Робота як другий дім

Хто краще розкаже про підприємство, особливо ж про умови роботи на ньому та соціальний захист, як не самі працівники? А в Київському картонно-паперовому комбінаті таких людей понад 2000! І задіяні вони як у виробничих цехах, так і в головному офісі.

Втім, відверто кажучи, думка офісного працівника мене менше за все цікавила. Хотілося поспілкуватися зі звичайними робітниками, які не бояться протягів й мазуту, паперового пилу й нічної зміни... Одна з них – Надія Федорченко. 38 років тому вона разом зі своїм чоловіком приїхала за комсомольським покликанням на підприємство, в якому не всі цехи ще були збудовані. І з того часу не змінювала свого місця роботи. Такими працівниками, безперечно, пишаються скрізь.

Застав Надію я за пультом управління в цеху, де виробляється картон. Після того, як на її місце прийшов змінник, ми вийшли на вулицю, аби поспілкуватися.

– Мабуть, не вистачає свіжого повітря? – запитую.

– Так, робота в нашому цеху не з легких. Самі могли побачити, як картон виготовляється. Тут складний процес, і вода, і сушка... Але все пізнається в порівнянні. Я свою роботу ціную. Звикла до неї за ці роки. Як-не-як – це вже мій другий дім.

Надія Федорченко розповіла, що багато її старших друзів уже на пенсії. Втім, незважаючи на це, підприємство з року в рік оформляє і на них (як і на всіх працівників) безкоштовно медичні страховки, що дозволяє, в разі хвороби, значно здешевити лікування.

– Фактично, якщо захворієш, то вже не думаєш про гроші на ліки. Чи це грип, ангіна, застуда, чи, не дай Боже, необхідність хірургічного втручання. У нас був один випадок, коли жінка з нашого підприємства, обухівчанка, отримала вдома опіки. Говорили, що на її лікування по страховці було виділено понад 100 тисяч гривень...

Доки ми розмовляли, по території проїхав великий службовий автобус.

– Це – наша розвозка, – пояснює Надія. – Таких автобусів на підприємстві багато. Щодня вони розвозять нас як на роботу, так і додому – і не лише по Обухову, а й в інші райони. Звичайно, зручно. Тим більше, коли після зміни хочеться швидше дістатися дому, відпочити.

Попрощавшись, вона пішла до автобуса. А паралельно з нею ще десятки й сотні працівників поспішали до автозупинки після робочого дня.

Спостерігаючи за цим, пригадав слова директора з персоналу КПК Романа Гіріна, який на мій схвальний відгук щодо наявності в усіх цехах підприємства сучасних кімнат відпочинку з мікрохвильовими печами, чайниками, холодильниками та кондиціонерами, відповів: «Це – звичайні місця для прийому їжі. А кімнат відпочинку у нас немає, адже після роботи всі поспішають до своїх домівок. І це, на мою думку, правильно».

Можливо, й так, подумав я, проводжаючи поглядом один за одним автобуси.

Є на підприємстві й трудові династії. Укладальник-пакувальник Тетяна Пустова – одна з таких представників. Її батьки довгий час працювали на КПК, нині вже на пенсії. Тут трудиться і її брат Віктор. Тетяна розповідає, що для дітей працівників в спортивному комплексі комбінату діють безкоштовні секції з боксу, кікбоксингу та вільної боротьби. Неодноразово користувалася разом із колегами нагодою знову ж таки безкоштовного оздоровлення на Азовському морі.

– Розумієте, – ділиться враженнями Тетяна, – напевне, є й такі люди, кому недостатньо того соціального пакета, який нам надається. Але це не про мене. Можливо, тому, що я просто люблю свою роботу, а можливо, й через те, що на життя я не дивлюся через рожеві окуляри. Повірте, мої друзі та знайомі працюють в різних організаціях міста, там взагалі не надається додатковий соціальний пакет, не кажучи вже про значно нижчий рівень зарплат, які вони отримують. Мої батьки і я – ми звикли саме заробляти, а не отримувати гроші. Тож на сьогоднішній день я ціную, перш за все, те, що маю. А якщо керівництво запропонує мені вищу посаду, обов’язково скористаюся цією можливістю.

І це, з’ясовується, – не пусті слова. Для передовиків виробництва існує гнучка мотиваційна система – від підвищення на посаді до збільшення окладу та виплат премій. Також на підприємстві щопівроку визначають кращих з кращих. Їх портрети і прикрашають фасад головного офісу. Ця свого роду «Дошка пошани» – гордість Київського КПК.