До славної когорти вчителів історії Кагарлицького району належить і Анатолій Миколайович Скомаровський. Він народився 2 вересня 1930 року в селі Стайки. Батьки - Фросина Омельківна і Микола Якович виховували дітей у кращих традиціях української сім’ї, мріяли, щоб вони були щасливими. Важко переживали війну, окупацію, нестатки, тяжку роботу. Чотирнадцятирічний хлопець працював у місцевому колгоспі: орав волами колгоспне поле, сіяв, косив...

Мама, вчителька молодших класів, плекала надію, що її син піде педагогічною стежиною. І Анатолій вибрав педагогіку. У Ржищівському педагогічному училищі вчився разом з Марією Степанівною Комлик, Оксаною Михайлівною Ляшенко та іншими. Потім закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Одружився. Мав хорошу, вірну дружину Марію Яківну, народилися діти. Склалася дружна і щаслива сім’я.

З 1961 року працював учителем історії, вивів у доросле життя три випуски, а потім отримав призначення на посаду організатора позакласної виховної роботи. У 1974 році його призначають директором Стайківської середньої школи. На цій посаді працював 16 років і зарекомендував себе як талановитий організатор, вмілий керівник і наставник молодих вчителів. Педагогічний стаж - 47 років. Безпосередньо займався справами будівництва нового приміщення школи, яка була відкрита 1 вересня 1980 року. Це світле триповерхове приміщення на 350 учнівських місць. А потім організовував будівництво 16-квартирного будинку для вчителів, навчального класу тракторної справи, обладнання приміщення для шестирічок, зроблено нову огорожу навколо шкільного подвір’я на ін. Займався організацією оздоровлення дітей, туристично-краєзнавчою роботою. Багато уваги приділяв патріотичному вихованню учнівської молоді і методичному зростанню членів педагогічного колективу.

Анатолій Миколайович і викладач, і пропагандист, і громадський діяч, а це похідні одного поняття «вчитель», бо вся та діяльність спрямована на навчання і виховання громадянина. Хто хоч раз побував на його уроках і лекціях, той запам’ятовував їх надовго, бо вони наснажені фундаментальними знаннями, ерудицією, аналітичним розумом.

Одного разу зателефонували з районного відділу освіти й сказали, що за два дні потрібно провести відкритий урок для вчителів історії. І він його успішно провів у 11-му класі. Тема була: «Японія в другій половині ХХ століття». На уроці була чітко поставлена мета і завдання уроку, використано політичну карту світу і магнітофон, учні зробили повідомлення за матеріалами періодичної преси. Видно було, що це система роботи вчителя і його високий професіоналізм. А скільки вихованців загалом пройшли через його добре й щире серце, взяли із собою його чуйність, людяність, оптимізм, залюбленість у життя і справу, якій він служив. Всі вони працюють в різних сферах суспільного життя і, насамперед, стали хорошими людьми.

Анатолій Скомаровський передплачував багато періодичної преси, любив читати художню літературу. Має велику бібліотеку. Знає напам’ять багато поезій Т. Шевченка, О. Пушкіна, Лесі Українки, захоплюється творчістю Ліни Костенко.

Вчитель розповідає: «Коли в спогадах перегортаєш сторінки свого життя і роботи, зустрічаєшся з багаточисленними учнями, дивишся на свої творіння, приходиш до висновку: життя прожите недаром».

Анатолій Миколайович має медаль «Ветеран праці», знаки «Учитель-методист» і «Відмінник народної освіти», численні грамоти. А головне - повагу учнів, колег і односельців. 1 вересня 2000 року, в переддень 70-річного ювілею, йому присвоєно звання «Почесний громадянин Стайок».

Незважаючи на роки і хвороби, Анатолій Миколайович Скомаровський жваво цікавиться суспільно-політичним життям країни, переживає за її майбутнє. Він залишається оптимістом і вірить у завтрашній день України.