Здрастуй, тату...

Цього року на урочистостях з нагоди святкування Дня Перемоги у Великих Пріцьках були присутні дорогі гості: Ярина Василенко, донька Петра Васильовича Берчука, який під час Другої світової війни загинув у березні 1944 року в боях за хутір Дубровка і захоронений у Братській могилі села Великі Пріцьки, її сини Ярослав та Микола, племінниця Віра та її чоловік Анатолій Карпові. Пошуки місця, де похована рідна їм людина, сім’я загиблого вела аж 50 довгих років...

Ярина Петрівна повільно іде вздовж ряду плит з викарбуваними іменами. Біля самої крайньої, з написом «Берчук П. В.», раптом завмирає. У натруджених руках дрібно тремтять квіти, по щоках котяться непрохані сльози, а пересохлі вуста ледь чутно шепочуть:

- Здрастуй, тату...

Коли почалася війна, маленькій Ярині виповнилося лише два рочки. Мама, Ганна Василівна, - голова родини, бо на своїх жіночих плечах тягнула всього сімейного воза. А тато, Петро Васильович Берчук, відтоді приходить у її невиразні спогади, немов у сни. Він був побожний, дбайливий і завзятий до роботи. До цього привчав і своїх дітей. Саме тому родину Берчуків, яка мешкала у селі Зубовщина Чоповицького району, що на Житомирщині, минали злидні. Та, певно, це й стало причиною всіх сімейних бід. Бо одного дня 1939 року господаря раптом арештували і забрали в горезвісні табори для політв’язнів. Знайшли і привід - віра в Бога, поставивши клеймо «ворог народу»…

А невдовзі Ганна Василівна народила маленького Колю. Тоді велику сім’ю Берчуків, у якій підростало дев’ятеро дітей, виселили з власного добротного будинку, а все майно розтягли в різні боки. Мужня жінка не склала руки. Не маючи нічого, вона шукала прихистку для дітей. У пошуках даху над головою змогла дозволити собі лише землянку. Тяжкі роки втрат і поневірянь забрали у неї аж четверо діток...

Коли напав ворог, Петро Васильович Берчук із таборів пішов прямо на фронт. Чи варто ще раз наголошувати на тому, як цінувалося життя таких, як він, «ворогів народу»? А невдовзі пішов на війну і старший син, Федір. Про це вже Ярина Петрівна пам’ятає добре. Вона, маленька, собі росла під громи воєнних канонад і бачила, з яким хвилюванням мама по кілька разів перечитує вісточки з фронту, як виглядає щодня поштарку.

А одного разу поштарка, опустивши очі, ткнула в руки мамі якийсь папірець і поспіхом вийшла з подвір’я. Тоді Ганна Василівна довго плакала і, якось раптово, постаріла... Маленька Яринка не могла зрозуміти, що ж то був за папірець такий, що за одну мить забрав мамину молодість і радість.

Потім, через багато літ, вже її сини, шукаючи могилку дідуся, отримають копію того горезвісного папірця: «Ваш муж красноармеец БЕРЧУК Пётр Васильевич ...в бою за Социалистическую родину, верный воинской присяге, проявив геройство и мужество был ранен и умер от ран 9 марта 1944 г. ... дер. Дубровка Киевской обл.» Відтоді мати перестала усміхатися...

Щоправда, одного разу радість таки осяяла мамині очі, коли старший брат Федір повернувся з війни додому. Тоді вона вперше за кілька років так щасливо усміхалася і, водночас, так гірко плакала.

...Закінчиться війна. Пройдуть роки. Петра Берчука буде реабілітовано. Мовляв, невинний, засудили помилково. А скільки було їх, таких «ворогів народу», безневинно розіпя’тих на хресті недолугого режиму? Достойними людьми виростуть діти Петра та Ганни Берчуків - Федір, Іван, Ольга, Ярина та Микола. Не раз пробуватимуть вони розшукати могилку батька, та всі їх пошуки виявляться марними. Будуть у них свої сім’ї й хороші діти. І одного разу сини Ярини Петрівни запитають у матері:

- А де похоронений наш дідусь?

Відтоді й розпочнеться новий виток нелегких пошуків. А коли родина отримає довгождану вісточку про те, що Петро Васильович Берчук покоїться у Братській могилі села Великі Пріцьки, то з усіх його дітей на побачення з батьком зможе приїхати лише донька Ярина.

- Спасибі вам за добру пам’ять про нашого дідуся та про всіх, хто поліг під час Другої світової війни, - сказав під час поминальної панахиди Ярослав Миколайович. - Тепер це село і його люди нам також свої, бо ми поріднені кров’ю нашого батька і дідуся, яку він пролив в бою за мир на цій прекрасній землі.

Вельмишановні гості ознайомилися з краєвидами села та відвідали сільський музей, пообіцявши поповнити його експозицію сімейними реліквіями родини Берчуків.