У нас все вийшло!
Для бійців, які гарно працюють на передовій, а саме воїнів 1-ї окремої штурмової роти Правого Сектора, ми в дуеті з ректором Білоцерківського національного аграрного університету Анатолієм Даниленком придбали автомобіль - рамний джип Меrsеdеs МL 270.
Щоб купити автівку для воїнів, я навіть в екстреному порядку подала документи на виготовлення біометричного паспорта, щоб купити і пригнати авто із-за кордону. Ми були готові до усіляких ризиків, якби тільки задумане вдалося (для мене особисто - це ночівля на вокзалах, аж поки достойне авто не знайдеться, перетин кордону з моїми далекими поняттями про це і усілякі поневіряння в чужому краї).
Перебирали «Міцубіші» й «Фольксвагени», «Тойоти» і «Ніссани», дизельні «Ниви», моніторили польський і український ринок.
Я маю водійські права і дуже мало водійської практики, не маю автівки, але за цей час почала непогано розбиратися у таких поняттях, як двигун, автомобільні фільтри і мастило, система охолодження і опалення, автомобільний ремінь, механічна й автоматична коробка передач, запитувала про пробіг автівки, її технічний стан, про те, якими дорогами їздила машина (вітчизняними чи закордонними), розтаможене авто чи ні, в якому стані документи.
Але все написане вище - ніщо із результатом: авто куплене, пофарбоване у матовий хакі, ми йому дали назву DANAT (ДАНиленко і НАТаша), і навіть перед відгоном на передову освячене капеланом (щоб вищі сили берегли наших бійців).
На блокпостах правосєкам, кому направлялася машина, дуже заздрили, мовляв, бачили тут всього, а от мерседесів - ні. А ми були впевнені, що доставляємо автівку патріотам, хто добре працює «на нулях», хто доброволець, хто відстоює країну не за гроші (без зарплати), не за пільги і не «за землю» й інші матеріальні блага, достойним дисциплінованим воїнам, з якими несумісні алкоголь й усіляка інша дурня.
Для нас великою нагородою буде те, що авто допоможе бійцям і спрацює там, де потрібно, на ньому вони успішно виконають завдання командира, мобільно перевезуть пораненого, доставлять на позиції боєкомплекти і провізію...
Ми їдемо на Донеччину в англійському «Мерседесі», слухаємо диск британської групи «Аеросміт» і обговорюємо як Великобританія допомагає Україні у цей складний час. А це - кевларові шоломи, бронежилети, спальні мішки, групові аптечки для бойових машин, дизельне паливо тощо. До того ж, Великобританія є однією з країн, яка постійно виступає за те, щоб санкції з Росії не були зняті. Починаємо згадувати і крилаті вислови державного діяча, письменника й оратора з Великої Британії Вінстона Черчилля, підключаємося до Інтернету і шукаємо цікаві вислови в електронній мережі в телефоні: «Чоловік робить те, що він повинен - незважаючи на наслідки для себе, незважаючи на перешкоди, небезпеки і тиск - це і є основа для усієї чоловічої моралі», «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами», «Найкращий спосіб зіпсувати стосунки - це почати їх з’ясовувати», «Успіх - це здатність рухатися від однієї невдачі до іншої без втрати ентузіазму», «Брехня встигає пробігти півсвіту до того, як у правди є шанс одягнути штани», «Песиміст бачить труднощі при кожній нагоді; оптиміст у будь-яких труднощах бачить можливість», «Даремно говорити: «Ми робимо усе, що можемо. Треба зробити те, що необхідно!» «Не бажайте здоров’я і багатства, а бажайте удачі, бо на «Титаніку» усі були багаті і здорові, а удачливими виявилися одиниці».
І ще цікавий момент щодо назви нашої автівки «DANAT». Крім того, що назва - складені імена й прізвища власників машини, ще є слово в англійській мові співзвучне з цією назвою і пишеться воно «dоnаtе», що означає «пожертвувати», або «dоnаtеs» (дарує). Як на мене, то нічого випадкового у цьому світі не існує.
Щиро дякую своєму діловому партнеру у цій справі ректору Білоцерківського національного аграрного університету Анатолію Даниленку за довіру, за неабияке бажання допомогти фронту, за діловий підхід, за мудрі настанови, за турботу. До слова, за саму поїздку Анатолій Степанович зателефонував нам багато разів - куди доїхали, чи все нормально, чи не голодні й т. ін, тож, така турбота є приємною, так, як має бути серед людей. Без помічника ректора Андрія Ковальчука було б дуже важко. Хороші, толкові люди завжди на вагу золота. Оглядом авто, доведенням його до ладу займався саме він. Андрія я особисто вважаю повноцінним третім у нашій з ректором справі з автівкою для добровольців. Щирі слова вдячності Юрію Балацькому, Володимиру Недашківському, Едуарду Копилову, вчителям і учням міської школи № 2 - нашим дашенківцям - за продукти харчування і ліки, а Катерині Христюк - бабусечці із золотими руками - і її вірному другові життя Василеві Івановичу за запашну випічку, їх друзям і сусідам - харчі для тих, хто тримає для нас небо. Обіймаю вас усіх. Ви - моє срібне військо.
І ще одне. Не шукайте у цьому політичного підтексту - їжджу на фронт вже три роки, на «солодкі пропозиції» не пристала, хоч скільки їх не було.Добрі справи можна робити просто так, від щирого серця.