Я пам’ятаю цю фотографію з раннього дитинства. Мої дід і баба жили поруч з нами в хатині, збудованій в кінці 30-х років 20-го століття, і всі свої дитячі роки я постійно проводив у них. У більшій кімнаті були піч і лежанка. Перед ними попід двома вікнами стояла довга лава, перед нею стіл, зроблений з дубових дощок. Над старим топчаном, на якому відпочивав дід, на стіні, під стелею, завішена вишитим рушником, висіла синя рамка з фотографіями. Всіх родичів, які дивилися на мене з цих світлин, я знав. Не пам’ятаю, у якому віці якось запитав бабусю: “А хто це такий?” - “Мій брат Саник”,- почув у відповідь. Він ніколи не приходив у гості і я його не бачив. “А де він живе?” - “Його немає. Він помер”. Очі бабусі наповнилися слізьми. Хоч дитяча цікавість і не давала мені спокою, та я більше нічого не питав.

Уже в старших класах я ще раз запитав про діда Саника. У відповідь бабуся чи не пошепки відповіла: “Його забрали в 38-му році”. “А чому його забрали?” - “Хтось заявив на нього”. У мене були ще якісь питання, але більше нічого конкретного я від бабусі не почув. Лише додала: “Нікому не розказуй про це”. Ще запам’яталося, що дід Саник воював у Будьонного і навіть мав два ордени, а перед тим, як його забрали, був головою колгоспу. Ні про голод 33-го, ні про арешти 1937-1938-го років бабуся нам, малим, нічого не розповідала. Мало кому діти можуть похвалитися почутим. У далекі 60-ті та 70-ті мовчання цінилося, а сказане ненароком слово могло накликати біду.

Після смерті дідуся, а через кілька років і бабусі, хата запустіла, ми ховали в ній все, що не повинно було мокнути під дощем. Одного разу я зняв рамку зі стіни. Зі зворотньої сторони відхилив пожовклу газету і вийняв фотографії. Їх було декілька. Серед них і ті, що робив я, бо ще з сьомого класу захопився фотографією. Але одна з них уже тоді пожовтіла від часу і з неї на мене дивився бабусин брат Саник. Одягнений у шкіряну куртку та і картуз на голові теж, мабуть, шкіряний. Місцями світлину поїла міль.

Фотографії я поклав до свого архіву. Інколи довгими зимовими вечорами передивлявся свій архів, повертаючись у дитинство та молодість. Кожна світлина багато чого могла розповісти про тих, хто на ній зображений. Згадувася навіть голос рідної людини.

Але одна фотографія не давала мені спокою. Чому я тоді, коли ще була жива бабуся, не розпитав її про все? І, головне, не записав.

Всі ці десятки років десь у підсвідомості виникала думка про діда Саника та його долю. І все частіше в останні роки...

При всьому, що сталося після 2004 року, я вдячний Ющенку та Наливайченку. Перш за все за те, що вони відкрили архіви КДБ, які збереглися, нехай і не повністю.

Нам пощастило жити у вік інтернету. Заходжу в Гугл і набираю: “Куцоконь Олександр Мефодійович”. Через мить отримую: “Україна: жертви сталінських репресій”. Відкриваю... Хтось ще хоче назад в СРСР?! Знайдіть і подивіться. Це дуже просто. По алфавіту тисячі і тисячі безневинних жертв більшовицького режиму. Серед них знаходжу: «Куцоконь; Куцеконь Олександр

Мефодійович, 1903 р.н., с. Телешівка Ракитянського р-ну». «Трійка Київського облуправління НКВС УРСР протокол № 223 21.04.1938» ВМП (розстріл) «Переведено із Білоцерківської тюрми у Київську та розстріляно у м. Києві 25.04.1938 р. (ф. 5, спр. 909, арк. 241-242, 245-246)».

Тут я не можу поставити крапку. Головне питання: “ЗА ЩО?” На запит в архів Служби безпеки України вже через кілька днів отримую копію протоколу засідання Трійки та АКТ виконання вироку Трійки, а також повідомлення, що кримінальну справу, по якій проходив Куцоконь О.М., можна отримати в Центральному державному архіві громадських організацій України.

І ось у мене в руках два томи цієї справи... Оригінали всіх документів. Нарешті я побачу і дізнаюся, як вершилося правосуддя в ті часи, що саме відділяло життя від смерті молодих і здорових українців.

В читальному залі тиша. Розмовляти можна лише пошепки. Телефони вимикаються ще в коридорі. Декілька молодих людей працюють над томами якихось справ. “Студенти або ж аспіранти” - відмічаю про себе. Не думаю, що їм заважає тихе клацання мого фотоапарата. В “цифровику” не потрібно економити плівку і я намагаюся нічого не пропустити.

Пожовклі сторінки справи

17591. Розпочата 19 квітня. Закінчена 20 квітня. Історія останніх днів життя чотирьох українців-хліборобів київщини. Читаю і фотографую. Довідки, протоколи допитів. Ні і ще раз ні! Здається, що цього не може бути.

Уже вдома до пізньої ночі на екрані комп’ютера я знову і знову перечитую цю справу. І знову не можу повірити. Це не вкладається в голові.

Всі сторінки справи написані російською мовою. Довго думав: перекладати їх українською чи ні. Вирішив дещо подати в оригіналі, зберігаючи граматику.

Почну з листа зі справи Семененко Марії Іванівни, який вона написала міністру внутрішніх справ Радянського Союзу 21 квітня 1956 року:

Прошу ответить мне где находится мой муж Семененко Григорий Кузьмич 1908 года рождения, урожденец села Сухолесы Узинского района Киевской обл. неизвестно за что арестованный 19 апреля 1938 года.

18 лет с момента ареста моего мужа Семененко Г.К. мне и его детям о его судьбе ничего не известно.

Жители села Сухолесы знали его как честного гражданина и хорошего работника.

Двое детей Семененко Григория Кузьмича желают знать о своем отце: на какой срок и за что он осужден.

Я жена Семененко Григория Кузьмича Семененко Мария Ивановна проживаю в с. Сухолесы, работаю в настоящее время дояркой в к-зе им. «Иллича» с 1931 года. За хорошие надои в 1954 году была в Москве на Сельскохозяйственной Выставке.

Убедительно прошу известить меня о судьбе моего мужа Семененко Григория Кузьмича”.

14-15 лютого 1956 року відбувся 20 з’їзд КПРС. Микита Хрущов в знаменитій дововіді розвінчав культ особи Сталіна, розповів про його страшні злочини, і тисячі аналогічних листів від родичів арештованих і зниклих українців були направлені в Москву. Влада змушена була реагувати.

Справа № 17591 розпочинається з п’яти сторінок друкованого тексту допиту бухгалтера Сухоліського лісгоспу Куща Дмитра Павловича від 16-го квітня 1938 року. Йому запропонував вступити до організації, яка ставить своєю метою повалення державного ладу, односелець Ус Іван Іванович. Кущ називає імена п’ятьох жителів села Сухоліси, яких він протягом року залучив до цієї організації, а саме колишнього куркуля Олексієнка Григорія, який працює в лісгоспі лісорубом, Куцоконя (в протоколі без ім’я та по батькові), який працює в колгоспі та був виключений з партії, Авраменка Петра, який працює на пункті заготзерно, Коршенка (знову без імені та по батькові), який працював завідуючим Сухоліським пунктом “Заготзерно” і також виключеного з партії, та Семененка Григорія, сина колишнього жандарма, розкуркуленого та висланого на заслання.

А вже 19-го квітня прокурор Узинського району встановив: “гр. Куцоконь А.М. состоял участником контрреволюционной повстанческой организации ставившей своей задачей вооруженное выступление против Советской власти”. Також прокурор постановив: “В качестве меры пресечения способов уклонения от суда и следствия в отношении гр. Куцоконь Александра Мефодьевича избрать содержание под стражей при Бело-Церковской тюрьме. Арестованого зачислить за Узинским Райотделением НКВД”.

Далі ордер на обшук та арешт, протокол обшуку, анкета арештованого. Всі документи датовані 19 квітня. Постанова слідчого Щигельського від 20-го квітня, в якій написано, що КУЦЕКОНЬ О.М. “является участником контрреволюционной повстанческой организации». В документах справи можна бачити і «КУЦОКОНЬ», і «КУЦЕКОНЬ». Слідчі не особливо цим переймалися.

Протокол допиту КУЦОКОНЯ О.М. на трьох сторінках рукописного тексту також від 20 квітня. Процитую лише фрагмент, записаний слідчим молодшим лейтенантом держбезпеки Щигельським:

Вопрос: Расскажите какие вы получали к.р. задания от Куща.

Ответ: от Кущ я получил задания проводить среди колхозных масс разложенческую работу и вызывать недовольствия против Советской власти. Что я и делал: распространял слухи о скорой войне и роспуске колхозов, а также за отделение Украины от Советского Союза.

Вопрос: Кого вы знаете из к.р. Повстанческой организации.

Ответ: Кроме Куща мне больше никто неизвестен».

Далі в справі аркуш повторного допиту також за 20 квітня, де на запитання слідчого, про визнання вини, написано:

Да я виновным себя полностью в предявленном мне обвинении признаю в том что я действительно являюсь участником к.р. Повстанческой организации и распространял провокационные слухи с целью вызвать недовольствия колхозников. Больше показать ничего не могу. С моих слов записано верно мною прочитано в чем и расписываюсь.»

Подібні звинувачення, протоколи допитів та зізнання в справі і на інших вказаних Кущем громадян: Семененка Г.К., Авраменка П.К., Коршенка Сергія Назаровича.

Варто процитувати рядки із “Обвинительного заключения” від 20 квітня:

В задачу данной организации входило:

- отторжение Украины от

СССР и создание украинского фашистского государства,

- роспуск колхозов и передача земли в единоличное пользование.

Данная организация проводила свою работу в направлении:

1.- вербовки и насаждения повстанческих отрядов для борьбы с Советской властью, приурачивая вооруженное выступление к моменту войны Польши с СССР,

2.- производство диверсионных актов в колхозах, путем выведения из строя конского поголовья,

3.-проведение широкой антисоветской пораженческой агитации среди колхозников».

І наступний аркуш справи: “Выписка из протокола № 223 заседания Тройки УНКВД по Киевской области от 21 апреля 1938 года». Голова Трійки — Шапіро, члени — Костенко, Гомеров, секретар — Альтзіцер.

«СЛУШАЛИ», «ПОСТАНОВИЛИ».

Куцоконя О.М., 1903 р.н., Семененко Г.К., 1908 р.н., Авраменка П.К., 1902 р.н., Коршенка С.Н., 1907 р.н. - «РАЗСТРЕЛЯТЬ”. Особисте майно — “КОНФИСКОВАТЬ”. Всі четверо - українці, жителі села Сухоліси Узинського району.

І виписка з акта про те, що всі були розстріляні 25 квітня о 23 годині.

В справі не фігурує Олексієнко Григорій, на якого вказував Кущ. Та і сам Кущ зник безслідно. При перевірці справи в 1957 році в довідці читаю: “Проверкой по учетам 1-х, спецотделов МВД УССР, УВД Киевской области, а также по учетам учетно-архивного отдела КГБ УССР значищийся по настоящему делу как вербовщик — КУЩ Д.П. осужденным не значится.»

В справі знаходяться також протоколи допитів свідків - шести жителів села Сухоліси, які проводив у лютому 1957 року старший слідчий слідчого відділу УКДБ при раді міністрів УРСР по Київській області капітан Щур.

Всі свідки знали арештованих, як чесних і працьовитих односельців. Нічого вони не чули і про контрреволюційну повстанську організацію.

«Допрошенные в ходе дополнительной проверки свидетели Матвиенко Г.Я., Кучак Ф.М. и Бычек С.К., знавшие привлеченных по настоящему делу обвиняемых, охарактеризовали их положительно и показали, что антисоветских проявлений с их стороны они не замечали.»

Переглянувши справу, прокуратура Київської області внесла протест (в порядку надзору) до Президії Київського обласного суду, який 8 травня 1957 року протест задовільнив, постанову трійки відмінив і впровадження закрив у зв’язку з відсутністю доказів (“делопроизводство прекратил за недоказаностью преступления”).

Останній аркуш в справі — це довідка, направлена Гр. Куцоконь Одарці Макарівні 6 червня 1961 року у відповідь на її лист начальнику обласного Управління комітету державної безпеки Київської області з проханням повідомити її про долю чоловіка, арештованого 19 квітня 1938 року:

Дело по обвинению КУЦЕКОНЬ Александра Мефодьевича, работавшего в колхозе с. Сухолесы персмотрено Президимумом Киевского обласного суда 8 мая 1957 года.

Постановление от 21 апреля 1938 года в отношении КУЦЕКОНЬ Александра Мефодьевича отменено и дело производством прекращено за недоказанностью преступления, т. е. КУЦЕКОНЬ А.М. По настоящему делу реабилитирован».

Здається, тут можна було б поставити крапку. Проте є в справі ще декілька документів, які обов’язково треба і процитувати, і прокоментувати.

Перший - під грифом «секретно» — це заключення інспектора Обліково-архівного відділу Управління КДБ при КМ УРСР по Київській області Ложечнікової від 17 травня 1961 року про те, що КУЦЕКОНЬ О.М. арештований, засуджений до вищої міри покарання і вирок виконаний 25 квітня 1938 року. А далі “Сведений об обьявлении родственникам, а также регистрации смерти КУЦЕКОНЬ А.М. В 1 СО МВД УССР УВД Киевской области и в архивно-следствено деле не имеется.

На основании вышеизложенного и руководствуясь указанием КГБ при СМ СССР №108 сс от 24.08.1955 года, - ПОЛАГАЛ БЫ: Зарегистрировать в ЗАГСе Исполкома Узинского районного Совета депутатов трудящихся смерть гр. КУЦЕКОНЬ А.М. 16 января 1942 года от гнойного плеврита».

І другий документ — це лист від Управління КДБ при Раді міністрів УРСР по Київській області начальніку районного відділу міліції Узинського райвиконкому від 22 травня 1961 року:

Просим обьявить усно гр. КУЦЕКОНЬ Дарье Мефодьевне, что ее муж КУЦЕКОНЬ Александр Мефодьевич в 1938 году был осужден на 10 лет и, находясь в местах заключения, умер 16 января 1942 года от гнойного плеврита”. І підпис: начальнік обліково-архівного відділу підполковник КАРЛОВ.

Для повної картини повністю процитую документ зі справи, який розкриває “роботу” органів НКВД того часу:

СПРАВКА

по архивно-следственному делу № 42947

Заключение от 30 апреля 1956 года гор. Киев

Ст. следаватель следотдела УКГБ при СМ УССР по Киевской области капитан КУЛЕШОВ, рассмотрев материалы архивно-следственного дела № 408065 по обвинению:

УС Иван Иванович, ПОПОВИЧ Василия Ерофеевича, ВОЛОШИН Федора Гавриловича, КОВАЛЕНКО Семена Иосифовича, ЦЫГАНОК Василия Иосифовича, БОРИШПОЛЬ Прокопа Ивановича, ДИДЫК Кондрата Павловича, СЛАВИКОВСКОГО Игнатия Алексеевича, ЦМОКНО Максима Семеновича, СОФИЙЧУК Алексея Иосифовича, КОВТЮХ Кирилла Констянтиновича, ИЩЕНКО Ивана Павловича, ПЕНЕНДЗ Иосифа Мартыновича, КОВТЮХ Павла Костянтиновича, МАРЧЕНКО Ивана Степановича, ГАРНАЧА Леонтия Корнеевича, ПОНОМАРЕНКО Григория Никоновича, ДОВГАНЬ Тимофея Спиридоновича, ДИДЕНКО Антона Оверковича, СНЕЖНОГО Павла Григорьевича, КОЗЕЛ Митрофана Терентьевича, КОЦЮБА Петра Ясоновича, КНЫШ Андрея Романовича, ПОХИЛЬКО Ильи Федоровича, ГЛУХОГО Василия Антоновича, МУСИЕЦ Федора Семеновича, КОЗЕЛ Андрея Тереньтьевича, ХОХА Василия Устиновича, всего 28 человек, а также жалобу последнего,

Н А Ш Е Л

Все вышеперечисленные лица были арестованы в марте-апреле 1938 года Узинским РО НКВД с санкции районного прокурора и 15 апреля 1938 года Тройкой УНКВД Киевской области все, за исключением ХОХА, приговорены к ВМН, а ХОХА к 10 годам ИТЛ, по обвинению в том, что что являясь участниками контрреволюционной повстанческой организации, созданной представителем польско-петлюровской разведки БУЦ Григорием, через его племяника БУБЛИКА Н.Н., которого он завербовал в Польше и направил в Узинской район Киевской области. БУБЛИК, как указано в обвинительном заключении, связался с бывшим активным участником антисоветского восстания жителем с.Узин УС Иваном Ивановичем, который в 1937 году приступил к формированию повстанческих отрядов и организовал диверсионные акты в колхозах по уничтожению конского поголовья, в результате чего только в колхозе имени Сталина было отравлено 40 лошадей.

Являясь участниками названной организации, проводили среди населения антисоветскую агитацию.

Постановление Тройки приведено в исполнение 25 апреля 1938 года.

ХОХА В.У. отбыл срок наказания и в настоящее время проживает на ст Агадырь, Карагандинской железной дороги.

Ко дню ареста вышеуказанных лиц имелись дела оперативного учета только на ВОЛОШИНА Федора Гавриловича, дела данных, подтверджающих их принадлежность к повстанческой организации не имеется.

26-31 марта 1938 года были арестованы ДОВГАНЬ, ХОХА, ДИДЫК, ВОЛОШИН, ПОПОВИЧ и КОВАЛЕНКО.

Никто из них в постановлениях об избрании меры пресечения, вынесенных РО НКВД и районной прокуратурой, в принадлежности к повстанческой организации не обвинялся.

В отношении ДОВГАНЬ было указано, что он активный участник кулацкого восстания, имевшего место в 1920 году, антисоветски настроен и распространяет пораженческие слухи.

ВОЛОШИН И КОВАЛЕНКО обвинялись в том, что, работая в колхозе имени Сталина, вредительски относились к лошадям, кормили их недоброкачественными кормами, в результате чего 40 лошадей пало.

ПОПОВИЧ был арестован по подозрению в отравлении лошадей в колхозе имени Сталина.

ДИДЫК был подвергнут аресту, как в прошлом служивший в петлюровской армиии и имеющий контрреволюционные настроения.

В постановлении на ХОХУ указано, что он «к-р активно себя проявляет»

ВОЛОШИН, ПОПОВИЧ и КОВАЛЕНКО, будучи арестоваными, на допроса показали, что они являются участниками контреволюционний повстанческой организации, в которую были завербованы: ВОЛОШИН — ПОПОВИЧЕМ В.Е., ПОПОВИЧ — УСОМ И.И., а КОВАЛЕНКО — УСОМ И.И. И ПОПОВИЧЕМ В.Е.

ПОПОВИЧ и ВОЛОШИН также показали, что они в свою очередь завербовали в организацию: ПОПОВИЧ завербовал ЦЫГАНКА Ф.А., ВОЛОШИН — БОРИШПОЛЯ П.И., ДИДЫКА К.П., СЛАВИКОВСКОГО И.А. И КОВТЮХ К.К.

ПОПОВИЧ со слов УСА И.И.назвал как участников организации: ИЩЕНКО И.П., ВОЛОШИН со слов ПОПОВИЧА В.Е. Назвал ЦЫГАНОК В.И., КОВТЮХА П.К., ДИДЕНКО А.О., КОВАЛЕНКО С.М. и МУСИЕЦ Ф.С.

Показания арестованых записаны общими фразами, без выяснения обстоятельсв вовлечения их в организацию, без контретизации фактов практической антисоветской деятельности.

К делу по обвинению КУЦЕКОНЬ и других приобщена копия протокола допроса арестованого по другому делу КУЩ Д.П. От 16 апреля 1938 года.

КУЩ показал, что он был привлечен в повстанческую организацию в апреле 1937 года УС Иваном Ивановичем, а сам завербовал в эту же организацию осенью того же года КУЦЕКОНЬ, АВРАМЕНКО, КОРШЕНКО И СЕМЕНЕНКО. При каких обстоятельствах КУЩ привлек вышеуказанных обвинякмых и какое дал им задание, а также как они это задание выполняли, в его показаниях не отражено.

В процессе дополнительной проверки других доказательсв о причастности вишепоименованных арестованных к повстанческой организации и о проведении ими антисоветской агитации не добыто.

Просмотром архивно-следственного дела № 408065 по обвинению УС Ивана Ивановича и других, всего 28 человек, установлено, что все они были арестованы в апреле 1938 года и 15 апреля того же года все, за исключением ХОХА, приговорены к ВМН, а ХОХА к 10 годам лишения свободы, по обвинению в том, что являлись участниками контрреволюционной повстанческой организации, созданной представителем петлюровско-польской разведки БУЦ Григорием через его племяника БУБЛИКА Н.Я., которого он завербовал в Польше и напрвил в Узинский район, Киевской области. БУБЛИК, как указано в обвинительном заключении, связался с бывшим активным участником антисоветского восстания УС Иваном Ивановичем, который в 1937 году приступил к формированию повстанческих отрядов.

На предварительном следствии по своему делу УС показал, что в мае 1937 года в село Узин приезжал и заходил к нему БУБЛИК. Отрекомендовавшись племяником БУЦА, БУБЛИК рассказал, что он в начале 1937 года находился в командировке в Польше и всречался там с БУЦЕМ.

От имени БУЦА БУБЛИК предложил УСУ начать формирование повстанческих отрядов.

В связи с пересмотром дела УС и других в апреле 1956 года была допрошена жена БУЦА — свидетель БУЦ Е.Я., которая показала, что ее муж в 1920 году был направлен в командировку за границу и после этого в Советский Союз не возвращался, жил в городе Ровно, куда в 1923 году нелегально переехала и она. В Ровно муж имел свою книжную лавку, а в 1938 году он умер.

Племянник мужа вышеупомянутый БУБЛИК Е.Я., никогда к ее мужу в г.Ровно не приезжал.

Допрошенный 6 апреля 1956 года по делу УСА и других свидетель БУБЛИК Н.Я., который значится по делу эмиссаром БУЦА Григория, показал, что своего дядю — БУЦ Г.К. он никогда не встречал с 1919 года. В командировке в Польше свидетель никогда не был.

Работая в 1937 году управляющим Узинской районной конторы «Мосзаготторга», как показал БУБЛИК, он УС ни разу не встречал, в контрреволюцонно-повстанческой организации не состоял и о существовании такой организации в Узинском районе ему не известно. К уголовной ответственности за антисоветскую деятельность БУБЛИК не привлекался. Дело по обвинению УСА Ивана Ивановича и других их в 1956 г. было прекращено Киевским Обласным судом.

Ст. Следаватель следотдела УКГБ при СМ УССР по Киевской области Капитан ЩУР

7 марта 1957 г

Так фабрикувалися карні справи 80 років тому. Так знищували українців. Надворі буяла весна, земля просила робочих рук. А в тюремних підвалах кати-НКВДисти по-звірячому вибивали зізнання з молодих, здорових ні в чому не винних чоловіків. Трійки НКВД щоденно виносили жахливі вироки: “РАССТРЕЛЯТЬ”. Конвеєр смерті працював цілодобово і без вихідних. Єдина “вина” розстріляних - всі були українцями. Немає на нашій землі населеного пункту, в який би не приїзджав “чорний воронок”.

Дружини залишалися без чоловіків, діти — без батьків, Україна без своїх дітей. Та кого це хвилювало - більшовицький режим будував “щасливе майбутнє”.

Цей антинародний режим навіть в 50-х чи 60-х роках, відміняючи рішення трійок, боявся зізнатися в злочинах, які він здійснив. Родичі репресованих так і не дізналися до кінця всю правду.

Ми не можемо забути ні голодомору 1932-1933 років, ні страшних репресій в 1937-1938 роках. Росія, як спадкоємиця Радянського Союзу, не покаялася за вчинені злочини, а порушивши всі міжнародні закони знову розв’язала війну з Україною. Знову гинуть наш захисники. Будемо вірити, що рано чи пізно суд і над злочинцями, і над більковицько-комуністичним режимом обов’язково відбудеться. Цього не можна пробачити, цього не можна забути.


Фото

  • 1978.jpg
  • depositphotos_92453612-stock-illustration-no-cannabis-sign.jpg
  • IMG_8378.jpg
  • IMG_20180729_194619.jpg
  • IMG_20180805_122612.jpg
  • P1010723.jpg
  • P1120881.jpg
  • P1130413.jpg
  • P1130457.jpg
  • P7282449.jpg
  • P7282475.jpg
  • P8022498.jpg
  • P8142523.jpg
  • PA044217.jpg
  • Shukh.jpg

Район

Більше статей

Негода скоригувала плани хліборобів району. Через дощі більше як на два тижні було призупинено польові роботи. І тільки на цьому тижні жнива...

Кагарлик

Більше статей

На Кагарличчині не всі старшокласники святкували випускний у ресторані у вечірніх сукнях, частина з них вибрала мандри до Європи Таке, гадаю, у нас в...

Петра Ляшенка знають у нашому місті та районі як вчителя історії та правознавства, дослідника і краєзнавця, автора публікацій у міській та районній...

Це ж тільки подумати, - десятий раз поспіль збирається братство випускників 1953-го року Кагарлицької середньої школи №1 на свій уже 60-річний...

Спорт

Більше статей

У День молоді у фізкультурно-оздоровчому центрі КРР КЗ «ФОК Кагарличчини» відбувся турнір з волейболу за участі трьох найсильніших волейбольних...

Футболісти Кагарлицької ДЮСШ повернулися додому з Кубком та медалями Всеукраїнського турніру з міні-футболу серед юнаків 2009-2010 р.н. «Кубок...

Тридцять першого березня в фізкультурно-оздоровчому центрі КЗ КРР «ФОК Кагарличчини» відбувся чемпіонат Кагарлицького району з волейболу, в якому...

Двадцять третього та двадцять четвертого лютого команда Кагарлицької районної ДЮСШ взяла участь у Вiдкритому чемпiонатi м. Києва з кiкбоксингу серед...

Відео

Більше відео
Watch the video