій у червоній косинці», «прощавай, Гульсари!» та ін.

За підтримки Посольства Киргизької Республіки в Україні Національна бібліотека України для дітей проводить Всеукраїнський конкурс-виставку дитячого малюнка «Сторінками книг Чінгіза Айтматова».

На районний етап конкурсу, який проводив РОМЦНТ відділу культури і туризму, національностей та релігій Кагарлицької РДА, 6 сільськими бібліотеками району було подано 6 робіт користувачів - дітей віком від 6 до 17 років.

У першій категорії (автори від 6 до 9 років) 1 місце зайняла робота Карини Черниш (Халчанська сільська бібліотека) «Перед обличчям безмежного простору людина в човні ніщо» за твором «Рябий пес, що біжить краєм моря».

У другій категорії (автори від 10 до 13 років) 1 місце посіла робота Насті Голянди (Горохівська сільська бібліотека) «Акбаре» за твором «Плаха». 2 місце - робота Яни Юшко (Черняхівська сільська бібліотека) «Мати Олениха» за твором «Мати Олениха».

У третій категорії (автори від 14 до 17 років) 1 місце  отримала робота Володимира Хемія (Ліщинська сільська бібліотека) «Плаха» за твором «Плаха». 2 місце - робота Андрія Островського (Б.-Щучинська сільська бібліотека) «Найпотаємніше» за твором «Ранні журавлі».

Переможців районного туру відзначено грамотами відділу культури та подарунками.

Вітаємо переможців обласного туру – гордість нашого району Карину Черниш (1 місце) та Володимира Хемія (2 місце). Вони посіли призові місця у своїх вікових категоріях та отримали грамоти й подарунки (книги) від дирекції Київської обласної бібліотеки для дітей (генеральний директор М.П. Зніщенко).

Тут ми отримали свій старт у світ

Минають роки, швидко плине час, та людині властиво ніколи не забувати найкращі періоди свого життя. Й чи не найвагомішим із таких є час навчання в школі. Не одне покоління вже переступило поріг Переселенського закладу освіти, пішовши в широкий світ. Два роки тому наша школа святкувала своє 110-річчя. А нині виповнюється 50 років, як було зведено нове приміщення Переселенської ЗОШ та розпочалося там навчання.  

Тож проведемо невеличкий екскурс в історію шкільництва в Переселенні.  Переселенська трикласна школа була побудована в 1906 році в центрі села, в якому на той час налічувалося всього 250 дворів. Школа мала одну класну кімнату, де навчалося три групи учнів - загалом 50 чоловік.  Переважно до школи ходили хлопчики, дівчат навчалося мало. А вивчали тоді в школі лише чотири предмети: арифметику, чистописання, Закон Божий, музику. Викладання предметів велося російською мовою. Навчання проводив один учитель - М. С. Шамрай. Два рази на тиждень приїжджав із Кагарлика священик для викладання Закону Божого.

У 1918 році почалося навчання за новою програмою, було створено 4 групу. Навчалися вже у двох класних кімнатах у дві зміни. Введено українську мову, замінено чимало підручників.

Декретом від 19 грудня 1919 року було проголошено обов’язкове навчання грамоти для осіб віком від 8 до 50 років. 1925 року в Переселенні почала свою роботу школа-лікнеп, де навчалося 120 осіб. Першими її вчителями були: Тетяна Василівна Костенко, Дмитро Олександрович Кикоть, Ніна Миколаївна Кикоть.

У період з 1919 по 1928 рік учителями школи запроваджено багато нововведень у селі. Почали працювати гуртки. Д. О. Кикоть організував хоргурток, а Н. М. Кикоть - драмгурток. З кращими п’єсами й піснями гуртки виїжджали в інші села району. Силами учнів було посаджено в селі фруктовий сад. Частина його збереглася й досі.

З 1924 року при школі була створена піонерська організація, яка налічувала у своїх рядах 50 піонерів. Старшою піонервожатою була Г. Левченко.

У 1928 році було побудоване нове приміщення школи, де тоді навчалося близько 180 дітей.  У 1931 році відкрито п’ятий клас. Школа в Переселенні в той час називалась неповною середньою. У 1933 році відбувся випуск сьомого класу.

У 1935 році у школі була створена комсомольська організація, яка налічувала у своєму складі 12 осіб.  Директором школи на той час був Тиміш Давидович Базяк. У 1940-41 роках у школі навчалося 285 учнів. Та з початком Великої Вітчизняної війни навчання припинилося. Шкільне приміщення зайняли окупанти. Меблі, підручники, бібліотека були знищені. 6 січня 1944 року село Переселення звільняють від фашистських загарбників. Відразу ж почала працювати школа. Першим директором після окупації був Антон Данилович Головатий. Учні користувалися саморобними підручниками, які виготовили вчителі.  Писали на різному папері, полінованому від руки. Одночасно з навчанням відбувався ремонт школи, виготовлення меблів та наочних посібників.

У 1946 році були затверджені “Правила для учнів”, запроваджені 5-бальна система оцінок, перевідні та випускні екзамени. Переселенська семирічна школа вийшла в число передових шкіл району.

З 1948 року по 1956 рік керівництво школою здійснював Іван Олексійович Васильченко. Він зумів налагодити роботу на пришкільних ділянках, при школі тоді були голуб’ятник, кролятник, пасіка, фруктовий сад.

У 1953 році кількість учнів збільшується до 308, не вистачало класних кімнат. При підтримці жителів села будується приміщення № 3 і підсобне приміщення.

На високому рівні було організовано роботу гуртка юннатів, яким керувала вчителька О. І. Костюченко. Гурток став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і був нагороджений бронзовою медаллю та похвальним листом. Такі ж нагороди його члени отримали й у 1956 році.

У 1955-1956 навчальному році директором школи призначено Григорія Ярошовича Сарапина. У цьому ж році добудоване приміщення школи № 1, обладнано майстерню.

З 1958 року школа повністю перейшла на однозмінне навчання. Добудовується приміщення № 4.

З 1960 року став стрімко підніматися колгосп “Комунар” (голова - І. П. Мусієнко). З року в рік зростала і матеріальна база школи, яка на той час уже була восьмирічною. Колгосп передав школі перший телевізор.

У 1965-1966 рр. навчальному році директором школи був призначений Іван Васильович Зікранець. В цьому році було відкрито групи продовженого дня.

У 1967-1968 навчальному році відкрито дев’ятий клас денної школи. Закінчувалося будівництво нового приміщення, яке споруджувалось за кошти місцевого колгоспу. Першого вересня відбулося урочисте відкриття нової школи. На її обладнання колгосп виділив 5 тисяч карбованців.

У цей період багато вчителів Переселенської школи отримують високі звання і нагороди.  Н. П. Галай нагороджена значком “Відмінник народної освіти”, за сумлінну і багаторічну працю нагороджено значком “Відмінник народної освіти” завуча школи Ф. І. Губенко.

В 1979-1980 навчальному році заступником директора школи по навчальній частині був призначений Володимир Іванович Чорнобай, а в 1980-1981 він став її директором.

У 1999 році на посаду директора школи призначено Олександра Миколайовича Касяненка.

А у 2013 році заклад очолила Зінаїда Петрівна Балацька. Вона керує школою й донині.

На сьогодні у Переселенській  загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчається 80 учнів,  предметів різного спрямування їм викладають 19 учителів.  Учні також мають змогу відвідувати гуртки залежно від своїх уподобань. Зміцнюється і матеріально-технічна база.

Святкування вікового ювілею  переходу в нове приміщення своєї школи в Переселенні вирішили приурочити до початку зимових свят й провести всі урочистості 15 грудня. Тож друга домівка чекає в цей день в гості всіх своїх вихованців: і сивочолих ветеранів війни і праці, й учорашніх випускників, й, звичайно, всіх жителів села Переселення. Адже недарма кажуть: живе школа - живе й село. Тож із святом, храме науки! Зі святом вітають тебе всі, хто будь-коли переступав твій поріг.

Підліток і право

Нещодавно на базі нашої школи відбувся брейн-ринг із правознавства - інтелектуальна гра для учнів 9-11 класів шкіл району під назвою «Підліток і право».

11 команд Кагарличчини продемонстрували свої знання у сфері правознавства.

Перемогу виборола команда «Дашенцівці-правознавці» Кагарлицької школи № 2; ІІ місце - команда «Адвокатська контора» міської школи № 1; ІІІ - команда «Правові совенята» опорного загальноосвітнього навчального закладу Кагарлицької школи № 3.

У конкурсі капітанів перемогу здобула капітан команди «Адвокатська контора» Дарина Ковальчук. Усі переможці отримали подарунки.

Захід підготували працівники служби у справах дітей та сім’ї Кагарлицької РДА.

А оцінювали  дитячі виступи та знання журі у складі: заступника голови Кагарлицької РДА Світлани Синюк, начальника Кагарлицького районного відділу ДРАЦС Павліни  Косяк, заступника голови районної ради Олега Волошина, директора районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Алли Невдобенко, прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Наталії Хахлюк.