Краєзнавство – основний напрямок роботи книгозбірень, в т.ч. і Антонівської сільської бібліотеки. Збирати інформацію про талановитих людей - одна із її функцій. Сьогодні наша розповідь про талановиту, скромну, чуйну, завжди готову прийти на допомогу жінку - поета і художника Галину Таргоній.
Багато випробувань лягло на плечі Галини Володимирівни, але вона змогла все здолати. Життя змінювалось, як пори року, але на зміну зимі завжди приходила весна.
Десять років проживає вона в нашому селі. І відразу поринула в життя громади. Допомогала в благоустрої території біля закладу культури, дитячого майданчика, криниці.
В 2012 році запропонувала створити гурток образотворчої діяльності, якому потім діти дали назву «Веселкові барви». Розпочали з малювання, а вже потім і паперопластику, і робота з стрічками, глиною, тістом, сіном. А скільки реквізиту виготовили гуртківці! Для занять гуртка та до свят писала власні вірші. Була ведучою на масових заходах, які проводив заклад культури. Брала активну участь у районних заходах. Дуже вже полюбляє вона квіти, в яких потопає її обійстя, бо, як творча особистість, не може не любити красу, яка нас оточує. І коли на все вистачає часу у сільської жінки: і вірш написати, і картину?
Але такому ентузіасту, як Галина Таргоній, все до снаги.
У 2019 році вийшла третя збірка поезій «Доле моя», ілюстрована картинами автора, в яких відображений весь світ почуттів та стану душі Галини Володимирівни.
«Посміхнися, доле, не цурайся,
Заспівайте знову солов’ї.
Я добром засію теє поле,
Що мені судилось на землі!»
Таке життєве кредо Таргоній Галини Володимирівни.
Збірка має три розділи: «Поезії долі», «Лірика», «Голос Майдану».
У своїх віршах авторка ділиться із нами найпотаємнішими своїми сумнівами і радістю, любов’ю і болем рідного народу. Але більшість її поезій присвячено темі одвічного, святого, полум’яного - кохання. Вона малює його у розмаїтті земних і небесних фарб. Образно і сердечно оспівує Україну, возвеличуючи її мудрих синів і дочок. Оберегом творчості степанчанки, адже сама родом із Степані Рівненської області - любов до матері, дітей, до рідного краю, отчого порогу.
А ще Галина Володимирівна любить нашу рідну землю, нашу Україну і її мову солов’їну.
Україно моя, світлий краю Шевченка,
Золотеє колосся, неба чиста блакить.
У вишневих садах
Не змовкають пісні соловейка,
Мова скривджена наша
Знову вільно і чисто звучить.
Примірник збірки авторка подарувала завідуючій бібліотекою з дуже щирим надписом «…Буду рада, як серед слів і рядочків моїх віршів знайдуться ті, сокровенні, що поселять у серці Віру, Надію, Любов. Допомагатимуть у житті, надихатимуть, зігріватимуть, заспокоюватимуть, навіюватимуть приємні спогади».
Творчих успіхів Вам на довгі роки, шановна Галино Володимирівно!
Сподіваюсь, що наша співпраця буде тривати ще не один рік.