«Україна, батьку, в нас одна» – книжка визначна і правдива

У Національному музеї літератури України відбулася презентація книжки Миколи Кагарлицького «Україна, батьку, в нас одна» (Київ: «Ярославів Вал», 2019).

Зібралися ті, хто знав Миколу Федосійовича і пам’ятає його, хто чекав виходу повісті-сповіді, — друзі письменника, художники, артисти, його учні, шанувальники творчості, земляки...

Ведучий вечора — Михайло Слабошпицький, директор видавництва «Ярославів Вал» — на початку презентації наголосив, що Микола Кагарлицький був надзвичайною людиною — подвижником на ниві української культури. У його нарисах, повістях і романах — незвичайні долі, славетні, високі імена, зірки українського мистецтва: Оксана Петрусенко, Катерина Білокур, Михайло Донець, Іван Козловський, Володимир Забаштанський, Діана Петриненко, Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Ніна Матвієнко... І сам засвітився зорею. Життєва і творча біографія Миколи Федосійовича незвичайна. Син знедоленої селянки і «ворога народу», він усе робив усупереч і наперекір усьому. Микола Кагарлицький сам створив себе з пісні, музики, з любові, непокори, із творчості. Простий сільський хлопець із стародавнього Черняхова вибрався на вершину і ствердив: «Я є! І є українство». Думаю, що такий приклад гідний наслідування.

У своєму виступі академік НАН України Микола Жулинський наголосив: «В особі Миколи Кагарлицького маємо унікального дослідника і знавця мистецтва, не тільки живопису, а й музики. Як він радів, коли потрапив у мистецьке середовище, працюючи в Київській опері! Натхненний був чоловік, вразливий, принциповий. Нелегке було життя у Миколи Кагарлицького, але достойне. Спогади додадуть фактів про його внутрішні переживання, розкриють його світ. Вірю, що ім’я Кагарлицького буде вічним...»

Слово Ніни Матвієнко, народної артистки України, було схвильованим і трепетним: «Микола заступався за сокровенне: мову, пісню, культуру — Україну. Схиляю голову, бо відкрив душу, навчив спротиву, навчив боротися, стояти поруч з ним, жити і вірити. Другим серцем і крилом була для нього дружина Оля, бо ж розуміла, підтримувала, надихала. Була тим листочком, на якому він писав, а потім стала книжкою…» Згадала пані Ніна, що багато сторінок повісті-сповіді присвячено матері, Тетяні Антонівні, пісням дитинства, які визначили його життєву стихію, — музику. Пісня «Зійшов місяць, зійшов ясний» зворушила присутніх.

Народний художник України Василь Перевальський наголосив, що Микола Кагарлицький зібрав своїх друзів і шанувальників у незвичайний час, адже стоїмо перед вибором нової дороги: «Микола йшов по життю сміливо, писав про людей важкої, драматичної долі. Микола Кагарлицький — наша пам’ять, він з нами. Давайте ж дослухатися до нього і свого серця».

Ведучий вечора запросив виступити письменника Олександера Шугая — давнього і вірного друга подружжя Кагарлицьких, завдяки якому побачила світ презентована книга. Упорядник Олександер Шугай зауважив, що «родина Кагарлицького більша, ширша, ніж у цій залі. Вона по всій Україні». Далі він розповів історію створення книги, що стала результатом співпраці багатьох: «Миколи Кагарлицького, Ольги Кагарлицької, яка збирала спогади, як бджілка нектар, сумлінного редактора Надії Шугай, видавництва “Ярославів Вал”. Вихід презентованої книги — знаменна подія, адже про це мріяв її автор, на неї чекали його друзі, земляки, шанувальники. Ця книга особлива: це мистецький пам’ятник подвижнику Миколі Кагарлицькому».

Відома радіожурналістка Емма Бабчук зауважила, що про Миколу Кагарлицького «можна говорити годинами й писати томами. Його зацікавленість, його ентузіазм, біль за Україну вражали. Був готовий до дій і діяв у всіх галузях культури. Його вечори у Будинку вчителя справедливо називали “малою оперною сценою”. Добродій Микола намагався засівати душі українців прекрасним. Дякую долі, що звела мене з цим дивовижним чоловіком. Його називали “вічним двигуном української культури”. Україна думала, що його вистачить надовго…»

Михайло Слабошпицький наголосив, що Микола Кагарлицький живе у пам’яті тих, хто його знав і шанував. «Знаєте, що цікаво: у спогадах різних людей упізнаєш ту саму людину — незабутнього Миколу Кагарлицького. Спогади яскраві, цінні тим, що колективна пам’ять “оживляє” Майстра таким, як він був: щирим, добрим, сміливим, активним, принциповим, відчайдушним, закоханим у життя і мистецтво, світлим. З усіма і завжди Микола був самим собою. І таким він залишиться у людській пам’яті. Живе митець у написаних книгах, у щойно виданій повісті. Це сповідь сина свого батька, свого роду й народу».

Ведучий запросив до слова Ольгу Кагарлицьку — дружину, сподвижницю, хранительку творчої спадщини автора презентованої книги. Пані Ольга висловила вдячність усім, хто прислужився до виходу книги, і тим, хто завітав на її презентацію. А ще повідала про задум цих спогадів: «Дорога сина до істинного розуміння рідного батька була довгою і трудною. Мати, боячись нашкодити синові, мало що розповідала. Лише згодом, потрапивши 9 листопада 1992 року в архів СБУ, Микола дізнався про батькову гірку долю, про активну участь його в повстанській армії отамана Зеленого. Він тяжко пережив цю “зустріч” із батьком і задумав написати спогади. Батько й син — обидва справжні патріоти, українці — любили Україну понад усе. Врешті-решт, і загинули, виборюючи Україну».

Я прочитала повість ще в машинописі. Людський і творчий портрет Миколи Кагарлицького доповнили спогади друзів, колег, письменників, співаків, учнів. Враження незвичайне, адже сміливість і правдивість автора неймовірні. Знаєте, у наших краях про «банду» Зеленого і репресованих односельців знають мало, деякі бояться навіть згадувати. А тому ця, без сумніву, визначна і правдива книга потрібна. У передмові Олександер Шугай стверджує: «“Україна, батьку, в нас одна” — це не тільки життєпис Миколи Кагарлицького; це зріз тієї страшної проклятої епохи, в якій жили й наші батьки, і ми, їхні нащадки». Щоб подібне не повторилося, кожен свідомий громадянин України має «ходити по лінії найбільшого опору».

Мистецькою окрасою вечора став виступ етнографічного хору «Гомін» ім. Леопольда Ященка. І це не випадково. У нелегкі роки Микола Кагарлицький «оббивав пороги», щоб «Гомін» отримав Державну премію України ім. Т. Шевченка. Вдячні хористи виконали народні пісні «Ой веснонько, весно», «Коло млина калина», «Ой у лузі червона калина», «За руки візьмімся, брати». Усі присутні співали про необхідність «молитися і боротися за Україну»: Молімся за Вкраїну! За долю щасливу її! За землю нашу рідну, За мир і злагоду в нашій сім’ї! І не згасне у наших серцях священна пам’ять минулих віків!

Насамкінець учасники презентації спілкувалися між собою, фотографувалися на згадку. Подумалося, що вихід книжки Миколи Кагарлицького з такою промовистою назвою об’єднав велику громаду, бо у нас Україна одна, і доля держави залежить від кожного.

Безперечно, книжка «Україна, батьку, в нас одна» зацікавить жителів Черняхова і Кагарличчини.