Вони – справжні

Відвідати на фронті воїнів-добровольців ДУК «Правий Сектор», які за покликом серця й ціною життя без зарплат і не «за пільги», відстоюють рідну землю і рятують життя побратимів, для кого Україна - це святиня, а не місце, з якого хто пізнав гіркоту і біль втрат, хто навчився радіти простим речам, хто так подорослішав у свої 18 і в кого пройшла переоцінка життєвих цінностей, хто пізнав жертовність людей і відвойовує кожен наш клаптик землі, - відповідально і зворушливо.

Вони - справжні. Своїми діями, вчинками, обіцянками. Вони - ковток свіжого повітря, якого так не вистачає у цивільному житті.

Тож, поспішаю подякувати тим, кому не все одно, хто не опускає рук, а вірить у Перемогу і всіляко допомагає добровольцям на війні.

Євген Калініченко. Такі люди нині - на вагу золота. Його щире «Що там потрібно, Наташа?» і «Як можна бути байдужим до того, що відбувається в країні?» стискає серце. Ті необхідні речі для воїнів, які вони замовляли, і які Євген закупив з Ольгою Куцою та її друзями, вже працюють за призначенням. Спасибі, що вам не все одно.

Щира вдячність Галині Демиденко, яка жодного разу не відпустила мене у поїздку без суттєвої допомоги для бійців. Нехай життя дарує їй тільки радість і втіху, бо такі люди заслуговують такого сповна.

Величезне спасибі Людмилі Мартиненко і її першокласникам, їх батькам, які вміють бути вдячними за спокійний сон своїх дітей. Спасибі за гостинці воїнам і часточку душі. А також Ользі Черниш (дружині по-звірячому вбитого захисника України Станіслава Черниша) й Ірині Ватулці, Тетяні Лавренюк з Халчі, Олесі Баляс, учням Кагарлицької школи № 2 імені Василя Дашенка за теплі листи й малюнки, жовто-блакитні обереги, створені їх руками і підписаний прапор України, який зараз у янголів війни Правого Сектору (7 клас, ой, вже 8-й - ви суперові діти!)

Окрема вдячність бабусечці з золотими руками, яка щоразу до моєї поїздки виготовляє для воїнів море запашної випічки, Катерині Григорівні Христюк і її вірному другові життя Василеві Івановичу, їх однодумцям-сусідам, які хоч і живуть на мізерну пенсію, а завжди зроблять свій посильний вклад для тих, хто тримає для нас небо.

Дуже дякую фермеру Григорію Кулініченку і водієві його господарства Володі Лисенку за вирішення транспортного питання. До слова, Григорій Володимирович постійно допомагає фронту протягом усіх цих клятих років війни.

Спасибі моєму екіпажу у складі Едуарда Копилова і Миколи Бондаря, небайдужим жителям Фастова, Армену Шахар’янцу і його помічникам.

Спасибі тим, хто міг допомогти і не допоміг - ви не дали розслабитися.

Що ви знаєте про війну -

Ті, хто каже «Немає війни»?

Чому ж чужинці живуть

в Криму,

А в полоні найкращі сини?

Що ви знаєте про війну,

Із кальяну пускаючи дим?

Ви дивились хоч раз в труну,

Де лежить рідний ваш

побратим?

Що ви знаєте про війну?!.

В нічних клубах немає місць.

Розкажіть про це пацану,

Що загинув у двадцять шість.

І для вас це далеко, десь там,

І у нас взагалі АТО...

Кольоровий у вас інстаграм,

Поки небо тримає хтось...

Євген Запорожчук

Ми побували у трьох підрозділах «Правого Сектору» на Донеччині та їх медиків. Янголами війни медиків на передовій, до речі, нарекли самі бійці. Бо з’являються вони там, де їх допомога вкрай необхідна, вони працюють і ризикують своїм життям, щоб врятувати інших. У них обмаль часу на роздуми, бо війна часто забирає безцінне. Вони не мають вихідних, понаднормових, чіткого графіка роботи - їх робота безперервна. Вона полягає у тому, щоб витягти з-під куль пораненого солдата і довезти до лікарні. А ще надати першу медичну допомогу на полі бою, доправити до операційної (а їдуть вони максимально швидко і максимально обережно) і врятувати життя.