60 років у шлюбі

Їй було всього 16. Гарна, тендітна, з рожевими щічками і соромливим поглядом. Він - найкращий хлопець на селі. Тільки повернувся із лав Радянської армії.
Вони зустрілися на сільській вечірці і зрозуміли, що більше не хочуть розлучатися.
Це було кохання - справжнє і на все життя.
Так 60 років тому розпочалася історія Варі та Павла. Варвари Миколаївни та Павла Денисовича з Черняхова.
Вони одружилися і поселилися в будинку матері Павла Денисовича.
Юна Варя стала дружиною та невісткою і почала вчитися бути справжньою господинею. Вона із сміхом та сльозами згадує, як свекруха загадала їй пекти млинці. Не на плиті, а в печі, на соломі! Вони горіли, а Павло турботливо їх викидав і допомагав розпалювати нову солому. Млинці були прекрасні.
Але Павло був хазяйновитий та далекоглядний - вирішив, що потрібно звести свій будинок!
Була важка робота на тракторі - залізному коні «Універсалі». Варя працювала на колгоспних полях в ланці, разом, власними силами, будували свій дім.
Через півтора роки народився первісток - Вітя. За ним доглядала бабуся і виховували батьки. Працювали важко і наполегливо - такі були часи.
Але попри всі скрутні часи, в сім’ї завжди лунали пісні і була повна хата друзів і родичів! «Зелене листя, білі каштани». Вони вдвох - не тільки закохана пара, а дует, який зливається в унісон душевно та замріяно.
Через 4 роки з’явився на світ другий син - Толя. Опікуватися сином та братом взялася вся сім’я. Вже був свій будинок, який рік за роком наповнювався добром, як матеріальним так і духовним. Варвара Миколаївна вкладала в сім’ю душу і прикрашала їх маленький світ казками та вишиванками! А батько виховував синів справжніми чоловіками, які розуміли, що несуть відповідальність за все, що відбувалося в їх житті.
Загалом Павло Денисович пропрацював на тракторі 53 роки 8 місяців та 19 днів. У 1974 і 1975 роках був переможцем соц-
змагань, визнавався першим майстром-механізатором Київщини, нагороджений відзнаками «За долголетний добросовестный труд» і «За доблестный труд».
Третій син - наймолодший - радість та натхнення з’явився як щастя для всієї родини. Маленький Сергійко осяяв сім’ю і був надією.
Всі сподівання та надії батьків справдилися, тому що всі сини - офіцери української поліції, мужні, щасливі і надійні! Батьки завжди знають, що саме вони врятують від хвороб, порадять та допоможуть в усьому.
Зараз сім’я Комісаренків налічує 19 чоловік, є ще три невістки, 6 онуків і правнук. І це тільки початок, тому що бабуся та дідусь мають надію побачити всіх правнуків!
Одружені онуки все ставали на рушники та отримували від своїх батьків короваї на рушниках, вишитих бабусею.
Хоч і очі вже не ті, здоров’я турбує постійно, і діти хвилюються з цього приводу, у великому родинному колі, коли сім’я збирається разом, Павло Денисович заспівує пісню «Я встретил розу, Роза цвела...», а Варвара Миколаївна разом з дітьми і онуками і з душею продовжує «и ароматом была полна».
Якщо є на світі справжнє кохання, то воно живе тут - у родині, в душі цих прекрасних людей.