Я вiрю в свiтлу долю свого народу

Серед когорти українських учителів легендарне ім’я Надії Дмитрівни Коваленко вже давно стало негаснучою свічею, своєрідним орієнтиром на таких непростих педагогічних дорогах. І то не дивина. Адже, подолавши всі крутосхили нелегких етапів професійного становлення, вона навіть із горнила втрат виносила безцінне зерня наставницького досвіду. А долати було що. Бо скільки неспокійних літ віддала Надія Коваленко боротьбі за українську школу і рідну мову в ній! Скільком українським письменникам допомогла донести свою творчість до основного читача! І тоді, коли працювала вчителем української мови і літератури у звичайній сільській школі, і тоді, коли трудилася інспектором-методистом української мови у Міністерстві освіти України. А головним правилом її життя було таке просте - «Не нашкодь!»  Допоможи, подай руку, проведи бездоріжжям, стримай від помилки, але - не нашкодь!

Про таких, як Надія Дмитрівна, кажуть - учитель від Бога. Певно, саме тому Всевишній і донині береже її пам’ять  світлою, а мудрість чистою. Бо навіть сьогодні, на фініші 91-ї річниці свого життя, утративши можливість самостійно пересуватися, вона не втратила здатність навчати доброго, мудрого, вічного. Їй є що сказати, є чим поділитися.

Нещодавно громадський кореспондент Петро Бурий відвідав Надію Дмитрівну в пансіонаті для вчителів, де вона перебуває нині. Він привітав її з наступаючим професійним святом та мав добру нагоду поспілкуватися. Під час дружньої бесіди Петро Михайлович зокрема запитав у Надії Дмитрівни, які  б напутні слова хотіла вона сказати сучасному вчителеві. Ось що відповіла мудра наставниця:

- Сковорода дав нам, учителям, добру настанову одним словом: «Учітесь». А це означає щоденну безперервну працю над собою. Бо якщо вчитель хоч на хвилинку зупиниться в своїй самоосвіті, він відстане від життя і стане нецікавим  і  учням,  і колективу. Я любила свій предмет і весь час працювала над ним. Завжди намагалася викладати не граматику, а мову, нести на кожен урок різноманітність. Завдання вчителя - показати красу, історію мови та слова. А запорука успіху кожного вчителя - висока фахова освіта. Велике значення має і живе спілкування вчителя з учнем. Уроки повинні бути уроками радості. А  це можливо лише тоді, коли учитель вкладає серце у свої  уроки. Нам потрібно виховати українського патріота. Адже понад сім десятків років еліту України нищили, забирали мозок нації, прищеплюючи рабську психологію і страх. І вчорашній «совок» не може стати сьогодні справжнім патріотом свого народу. Боляче, що виїжджають за кордон найактивніші і найрозумніші. Але справжні патріоти неодмінно повертаються.

Дорогі колеги, працюйте над собою, багато читайте, цікавтеся не лише своїм предметом, а й суміжними. Вникайте в живопис, музику, театр. Це є запорукою вашого авторитету серед учнів. Мені вже 90, а я навіть зараз ловлю кожну новинку в літературі. І мені все цікаво! Хтось скаже: - Навіщо вам це? Відповім: - А я без цього жити не можу. Щоправда, іноді задумуюсь - навіщо мені ці знання, які я збираю, трансформую їх у собі? Вважаю, що це і є запорукою мого довголіття. Тож, не покладаючи рук, працюйте, насамперед, над собою. Кожен учитель повинен мати знання і розуміння у будь-якій ситуації, щоб навчитись мислити і створювати особистість.

Я вірю у світлу долю свого народу!