І лиш краса душі не в’яне

Нещодавно в світлиці Кадомського сільського музею відбулася творча зустріч з місцевою поетесою Вірою Назаренко. Катерина Скуб – директор музею, зустріла всіх, хто прийшов на цей захід, хлібом-сіллю. На свято були запрошені старші трудівники села - Катерина Кривуценко, Ганна Юхименко, Марія Устименко, Ганна Стодільна, Євдокія Кононенко. Були запрошені Ніна Ласкаржевська, яка подарувала музею безліч вишитих рушників і картин, та Галина Кучеренко, що подарувала музею творчість від свого брата – Василя Шапрана. На святі був присутній син передового механізатора Миколи Вітенка – Олександр Вітенко.

Насамперед директор музею Катерина Скуб провела екскурсію по трьох музейних кімнатах «Шляхами історії і сьогодення». Односельчани з цікавістю слухали про видатних людей – митців, таких, як Василь Дементійович Шапран. Він не тільки живописець, а і творча талановита особистість. Ось один з його віршів: Не чути голосу зозулі, Та й соловейко вже затих, Після Петрівки знову гулі, Пора прийшла для молодих, Жнива, жнива – це моя втіха! В мені знов юність ожива; Як свіжоскошена трава. Одна лиш радість – запах хліба! І скатертина на столі, Зібралася сім’я – обіда, А в небі кличуть журавлі.

Тут, у музеї, знайшли місце і роботи місцевого художника Павла Коваленка. Зворушує те, що небайдужі люди допомогли створити скарбницю минувшини – особливо Петро Папіженко - директор СТОВ «Переможець», та голова села Наталія Савченко.

Радує око і розмаїття вишиванок сучасності, які створила і принесла в цей день майстриня, директор Будинку культури Ніна Кліковка, вишиванка була на святі і від Опанасенко Л.П.

Своє творче слово Віра Назаренко розпочинає: Мої вірші- це сповідь щира І кожне слово – це прожита мить, Я всім бажаю лиш здоров’я й миру, І хай нас Бог щодень благословить.

Віру Іванівну представляти не потрібно, бо майже всі свої роки проживає в рідному селі. Буває так, що спілкуєшся з людиною, разом проживаєш і не знаєш, яким талантом вона наділена. Віра Назаренко пише вірші ще з дитинства. Багато літ пропрацювала у бібліотеці свого села, в районному Будинку творчості – навчала діток і в’язати, і вишивати – творити дива своїми руками. Зараз її поезія має духовну тематику. Вірш «Молитва» звучить, як заклик до людей – починайте свій ранок з молитви, любіть ближнього, і добро вам буде.

На цю зустріч прийшли і Любов Горбач – завідуюча клубом с. Зорівка, директор Кадомського БК Ніна Кліковка та завідуюча бібліотекою села Кадомка Ольга Мороз, які подарували низку українських пісень, зворушили всіх присутніх задушевними піснями про матір, про вишиванку. А пісня «Літа минають» розчулила кожного, хто був на святі. Присутні дякували і були зворушені теплом і ласкою, яку відчули до себе у музейній світлиці.

Додав кожному піднесеності і вірш в краще майбутнє. Не можу не сказати про написаний Вірою Назаренко вірш, який вона присвятила своїй сільській церкві.

Можна дуже багато говорити про вірші, вірніше, поезію Віри Назаренко. Усміхнена, тендітна, ясноока поетеса з дуже чутливою і доброю душею, ось як влучно вона говорить про красу душі: Не перейти потік не відшукавши броду, Не зберегти на старість нам молодості вроду, І лиш краса душі не в’яне, не зникає, Вона добро творить, вона благословляє…

Свято-зустріч закінчується українськими старовинними піснями у виконанні Ганни Стодільної та Євдокії Кононенко і вічною піснею «Многії літа». Присутніх пригощали солодощами. Я одна із тих, у кого залишаться приємні спогади від побаченого і почутого. В добру путь, Катерино Григорівно. Ви робите добру справу не тільки для теперішнього, а й для майбутнього покоління. Бо як кажуть: без минулого – немає майбутнього.