Серед багатьох дуже важливих професій, що існують у нашому світі, я б віддав особливу перевагу лише п’ятьом: хлібороб, воїн, будівельник, лікар і вчитель. Саме одній із цих професій і присвятив своє життя кагарличанин Олександр Коляда. Він став не просто учителем історії, а мудрим наставником юного покоління, яке завжди виховував власним прикладом.
Олександр Якович народився 22 жовтня 1921 року в селі Красилівка Козелецького району Чернігівської області. Голодовка забрала батька, коли хлопець був ще зовсім малим. Тож і дитинство Олександрове закінчилося дуже рано. У п’ятнадцять років він уже працював бібліотекарем і вчителем малювання у рідній школі. Це дало йому можливість перечитати майже всі книги довіреної йому бібліотеки. Крім того, Олександр був дуже допитливим і наполегливим. А ще мріяв про вищу освіту.
Та радянсько-німецька війна послала його освоювати військову науку в Сумське артилерійське училище. А потім у складі Третьої гвардійської танкової армії Олександр визволяв Київ. Його танк пройде бойовими дорогами війни через Західну Україну до Польщі, Німеччини і Чехословаччини. А святу Перемогу він зустріне у Празі.
З війни Олександр Коляда повернувся з численними нагородами. Та війна залишиться жити у його спогадах на все життя. Розповідаючи своїм учням про той суворий час, Олександр Якович неодноразово пригадає як радо і привітно зустрічали їх, своїх визволителів, пражани. Вітали кожного, як рідного, дарували багато квітів. Серед зустрічаючих був і хлопчина років восьми, який особливо припав до душі молодому вчителю. Ось так і з’явилася у них справжня чоловіча дружба. І вже через багато років той колишній хлопчина стане дорослим і запросить свого українського друга приїхати в гості. І хоч Олександр Якович і відгукнеться на запрошення, та обставини не дадуть відбутися цій довгожданій зустрічі.
Вже у мирний час Олександр Коляда екстерном закінчить Ніжинський державний педагогічний інститут. Спочатку очолюватиме Павлівську середню школу на Черкащині. А з 1965 по 1972 рік успішно працюватиме на посаді директора середньої школи села Крути Ніжинського району. Вже у ті далекі і досить непрості часи Олександр Якович зробив дуже багато для детальнішого дослідження і вивчення історії бою київської молоді під Крутами у 1918 році. На цей же період припадає і його активна переписка з ріднею Михайла Коцюбинського.
Кагарличчина стала другою малою батьківщиною Олександра Коляди у 1972-му році, коли він разом із сім’єю переїхав сюди на постійне проживання. Спочатку два роки працював завучем Буртівської середньої школи. А з 1974 по 1982 самовіддано трудився на посаді директора Ставівської середньої школи. Саме тут сповна проявив себе як завзятий керівник і дбайливий господарник. За безпосередньої участі Олександра Яковича у селі було побудовано нове приміщення школи. Він же доклав усіх зусиль для зміцнення і розвитку її матеріально-технічної бази. В усьому проявив себе, як талановитий педагог, керівник та організатор. Значну увагу приділяв директор військово-політичному вихованню молоді, разом з учнями випускав стінгазету «Пам’ять і обов’язок».
Таким він був скрізь і завжди. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, він з головою поринає в активне громадське життя. Певний час був ректором Народного університету з охорони і пропаганди пам’яток історії та культури. У 70-80-х роках саме за участю його та відповідального секретаря Товариства пам’яток історії та культури Любові Гладенко на шпальтах районної газети щомісяця з’являлася тематична сторінка «Пам’ять», яка розповідала про діяльність Товариства й Народного університету. Пильно добираючи матеріали до цієї сторінки, Олександр Якович вміщує на ній розповіді про ветеранів та їхні спогади.
Талановитого педагога знали не лише в Кагарлику, а й далеко за його межами. Адже він написав не один десяток статей про моральне і патріотичне виховання підростаючого покоління, які друкувалися у багатьох обласних та республіканських виданнях. Видав і кілька книжок з цієї тематики. Активно працював над автобіографічною книгою «Літа мої юні, літа молодії», яку так і не встиг завершити. Окремі розділи цієї книги було присвячено рокам війни, а особливо – кровопролитним боям за місто Любань у Польщі, в яких Олександру Яковичу довелося брати участь. За визволення Любані йому було присвоєно звання Почесного громадянина міста. А ще ветеран війни був Почесним прикордонником Війська Польського.
Олександр Коляда завжди підтримував тісний зв’язок зі своїми бойовими побратимами. Листувався з друзями із Польщі, Чехословаччини і Німеччини. У його архіві збереглося багато листів від ветеранів 3-ї Гвардійської танкової армії. Завжди їздив на зустріч з однополчанами, понад усе цінував фронтову дружбу і солдатську вірність. А найбільшим його святом був День Перемоги.
Свої бойові роздуми і спогади ветеран війни постійно друкував під рубрикою «Нам дороги ці забути не можна» на сторінках районної газети, з якою постійно підтримував дружні зв’язки. Вже самі заголовки його публікацій багато що означали: «Танки пішли на захід», «Сандомирський плацдарм у січні сорок п’ятого», «Між Одером і Нейсе» та багато інших.
Ось як згадував Олександр Коляда про своє перебування у Чехословацькому місті Вельтруси: «Боляче було дивитися на зруйновану школу. І ми, офіцери і солдати, вирішили допомогти відбудувати її, збирали кошти для цього…» Це – з розповіді про героїчний і бойовий шлях 3-ї Гвардійської танкової дивізії і, зокрема, його військової частини, про подвиги однополчан і фронтові будні.
Як відмінник народної освіти, Олександр Коляда багато уваги приділяв становленню молодих учителів, був їх наставником. Будучи активним членом товариства «Знання», мав у собі дар вчити дітей, використовуючи для цього енциклопедичні знання, подаючи особистий приклад, оснований на життєвій мудрості та власній інтелігентності. Завжди відвідував різні виховні заходи у Кагарлицькій загальноосвітній школі № 2. І водночас Олексанр Якович був завжди дуже скромною, ввічливою і доброзичливою людиною.
22 жовтня 2021 року, виповнюється 100 років від дня народження Вчителя з великої букви Олександра Яковича Коляди. І вже 24 роки минуло відтоді, як мужній ветеран, талановитий наставник пішов за вічну межу. Світлу пам’ять про нього свято береже його вірна дружина Клавдія Романівна Фундамент-Коляда, яка в цьому році вже зустріла своє дев’яносторіччя. Вона – активний громадський діяч, проявила себе як самобутня художниця, видала збірку власних поезій «Храм душі». Клавдії Романівні присвоєно звання «Почесний громадянин Кагарлицького району. Незважаючи на вік і стан здоров’я, вона підготувала кілька тематичних папок і передала їх до Стрітівської, Черняхівської та Буртівської школи, а також до Кагарлицької міської бібліотеки для дітей та до бібліотеки села Шубівки. Отримала таку папку і Кагарлицька організація українського козацтва.
В день сторічного ювілею від дня народження Олександра Яковича Коляду щиро згадають теплим словом його вірні друзі, незабутні однополчани, колеги по роботі, а також багато-багато його вдячних учнів, яким він залишив на землі протоптану стежину мідрості, людяності і доброти.